Велика княгиня Єлизавета Федорівна Російська (уроджена принцеса Єлизавета Гессенська і Рейнська; 1 листопада 1864 р.— 18 липня 1918) — німецька Гессенська та Рейнська принцеса з дому Гессен-Дармштадт, дружина Великого князя Сергія Олександровича з Росії, п'ятого сина імператора Олександра II з Росії та принцеси Марії Гессенської та Рейнської.

Онука королеви Вікторії і старша сестра Олександри, останньої російської імператриці. Єлизавета прославилася в російському суспільстві своєю високою красою і благодійністю серед бідних. Після того, як бойова організація партії соціалістів-революціонерів у 1905 році вбила її чоловіка бомбою, Єлизавета публічно пробачила вбивцю Сергія, Івана Каляєва, і безуспішно боролася за його помилування. Потім вона покинула імператорський двір і стала черницею, заснувавши Марфо-Маріїнську обитель, присвячену допомозі пригнобленим Москвою. У 1918 році була заарештована та вбита більшовиками. У 1981 році вона була канонізована Російською православною церквою закордоном, а в 1992 році — Московським патріархатом.

Принцеса Гессенська

Елізабет народилася 1 листопада 1864 року та була другою дитиною Людвіга IV, великого герцога Гессенського та Рейнського та принцеси Аліси, доньки королеви Вікторії. Хоча вона походила з одного з найстаріших і найблагородніших домів Німеччини, Єлизавета та її сім'я жили досить скромним життям за королівськими мірками. Діти самі підмітали підлогу та прибирали свої кімнати, а мама сама шила дітям сукні. Під час Австро-прусської війни принцеса Аліса часто брала з собою Єлизавету, відвідуючи поранених солдатів у сусідньому госпіталі. У цьому відносно щасливому та безпечному середовищі Елізабет виросла в оточенні англійських домашніх звичок, і англійська мова стала їй за рідну. Пізніше в житті вона розповіла подрузі, що в її сім'ї вона, її брати і сестри розмовляли з матір'ю англійською, а з батьком — німецькою.

Восени 1878 року дифтерія охопила родину Гессе, убивши молодшу сестру Елізабет, Марі, 16 листопада, а також її матір Алісу 14 грудня. На початку спалаху Елізабет відправили до будинку її бабусі по батьківській лінії, і вона була єдиним членом сім'ї, яка не захворіла. Коли їй нарешті дозволили повернутися додому, вона описала зустріч як «жахливо сумну» і сказала, що все було «як у жахливому сні».

Шанувальники і залицяльники

Чарівна і дуже люб'язна особистість, багато істориків і сучасники вважали Єлизавету однією з найгарніших жінок Європи того часу. Її двоюрідна сестра, принцеса Марія Единбурзька, писала, що "від [Елли] ніколи не можна було звести очей,Marie, Queen of Romania (1934), vol. 1, p 8 і що риси обличчя Елли були «вишуканими, які неможливо передати словами, вони ледь не викликали сльози».Marie, Queen of Romania (1934), vol. 1, p 95 Її старший двоюрідний брат принц Вільгельм Прусський назвав її «надзвичайно гарною, насправді це найкрасивіша дівчина, яку я коли-небудь бачив».John C. G. Rohl, Young Wilhelm: The Kaiser's early life, 1859—1888, p. 326 Баронеса Софія Буксгеведен, фрейліна своєї сестри, згадувала, що вона була «дуже гарною дівчиною, високою та світлою, з правильними рисами обличчя».Sophie Buxhoeveden, The Life and Tragedy of Alexandra Feodorovna, Chapter 1: Childhood, https://www.alexanderpalace.org/alexandra/XVI.html

Коли Єлизавета була молодою жінкою, її двоюрідний брат, принц Вільгельм Прусський, закохався в неї. У квітні 1875 року 16-річний Вільгельм відвідав Дармштадт на святкуванні 12-річчя принцеси Вікторії Гессенської та Рейнської та вперше виявив інтерес до 11-річної Елізабет. У листі до своєї матері він писав, що «якщо Бог дасть мені дожити до того часу, я зроблю її своєю нареченою один раз, якщо ти дозволиш». Коли він був студентом Боннського університету, він часто відвідував свою тітку Алісу та своїх гессенських родичів на вихідних. Під час цих частих візитів він закохався в Елізабет,Packard, Jerrold M, Victoria's Daughters, New York: St. Martin's Griffin, 1998. p. 176., пише безліч віршів про кохання і регулярно надсилає їх їй. У 1878 році він освідчився Елізабет, але вона відхилила.

Лорд Чарльз Монтегю, другий син 7-го герцога Манчестерського, безуспішно залицявся до неї.

Генрі Вілсон, пізніше видатний солдат, безуспішно змагався за руку Елізабет.

Майбутній Фрідріх II, великий герцог Баденський, двоюрідний брат Вільгельма, зробив Єлизаветі пропозицію. Королева Вікторія описала його як «такого доброго і стійкого», з «таким безпечним і щасливим становищем»,RA VIC/ADDU/173/69, QV to V of Hesse, 7 March 1880 що коли Єлизавета відмовилася вийти за нього заміж, королева «глибоко про це пошкодувала». Бабуся Фрідріха, імператриця Августа, була настільки розлючена через відмову Єлизавети Фрідріху, що їй знадобився деякий час, щоб пробачити Єлизавету.

Інші шанувальники:

Великий князь Російський Костянтин Костянтинович (поет К. Р.), який написав вірш про її перший приїзд до Росії та загальне враження, яке вона справила на всіх присутніх. У дитинстві королева Румунії Марія була дуже зачарована своєю кузиною Еллою. У своїх мемуарах вона писала, що «її краса і духмяність були лише мрією».Marie, Queen of Romania (1934), vol. 1, p. 93. Французький посол при російському дворі Моріс Палеолог писав у своїх мемуарах, як Єлизавета була здатна розбудити те, що він назвав «профанними пристрастями».

Зрештою, саме великий князь Росії завоював серце Єлизавети; тітка Єлизавети, російська імператриця Марія Олександрівна, часто гостювала в Гессені. Під час цих візитів її зазвичай супроводжували молодші сини Сергій і Павло. Елізабет знала їх з дитинства, і спочатку вважала їх зарозумілими та стриманими. Особливо Сергій був дуже серйозним молодим чоловіком, глибоко релігійним, і він відчув, що приваблює Елізабет після того, як побачив її молодою жінкою вперше за кілька років.

Спочатку Сергій не справив на Єлизавету особливого враження. Але після смерті обох його батьків з різницею в один рік Єлизавета співчувала Сергію, тому що вона відчувала те саме горе після смерті своєї матері. Їх інші подібності (обидва були мистецькими та релігійними) зближували їх. Подейкували, що Сергій був особливо прив'язаний до Єлизавети, тому що вона мала такий же характер, як і його любляча мама. Тож коли навесні 1883 року Сергій зробив їй пропозицію, вона погодилася — до великого розчарування своєї бабусі, королеви Вікторії, яка намагалася переконати Єлизавету розірвати заручини. Але коли пізніше того ж року Сергій знову зробив пропозицію, вона знову погодилася, і домовленості про їхнє весілля пішли вперед.

Велика княгиня російська

Сергій і Єлизавета одружилися 15 (3) червня 1884 року в каплиці Зимового палацу в Санкт-Петербурзі; прийнявши російське православ'я, прийняла ім'я Єлизавета Федорівна.Див. Ікона Божої Матері Феодоровська Саме на весіллі 16-річний племінник Сергія, царевич Микола, вперше познайомився зі своєю майбутньою дружиною, наймолодшою сестрою Єлизавети Аліксою.

За законом Єлизавета не була зобов'язана переходити в російське православ'я зі своєї рідної лютеранської релігії, але вона добровільно вирішила зробити це в 1891 році. Герцогиня Марія Мекленбург-Шверинська, лютеранська невістка Єлизавети, яка не прийняла російське православ'я, наполягала на тому, що для німецької принцеси-протестантки було «ганьбою перейти на православну віру».Julia P. Gelardi, From Splendor to Revolution, p.126 Кайзер Вільгельм II, який колись був у неї закоханий, заявив, що вона навернулася через «непомірну гонитву за популярністю, бажання покращити своє становище при дворі, великий брак інтелекту, а також відсутність справжньої релігійності».

Нова велика княгиня справила гарне перше враження на сім'ю чоловіка і російський народ. «Усі закохалися в неї з того моменту, як вона приїхала в Росію зі свого улюбленого Дармштадта», — писав один із двоюрідних братів Сергія, великий князь російський Костянтин Костянтинович (поет КР). Французький посол при російському дворі Моріс Палеолог писав у своїх мемуарах, як Єлизавета була здатна розбудити те, що він назвав «профанними пристрастями». Подружжя оселилося в палаці Білосельських-Білозерських у Петербурзі; після того, як у 1892 році Сергій був призначений його старшим братом, царем Олександром III, московським генерал-губернатором, вони мешкали в одному з кремлівських палаців. Улітку вони зупинялися в підмосковному маєтку Іллінському, який Сергій успадкував від матері.

Своїх дітей у пари не було, але їх Іллінський маєток зазвичай був наповнений вечірками, які Єлизавета влаштовувала спеціально для дітей. Згодом вони стали прийомними батьками великого князя Дмитра Павловича і великої княгині Марії Павлівни, племінниці і племінника Сергія. Князь Фелікс Юсупов вважав Єлизавету другою матір'ю і у своїх мемуарах зазначав, що вона дуже допомагала йому в найважчі хвилини його життя.

Єлизавета відіграла важливу роль у шлюбі свого племінника, царя Миколи II, з її молодшою ​​сестрою Алікс. На превеликий розчарування королеви Вікторії, Єлизавета заохочувала Миколу, тодішнього цесаревича, у його гонитві за Алікс. Коли Микола зробив пропозицію Алікс у 1894 році, і Алікс відмовила йому через свою відмову прийняти православ'я, саме Елізабет розмовляла з Алікс і заохотила її навернутися. Коли через кілька днів Микола знову зробив їй пропозицію, Алікс погодилася.

17 лютого 1905 року Сергій був убитий у Кремлі есером Іваном Каляєвим. Ця подія стала для Єлизавети жахливим шоком, але вона не втрачала спокою. Ніби здійснилося її пророцтво про те, що «Бог нас суворо покарає», яке вона зробила після того, як Великий князь вигнав 20 000 євреїв із Москви, просто оточивши тисячі будинків сімей солдатами та вигнавши євреїв без будь-якого повідомлення на ніч із їхніх домівок і міста. Її племінниця Марі пізніше згадувала, що обличчя її тітки було «блідим і вражено застиглим», і вона ніколи не забуде її вираз нескінченного смутку. У своїх кімнатах, за словами Марі, Єлизавета «безсило впала в крісло… її очі висохли, і вона дивилася прямо в простір і нічого не говорила». Коли відвідувачі приходили й йшли, вона дивилася, навіть не бачивши їх. Упродовж дня вбивства чоловіка Єлизавета не плакала. Але Марі пригадала, як її тітка повільну полишав її жорсткий самоконтроль, нарешті заплакавши. Багато членів її родини та друзів боялися, що вона переживе нервовий зрив, але вона швидко відновила спокій.

За словами Едварда Радзинського:Усі дні до поховання Єлизавета провела в невпинній молитві. На надгробку свого чоловіка вона написала: «Отче, відпусти їх, вони не знають, що роблять». Вона серцем і душею розуміла слова Євангелія і напередодні похорону вимагала відвезти її до в'язниці, де сидів Каляєв. Зайшовши до його камери, вона запитала: «Чому ви вбили мого чоловіка?» «Я вбив Сергія Олександровича, тому що він був знаряддям тиранії. Я мстився за людей». Вона відповіла: «Не слухай свою гордість. Покайся… і я буду благати самодержця подарувати тобі життя. Я попрошу його за вас. Я сама уже пробачила тобі». Напередодні революції вона вже знайшла вихід; прощення! Пробач через неможливий біль і кров — і тим самим зупини тоді, на початку, це криваве колесо. Своїм прикладом бідна Елла зверталася до суспільства, закликаючи людей жити в християнській вірі. «Ні!» — відповів Каляєв. "Я не каюся. Я повинен померти за свій вчинок, і я буду… Моя смерть буде корисніша моїй справі, ніж смерть Сергія Олександровича. Каляєв був засуджений до смертної кари. «Я задоволений вашим вироком», — сказав він суддям. «Я сподіваюся, що ви виконаєте його так само відкрито і публічно, як я виконав вирок партії соціалістів-революціонерів. Навчіться дивитися революції, що наступає, прямо в обличчя».Edvard Radzinsky, The Last Tsar, page 82.Каляєв був повішений 23 травня 1905 року.

У 1915 році під егідою Єлизавети був організований Всеросійський земський союз для надання допомоги хворим і пораненим солдатам під час Першої світової війни.

Релігійне життя