Світ Полудня — літературний світ, у якому відбуваються події в циклі романів братів Стругацьких, «представницькою» книгою якого є «Полудень, XXII сторіччя» (від якого й походить назва світу), а останньою — «Хвилі гасять вітер». Попри утопічність, світ Полудня сповнений проблем та конфліктів, притаманних і нашому часу.
Опис Перемога комунізму та технологічні досягнення Землі в XXI—XXII століттях вирішили проблему нестачі ресурсів і позбавили людей необхідності виснажливо працювати заради хліба насущного, що, у свою чергу, згодом призвело й до відмови від ринкових відносин та грошей. XXII століття описано так«Полудень, XXII сторіччя»:
Нині більше немає некомуністів. Усі десять мільярдів — комуністи… Але в них уже інші цілі. Колишня мета комуніста — достаток та душевна і фізична краса — перестала бути метою. Тепер це реальність.
Однією з планет, населених людьми, та їхньою історичної батьківщиною є Земля. Фактично, вона ідентична сьогоднішній Землі, проте належить до XXII століття нашої ери. Найдокладніше її описано в романі «Полудень, XXII сторіччя», хронологічно першому в циклі про світ Полудня.
На Землі Полудня остаточно вирішено основні економічні, соціальні та екологічні проблеми. Успіхи біоінженерії забезпечили матеріальний достаток без надвиробництва та забруднення навколишнього середовища. З'явилися технології міжзоряних перельотів, освоєння далеких планет стало звичною справою. Встановлено контакти з позаземними цивілізаціями. Світогляд людей змінилося кардинально. Працю на благо суспільства вважають природним обов'язком та потребою кожного. Життя розумної істоти визнано безумовною і найвищою цінністю, прояв агресії та недоброзичливості стосовно ближнього став кричущим винятком. Наука про суспільство зробила якісний стрибок (створено теорії історичних послідовностей та «вертикального прогресу»).
На Землі найвищим авторитетним органом є Світова рада, членами якої є найвідоміші вчені, історики, вчителі та лікарі. Зазвичай, рада займається лише питаннями глобально-земного і галактичного масштабу.
Дітей від 5—6 роківУ повісті «Жук у мурашнику» Лев Абалкін потрапляє в інтернат у шестирічному віці; вперше зустрічає Майю Глумову, коли їй п'ять. виховують у інтернатах професійні вчителі. Робота Вчителя є дуже почесною та однією з найвідповідальніших, до неї допускають лише особливо відібраних людей; як наслідок — всіх або майже всіх дітей удається виховати високодуховними людьми з твердими моральними підвалинами. Взагалі питання вибору професії у світі Полудня поставлено на строгу наукову основу. Молоді люди проходять ретельне медико-психологічне обстеження, після чого для кожного виробляють рекомендації щодо професійних уподобань. Помилку щодо профорієнтації вважають важкою провиною того, хто видає рекомендації, оскільки вона може негативно вплинути на долю людини («Жук у мурашнику»).
Найнезвичайнішою характеристикою світу Полудня в порівнянні з іншими відомими фантастичними всесвітами (наприклад, Дюни або Зоряних Війн) є практично повна чужість йому ідей імперіалізму. Жодна розумна раса світу Полудня не намагалася побудувати галактичну імперію (альтернативний варіант — республіку): ні в XXII столітті за літочисленням Землі, ні до цього. Натомість вони вважають за краще триматися своїх рідних планет, і лише найрозвиненіші технологічно (люди Землі і, ймовірно, Мандрівці) дозволяють собі втручатися у справи інших планет, і лише у формі так званого «прогресорства» — безоплатного, таємного та строго дозованого впливу, покликаного сприяти розвитку культури окремої цивілізації.
Попри те, що наука і техніка впоралися з проблемою задоволення всіх базових потреб людей, це призвело до появи окремого прошарку суспільства, представники якого не були достатньо кваліфікованими, щоб зайняти високе становище в академічній ієрархії або стати відомими митцями, але, разом з тим, не хотіли займатися найпростішою роботою на зразок нагляду за роботами. Такі люди, як правило, добровільно вирушали на дослідження невідомих планет та регіонів космосу, іноді вступаючи в контакт із місцевими цивілізаціями. Попри відверте невдоволення уряду щодо такого непрофесіоналізму, ця практика свого часу була досить корисною, щоб стати узаконеною (Група вільного пошуку, ГВП). На думку авторів «Часу учнів», ГВП існувала у 2114—2193 роках.
Цивілізації Крім людей, у світі Полудня присутня також низка інших цивілізацій та розумних рас. Багато з них схожі на жителів Землі, тоді як деякі настільки відрізняються, що їх розумність роками викликала сумніви. Деякі позаземні цивілізації також підтримують дипломатичний контакт із Землею. З неясних причин, більшість населених планет заселено гуманоїдами, генетично практично тотожними землянам, але, як правило, це списують на маніпуляції Мандрівців.
Мандрівці — найзагадковіша позаземна раса світу Полудня. З їхнім технологічним розвитком може зрівнятися тільки їхня пристрасть до конспірації, з якою вони маскують всю свою активність у світі Полудня (маскування це, ймовірно, обумовлене тим, що на описуваний момент Мандрівці не виказують жодної активності в галактиці уже протягом сотень, а може й тисяч років). Попри те, що людям так і не вдалося усвідомити їхніх цілей, багато ознак указують на те, що Мандрівці мають власний інститут прогресорства.
Романи Цикл, присвячений світу Полудня, включає десять творів (наведено за хронологією написання):
«Полудень, XXII сторіччя» (1962) «Спроба втечі» (1962) «Далека Райдуга» (1963) «Важко бути богом» (1964) «Неспокій» (1965, опубл. 1990—1991) — початковий варіант повісті «Равлик на схилі» (1965)Попри схожість сюжету, «Неспокій» і «Равлик на схилі» — зовсім різні твори, з різними ідеями та персонажами. У першій повісті події відбуваються у світі Полудня (на Пандорі) і за участю деяких відомих персонажів на зразок Леоніда Горбовського, а в другій — у абстрактному науково-фантастичному всесвіті, який ніяк не відноситься до Землі XXII століття. «Населений острів» (1969) «Малюк» (1971) «Хлопець із пекла» (1974) «Жук у мурашнику» (1979—1980) «Хвилі гасять вітер» (1985—1986)
Також оповідання:
«Бідні злі люди» (1963, опубл. 1989)
Передують всесвіту Полудня твори, що описують альтернативний кінець XX століття та XXI століття:
«Країна багряних хмар» (1959) книги «Жилінського циклу» «Шлях на Амальтею» (1960) «Стажери» (1962) «Хижі речі століття» (1965)
Також оповідання:
«Піщана гарячка» (1955, опубл. 1991) «Спонтанний рефлекс» (1958) «Венера. Архаїзми» (1959, глава, не включена до «Стажерів») «Шість сірників» (1959) «Випробування СКІБР» (1959) «Забутий експеримент» (1959) «Приватні припущення» (1959) «Надзвичайна подія» (1960)
Ненаписаний роман На початку 1990-х років брати Стругацькі розпочали роботу над книгою (робоча назва — «Білий Ферзь»), яка мала стати останньою в циклі. Однак після смерті Аркадія Стругацького Борис Стругацький не наважився самостійно продовжити роботу над романом. У цьому останньому романі, покликаному завершити «полуденний» цикл, світ Острівної Імперії на Саракші виглядав так: По-перше, їм (Стругацьким) подобався (здавався оригінальним і нетривіальним) світ Острівної Імперії, побудований з безжальною раціональністю Деміурга, який зневірився викорінити зло. У три кола, грубо кажучи, вкладався цей світ. Зовнішнє коло було клоакою, стоком, пеклом цього світу — всі покидьки суспільства стікалися туди, вся п'янь, рвань, погань, усі садисти і вроджені вбивці, ґвалтівники, агресивні хами, збоченці, звірі, моральні потвори— гній, шлаки, фекалії соціуму…
Середнє коло населяли люди звичайні, ні в чому не надмірні, такі, як ми з вами, трохи гірші, трохи кращі, ще не ангели, але вже й не біси.
А в центрі панував Світ Справедливості. «Полудень, XXII сторіччя». Теплий, привітний, безпечний світ духу, творчості та свободи, населений виключно людьми талановитими, славними, товариськими, які свято дотримуються всіх заповідей найвищої моральності.
Кожен народжений в Імперії неминуче опинявся у «своєму» колі, суспільство делікатно (а якщо треба і грубо) витісняло його туди, де йому було місце відповідно до талантів його, темпераменту і моральної потенції. Це витіснення відбувалося і автоматично, і за допомогою відповідного соціального механізму (щось на кшталт поліції моралі). Це був світ, де тріумфував принцип «кожному — своє» в найширшому його тлумаченні. Пекло, Чистилище та Рай. Класика.
А по-друге, авторам подобалася кінцівка, яку вони придумали. Там у них Максим Каммерер, пройшовши крізь усі кола і діставшись до центру, ошелешено спостерігає це райське життя, яке нічим не поступається земному, і, спілкуючись із високопоставленим і високолобим аборигеном, і дізнаючись від нього всі деталі устрою Імперії, і намагаючись примирити непримиренне, осмислити, з'єднати нез'єднуване, чує раптом чемне запитання: «А що, у вас хіба світ влаштований інакше?» І він починає говорити, пояснювати, тлумачити: про високу Теорію Виховання, про Вчителів, про ретельну копітку роботу над кожною дитячою душею… Абориген слухає, усміхається, киває, а потім помічає ніби побіжно: «Витончено. Дуже гарна теорія. Але, на жаль, вона абсолютно не реалізується на практиці». І поки Максим дивиться на нього, онімівши, абориген вимовляє фразу, заради якої брати Стругацькі до останнього хотіли цей роман все-таки написати.
— Світ не можна побудувати так, як ви мені щойно розповіли,— каже абориген. — Такий світ можна лише вигадати. Боюся, друже мій, ви живете у світі, який хтось вигадав — до вас і без вас, а ви не здогадуєтеся про це…
За задумом авторів ця фраза мала поставити останню крапку в життєписі Максима Каммерера. Вона мала завершити весь цикл про Світ Полудня. Певний результат цілого світогляду. Епітафія йому. Або — вирок?
Борис Стругацький заявив, що він продовжувати роботу над романом не стане, але дав дозвіл написати його одному з російських письменників, ім'я якого не було названо. Реалізацією цього став роман Ярослава Вєрова «Операція „Вірус“» (2009).
Час учнів та інші вільні продовження Наприкінці 1990-х опубліковано низку творів російських фантастів, створених на основі книг Стругацьких (з дозволу Бориса Натановича) та названих збірною назвою «Час учнів». Багато з цих повістей належать до світу Полудня. «Час учнів» — п'ять збірок оповідань та повістей, написаних різними авторами.
2011 року видавництво АСТ розпочинає випуск нової серії книг, дія яких відбувається у Світі Полудня, а саме на планеті Саракш. Серія отримала назву «Проєкт Аркадія та Бориса Стругацьких „Населений Острів“», і на даний момент до неї входять шістнадцять творів: «Війна ротмістра Тоота» та «Світ ротмістра Тоота» Володимира Свержина, «Саракш: Кільце Ненависті» та «Саракш Мандрівців» , «Бомбовоз Його Високості» Олексія Волкова, «Відділ „Массаракш“» та «Пірати Тагори» Антона Первушина, Ігоря Мінакова та Максима Хорсуна, «Атомна фортеця» та «Голован» Федора Березіна, «Один у полі» Андрія Єрпилєва, «Століття самотності» Ігоря Чорного та Валентина Леженди, «Рушниці єретиків» Анни Фенх, «На те вони й виродки» Наталії Резанової, «Майстер втечі» Дмитра Володихіна, «Сіль Саракша», «Кохання і свобода» та «Скляний меч» Андрія Лазарчука та Михайла Успенського.
Серед інших продовжень: «Шукачі дивного» А. Андрєєва (2001), «Старий з узбіччя» А. Лук'янова (2007), «Важко бути Ребою» Вадима Кирпічова (2004) тощо.
Основні персонажі
Основні персонажі світу Полудня
Абалкін Лев В'ячеславович — прогресор, зоопсихолог, один із 13-ти підкидьків («Жук у мурашнику») Бадер Август-Йоган — генеральний уповноважений Ради космогації, директор транскосмічної зорелітної бази та лабораторії «Владислава ЄН 17», професор, десантник, слідопит, першовідкривач штучних супутників Мандрівців у планети Владислава («Полудень, XXII сторіччя»), член Світової ради («Жук у мурашнику») Бромберг Ісаак (Айзек) — фахівець із заборонених наукових досліджень та засекречених відкриттів, ідейний противник будь-якого контролю над наукою («Жук у мурашнику», «Хвилі гасять вітер»)