Марія Аркадіївна Беневська, у шлюбі Бенівська-Степанок (1882, Іркутськ — 1942, Ленінград) — есерка-терористка, учасниця революційного руху в Російській імперії на початку XX століття. Член Бойової організації партії соціалістів-революціонерів.

Родина Батько Аркадій Семенович Беневський (1840—1913) походив із дворян Могилевської губернії; отримав військове виховання; генерал-лейтенант від інфантерії. Був губернатором Амурської області. 1877 року одружився з Ніною Вікторівною Іващенко. Мати Ніна Вікторівна Іващенко (1855-1906), дочка генерал-майора Віктора Олексійовича Іващенка (05 жовтня 1818-1889); до шлюбу з Беневським була вдовою лікаря на прізвище Савицький. Походила із заможного дворянського роду; здобула гарне виховання. У 1906 році покінчила життя самогубством. Брати Михайло (1878—1897) та Іван (нар. 1880 рік) народилися в Києві, обидва здобули добру освіту; Михайло – юридичний, а Іван – агрономічний.

Марія Беневська народилася 25 квітня 1882 року у Іркутську. Як і брати, виховувалась у суворій відповідності до християнських заповідей. З дитинства була знайома з майбутнім терористом Борисом Савінковим, який вплинув на Марію. Беневська здобула хорошу освіту; спочатку навчалася в гімназії, потім в Університеті Галле на природничому факультеті, у Берні і потім у Петербурзькому жіночому медичному інституті.

У Бойовій організації 1905 року Марія Беневська вступила до Бойової організації партії соціалістів-революціонерів. Рекомендацію для вступу дав Борис Савінков, на той час уже один із керівників організації. Вона вела життя професійної революціонерки, працювала як технік (виготовляла бомби) і користувалася партійним прізвиськом «Генрієтта». Попри участь у революційному терорі, Беневська до кінця життя залишалася глибоко релігійною.Рум'яна, висока, зі світлим волоссям і блакитними очима, що сміялися, вона вражала своєю життєрадісністю і веселощами. Але за цією безтурботною зовнішністю приховувалась зосереджена і глибоко сумлінна натура. Саме її, більш ніж будь-кого з нас, турбувало питання морального виправдання терору. Віруюча християнка, яка не розлучалася з Євангелієм, вона якимось невідомим і складним шляхом прийшла до утвердження насильства та необхідності логічної участі в терорі. - Савінков Б. « Спогади терориста ». М., 1991Навесні 1906 Борис Савінков залучив Беневську до організації вбивства революціонера Татарова, викритого у співпраці з охоронним відділенням.

Беневська була одружена з Борисом Миколайовичем Моїсеєнком, теж есером та учасником революційного терору. Вони з ним повінчалися 21 серпня (в Олександро-Невській церкві Московської пересильної в'язниці, вінчання здійснив священник Йосип ФудельГБУ "ЦГА Москвы", фонд №2124, опись №2, дело №4, стр. 81. Після її арешту чоловік був висланий владою в Забайкальську область, де вона відбувала каторгу. Очевидно, припинення їхніх стосунків припадає на 1909 рік, коли чоловік залишив Сибір і виїхав за кордон.

У квітні 1906 року до Беневської на конспіративну квартиру принесли готовий снаряд, просячи його розрядити. Коли вона вийняла запал, стався вибух патрона гримучої ртуті, яким їй відірвало кисть лівої руки, а на правій пошкодило палець, і осколками понівечило обличчя. За свідченням Валентини Попової, Беневська виявила рідкісне самовладання:Перев'язавши абияк за допомогою товариша, який жив з нею [В. І. Шиллерова], знівечені руки, вона змусила його забрати всі готові снаряди, що зберігалися в них, і віднести в інше місце. Сама пішла останньою, повернувши зубами ключ у дверному замку. Вона поспішила в першу лікарню, що трапилась, де благополучно пробула тижнів зо два. Взяти її відразу з лікарні не вдалося: поранене обличчя надто звертало увагу. А напередодні дня, коли Б.М. Моїсеєнко мав перевезти М. А. у надійне місце, її заарештували. - В. Попова, « Динамітні майстерні 1906-1907 рр.. та провокатор Азеф »Беневську заарештували 28 квітня 1906 року. Завдяки її стійкості та відвазі, до рук поліції потрапила тільки вона, а всі, хто разом з нею готували замах, вціліли, навіть встигли винести вибухові снаряди, які їм були такі потрібні.

Марію Беневську судили восени 1906 року у справі про причетність до замаху на Дубасова (23 квітня 1906 року). Суд проходив у Москві в судовій палаті за участю станових представників за звинуваченням у участі в таємній спільноті та приготуванні до замаху на Дубасова. Захищали її присяжні повірені Жданов і Малянтович, рішенням суду Беневську було засуджено до страти. У цей час мати Марії, Ніна Вікторівна, чинить самогубство, мабуть, не перенісши цих подій.

Аркадій Беневський подав на ім'я царя два прохання, в яких клопотав про помилування для дочки. Його зусиллями вирок щодо Марії Беневської було змінено на десять років каторжних робіт з позбавленням всіх прав. Марія Беневська відбувала каторгу в Мальцевській в'язниці, 1909 року відправлена на поселення до Баргузина Забайкальської губернії. У 1910 році вона одружилася з матросом з бунтівного броненосця «Георгій Побідоносець» Іваном Кіндратовичем Степаноком. Незабаром, там же на каторзі, народила сина Іллю.

1913 року закінчився термін заслання Беневської, вона була зарахована до міщанського стану міста Кургана «без відновлення втрачених по суду прав», без права проживання в європейській частині Росії.

Після Лютневої революції Марія Беневська з сім'єю повернулася з каторги та оселилася на батьківщині чоловіка в Одеській губернії. Сім'я проживала у злиднях. Того ж 1917 року переїхали до Петрограда, де в липні 1917 року Марія народила другого сина — Степана. Потім подружжя знову повернулося в Україну і жило там, поки не було змушене виїхати через голод на початку 30-х. Беневська з родиною знову переїхали до Ленінграда, де залишалися і під час Другої світової війни, де вона померла під час блокади 1942 р.

Примітки

Посилання

Марія Бенєвська Життя та діяльність М. А. Беневської