Німці Аргентини (, ) — це люди німецького походження та громадяни Німеччини, що проживають в Аргентині, є нащадками тих, хто колись іммігрував до Аргентини з Німеччини та інших країн Європи. Деякі з них спочатку оселилися в Бразилії, а потім емігрували до Аргентини. Хоча Німеччина як політичне утворення була заснована в 1871 році, німецька мова в культурному аспекті традиції завжди мала важливіше значення порівняно з країною походження для формування етнічної та національної свідомості німців. У сучасний період німецькі аргентинці складають четверту за чисельністю етнічну групу в Аргентині, нараховуючи понад два мільйони громадян. Це свідчить про їхню суттєву роль у формуванні та розвитку багатоаспектної культурної мозаїки аргентинського суспільства.
Німецькі аргентинці створили німецькомовні освітні установи, такі як Hölters Schule, і німецькомовні газети, такі як Argentinisches Tageblatt («Щоденна аргентинська газета»). У деяких місцевостях країни нащадки німецьких іммігрантів становлять більшість населення.
Німецька імміграція в Аргентину
Населення Аргентини подвоїлося через приплив мільйонів європейських іммігрантів під час мМіж 1885 роком і Першою світовою війною. Німецькі спільноти активно розвивалися в різних провінціях, зокрема в центральних та південних регіонах провінції Буенос-Айрес (навколо таких міст як , , тощо), у провінції Ентре-Ріос, на сході провінції Ла-Пампа, у провінціях Місьйонес і Кордова, у деяких місцевостях провінції Чако тощо. Тим часом міське німецьке населення, яке осіло в місті Буенос-Айрес, створювало власні німецькі навчальні заклади, лікарні, магазини, театри, спортивні клуби та банки. Багато з тих, хто прибував безпосередньо з Німеччини та оселився у містах, були асимільовані в вищий середній клас, але зберегли міцні зв'язки з німецькою культурою, забезпечуючи своїм дітям німецьку освіту, щоб уникнути невигідного положення у випадку повернення до Німеччини.
Німецька імміграція до Аргентини відбувалася протягом п'яти основних періодів часу:
до 1870, 1870—1914, 1918—1933, 1933—1940, після 1945
У початковому періоді цифри були загалом невеликими, і варто зазначити, що німецькі колонії, які були вперше засновані в провінції Буенос-Айрес у 1827 році, відзначалися низькою кількістю іммігрантів. Проте у другий період в Аргентині спостерігався значний приріст імміграції, спричинений економічним зростанням у порту Буенос-Айреса та Пампі. Представники німецької діаспори почали організовувати видання газет, засновувати школи та формувати соціальні клуби. Серед місцевого населення поступово виникала нова, характерна для німецько-аргентинської спільноти ідентичність.
У третьому періоді, після перерви, обумовленої Першою світовою війною, імміграція до Аргентини відновилася, і німці стали найбільш численною групою прибульців. Це можна пояснити посиленням імміграційних обмежень у Сполучених Штатах і Бразилії, а також спричинено погіршенням умов у Європі після Першої світової війни. Двома найбільшими роками німецької імміграції до Аргентини були 1923 та 1924, і кількість новоприбулих складала приблизно 10 000 осіб щороку. Цей період викликає особливий інтерес, оскільки старші групи німецькомовних осіб стали відчувати культурну кризу через політику асиміляції з боку аргентинської держави. Тим часом нові прибульці відновили німецькі культурні установи і створили нові. Між 1905 і 1933 роками кількість німецьких шкіл зросла з 59 до 176. Хоча вони розташовані по всій Аргентині, понад 80 % знаходилися в провінції Буенос-Айрес, Місьйонес або Ентре-Ріос у 1933 році. Крім того, кількість учнів німецьких шкіл зросла з 3300 у 1905 році до 12900 у 1933 році.
У передостанній період, з 1933 по 1940 рік, Аргентина пережила черговий сплеск німецької імміграції. Більшість новоприбулих були євреями з Німеччини, хоча прибули й німецькі противники нацизму. Половина із 45 000 німецькомовних іммігрантів, які прибули у цей період, обрали місто Буенос-Айрес своїм новим місцем проживання. Їхня кількість становила 28 % від загальної імміграції до країни, оскільки масова міграція до Аргентини сповільнювалася. Було проведено два дослідження, що вивчали вплив цих прибульців на газету «Das Argentinische Tageblatt» і те, як вона використовувалася антинацистськими іммігрантами для участі в дискусії про фашизм.
Останній період німецької імміграції до Аргентини стався між 1946 і 1950 роками, коли президент Хуан Перон наказав створити «Пацючі стежки» для втечі визначних нацистських, колабораціоністських та інших фашистських постатей з Європи. У цей час аргентинські дипломати та агенти розвідки, за директивами Перона, ефективно підтримували концепцію прийняття колишніх політичних лідерів з Німеччини.
Між 1946 і 1952 роками країна прийняла 12 000 іммігрантів з Німеччини, що є меншою кількістю порівняно з попередніми періодами. Це означало, що питання акультурації та збереження мовної та культурної стійкості розглядалися по-різному. Ця група була більш розсіяною, тому більше взаємодіяла з загальною культурою Аргентини. Крім того, через антинімецькі настрої, що виникли після Другої світової війни, існуючий процес асиміляції не зустрів опору новоприбулих.
Імміграція поволзьких німців до Аргентини
На запрошення Катерини II 30 000 німців іммігрували в долину Волги в Росії, з 1764 по 1767 рік заснувала 104 німецькі села. Черезстоліття після прибуття перших німців до Поволжя Росія прийняла закон, який скасував багато привілеїв, обіцяних їм Катериною II. Настрої в Росії стали відкрито антинімецькими. Країна вперше втрутилася у систему німецького місцевого самоврядування. У 1874 році новий військовий закон встановив, що всі російські чоловіки, які досягли 20 років, зобов'язані служити в армії протягом 6 років. Для німецьких колоністів це було великим розчаруванням. У 1880-х роках російський уряд почав приховано вторгатися в німецькі школи.
Точно в той час, коли Росія обмежувала привілеї, які були надані німцям у попередній епосі, кілька американських штатів намагалися привертати поселенців, пропонуючи заохочення, аналогічні тим, що були під час Катерини II. Невдовзі після того, як законопроект про військову службу став законом, як протестанти, так і католики з Поволжя зібралися та обрали делегації для подорожі через Атлантичний океан, щоб вивчити умови поселення в таких країнах, як Сполучені Штати, Аргентина, Бразилія та Канада .
Багато католиків з числа німців Поволжя обрали Південну Америку своєю новою батьківщиною, оскільки римо-католицька релігія була офіційною в Бразилії та Аргентині. Співвідношення католиків серед поволзьких німців у Південній Америці становило 7 до 1. У Росії ситуація була протилежною: протестанти серед поволзьких німців переважали католиків приблизно в 2 рази. Таким чином, незважаючи на розповіді про перенаправлення іммігрантів з поволзьких німців до Південної Америки проти їхнього бажання чи відправлення їх туди через відмову у в'їзді до США через стан здоров'я, Бразилія та Аргентина були запланованими пунктами призначення для багатьох іммігрантів з поволзьких німців-католиків.
Під керівництвом Андреаса Басгалла німці з Поволжя почали переселятися до Аргентини з Бразилії в грудні 1877 року. У січні 1878 року вони заснували першу колонію німців з Поволжя під назвою Інохо () в провінції Буенос-Айрес.
Деякі значні групи німців з Поволжя, які планували їхати у Бразилію, були перенаправлені до Аргентини. Вони заснували свої поселення в у провінції Ентре-Ріос, яка об'єднала в собі 6 сіл німців з Поволжя. Протягом наступних кількох років до Аргентини прибули додаткові німці з Поволжя, деякі з Бразилії, а інші прямо з Росії. Багато інших поаолзьких німців оселилися в колоніях навколо м. у провінції Буенос-Айрес.
Перший перепис поволзьких німців в Аргентині був проведений 31 березня 1881 року в Колонії Хенераль-Альвеар, провінція Ентре-Ріос. Повний індекс перепису всіх сіл у колонії можна знайти тут . Ця колонія включала шість сіл: Асунсьйон (), Консепсьйон (), Сан-Хосе (бразильське), Агрикульторес (протестантське), Сан-Франциско () і Сальто (). У цьому переписі вказана дата прибуття в колонію (24 групи між 22 січня 1878 та 24 квітня 1880 року), ім'я, національність, сімейний стан, вік і рівень грамотності. П'ять із шести сіл були католицькими, а єдиним лютеранським селом було Агрикульторес ().
Від обох вихідних пунктів, Колонія Хенераль-Альвеар і Колонія Інохо, німецькі поселення розповсюджувались у всі напрямки. В Ентре-Ріосі залишається п'ятнадцять сіл, які заселили нащадки перших поселенців. Дванадцять із них мають католицький корінь, тоді як три інші є протестантськими. На сучасний момент більшість населення німців з Поволжя в провінції Ентре-Ріос проживає в містах, таких як , , , та , де вони становлять більшість населення.
Розселення з Колонії Інохо рухалося на захід, охоплюючи південь провінції Буенос-Айрес і схід провінції Ла-Пампа; відтак воно досягло провінції Кордова та провінції Чако. У провінції Ла-Пампа католицькі поселенці прибули з півдня провінції Буенос-Айрес, а протестанти — з провінції Ентре-Ріос. Перші заснували колонію Санта-Марія та колонію Санта-Тереса, а другі — , і .«Los Alemanes del Volga», 1977 Віктор Попп — Ніколас Денінг.
Наприкінці 19 і на початку 20 століття Аргентина була країною з ліберальними тенденціями та дуже високим рівнем ВВП на душу населення. Незважаючи на те, що протягом десятиліть до країни проникала протилежна ідеологія (хоча не настільки великою мірою), покоління, народжене в Поволжі, вже давно вимерло в Аргентині. Тому після прибуття сімей поволзьких німців до країни вони відчували себе дуже щасливими, навіть за початкових труднощів, оскільки вони нарешті відчували свободу. На відміну від своїх співвітчизників в Росії, поволзькі німці в Аргентині ніколи не були заслані, і їм не довелося стикатися з голодом, як радянський голод 1930—1933 років у Поволжі, ні масових розстрілів і депортацій, як за сталінського режиму. Зрештою, їх ніколи не розкуркулювали, вони зберігали свою землю і свою худобуте, чим вони пишаються донині. Імміграція німців з Росії до Аргентини трималася стабільно до початку Першої світової війни. Креспо в провінції Ентре-Ріос і Коронель-Суарес в провінції Буенос-Айрес стали одними з найзначніших областей колонізації, оскільки в обох містах нащадки німців з Поволжя стали значною частиною населення. На сьогоднішній день нащадки цих перших поселенців проживають розсіяно по всій Аргентині. Багато з них, зокрема нащадки засновників, через поділ спадкових земель на менші ділянки змушені були залишити початкові місця колонізації та шукати нові можливості, часто в містах навколо початкових поселень.
Факт, що Аргентина є одним з ключових виробників зерна у світі, частково пов'язаний із зусиллями громадян німецького походження з Поволжя, які оселилися в країні.
Історичні зв'язки між Аргентиною та Німеччиною Аргентина та Німеччина розвивали тісні зв'язки одна з одною з часів першої хвилі німецької імміграції до Аргентини. Між цими країнами сформувалися процвітаючі відносини ще під час об'єднання Німеччини, в підсумку, Німеччина займає привілейоване положення в аргентинській економіці. Згодом, Аргентина утримувала стійкі економічні зв'язки з імперською Німеччиною і з Британською імперією, підтримуючи їхні економіки військового часу за допомогою поставок під час Першої світової війни.
Військовий зв'язок між Аргентиною та Пруссією часто підкреслювався, а визнання та симпатії до Німеччини серед генерального штабу в Буенос-Айресі сприяли установленню політики нейтралітету Аргентини під час Першої та більшої частини Другої світових воєн .Велика Британія та Сполучені Штати Америки розуміли загрозу того, що частина німецькомовних мешканців Аргентини, п їхня кількість становила чверть мільйона, може діяти як агенти Рейху. Багато аргентинців відкрито висловлювали підтримку нацистській Німеччині.