Удму́ртська Респу́бліка (, ) — республіка у складі Російської Федерації, є частиною Приволзького федерального округу. За Конституцією Удмуртії назви Удмуртія та Удмуртська Республіка є рівнозначними, у народі республіка отримала назви Республіка Удмуртія та Джерельний край. Країна розташована в західному Передураллі, у межиріччі Ками та її правої притоки Вятки.
Утворена 4 листопада 1920 року. Нагороджена орденами Леніна (у 1958), Жовтневої Революції (у 1970) та Дружби народів (у 1972). У 2008 Банк Росії випустив пам'ятну монету, присвячена Удмуртській Республіці.
Площа Удмуртії становить 42 061 км², що за величиною перевищує такі країни, як Бельгія, Нідерланди та Швейцарія. За площею в межах Російської Федерації республіка займає 57-е місце. Столиця республіки — місто Іжевськ, відстань від якого до Москви становить 1 129 км. Населення — 1 427 282 особи (2025), за цим показником республіка займає 33-те місце.
Географія
Географічне положення Удмуртія розташована на заході Передуралля, у межиріччі Ками та В'ятки. Протяжність території з півночі на південь становить 298 км, а із заходу на схід — 200 км. Республіка межує з Кіровською областю на півночі та заході, з Пермським краєм на сході, з Республікою Башкортостаном на південному сході та з Республікою Татарстаном — на півдні та південному заході. Загальна протяжність кордонів — 1 800 км.
Становлення Удмуртії як промислово розвиненої республіки в значній мірі визначене її географічним положенням. Велика судноплавна річка Кама та прилегла до неї територія здавна приваблювала уральських промисловців. Вже в середині XVIII ст. тут були засновані перші залізоробні заводи, річка давала можливість привозити чавун з уральських заводів і відправляти продукцію до центральної Росії. Після будівництва залізничних магістралей республіка отримала ширший вихід як до центральної Росії, так і до Сибіру.
Крайні точки: північна точка — 58°32'39' пн.ш. — на північ від села Шалаші Глазовського району; південна точка — 55°51'37' пн.ш. — на південь від села Зуєві Ключі Каракулінського району, острів Телеговський; західна точка — 51°07'23' сх.д. — на південний захід від села Березовка Сюмсинського району; східна точка — 54°25'29' сх.д. — на північний схід від села Степаново Воткінського району.
Рельєф
Територія Удмуртії розташована у східній частині Східно-Європейської рівнини, на заході Передуралля, і складається з декількох височин та рівнин. Найбільша з них — Верхньокамська височина — розчленована на 3 частини. Північна частина, яка займає правобережжя річки Чепца, належить безпосередньо до Верхньокамської височини. Біля витоків річки Пизеп, за 10 км на північ від села Карсовай, знаходиться найвища точка республіки висотою 332 м. Лівобережжя Чепци розділяється на 2 частини. У верхній течії починається Тиловайська (або Лозинська) височина, яка простягається на захід до села Сюмсі, знижуючись від 321 м біля села Зюзино до 230 м. У лівобережній частині Чепци розташована і Красногорська височина. За межами Удмуртії, у верхів'ях Лобані, вона з'єднується з В'ятськими увалами. Найвища точка у верхів'ї річки Убить має відмітку 290 м. Тиловайська та Красногорська височини розділяються східною частиною Кільмезької низовини, висоти якої, за виключенням окремих останцевих пагорбів, не перевищують 200 м. Західну частина південної половини республіки займає Можгинська височина з найвищою точкою 262 м. У межиріччі Іжа та Ками розташована Сарапульська височина з максимальною висотою 248 м. Високі орографічні елементи північної та південної частин Удмуртії відокремлені один від одного Центрально-Удмуртською депресією, вузьким зниженням, яке перетинає республіку майже навпіл. Висоти тут не перевищують 200 м, а на окремих останцевих пагорбах сягають 230 м.
Геологія
Територія Удмуртії розташована в межах Волзько-Камської антеклізи, однієї з найбільших структур Російської платформи. Вона складається з декількох дрібніших структур. У межах республіки це — Татарське склепіння, Калтасинський авлакоген та Верхньокамська западина.
Татарське склепіння охоплює західну частину Удмуртії, глибина залягання фундаменту становить 1500—2000 м. Поділяється на Північну вершину, Нижньокамську зону лінійних дислокацій та північно-східний схил Південної (Альметьєвської) вершини. Північна вершина своєю чергою складається з Немського, Удмуртського та Кукморського виступів, розділених грабенами по фундаменту і відповідають прогинам у чохлі. Удмуртська система глибинних розломів відділяє Татарське склепіння від Калтасинського авлакогена. Вона представлена системою ярусних скидів і простягається у вигляді плавної дуги. Загальна ширина зони розломів становить 15-20 км, амплітуда — 1-2 км. Калтасинський авлакоген охоплює східну частину Удмуртії та характеризується поступовим зануренням фундаменту на південний схід. Глибина залягання фундаменту становить 3-5 км, у западині на схід від Сарапула — до 7-8 км. Заповнений потужним шаром рифейських пісковиків. Верхньокамська западина охоплює східну та північну частину Удмуртії та виражена в осадовому чохлі. Поділяється на Бородулінсько-Фокінську, Верхньообвінську частини, Чепецьку та Кільмезько-Немську зони. На півдні западина переходить у Бірську сідловину.
Структури, виділені по фундаменту, розбиті на численні блоки розломами субмеридіонального та північно-східного напрямків. В осадовому чохлі структурні зони розрізняються за наявністю і орієнтації локальних прогинів та валів, загальна кількість яких досягає багатьох десятків. Найзначніші вали — Зуринський, Дебьоський, Кулигінський, Кіонгопський, найбільші прогини — Кільмезький та Мамадисько-Кокарський. Будова осадового чохла тісно пов'язана з будовою фундаменту. Складні поєднання його порухів визначило хід накопичення осаду і формування в осадовому чохлі 3 структурних поверхів — рифейського, вендського та палеозойського.
Корисні копалини На території Удмуртії відкриті поклади нафти, азотного газу, бурого та кам'яного вугілля, мінералізованої води та розсолів з вмістом йоду та брому. Відмічені рудопрояви міді, заліза, марганцю, мінеральних фарб, повсюди поширені родовища будівельних матеріалів.
Найбільшого значення для економіки республіки відіграють паливні корисні копалини, а саме нафта, торф та вугілля. Нафтопошукові роботи в республіці розпочались в 1945 році і продовжуються сьогодні. У наш час виявлено 86 родовищ, більша частина запасів яких розробляється. Промислові поклади нафти виявлені в основному в девонських та кам'яновугільних відкладах і приурочені до плікативних антиклінальних, брахіантиклінальних складок та рифогенних масивів. За даними на 1 січня 1997 року загальна кількість видобутою нафти в Удмуртії становить 221,4 млн тон, видобуті запаси промислових категорій (А+В+С) становлять 369,1 млн тон, видобуті перспективні та прогнозовані запаси категорій С2+С3+Д — 280 млн тон. В цілому поклади важкі, смолисті, з абсолютною глибиною залягання від 680 до 2000 м. Густота коливається від 0,87 до 0,91 г/см³, колір від чорного смолистого у вендських та нижньокамських покладах до темно-коричневої та коричневої в девонських та середньокам'яновугільних відкладах. Геологорозвідувальні роботи різних років підтвердили наявність в Удмуртії покладів вугілля. Найбільше воно поширене в Козаковському та Камбарському вугленосних районах
Клімат Клімат Удмуртії помірно континентальний з довгою холодною та багатосніжною зимою, теплим літом та добре вираженими перехідними сезонами — весною та осінню. Найбільші величини сумарної сонячної радіації припадають на червень. Найменші — на грудень. В середньому за рік сумарна сонячна радіація збільшується по території від 87,7 ккал/см² на півночі до 93,3 ккал/см² на півдні. Відбита від земної поверхні частина сонячної радіації велика (80 %) взимку над засніженими ділянками. Влітку вона становить 15-25 % та суттєво не змінюється по території. Характерна для Удмуртії велика тривалість сонячного сяяння (1839 годин) значно знижується через хмарність. В найбільш сонячний місяць (червень) суми сяяння становлять 62 % від можливого.
Середньорічна температура повітря на території Удмуртії позитивна. В липні температура змінюється в межах 18-19 °C. Абсолютний максимум на півночі становить 37 °C, а на півдні 38 °C. Найхолодніший місяць — січень. Середньомісячні температури на північному сході −15,2 °C, на півдні −14,2 °C. Під впливом Атлантичного океану січневі ізотерми спрямовані з північного заходу на південний схід, тому найхолоднішим районом є північний схід, найтеплішим — південний захід. Морози в січні можуть сягати −35-40 °C й нижче. 31 грудня 1978 року температура знижувалась до −50 °C. Великі морози пов'язані із вторгненням арктичного повітря із півночі. Стійкий сніговий покрив встановлюється в середині листопада і зникає через 160—175 днів. Максимальної висоти він досягає в березні і становить 60-70 см.
Гідрографія Територія Удмуртії відноситься до басейну річки Кама і має густу, добре розвинену річкову мережу. Загальна протяжність усіх річок республіки становить приблизно 30 тисяч км. Найбільшими річка є Кама та її притока В'ятка, які беруть початок на півночі Удмуртії, але одразу через декілька кілометрів покидають її. Пройшовши сотні кілометрів вони знову повертаються на південному сході та південному заході відповідно.
Більшість річок республіки мають довжину до 10 км, їхня кількість перевищує 7 тисяч. Кількість річок довжиною 10-100 км становить 368, середніх (100—500 км) та великих (понад 500 км) — всього 17. Річки мають переважно снігове живлення. Середній час встановлення льодоставу — середина листопаду, льодохід — середина квітня. Паводки починаються приблизно в середині квітня і продовжуються 30-45 днів. Серед усіх річок республіки судноплавними є лише Кама та В'ятка.
+№Назва річкиДовжиназагальна,кмДовжинав Удмуртії,кмПлощабасейну,км² 1 Чепца 501 304 20400 2 Кама 1805 260 507000 3 Вала 196 192 7360 4 Іж 259 190 8510 5 Кільмезь 270 186 17200 6 Лоза 127 127 3030 7 Лекма 127 127 1580 8 Убить 120 120 683 9 Ува 112 112 1230 10 Іта 108 108 1160 11 Уть 107 107 1190 12 Лумпун 158 94 1550 13 Кирикмас 108 85 2100 14 Сіва 206 72 4870 15 Тойма 124 52 1450 16 Вятка 1314 33 129000 17 Буй 228 16 1337+
В Удмуртії нараховується понад 600 ставків, серед яких найбільшими є Іжевський, Воткінський, Камбарський та Пудемський. З північного сходу на південь республіка омивається Воткінським та Нижньокамським водосховищами, утвореними на Камі в результаті будівництва гребель ГЕС.
Важливу роль в Удмуртії відіграють підземні водні джерела, завдяки великій кількості яких республіка отримала неофіційну назву «Джерельний край». Щорічно із них видобувається більш як 60 млн м³ для господарських, технічних та сільськогосподарських потреб. Більшість підземних водних джерел мають мінеральні якості та використовуються в лікувально-оздоровчих закладах і розливаються у пляшки. Найзначнішими мінеральними джерелами є Варзі-Ятчинське (сульфатно-калцієві води), Ново-Іжевське, Кізнерське та Увинське (йодо-бромисті води).
Флора та фауна
Історія
Рання історія Основною проблемою дослідження ранньої історії Удмуртії є майже відсутність письмових джерел. В тих, що були вивчені, удмурти зустрічаються епізодично, окрім того додаткову важкість додає термінологія. Так, під арянами (або арськими людьми) окрім удмуртів розуміли і інші народи, які населяли Арську дорогу. Тому важливе значення в дослідженні історії удмуртів отримали лише порівняльні вивчення.
Удмуртська мова належить до пермської гілки фіно-угорських мов. Виділення її із прапермської мовної спільноти в результаті булгарського впливу пройшло в VII-XIII століттях. В дослідженні історії удмуртської мови виділяють декілька періодів: ранній праудмуртський, пізній праудмуртський та сучасний удмуртський. На початок 2 тисячоліття на території Удмуртії єдиною археологічної культури не було. На основі аналізу археологічних матеріалів виділяються декілька локальних варіантів: