«Жіноча Біблія» () — це документальна книга з двох частин, написана Елізабет Кеді Стентон і комітетом із 26 жінок, опублікована в 1895 і 1898 роках, щоб кинути виклик традиційній позиції релігійної ортодоксії, згідно з якою жінка повинна підпорядковуватися чоловікові. Створюючи книгу, Стентон хотіла просувати радикальну визвольну теологію, яка наголошує на саморозвитку. Під час її презентації книга викликала багато суперечок та антагонізму.
Багато активісток та активістів прав жінок, які працювали зі Стентон, були проти публікації «Жіночої Біблії»; вони вважали, що це зашкодить прагненню жінок до виборчого права. Хоча дослідники Біблії ніколи не визнавали її основною працею, на превеликий розчарування суфражисток, які працювали разом зі Стентон у Національній американській жіночій асоціації виборчинь (NAWSA), вона стала популярним бестселером. Сьюзен Б. Ентоні намагалася заспокоїти молодших суфражисток, але в січні 1896 року на конвенції NAWSA вони офіційно засудили книгу і працювала над тим, щоб дистанціювати рух за виборчі права від ширшої сфери діяльності Стентон, яка включала в себе нападки на традиційну релігію. Через широку негативну реакцію, в тому числі близьких до неї суфражисток, публікація книги фактично поклала край впливу Стентон на рух за виборчі права.
Історичне тло
На початку ХІХ століття захисники прав жінок почали накопичувати спростування аргументів проти них, заснованих на традиційних тлумаченнях біблійних уривків. Лукреція Мотт протистояла тим, хто ставив її на її місце, цитуючи інші біблійні уривки або оскаржуючи оригінальне тлумачення Писання. У 1849 році Мотт написала «Дискурс про жінку», в якому обговорювала Адама і Єву, діяльність різних жінок, які згадуються в Біблії, і стверджувала, що Біблія підтримує право жінки висловлювати вголос свої духовні переконання.Mott, Lucretia Discourse on Woman, December 17, 1849. Retrieved on May 26, 2009. Незалежно від Мотт, Люсі Стоун вирішила для себе, що тлумачення Біблії, де домінують чоловіки, мабуть, є помилковими — вона працювала над тим, щоб вивчити грецьку та іврит і таким чином отримати уявлення про попередні переклади Біблії, які, як вона вважала, містили формулювання, більш сприятливі для рівності жінок. У 1848 році у Нью-Йорку, за сприяння Мотт, Елізабет Кеді Стентон допомогла скласти проєкт Декларації переконань та включила дві резолюції, які протестували проти узурпації людиною прав, пов'язаних із її становищем у церкві та її роллю перед Богом. До 1850-х років Мотт стала експерткою в обеззброєнні чоловіків, які використовували Святе Письмо проти неї. На Національному з'їзді за права жінок у 1852 році, а потім у 1854 році, вона виступила на дебатах з чоловіками, які прийшли з Писанням у руках. Преподобний Генрі Грю сказав аудиторії з'їзду 1854 року, що Біблія доводить, що чоловіки від природи вищі за жінок. Йому по пунктах заперечила Ганна Трейсі Катлер, а потім в широкому соціальному і політичному плані Мотт, яка почала зі слів: «Не християнство, а священство підкорило жінку в тому вигляді, в якому ми її бачимо. Церква і держава об'єдналися, і це добре, що ми це бачимо»
Ревізійна комісія
У 1881, 1885 і 1894 роках англіканська церква опублікувала переглянуту версію Біблії, першу нову англійську версію за понад два століття. Стентон була незадоволена неврахуванням у Переглянутій версії недавньої наукової роботи перекладачки Біблії Джулії Евеліни Сміт. Вона написала:
Стентон зібрала «Ревізійний комітет» для розробки коментаря до нової версії Біблії. Багато з тих, до кого вона зверталася особисто і листами, відмовлялися брати участь, особливо науковці, які ризикували б своєю професійною репутацією. Поділяючи рішучість Стентон, комітет бажав виправити біблійне тлумачення, яке вони вважали упередженим проти жінок, і привернути увагу до невеликої частини Біблії, яка обговорювала жінок. Вони мали на меті продемонструвати, що не божа воля принижує жінок, а людське прагнення до панування.Andover-Harvard Theological Library.Of the Incomparable Treasure of the Holy Scriptures: The Woman's Bible. Retrieved on May 26, 2009.
Комітет складався з жінок, які не були дослідницями Біблії, але які цікавилися тлумаченням Біблії, і більшість з них були активістками NAWSA. У «Жіночій Біблії», частина I, перше видання, опубліковане в листопаді 1895 року, Ревізійна комісія перерахувала 23 члени, включаючи Фібі Енн Коффін Ганафорд, Клару Бевік Колбі, Августу Джейн Чепін, Ліллі Деверо Блейк, Матильду Джослін Ґейдж, Олімпію Браун і Керрі Чепмен Кетт. Лише через кілька місяців, на початку 1896 року, було випущено друге видання частини I, у якому ім'я місіс Кетт назавжди було замінено на місіс Клару Нейманн і додано список міжнародних членів, зокрема серед них були Александра Гріпенберг, Урсула Меллор Брайт та Ірма фон Троль-Боростяни.
У 1890 році при створенні Національної американської асоціації виборчих прав жінок Стентон обрали президенткою. Вона залишила ці обов'язки Сьюзен Б. Ентоні, а сама поїхала на два роки до Європи. Там вона зустрічалася з жінками, які поділяли її погляди, і збирала критичні спостереження про місце жінки в Біблії. У Грінбанку, Брістоль, Стентон зустрілася з англійською суфражисткою Гелен Брайт Кларк і говорила з групою про місце жінки в Біблії. Кларк запитала, чи не шокували ліберальні погляди Стентона декого з присутніх, на що Стентон відповів: «Якщо ми, які бачимо абсурдність старих забобонів, ніколи не відкриваємо їх іншим, то як світ може досягти якогось прогресу в богослов'ї? Я перебуваю на заході життя і відчуваю, що це моя особлива місія — говорити людям те, що вони не готові почути…».
У 1893 році Матильда Джослін Ґейдж взяла тайм-аут від участі в Ревізійному комітеті, щоб написати книгу «Жінка, церква та держава», яка кинула виклик традиційному юдео-християнському вченню про те, що жінки є джерелом гріха, а секс — це гріх. Ґейдж писала, що подвійні стандарти моралі шкодять обом статям. Ґейдж відрізнялася від більшості жінок у Ревізійному комітеті тим, що не вірила, що Біблія, витлумачена в більш істинній, оригінальній формі, підтримає права жінок. Ґейдж визначила, що Церква діяла проти інтересів жінок у багатьох важливих аспектах: від римо-католицького канонічного права до Священного Писання, до захисту целібату тощо. Особливо тривожною для Ґейдж була історія про Адама і Єву.
Публікація У листопаді 1895 року було опубліковано перше видання «Жіноча Біблія — Частина І», яке охоплювало П'ятикнижжя (перші п'ять книг Біблії): Буття, Вихід, Левіт, Числа та Повторення Закону. Це був бестселер. Джерела новин повідомляли про перший друк першого видання «Частини I», що складалося з 50 000 примірників,Chicago Tribune, 21 Nov 1895, p. 7. New Bible of the New Woman. Retrieved on February 25, 2019.The Newcastle Weekly Courant, 07 Dec 1895, p. 2. The New Woman's Bible. Retrieved on February 25, 2019. було розпродано протягом трьох місяців, а до 2 травня 1896 року «Частини I», друге видання, розходилася швидко.Harrisburg Telegraph, 02 May 1896, p. 1. Jottings. Retrieved on Feb 25, 2019. «Все перше видання "Жіночої Біблії" було продано протягом трьох місяців після публікації. Друге видання, щойно відредаговане, швидко продається Європейською видавничою компанією, 35 Уолл-стріт, Нью-Йорк».
У квітні 1898 року була опублікована «Частина II»Omaha Daily Bee, 27 Apr 1898, p. 9. History of a Great Church … More of the «Woman's Bible.» Retrieved February 25, 2019.The Times-Picayune, 17 Apr 1898, p. 16. The New Books. Retrieved February 25, 2019., яка охоплювала решту Старого Завіту, а також весь Новий Завіт. Він містив передмову та додаток. Передмова була написана Стентон, у якій вона визнала, що «І друзі, і вороги заперечують проти цієї назви».Sacred Texts. The Woman's Bible, Preface to Part II. Retrieved on May 27, 2009. Проте, вона похвалила Ревізійну комісію за те, що вона виявила «більш побожне шанування великого Духа всякого добра, ніж це робить Церква». Стентон написала: «Ми вже досить довго робили з Біблії „фетиш“. Настав час читати її так, як ми читаємо всі інші книги, приймаючи добро і відкидаючи зло, якого вона навчає». Додаток складався з листів і коментарів, написаних багатьма авторками, а також резолюції, прийнятої NAWSA, яким вона відкидала «Жіночу Біблію»The Woman's Bible (PDF) at Project Gutenberg, www.dominiopublico.gov.br, accessed 7 Sep. 2021..
Дописувачки Додатковими співавторами двох томів є Еллен Бателл Дітрік; Урсула Ньюелл Ґестефельд, активістка New Thought;Satter (1999), see here. Луїза Сауворт, суфражистка та активістка руху тверезості;Satter (1999), see here. Френсіс Еллен Берр (1831—1923), провідна суфражистка Коннектикуту;Frances Ellen Burr at Connecticut Women's Hall of Fame, New Haven, CT. Accessed 7 September 2021. Люсінда Чандлер, лідерка американського руху за права жінок, зацікавлена в New Thought;Satter (1999), pp. and 305. і Клара Б. Нейман (1840—1931), нью-йоркська суфражистка та член Вільнодумців. Інші учасниці Додатку: Мері Лівермор, Френсіс Віллард, Єва Амелія (Паркер) Інгерсолл (1841—1923), дружина провідного американського агностика Роберта Інгерсолла, Джозефіна Генрі та Кетрін Стеббінс.
Відзиви
У своїй презентації «Жіноча Біблія» була широко критикована в редакційних статтях і з кафедри. Стентон писала, що "«духовенство засудило це як роботу сатани …». Декого відштовхнула сама її упереджена, святотатська назва, особливо тих, хто не знайшов часу, щоб прочитати книгу.New York Times, March 7, 1896, Mrs. W. Winslow Crannell. Her View of the «Woman's Bible.»; What a Correspondent Says of Objections: Offered to Work. Retrieved on May 26, 2009. Інші один за одним заперечували більш екстремальні висновки книги на публічних форумах, таких як листи до редактора. Одна читачка Нью-Йорк таймс написала, щоб засудити «Жіночу Біблію» за її радикальні заяви про те, що Трійця складається з «Небесної Матері, Батька та Сина», і що молитви слід адресувати «ідеальній Небесній Матері». Мері Сеймур Гавелл, член ревізійної комісії, написала до Нью-Йорк таймс на захист книги, сказавши, що її назву краще розуміти як «Жіночий коментар до біблійних жінок».The New York Times, March 1, 1896, Mary Seymour Howell. Defense of The Woman's Bible.; Mary Seymour Howell Says Something to Its Critics. Retrieved on May 26, 2009. Стентон відповіла на напади читачок, написавши, що «Єдина різниця між нами полягає в тому, що ми говоримо, що ці принизливі уявлення про жінку походять з мозку людини, а церква каже, що вони походять від Бога».Trivia-Library.com. Famous Feminist Works: The Woman's Bible by Elizabeth Cady Stanton , Retrieved May 26, 2009.
Сьюзан Б. Ентоні, найкраща та найвідданіша співробітниця Стентон, після років роботи за права жінок дійшла висновку, що зосередженість на одному питанні — голосування для жінок — була ключем до успіху руху. Жіночі організації мали надто різноманітне членство, щоб домовитися про щось складніше. Проте Стентон наполягала на тому, що конвенції про права жінок були надто вузько сфокусовані; вона висунула цілу низку складних концепцій у формі есе, які Ентоні зачитала аудиторії. Коли Стентон заявила про свою зацікавленість у завершенні «Жіночої Біблії», Ентоні була незадоволена марністю зусиль, шкідливим відступом від цілеспрямованого шляху, який призвів до виборчого права жінкам. Ентоні написала про Стентон Кларі Бевік Колбі: «Всіма її великими промовами я завжди пишаюся, але її коментарями до Біблії я не пишаюся — ні їхнім духом, ні буквою… Але я буду любити і шанувати її до кінця — незалежно від того, подобається мені її Біблія чи ні. Тож я сподіваюся, що вона зробить це для мене».
На з'їзді NAWSA 23–28 січня 1896 року секретарка-кореспондентка Рейчел Фостер Ейвері очолила боротьбу за віддалення організації від «Жіночої Біблії». Після того, як Сьюзен Б. Ентоні відкрила конгрес 23 січня, Ейвері здивувала Ентоні, заявивши понад 100 присутнім: