Барон Роберт Ніколаус Максимиіліан (Роман Федорович) фон Унгерн-Штернберг (; 10 січня 1886 – 15 вересня 1921) був антикомуністичним генералом часів Громадянської війні в Росії, а потім незалежним воєначальником, який втрутився в Монгольську народну революцію проти Китаю. Представник балтійської німецької меншини Російської імперії, Унгерн був ультраконсервативним монархістом, який прагнув відновити російську монархію після революції 1917 року і відродити Монгольську імперію під владою Богдо-хана. Його потяг до буддизму течії Ваджраяни та ексцентричне, часто жорстоке поводження з ворогами і власними людьми принесли йому прізвисько «Божевільний барон» або «Кривавий барон».

У лютому 1921 року на чолі Азіатської кавалерійської дивізії Унгерн вигнав китайські війська з Монголії і відновив монархічну владу хана Богдо. Під час п'ятимісячної окупації Зовнішньої Монголії Унгерн встановив порядок у столиці Іх-Хурее (нині Улан-Батор), використовуючи страх, залякування та жорстоке насильство проти своїх опонентів, зокрема, більшовиків. У червні 1921 року він вирушив до Східного Сибіру, щоб підтримати антибільшовицькі партизанські сили та запобігти спільному вторгненню Червоної армії та монгольських повстанців. Це зрештою призвело до його поразки. Він потрапив у полон до Червоної армії і через місяць був засуджений за "контрреволюцію" в Новомиколаївську (нині Новосибірськ). Після шестигодинного показового процесу його визнали винним і 15 вересня 1921 року стратили.

Раннє життя

Роман фон Унгерн-Штернберг народився в Граці, Австрія (10 січня 1886 року) 29 грудня 1885 року в знатній балтійській німецькій родині. Родина Унгерн-Штернбергів оселилася на території сучасної Естонії в середні віки. Першою мовою Унгерн-Штернберга була німецька, але він вільно володів французькою, російською, англійською та естонською мовами. Його матір'ю була німецька дворянка Софі Шарлотта фон Вімпфен, пізніше Софі Шарлотта фон Унгерн-Штернберг, а батьком - Теодор Леонгард Рудольф фон Унгерн-Штернберг (1857-1918). Він також мав угорське коріння і стверджував, що є нащадком хана Батия, онука Чингісхана, що зіграло певну роль у його мрії про відродження Монгольської імперії.

У 1888 році його сім'я переїхала до Реваля (Таллінна), столиці Естляндської губернії в Російській імперії, де його батьки розлучилися в 1891 році. У 1894 році його мати вийшла заміж за балтійсько-німецького дворянина Оскара Ансельма Германа фон Гойнінген-Гюне. Унгерн-Штернберг виріс на території губернії, його домом був маєток Гойнінген-Гюне в Джерваканті (сучасний Ярваканді, Естонія), глибоко в лісах, приблизно за 65 кілометрів (40 миль) від Талліна. Влітку Унгерн-Штернберг жив на балтійському острові Даґо (нині Гіюмаа), який, як він любив хвалитися, належав його родині понад 200 років.

У дитинстві Унгерн-Штернберг був настільки лютим хуліганом, що навіть інші хулігани боялися його, а деякі батьки забороняли своїм дітям гратися з ним, оскільки він "мордував" інших. Унгерн був добре відомий своєю любов'ю до знущань над тваринами, і у віці 12 років він намагався задушити домашню сову свого двоюрідного брата без особливої на те причини. Унгерн-Штернберг надзвичайно пишався своїм давнім аристократичним родом і пізніше писав, що його сім'я протягом століть "ніколи не виконувала наказів робітничого класу", і це обурливо, що "брудні робітники, які ніколи не мали власних слуг, і що все ще думають, що можуть командувати", мають право голосу в управлінні величезною імперією. Унгерн-Штернберг, хоча і пишався своїм німецьким походженням, ідентифікував себе з Російською імперією. Коли його запитали, чи відзначилася його "родина на військовій службі", Унгерн з гордістю відповів: "Сімдесят два вбитих у воєнний час!". Унгерн-Штернберг вважав, що повернення монархій в Європі можливе за допомогою "кавалерійського народу" - маючи на увазі російських козаків, бурятів, татар, монголів, киргизів, калмиків тощо.

У 1898 році його батько був ненадовго ув'язнений за шахрайство, а в 1899 році потрапив до місцевої божевільні. 1900 по 1902 рік Унгерн відвідував Гімназію ім. Миколи І. Його шкільні записи стверджують, що він був некерованим, запальним юнаком, який постійно мав проблеми з вчителями через часті бійки з іншими учнями і порушення інших шкільних правил: куріння в ліжку, відрощування довгого волосся, відлучки без дозволу і тд., що врешті-решт призвело до того, що директор гімназії в лютому 1905 року написав листа його вітчиму і матері з проханням забрати його з гімназії, інакше він буде виключений з неї. У 1905 році він покинув школу, щоб приєднатися до бойових дій на сході Росії під час російсько-японської війни, але неясно, чи брав він участь в операціях проти японців, чи всі військові дії припинилися до його прибуття в Маньчжурію, хоча в 1913 році він був нагороджений медаллю за російсько-японську війну.

В 1905 році в Росії розгорілася революція, і естонські селяни вийшли на криваву жакерію проти прибалтійсько-німецького дворянства, яке володіло більшістю земель в країні. Аристократів лінчували, а їхні маєтки спалювали, в тому числі й маєток у Джерваканте, де Унгерн-Штернберг виріс. Революція 1905 року та знищення маєтку стали величезною травмою для Унгерн-Штернберга, який побачив у революції підтвердження свого переконання, що естонські селяни, які працювали на землях його родини, були "грубими, неосвіченими, дикими і постійно злими, ненавиділи всіх і все, не розуміючи, чому".

У 1906 році Унгерн був переведений на службу до Павловського військового училища в Санкт-Петербурзі кадетом рядового складу. Як армійський курсант, він виявився кращим учнем, ніж морським кадетом, і він дійсно вивчив свій навчальний матеріал, але, за словами Палмера, він був у кращому випадку "посереднім учнем". У цей же період Унгерн-Штернберг захопився окультизмом, в особливій мірі зацікавившись буддизмом. Його двоюрідний брат граф Герман фон Кайзерлінг, який добре його знав, писав, що барон з підліткового віку цікавився "тибетською та індуїстською філософією" і часто говорив про містичну силу, якою володіють "геометричні символи". Кайзерлінг називав Унгерн-Штернберга "одним з найбільш метафізично і окультно обдарованих людей, яких я коли-небудь зустрічав" і вважав, що барон був ясновидцем, який міг читати думки людей, що його оточували. Пізніше, в Монголії, Унгерн став буддистом, але не залишив лютеранської віри. Існує поширена думка, що монголи вважали його втіленням "Бога війни" (образ Джамсарана в тибетському і монгольському фольклорі). Хоча багато монголів могли вважати його божеством або принаймні реінкарнацією Чингісхана, Унгерн ніколи не був офіційно проголошений жодним з цих втілень.

Після закінчення університету він служив офіцером у Східному Сибіру в 1-му Аргунському, а потім в 1-му Амурському козацьких полках, де захопився стилем життя кочових народів, таких як монголи і буряти. Унгерн спеціально попросив, щоб його відправили до козацького полку в Азію, оскільки він хотів більше дізнатися про азіатську культуру, і його прохання було задоволено.

Унгерн-Штернберг був відомий своїм пияцтвом і надзвичайно сварливим настроєм. Під час однієї з таких бійок офіцер, з яким він бився, вдарив його мечем по обличчю, залишивши характерний шрам на обличчі. Стверджувалося, що удар меча, який спричинив шрам, також спричинив мозкову травму, що стала причиною його божевілля. Однак спеціальне дослідження показало, що Унгерн-Штернберг не був божевільним, хоча рана вплинула на його дратівливість.

Знайомі описували його як такого, що дуже тягнувся до "східної культури", оскільки був зачарований азійськими культурами, особливо культурами монголів і бурятів. Унгерн був чудовим вершником і заслужив повагу кочових народів завдяки своєму вмінню їздити верхи і битися на коні, а також за те, що однаково вправно володів як рушницею, так і мечем.

У 1913 році, на його прохання, його звільнили в запас. Унгерн переїхав до Зовнішньої Монголії, щоб допомогти монголам у їхній боротьбі за незалежність від Китаю, але російські чиновники заборонили йому воювати на боці монгольських військ. Він прибув до міста Кобдо на заході Монголії і служив позаштатним офіцером у загоні козацької охорони при російському консульстві.

Перша світова війна

19 липня 1914 року Унгерн приєднався до фронтових військ у складі другої черги 34-го полку козацьких військ, дислокованого на австро-угорському кордоні в Галичині. Брав участь у російському наступі на Східну Пруссію. У 1915-1916 роках також брав участь у рейдах в тил німецьких військ у складі кавалерійської групи особливого призначення Л.Н. Пуніна. Унгерн служив у Нерчинському полку.

За час війни на Східному фронті він здобув репутацію надзвичайно хороброго, але дещо нерозважливого і психічно неврівноваженого офіцера. Він не виявляв страху перед смертю і, здавалося, був найбільш щасливим, очолюючи кавалерійські атаки або перебуваючи в серці бою. Він був нагороджений кількома військовими нагородами: орденами Святого Георгія 4-го ступеня, Святого Володимира 4-го ступеня, Святої Анни 3-го і 4-го ступенів та Святого Станіслава 3-го ступеня. Незважаючи на численні нагороди, він був зрештою звільнений з однієї з командних посад за напад на іншого офіцера і швейцара під час п'яної бійки в жовтні 1916 року, що призвело до того, що він був відданий під трибунал і засуджений до двох місяців ув'язнення. Генерал Петро Врангель згадує про рішучість Унгерна у своїх мемуарах.

Після звільнення з в'язниці у січні 1917 року Унгерн був переведений на Кавказький фронт, де Росія воювала проти Османської імперії. Лютнева революція, яка поклала край правлінню дому Романових, стала надзвичайно болючим ударом для монархіста Унгерн-Штернберга, який побачив у революції початок кінця Росії. На Кавказі Унгерн-Штернберг вперше зустрівся з козачим капітаном Григорієм Семеновим, який згодом став одним з найвідоміших російських антикомуністичних воєначальників у Сибіру.

У квітні 1917 року поблизу Урмії, Іран, Унгерн разом із Семеновим почали організовувати добровольчий військовий підрозділ з місцевих християн-ассирійців. Османський уряд проводив геноцид ассирійців з ціллю знищення ассирійської меншини, що призвело до того, що тисячі ассирійців втекли до російських кордонів. Унгерн і Семенов розробили план, згідно з яким вони організують і очолять ассирійські війська, щоб слугувати прикладом для російської армії, яка була деморалізована революційними настроями. Під його командуванням ассирійці здобули кілька незначних перемог над турками, але їхній загальний внесок у військові зусилля Росії був обмеженимAtaman Semenov. O sebe. Vospominaniya, Mysli i Vyvody. Moscow: AST Publ., 2002. Згодом ассирійський план привів Семенова до ідеї розмістити бурятські війська в Сибіру. Уряд Керенського схвалив плани Семенова, і Унгерн-Штернберг незабаром вирушив на схід, щоб приєднатися до свого друга у спробі створити бурятський полк.

Громадянська війна в Росії

Після Жовтневого перевороту 1917 року, очолюваного більшовиками, Семенов і Унгерн заявили про свою вірність Романовим та поклялися боротися з революціонерами. Наприкінці 1917 року Унгерн, Семенов і п'ять козаків мирно роззброїли групу з приблизно 1500 червоних бойовиків на залізничній станції в Маньчжурії на Далекосхідній залізниці (ДСЗ) в Китаї, поблизу російського кордону. Певний час станція в Маньчжурії була опорним пунктом Семенова і Унгерна в їхній підготовці до війни в Забайкаллі. Вони почали набирати війська до Особливого Маньчжурського полку, який став ядром антикомуністичних сил на чолі з Семеновим.