Артур Гейс Сульзберґер (; 12 вересня 1891, Нью-Йорк, США — 11 грудня 1968, Нью-Йорк, США) — видавець New York Times з 1935 по 1961 рік, голова правління компанії The New York Times Company, компанії, що видає New York Times, з 1935 по 1968 рік.
Життєпис Артур Гейс Сульзберґер народився 12 вересня 1891 року в Нью-Йорку. Він був четвертою дитиною в родині Сайруса Сульзберґера та Рейчел Пейото Гейс. Його батько був торговцем шовком та бавовною, та походив з родини єврейських емігрантів з Німеччини. Його матір була шкільною вчителькою, та походила з родини, чиї пращури жили в США з 1700-х років, а перед цим жили Іспанії, Португалії та Нідерландах. Сульзберґери були послідовниками реформістського юдаїзму.
В дитинстві Артур багато подорожував. Йому було чотири роки, коли він вперше подорожував закордон разом із родиною. Гувернанткою Артура була німкеня, яка навчила його вільно розмовляти німецькою мовою. Артур відвідував приватну школу ім. Гораса Манна. В школі він брав участь у декількох виставах. В 13 років Артур пройшов через обряд бар-міцви. Він закінчив школу в 1909 році.
Потім Сульзберґер навчався в Колумбійському університеті, де вивчав інженерію. В приватних мемуарах, адресованих його дітям, Сульзберґер згадував, що в Колумбійському університеті, одне з братств відмовилось його прийняти через його релігію — юдаїзм. В Колумбійському університеті Сульзберґер познайомився із Іфігенією Окс, донькою видавника New York Times Адольфа Окса, яка тоді навчалась в Барнард-коледжі, підрозділі Колумбійського університету, де навчались жінки. Однак, за спогадами Іфігенії, їхні стосунки не стали серйозними допоки кузен Іфігенії, Джуліус Адлер, знову їх не представив один одному в 1916 році.
В 1913 році Сульзберґер закінчив Колумбійський університет та почав працювати в сімейному бізнесі з торгівлі шовком та бавовною. Він пропрацював там три роки, а в 1916 році вирішив пройти військове навчання, щоб підготуватись до армії на фоні Першої світової війни. Навчання проходило в Платтсбурзі, Нью-Йорк, в таборі, організованому підприємцями на приватні гроші. В Платтсбурзі Сульзберґер познайомився з Джуліусом Адлером, який і представив його своїй кузині Іфігенії. В серпні 1916 року Сульзберґер освідчився Іфігенії, але вона йому відмовила. Влітку 1917 року Сульзберґер знову проходив навчання в Платтсбурзі і знову почав зустрічатись із Іфігенією. Він знову освідчився дівчині, і цього разу Іфігенія погодилась.
Адольф Окс спочатку був невдоволений вибором своєї доньки. Він планував передати управління своїм бізнесом чоловіку Іфігенії, розраховуючи, що цим чоловіком стане її кузен Джуліус Адлер. Він мав побоювання, що Артур не захоче займатись видавництвом, а, скоріше, буде продовжувати працювати в сімейному шовковому бізнесі. Однак на зустрічі Артур та Адольф Окс домовились, що після того, як Артур звільниться з армії, він почне працювати в New York Times.
Після навчання в Платтсбурзі Артура відправили до Кемп-Водсворту, Південна Кароліна, для навчання артилерійській справі. Під час короткої відпустки Артура, 17 листопада 1917 року він та Іфігенія одружились. Під час медового місяцю Артур та Іфігенія за наполяганням батька Іфігенії, Адольфа Окса, відвідали президента Вудро Вільсона.
Пізніше подружжя повернулось до Кемп-Водсворту. Незабаром Артура перевели до Квартирмейстерського корпусу армії США, де він займався поставками. Скоро Артура перевели до Чиллікоті, Огайо. В червні 1918 року Артура перевели до Форт-Джексону, Південна Кароліна, до артилерійського підрозділу. Коли Перша світова війна закінчилась, Сульзберґер звільнився з військової служби.
В 1918 року Сульзберґер повернувся до Нью-Йорку та розпочав працювати в New York Times. Офіційно він став помічником виконавчого директора Джорджа Макенені, який спеціалізувався на політиці в місті Нью-Йорк. Артур докладав зусиль, щоб New York Times стала менш консервативним виданням. Наприклад, він безуспішно вмовляв Адольфа Окса надрукувати в газеті рецензію на лесбійський роман письменниці Редкліфф Голл «Криниця самотності» (). Він також безуспішно вмовляв Окса підтримати на сторінках газети Закон про відновлення промисловості. Однак Окс відповів, що політика газети полягала в тому, щоб бути «консервативною та обережною, і не долучатись до вимог змін з боку громадськості».
Сульзберґер також займався газетним папером. Після Першої світової війни було важко знайти надійних постачальників газетного паперу. Сульзберґер їздив до Фінляндії, Норвегії та Канади, щоб закупити необхідні товари для видання газети. Зрештою він вмовив Адольфа Окса вкластись у виробництво паперу, як це зробило видання Chicago Tribune. Так New York Times стала співвласником у партнерстві з компанією Kimberly-Clark паперової фабрики.
В 1923 році Сульзберґер увійшов до ради директорів компанії, що управляла New York Times. В 1927 році завдяки зусиллям Сульзберґера New York Times отримала ексклюзивні права на висвітлення першого у світі трансатлантичного польоту Чарльза Ліндберга. Працюючи в New York Times, Сульзберґер конкурував із племінником Адольфа Окса Джуліусом Адлером, який протягом довгого часу розглядався Оксом як людина, яка має очолити газету після його смерті. Історія із отриманням ексклюзивних прав на висвітлення трансатлантичного польоту Чарльза Ліндберга значно підвищила Сульзберґера в очах Окса.
Хоча Адольф Окс відійшов від справ протягом останніх двох років життя, він ані призначив, ані назвав свого наступника. Окс визначив, що наступник має бути призначений на розсуд довірчих керуючих його спадщини, якими були Джуліус Адлер, Іфігенія Окс Сульзберґер та Артур Гейс Сульзберґер за підтвердженням чотирьох членів правління компанії The New York Times Company.Lukesh, Susan S. Adolph Ochs (1858—1935) [Адольф Окс (1858—1935)]. Immigrant Entrepreneurship: German-American Business Biographies, 1720 to the Present (англійська). German Historical Institute Washington. Процитовано 31.08.2023. Голос Іфігенії був визначальним в цьому питанні, і вона надала перевагу своєму чоловіку.
Таким чином, після смерті Адольфа Окса в 1935 році Сульзберґер став видавцем і президентом New York Times. Взявши на себе цю роль, він чітко дав зрозуміти, що бачить себе хранителем, який має зберегти якість і статус газети. Він намагався втілювати бачення Окса щодо ролі газети: «подавати новини неупереджено, без страху чи прихильності, незалежно від партії, течії чи інтересів». Він також вважав своїм обов'язком зміцнити репутацію New York Times як найкращої газети у світі та вдосконалити газету, перш ніж передати її наступному поколінню.
Сульзберґер пішов у відставку з поста видавника в 1961 році, і його місце зайняв його зять, чоловік його старшої дочки Маріан, Орвіл Е. Драйфус. Сульзберґер обіймав посаду голови правління The New York Times Company до своєї смерті в 1968 році. Протягом цього часу він передав ряд обов'язків Драйфусу та його наступнику, своєму синові, Артуру Оксу (Панчу) Сульзберґеру, але зберіг певний контроль над газетою. Він продовжував читати газету щодня, а також хвалити та критикувати історії та колонки, що в ній друкувались.
Сульзберґер помер 11 грудня 1968 року після тривалої хвороби.
Діяльність на посту видавника New York Times
Загальний огляд В перший рік перебування на посаді видавника New York Times Сульзберґер не запровадив жодних змін із поваги до Адольфа Окса. Після цього він почав впроваджувати багато інновацій, які оновили імідж газети. Він відмовився від таких додатків New York Times, як Current History, Mid-Week Pictorial, American Year Book і The Annalist. За його часи в газеті стало друкуватись більше фотографій, а також фотографії ставали більшого розміру. Крім мого, він надавав більше свободи у питаннях формату першої сторінки, заголовків і основної частини газети. Він запровадив нові технології для вдосконалення всіх аспектів виробництва, включаючи Times Facsimile, передачу фотографій по телефонних дротах, дозволяючи отримувати більше та більших фотографій у папері. У 1936 році він офіційно найняв у штат газети Енн Маккормік (вона була фрілансером і постійним співавтором газети з 1921 року, але Адольф Окс не схвалював жінок у штаті газети), яка стала першою жінкою, що отримала Пулітцерівську премію в журналістиці за репортажі та передові статті з Європи в 1936 році, і Рубі Гарт Філліпс у — 1937 році. Сульзберґер також запровадив традицію щоденного обіду, на якому очікувалась присутність всіх керівників газети. Президенти, іноземні лідери, промисловці та багато інших високопоставлених гостей запрошувались на ці обіди, де розмова не була для запису. Оскільки лідери могли говорити вільно, це дозволяло Сульзберґеру та його однодумцям краще зрозуміти події у світі та налагодити стосунки з цими людьми.
Під його керівництвом щоденний тираж New York Times зріс з 465 000 до 713 000, а недільний тираж — з 745 000 до 1,4 мільйона. За той самий період штат збільшився більш ніж удвічі, досягнувши 5200 людей; кількість рекламних рядків виросла з 19 мільйонів до 62 мільйонів дюймових колонок на рік, а валовий дохід зріс майже в сім разів, досягнувши 117 мільйонів доларів.
Редакційна смуга Однією з помітних змін, внесених Сульзберґером, було запровадження редакційної сторінки. Адольфу Оксу не подобалась ідея редакційної сторінки, що висловлювала сильні погляди, оскільки він вважав, що роль газети полягала не в тому, щоб просувати погляди. Однак Сульзберґер вважав, що редакційна сторінка не зашкодить нейтральному викладу новин. Крім того, на його погляд, обов'язком великої газети було надавати платформу для освічених аргументів. Він не нав'язував редакційному персоналу свої власні переконання, натомість дозволяв їм обговорювати з ним свою точку зору, коли він не погоджувався. Той, хто висував найкращий аргумент у цих випадках, отримував право вирішувати, чи буде надрукована колонка. Інколи Сульзберґер мав труднощі з друком деяких із своїх редакційних колонок.
Звинувачення у співпраці з ЦРУ В 1977 році, тобто вже після смерті Сульзберґера, в журналі Rolling Stone з'явилась стаття Карла Бернштейна під назвою «ЦРУ та медіа» (), в якій він, зокрема, стверджував, що Артур Гейс Сульзберґер був серед видавників, що співпрацювали із Центральним Розвідувальним Управлінням (ЦРУ). Зокрема, відповідно до слів Бернштейна з 1950 по 1966 рік New York Times надала прикриття близько десятьом співробітникам ЦРУ відповідно до домовленостей, затверджених Артуром Гейсом Сульзберґером. Домовленості про прикриття були частиною запровадженої Сульзберґером загальної політики газети щодо надання допомоги ЦРУ, коли це було можливо. Крім того, в статті, з посиланням на високопосадовця з ЦРУ стверджувалось, що в Сульзберґера були досить близькі стосунки із директором ЦРУ Алленом Даллесом. Бернштейн також стверджував, що Сульзберґер навіть підписав таємну угоду з ЦРУ, що підтвердив небіж Сульзберґера, Сайрус Сульзберґер-другий.
У зв'язку з виходом статті в Rolling Stone, New York Times також випустила статтю, в якій підсумовувались тези статті в Rolling Stone із зазначенням, що не було коментарю від Сайруса Сульзберґера-другого, оскільки той перебував у відпустці в Європі. В статті також зазначалось, що Іфігенія Окс Сульзберґер, дружина вже покійного на той час Сульзберґера, подзвонила редактору газети Абрагаму Розенталю, із заявою, що, дійсно, ЦРУ зверталась до Сульзберґера із проханням забезпечити прикриття для його агентів, але Сульзберґер відмовив на тій підставі, що це було б неетичним з точки зору журналістики і, що це б наразило на небезпеку іноземних кореспондентів газети.