Великий голод 1876—1878 років — голод в Індії під час влади Британської корони. У 1876 році сильна посуха призвела до втрати врожаю на плато Декан. Це мало наслідки протягом двох років для південної та південно-західної Індії — та Бомбею, керовані Британією, а також князівських штатів Майсур і Гайдарабад. У 1877 році голод охопив регіони на півночі, включаючи частини центральних і північно-західних провінцій, а також невелику територію в Пенджабі. Голод зрештою вразив територію площею і завдав лиха населенню загальною кількістю 58 500 000 осіб. від голоду була оцінена від 5,6 до 9,6 мільйонів смертельних випадків, сучасна демографічна оцінка — 8,2 мільйона смертельних випадків. Голод також відомий як голод у Південній Індії 1876—1878 років і голод у Мадрасі 1877 року. Це лише один з багатьох .

Передумови

Великий голод був спровокований сильною посухою, яка призвела до неврожаю на плато Декан. У свою чергу посуха була викликана взаємодією між сильним Ель-Ніньо та активним диполем Індійського океану, тому подібні обставини є повторенням більш загального шаблону щодо посухи та неврожаю в Індії, Китаї, Південній Америці та деяких частинах Африки. Що у підсумку, спричинило від 19 до 50 мільйонів смертей.

Через продовження регулярного експорту зерна колоніальним урядом, а саме під час голоду під наглядом віце-короля було експортовано до Англії 320 000 тонн пшениці, регіон став більш вразливим до голоду. Значну роль у подіях відіграло вирощування альтернативних , на додачу до зерна.S. Guha, Environment and Ethnicity in India, 1200—1991 2006. p.116Mike Davis, 2001. Late Victorian Holocausts: El Nino Famines and the Making of the Third World. Verso, London.

Голод стався в той час, коли колоніальний уряд намагався скоротити витрати на соціальне забезпечення. Раніше, під , значної смертності вдалося уникнути завдяки імпорту рису з Бірми. Уряд Бенгалії та його лейтенант-губернатора критикували за надмірні витрати на благодійну допомогу., Чутливий до будь-яких нових звинувачень у надмірності в 1876 році, Темпл, який був уповноваженим уряду Індії у боротьбі з голодом, наполягав не лише на політиці принципу невтручання щодо торгівлі зерном, а й на суворіших критеріях для надання допомоги та на більш мізерних пайках допомоги. Пропонувалося два види допомоги: «пайка працівників» для працездатних чоловіків, жінок і працюючих дітей і безоплатна (тобто, благодійна) пайка для малих дітей, людей похилого віку та незаможних.

Голод і розмір пайки

Однак наполягання на більш суворих нормах призвело до страйків працівників, які працювали за пайку в Бомбейському президентстві. У січні 1877 року Темпл зменшив платню за день важкої роботи в таборах допомоги в та Бомбеї — ця «заробітна плата Темпла» (гра слів:  — храм) складалася з 450 грам зерна плюс одна анна (монета) для чоловіка та трохи менша кількість для жінки чи працюючої дитини, за «довгий день важкої праці без тіні чи відпочинку». Обґрунтуванням зниження заробітної плати, яке відповідало поширеній думці того часу, було те, що будь-яка надмірна оплата могла створити «залежність» (або «деморалізацію» за сучасною термінологією) населення, яке постраждало від голоду.

Проти рекомендацій Темпла виступили деякі офіційні особи, зокрема та лікар , санітарний комісар президентства Мадрасу. Корніш наполягав на мінімумі 680 грам (1.5 фунта) зерна і, крім того, добавці з овочів і білка, особливо якщо люди виконували роботу зі значним фізичним навантаженням. Однак Літтон підтримав Темпла, який стверджував, що «все має бути підпорядковане фінансовим міркуванням виплати найменшої суми грошей».Mike Davis, Late Victorian Holocausts, El Niño Famines and the Making of the Third World, Verso, 2001; У Бухенвальді передбачалося 1750 калорій; платня Темпла — 1627. в обох випадках — важка праця (с. 39); Зауваження Темпла щодо фінансових міркувань (с. 40)

У березні 1877 року уряд провінції Мадрас збільшив раціон наполовину до рекомендацій Корніша до 570 грам (1,25 фунта) зерна і 43 грам білка у формі даала (бобових). Тим часом вже багато людей померло від голоду. В інших частинах Індії, наприклад у Сполучених провінціях, де пайка була мізерною, смертність була високою. У другій половині 1878 року епідемія малярії вбила набагато більше людей, які вже були ослаблені через недоїдання.

На початку 1877 року Темпл оголосив, що «поставив голод під контроль». Дігбі зазначив, що «навряд чи можна назвати голод належним чином контрольованим, у результаті якого одна чверть людей гине».

Загалом уряд Індії витратив 30 мільйонів рупій, що відповідає 700 мільйонам пайків (1 пайка = допомога для 1 особи на 1 день) у Британській Індії та, крім того, ще 7.2 мільйонів рупій, що відповідає 72 мільйонам пайків, у князівствах Майсур і Хайдарабад. Платежі з доходу (податку) на суму 6 мільйонів рупій або не було використано, або відкладено до наступного року, а благодійні пожертви з Великої Британії та колоній склали 8.4 мільйонів рупій. Однак ці витрати були мізерними на душу населення; наприклад, витрати Бомбейського президентства, становили менше однієї п'ятої від витрат під , який вразив меншу територію та тривав недовго.

Голод у штаті Майсур За два роки до голоду 1876 року проливний дощ знищив посіви пшона у та Бангалорі. Незначна кількість опадів наступного року призвела до висихання озер, що вплинуло на запаси їжі. В результаті голоду населення штату скоротилося на 874 тис. осіб (порівняно з переписом 1871 р.).

Сер Річард Темпл був направлений урядом Британської Індії як спеціальний уповноважений з питань голоду для спостереження за роботами з надання допомоги уряду штату Майсура. Щоб впоратися з голодом, уряд Майсуру створив кухні з приготування пайків. Велика кількість людей вирушила до Бангалору, коли стало можливим отримувати пайки. Ці люди були змушені працювати на залізничній лінії Бангалор–Майсор за їжу та зерно. Уряд Майсура імпортував велику кількість зерна з сусіднього президентства Мадраса. Тимчасово було дозволено випасання худоби в лісах, споруджено нові та відремонтовано старі резервуари. штату Майсур, , у своїй промові на фестивалі Дасара оцінив витрати штату в 160 , причому державний борг становив 80 лакхів.

Наслідки За оцінками, від голоду лежить в діапазоні, нижня межа якого становить приблизно 5,5 мільйонів людських смертей, верхня межа — приблизно 9,6 мільйонів смертей, а ретельна сучасна демографічна оцінка становить 8,2 мільйона смертей. Цитата: «Наприкінці дев'ятнадцятого століття в Індії сталася низка катастрофічних неврожаїв, що призвело не лише до голоду, але й до епідемій. Більшість були регіональними, але кількість загиблих могла бути величезною. Таким чином, якщо взяти лише деякі з найстрашніших голодоморів, для яких відомий рівень смертності, приблизно 800 000 померли в Північно-Західних провінціях, Пенджабі та Раджастані в 1837 році–38; можливо 2 мільйони в тому ж регіоні в 1860–61; майже мільйон у різних областях у 1866–67; 4,3 мільйона у широко розкиданих районах у 1876–78, додаткові 1,2 мільйона в північно-західних провінціях і Кашмірі в 1877–78; і, що найгірше, понад 5 мільйонів під час голоду, який торкнувся значного населення Індії в 1896–97. Вважалося, що в 1899—1900 роках померло більше мільйона людей, умови були ще гіршими через брак їжі після голоду, який стався лише два роки тому. Після цього єдина велика втрата людей через голод була в 1943 році в виняткових умовах воєнного часу. (с. 132)» Цитата: «Оцінити кількість людей, які померли внаслідок голоду, непросто. Потрібні припущення, які часто не визначені в деталях і на них можуть впливати політичні міркування. Однак щодо голоду 1876—1878 рр., ближче до нижньої межі діапазону, Візарія та Вісарія згадують офіційні оцінки для провінцій, що управляються Британією, які припускають, що було близько 5,6 мільйонів „надлишкових“ смертей. Ближче до верхньої межі діапазону активіст Вільям Дігбі, який був свідком кризи в Мадрасі, назвав цифру в 9,4 мільйона для Індії. Серед цих цифр, за ретельною оцінкою Арупа Махаратни, було близько 8,2 мільйона смертей. (с. 137)»

Надмірна смертність і нові питання «допомоги та захисту», які ставилися внаслідок цього, безпосередньо призвели до формування Комісії з голоду в 1880 році та до остаточного прийняття . Після голоду велика кількість сільськогосподарських робітників і ткачів ручних верстатів із Південної Індії емігрувала до британських тропічних колоній, щоб працювати за на плантаціях. Надмірна смертність від голоду також нейтралізувала природний приріст населення в президентських округах Бомбей і Мадрас протягом десятиліття між першим і другим переписами у Британській Індії в 1871 і 1881 роках відповідно. Голод знайшов відображення в тамільській та інших літературних традиціях. Було задокументовано велику кількість народних пісень , що описують цей голод.

Великий голод мав тривалий політичний вплив на події в Індії. Серед британських адміністраторів в Індії, які були збентежені офіційною реакцією на голод і, зокрема, придушенням офіційних дебатів щодо найкращої форми допомоги голодуючим, були і А. О. Юм. Менш ніж через десять років вони заснували Індійський національний конгрес і, у свою чергу, вплинули на покоління індійських націоналістів. Серед останніх були та , для яких Великий голод став наріжним каменем економічної критики Британської Індії.

Див. також

Великий голод в Ірландії Голод у Бенгалії (1943)

Примітки

Джерела

Подальше читання