Walls and Bridges — п'ятий студійний альбом англійського музиканта Джона Леннона. Він був виданий лейблом Apple Records 26 вересня 1974 року в США та 4 жовтня у Великій Британії. Написаний, записаний і випущений під час 18-місячної розлуки з Йоко Оно, альбом застав Леннона в розпал його «Втрачених вихідних». Walls and Bridges став американським альбомом номер один в чартах Billboard і Record World і включав два хіт-сингли, «Whatever Gets You thru the Night» і «#9 Dream». Перший з них став першим хітом номер один у Сполучених Штатах як сольного виконавця і єдиним сольним синглом, що очолив чарти США та Великої Британії за життя Леннона.
Альбом отримав срібний сертифікат у Великій Британії та золотий у США.
Передумови У червні 1973 року, коли Леннон збирався записати альбом Mind Games, Оно запропонувала Леннону розлучитися. Незабаром Леннон переїхав до Каліфорнії з особистою асистенткою Оно Мей Панг за підтримки Йоко,Edmondson 2010, p. 152 і у них почалися 18-місячні стосунки, які він згодом назве «Втраченими вихідними». Поки вони з Панг жили в Лос-Анджелесі,Blaney 2005, p. 139 Леннон скористався можливістю зустрітися зі своїм сином Джуліаном, якого не бачив протягом чотирьох років.
Леннон планував записати альбом старих рок-н-рольних пісень з продюсером Філом Спектором, але ці сесії стали легендарними не через створену музику, а через алкогольні витівки.Blaney 2005, p. 142 Леннон і Панг повернулися до Нью-Йорка, а Спектор зник разом з цими записами. Приблизно в цей час Джон написав кілька нових пісень під час перебування в готелі The Pierre і почав записувати кілька домашніх демозаписів.Norman 2008, p. 735
Запис Леннон почав репетирувати свій новий матеріал зі студійними музикантами на Record Plant East у Нью-Йорку в липні 1974 року,Blaney 2005, p. 143 до складу яких входили Джим Келтнер на барабанах, Клаус Ворманн на бас-гітарі, Джессі Ед Девіс на гітарі та Артур Дженкінс на перкусії. Основний склад музикантів був записаний на альбомі як Plastic Ono Nuclear Band, варіація на тему Plastic Ono Band, концептуального гурту, якому приписували багато сольних творів Леннона.
Музиканти за короткий час розробили власні аранжування, і запис просувався швидко. Рон Апреа, саксофоніст Little Big Horns, розповідав: "Оскільки у нього не було формальної підготовки в аранжуванні, він сидів у контрольній кімнаті і дозволяв нам складати власні партії. Якщо йому подобалося те, що ми грали, він давав нам знати … Якщо ми вважали, що можемо зробити краще, він казав «вперед». Апреа також розповідав, що запис духової секції тривав два тижні. Пізніше Леннон говорив, що це був «надзвичайний рік для мене особисто. І я майже вражений тим, що мені вдалося щось витягнути. Але мені подобалося працювати над Walls and Bridges, і було зовсім не важко, коли у мене все було готово, піти в студію і зробити це. Я здивований, що це не був лише просто так.» Репетиції були видані на посмертних альбомах Menlove Ave. та John Lennon Anthology.
Звукорежисер Джиммі Айовін сказав, що ці сесії були «найпрофесійнішими з усіх, на яких я коли-небудь був … Джон знав, чого хотів, знав, як отримати те, що хотів, він прагнув шуму і знав, як його отримати … Його сольні речі мали неймовірне звучання. І він дійсно мав свій власний звук.» Попри те, що Record Plant була однією з найсучасніших студій звукозапису в Нью-Йорку на той момент, вокальні накладки Леннона були зроблені за допомогою старого сценічного мікрофона, який роками залишався в бас-барабані. Айовін сказав, що «(це) був старий побитий мікрофон … так що він був тьмяним, але голос Джона був настільки яскравим, що звучав на ньому неймовірно. Вийшло чудове вокальне звучання, як на '#9 Dream'».
Музика і тексти Walls and Bridges містить різноманітні музичні стилі, і багато текстів дають зрозуміти, що Леннон насолоджувався новознайденою свободою, а також сумував за Оно. Назва альбому відсилає до бар'єрів, які Леннон побудував між собою та іншими, а також до його надії, що ці бар'єри можна подолати.Schaffner 1978, p. 174 Леннон казав: «Стіни утримують тебе всередині, захищаючи чи ні, а мости ведуть тебе кудись ще».
«Going Down on Love», перший трек альбому, містить сексуальний каламбур,Urish & Bielen 2007, p. 57Jackson 2012, p. 145 а текст пісні відображає почуття Леннона щодо його розлуки з Оно. Другий трек, «Whatever Gets You Through the Night», вийшов як перший сингл альбому. Натхненням для написання пісні послужило нічне телебачення. У грудні 2005 року Мей Панг розповіла Radio Times: "Вночі він любив перемикати канали і підхоплював фрази з усіх шоу. Одного разу він дивився преподобного Айка, відомого чорношкірого євангеліста, який говорив: «Дозвольте мені сказати вам, хлопці, це не має значення, це те, що допоможе вам пережити ніч». Джону це сподобалося, і він сказав: «Я повинен це записати, інакше я це забуду». Він завжди тримав блокнот і ручку біля ліжка. Це був початок «Whatever Gets You Thru the Night». Музика була натхненна синглом номер один на той час, «Rock Your Baby» Джорджа МакКрея.Playboy Interview, Sheff, 1981 Хоча випущений трек має мало спільного, натхнення очевидніше в альтернативній версії, випущеній на альбомі John Lennon Anthology. Третій трек — композиція Леннона/Гаррі Нільссона «Old Dirt Road», в якій Нільссон виконує партію гармонійного вокалу.
Наступні два треки, «What You Got» і «Bless You», знову є піснями, присвяченими його почуттям через розлуку з Оно.Blaney 2005, p. 146 Пізніше Леннон назвав джазову «Bless You» «найкращим твором на альбомі… як на мене, це найкращий трек».Blaney 2005, p. 147 Перша частина альбому завершується «Scared», переслідуючим треком, який досліджує страх Леннона перед старінням, самотністю і порожнечею успіху.
Друга сторона відкривається другим синглом альбому, «#9 Dream», в якому Мей Панг виконує роль бек-вокалу. За словами Панг, двома робочими назвами пісні були «So Long Ago» та «Walls & Bridges». Пісня була улюбленою піснею Леннона, попри його пізнішу заяву про те, що вона «викинута на смітник». Панг згадувала: «Це була одна з улюблених пісень Джона, тому що вона буквально прийшла до нього уві сні. Він прокинувся і записав ці слова разом з мелодією. Він поняття не мав, що означає [Ah, Bowakawa pousse], але він думав, що це звучить красиво.» Наступний трек — пісня, яку Леннон написав для Панг, «Surprise, Surprise (Sweet Bird of Paradox)», в якій Елтон Джон виконує партію гармонічного вокалу.Blaney 2005, p. 148Edmondson 2010, p. 155 «Steel and Glass» включає зловісний риф, що нагадує «How Do You Sleep?», аудіо-суперечку Леннона з Полом Маккартні з альбому Imagine (альбом), хоча вважалося, що цього разу докори були спрямовані на колишнього менеджера Бітлз Аллена Кляйна.Blaney 2005, p. 149Madinger & Easter 2000, p. 102 «Beef Jerky», рідкісний інструментал Леннона, є фанковим треком, натхненним R&B.
Передостанній трек, «Nobody Loves You (When You're Down and Out)», був написаний у 1973 році, коли вони з Панг вперше приїхали до Лос-Анджелеса. Він уявляв, як Френк Сінатра міг би записати його, кажучи: «Я не знаю чому. Це дуже схоже на пісню в стилі Сінатри. Він би чудово з нею впорався. Ти чуєш, Френк? Тобі потрібна одна пісня, яка не буде шматком нічого. Ось тобі одна, аранжування для валторни і все зроблено для тебе. Але не проси мене продюсувати її!».
Останній трек — кавер-версія пісні Лі Дорсі «Ya Ya», з Ленноном (записаним як «Dad») на фортепіано та вокалом і сином Джуліаном на барабанах. Леннон здивував Джуліана включенням цієї композиції до альбому, що спонукало молодого Леннона зауважити: «Якби я знав, що вона увійде до альбому, я б зіграв краще!».Pang, May (1983). Loving John. Warner Books. pg 241
Обговорюючи запис альбому в інтерв'ю наступного року з Пітом Хеміллом у Rolling Stone, Леннон згадував: «Елтон якось заскочив на сесії для Walls and Bridges і, наче ввімкнувшись, заграв на піаніно, а потім заспівав зі мною 'Whatever Gets You Thru the Night'. Це був великий постріл у руку. Я виконав три чверті пісні і подумав: 'І що тепер робити?'. Поставити на неї верблюда чи ксилофон? Щось таке. А він прийшов і сказав: 'Гей, я зіграю на піаніно!'».
Обкладинка альбому Спочатку Леннон планував використати деякі зі своїх дитячих малюнків для обкладинки альбому старих пісень, який він розпочав записувати у 1973 році, але коли він відклав це на потім, щоб записати Walls and Bridges, він вирішив використати їх на вже готову роботу. John Lennon, Interview, WNEW-FM New York, September 1974 На складній зовнішній обкладинці альбому були зображені деякі з його малюнків, в тому числі один, що зображав гру у футбол, а саме гол, забитий Хорхе Робледо у фіналі Кубка Англії 1952 року. На цьому малюнку також був зображений номер 9 Ньюкасл Юнайтед Джекі Мілберн; Леннон жив у дитинстві на Ньюкасл Роуд, 9 і на все життя запам'ятав цей номер. Існує також серія фотографій обличчя Леннона з різними виразами. Передня обкладинка містила два клапани, які при складанні створювали кілька взаємозамінних «облич Леннона», деякі з них були з дурнуватим виглядом.
Художнє оформлення альбому було створено власним дизайнером Capitol, Роєм Кохарою.Spizer 2005, p. 88 Буклет всередині платівки містив переднє фото Леннона без окулярів і заднє фото Леннона з п'ятьма парами окулярів, накладених одна на одну, авторства американського фотографа Боба Груена. Внутрішній рукав містив ще один портрет, а також горизонтальний колаж з інших фотографій.
Всередині буклету були тексти та інструментальні титри до пісень, які передавали фірмове почуття гумору Леннона, який використовував багато псевдонімів, включаючи Rev. Thumbs Ghurkin, Kaptain Kundalini, Dwarf McDougal, Mel Torment (каламбур на Мел Торме), Hon. John St. John Johnson, Dr. Dream, Dr. Winston O'Boogie і Dad. Було включено більше кольорових малюнків 11-річного Леннона 1952 року, на яких зображено американський Дикий Захід (присвячений його тітці та опікунці Мімі Сміт), пейзажі та портрет його шкільного вчителя містера Болта. Також було включено генеалогічний трактат про прізвище Леннон та пов'язані з ним форми з однієї з книг Едварда Маклайзета. Згадуючи британського моряка Джона Леннона та американського робітничого лідера Джона Брауна Леннона, стаття закінчується натяком на те, що родина прізвищ загалом не вирізняється, на що Леннон відповів власноруч написаним «Oh Yeah?». Також буклет містить твердження, що Леннон бачив непізнаний літаючий об'єкт увечері 23 серпня 1974 року.
Реліз та промо Не знаючи, який трек має стати головним синглом альбому, Леннон звернувся по допомогу до Аля Курі, віце-президента з маркетингу Capitol Records. Леннон був вражений «магією», яку Курі продемонстрував у комерційному успіху альбому Маккартні Band on the Run. Першим синглом Аль обрав пісню «Whatever Gets You thru the Night». 26 вересня 1974 року альбом Walls and Bridges вийшов у США, а 4 жовтня 1974 року — у Великій Британії.Castleman & Podrazik 1976, p. 140 Реліз супроводжувався рекламною кампанією, створеною Ленноном, під назвою «Listen To This …» (кнопка, фотографія, наклейка, оголошення, плакат або футболка). 500 автобусів Нью-Йорка були обклеєні слоганом «Listen To This Bus». Телевізійні рекламні ролики зображували обкладинку платівки з багатьма «леннонівськими» обличчями; як і в радіопередачах, що просували альбом, ці рекламні ролики озвучував Рінго Старр. Леннон віддячив, надавши голос для рекламних роликів альбому Старра Goodnight Vienna, який він також допоміг записати. У Великій Британії EMI випустила сингл-інтерв'ю Леннона з Бобом Мерсером для просування Walls and Bridges.