Битва за Лабуан між силами союзників Антигітлерівської коаліції та японськими військами на острові Лабуан, яка проходила з 10 по 21 червня 1945 року. Атака була організована в рамках плану з захоплення Брунейської затоки та перетворення її на плацдарм для підтримки майбутніх наступів на острів Борнео.
Після декількох тижнів повітряних атак та коротких морських бомбардувань солдати з 24-ї австралійської бригади висаджуються з американських та австралійських кораблів на Лабуані 10 червня. Австралійці швидко захоплюють порт острова та основний аеродром. Японський гарнізон, чисельно менший, в основному зосереджений на укріплених положеннях всередині Лабуана і чинить невеликий опір під час висадки. Перші австралійські спроби проникнути на японську позицію в дні після вторгнення невдаються, тоді як регіон підлягає інтенсивному обстрілу. Японська сила намагається напасти на позиції союзників 21 червня, але зазнає поразки. Пізніше того ж дня австралійські сили наступають на японські позиції. Наступні дні австралійські патрулі вбивають або захоплюють японські війська, що залишилися на острові. Всього вбито 389 японців, а одинадцять здалися в полон. Австралійців загинуло 34.
Після того, як острів був захоплений, союзні сили встановлюють там велику військову базу, реконструюють інфраструктуру: аеродром ремонтується та розширюється для розміщення підрозділів австралійських королівських військово-повітряних сил, надають допомогу тисячам цивільних, які залишилися без притулку від вибухів перед вторгненням. Наприкінці червня 24-а бригада вирушає, щоб здобути Східний берег Брунейської затоки.
Після війни, на Лабуані силами комісії з військових могил Співдружності націй було створено велике кладовище.
Контекст
Битва за Тихий океан На початку 1945 р. японські територіальні володіння в Малайзії та Індонезії залишалися значними. Проте країна дуже ослаблена, її промисловість перевершена американською. Її флот перебуває в агонії після втрати своїх авіаносців і більшості військових кораблів, які все ще знаходяться на плаву, під час битви в затоці Лейте, «найбільшої і найвирішальнішої морської битви всіх часів».. Американські бомбардувальники починають руйнувати японські міста, не зустрічаючи реального опору.
Щоб розмістити військові бази ближче до Японії, американці вагалися між двома варіантами. Завоюванню японської колонії Формоза, розташованої в прямому продовженні Японського архіпелагу, на північ від Філіппін, віддає перевагу адмірал Німіц, головнокомандувач Тихоокеанськими районами (POA); але генерал Макартур, головнокомандувач Південно-Західної частини Тихого океану (SWPA), який бажає бути вірним своїй обіцянці 1942, хоче відвоювати Філіппінський архіпелаг. Оскільки острів Формоза надійно захищає японська імперська армія, це була стратегія генерала Макартура, яка здобула прихильність американців під час конференції в Квебеку у вересні 1944 року.
Американські війська висадилися на острові Лейте в жовтні 1944 р.; наприкінці грудня після кількох місяців запеклих боїв острів було звільнено. Столиця Філіппін, на острові Лусон, упала 3 березня 1945 року після смертоносної місячної битви. Розгромлена японська армія розбігається в джунглях, де веде партизанську війну проти американців і філіппінців. Завоювання Філіппін завершується лише з капітуляцією Японії 2 вересня 1945 року.
Після Філіппін союзники хотіли відвоювати Борнео. Звільнення острова стало останньою великою кампанією на тихоокеанському театрі дій. Захоплення Борнео має позбавити Японію значних нафтових ресурсів. Союзні сили, в основному австралійські, планують висадитися на півночі та сході острова, зокрема в Лабуані. Але передумовами для кампанії на Борнео, а отже і для десантної операції на острові, є контроль над небом і морем у цьому районі. Контроль над морем був в основному досягнутий після вирішальних перемоги Тихоокеанського флоту над Імператорським флотом Японії в битві у Філіппінському морі в червні 1944 року та битві в затоці Лейте в жовтні 1944 року. Протягом цього часу авіація союзників SWPA відтіснила японців в Новій Гвінеї, на Філіппінах і в Голландській Ост-Індії. Отже, на початку 1945 року союзники мали панування в повітрі та на морі в регіоні Борнео, який опинився в ізоляції.
Кампанія на Борнео Кампанія на Борнео була однією з небагатьох, у якій австралійські солдати були обрані для виконання оперативного командування під час Другої світової війни. У березні 1945 року 1-му корпусу австралійської армії, основними бойовими елементами якого були 7-а і 9-та піхотні дивізії, було поставлено завдання звільнити Борнео. 7-ю дивізією командував генерал-майор Едвард Мілфорд, а 9-ю дивізією — генерал-майор Джордж Вуттен. Планування наступу здійснювалося протягом наступних тижнів. Спочатку вторгнення в район Брунейської затоки не входило в плани: ця операція була додана на початку квітня, після скасування запланованої висадки на Яву. Дійсно, 3 квітня 1945 року Об'єднаний комітет начальників штабів (JCS) видав директиву генералу Дугласу Макартуру, в якій просив його розробити плани відвоювання Борнео за допомогою австралійських військ. У тій самій директиві JCS наказав Макартуру скасувати свої плани звільнення Яви та окупації Брунейської затоки та Лабуана відразу після Таракана. Головною метою атаки на Брунейську затоку було створення бази для Тихоокеанського флоту Британії (BPF) і взяття під контроль нафтових родовищ і каучукових плантацій у регіоні. Оскільки в Лабуан має розташуватися авіабаза, ці стратегічні позиції повинні дозволити союзникам контролювати води біля узбережжя між Сінгапуром і Шанхаєм, які все ще окуповані японцями.
Хоча звільнення території Брунею дозволено Об'єднаним комітетом начальників штабів США, воно не підтримується Об'єднаним комітетом начальників штабів Великобританії. Останній побоювався, що британський Тихоокеанський флот буде виключений з головного театру військових дій біля Японії, і вважав за краще створити базу свого флоту на Філіппінах. Хоча американський генеральний штаб припускав, що Брунейська затока може слугувати базою для майбутніх операцій у Південно-Східній Азії, британці вирішили, що розгортання там військових об'єктів займе надто багато часу, особливо тому, що Сінгапур можна було взяти до того часу, коли вони були готові.
Приготування
Ситуація Лабуан — острів площею 91 км², який закриває Брунейську затоку. До війни на Тихому океані він був частиною володінь під управлінням британців і мав населення 8960 душ. На його південному узбережжі місто Вікторія має 8500 жителів і має портові споруди. Крім 1400 м пляжу, розташованого на схід від Вікторії, узбережжя оточене коралами. Лабуан був взятий без опору 3 січня 1942 року японськими військами під час вторгнення на Борнео.
Робітники, завербовані японцями з материкових районів Борнео (з регіонів Лавас і Терусан), побудували на острові два аеродроми: Лабуан і Тімбалай. Населення острова також перебуває у складних умовах окупації. Після придушення японцями повстання під проводом Сулука та китайців у місті Джесселтон наприкінці 1943 року 131 повстанець був у полоні на Лабуані. Лише дев'ятьох повстанців, які вижили, нарешті звільнили австралійські сили в 1944 році. До середини 1944 року кілька японських бойових підрозділів залишалися на Борнео.
Планування і приготування союзників Плани вторгнення на Борнео значно розвиваються протягом квітня місяця. Спочатку, планується, що наступ буде розпочато 23 квітня з висадкою бригади 6-ї дивізії на острові Таракан, біля східного узбережжя Борнео. Потім 9-а дивізія повинна взяти Балікпапан, потім Банджармас на південному сході Борнео. Ці позиції повинні бути використані для підтримки вторгнення на Яву за допомогою решти 1-го корпусу. Але після скасування атаки на Яву вирішується використовувати дві бригади з 7-ї дивізії для завоювання затоки Бруней, щоб 1-й корпус міг вести нові приготування з цієї позиції. Однак 17 квітня штаб МакАртура поміняв ролі 7-ї та 9-ї дивізій. Отже, остаточний план нападу на Борнео уточнює, що одна із бригад 9-ї дивізії повинна висадитися на острові Таракан 29 квітня, з рештою дивізії, щоб вторгнутись у район Брунею 23 травня. 7-а дивізія повинна взяти Балікпапан 1 липня. Кампанія Борнео позначена фазою «Oboe» наступу союзників на Південних Філіппінах та голландській Східній Індії; Висадки в Таракані, Брунеї та Балікпапані позначаються відповідно операціями «Oboe One», «Oboe Six» et «Oboe Two».
У березні 1945 року 9-а дивізія покинула Австралію, дістається острова Моротай в голландській Індії, де повинна бути підготовлена кампанія на Борнео. Дивізія брала участь у боях у Північній Африці та Новій Гвінеї, а її офіцери та її солдати досвідчені та добре навчені в амфібійних операціях та боях у джунглях. Велика кількість логістичних підрозділів та Королівських ВПС Австралії (RAAF) призначаються в дивізію для операцій в затоці Бруней, збільшуючи свої сили до понад 29 000 солдатів (у тому числі 1097 американських та британських солдатів).
Остання підготовка до висадки в регіоні Брунейської бухти відбулася в травні 1945 р. Після проблем з логістикою, що призвело до затримок у морському транспорті 1-го австралійського корпусу до Моротай, штаб 8 травня відкладає операцію з 23 травня на 10 червня. Штаб 9-ї дивізії виконує свої плани щодо операцій у регіоні Брунейської бухти 16 травня. 24-а бригада відповідає за захоплення Лабуана, а 20-а бригада відповідає за забезпечення Брунею та острова Муара. Дві бригади повинні висадитися одночасно вранці 10 червня. Вторгненню в регіон Брунейської бухти повинні передувати напади на японські бази та проти транспортної інфраструктури на заході та півночі Борнео проведені американськими та австралійськими повітряними підрозділами, а також три дні операцій розмінування у самій бухті.
24-а бригада знаходиться під командування бригадного генерала Селвіна Портера. Основними її бойовими підрозділами для операцій на Лабуані є батальйони 2/28 та 2/43, ескадрон командос 2/11 та артилерійський полк 2/12. Крім того, ескадрон 2/9 бронетанкового полку (оснащений танками Matilda Mark II), рота кулеметників 2/2 та декілька інженерних підрозділів, підрозділів комунікації та логістики також складають бригаду. Частина тринадцяти агентів British Borneo Civil Affairs Unit (BBCAU) також прив'язана до 24-ї бригади і відповідає за відновлення колоніального уряду острова та розподіл провізії цивільному населенню. 3-й піхотний батальйон 24-ї бригади, 2/32 батальйон призначаються до резервних сил 9-ї дивізії. Портер та командир батальйону 2/28, підполковник Х'ю Норман, мають складні стосунки, які спричиняють тертя між двома людьми та їх відповідними штабами. Портер думає зняти Нормана з його командування перед тим, як висадитися на Лабуан, тому що він переконаний, що останній виснажений і не в змозі ефективно керувати своїм батальйоном. Нарешті він відмовляється перед наполягання Нормана.
Плани завоювання Лабуана визначають, що два піхотних батальйони 24-ї бригади повинні висадитися одночасно на пляжі, поблизу Вікторії (позначений «Brown Beach») о 9:45 ранку, з батальйоном 2/28 на захід від пляжу та батальйоном 2/43 на схід. Ескадрон коммандос 2/11 повинен залишатися в резерві на флоті. Основними цілями бригади є створення плацдарму, захоплення основного аеродрому (розташованого на північ від Вікторії), знищення японського гарнізону та підготування до захоплення Східного берега Брунейської бухти. Пріоритет надається швидкому відкриттю порту та аеродрому, щоб вони могли бути використані для нових операцій.