Території спадщини Будж Бім становлять кілька охоронюваних територій у штаті Вікторія, Австралія, найбільшими з яких є Ландшафт національної спадщини Будж Бім і Культурний ландшафт Будж Бім. У межах останнього є три території, що охороняються корінним населенням: заповідна територія корінного населення Тирендарра, корінного населення Куртонітж і корінного населення озера Конда.
Усі охоронювані території пов'язані з вулканічним ландшафтом, утвореним виверженням Будж Біму (гора Еклс) понад 30 000 років тому, а сплячий вулкан включено до національної та Світової спадщини (до яких також входить національний парк Будж Бім). Різні території мають велике історичне та культурне значення для різних кланів Ґундітджмара, місцевих аборигенів: Будж Бім фігурує в їхній міфології як істота-творець, а люди Ґундітджмара розвинули розгалужену систему аквакультури на землі, створеній лава тече до 8000 років тому. Тае Рак (озеро Конда) є частиною водно-болотних угідь, і його англійська назва запам'яталася завдяки Місії озера Конда, яка була заснована за кілька кілометрів звідси в 1867 році.
Ландшафт національної спадщини Будж Бім був доданий до списку національної спадщини 20 липня 2004 року, а культурний ландшафт Будж Бім був визначений об'єктом Світової спадщини ЮНЕСКО 6 липня 2019 року. Землею володіє та управляє Об'єднання відображення традиційних власників аборигенів Ґундітдж, зареєстрована партія аборигенів, а також різні інші організації, що займаються доглядом за землею.
Історико-культурне значення
Виверження вулкану Історія виникнення місцевого народу Ґундітджмара заснована на виверженні Будж Біму (гора Еклс) понад 30 000 років тому. Саме завдяки цій події було виявлено родову істоту-творця, відому як Будж Бім. Виверження Будж Біму було датоване в межах 3100 років по обидва боки від 36 900 років до нашої ери, а сусідній Тауер Гілл аналогічно датований на початку 2020 року. Важливо, що завдяки наявності людських артефактів, знайдених під вулканічним попелом у Тауер Гілл, це «мінімальне вікове обмеження для перебування людини у Вікторії», а також може бути витлумачено як доказ усних історій Ґундітджара, які розповідають про виверження вулканів. найдавніших усних традицій.
Пастки для вугрів Потік лави Тірендарри змінив структуру дренажу регіону та створив великі заболочені території. За декілька тисяч років до оселення європейців у цьому регіоні на початку 19 століття (одна з п'яти систем пасток для вугрів на озері Конда була датована радіовуглецевим аналізом 6600 років), клани Ґундітджара розробили систему аквакультури, яка направляла вода Дарлот-Кріку у прилеглі низинні райони, ловлячи короткоперих вугрів (або куянів на ґундітджмарі) та іншу рибу у каскаді гребель, дамб і каналів. Це забезпечувало цілорічну поставку вугрів, яких ловили за допомогою плетених пасток і часто коптили в дуплах манної камеді (Eucalyptus viminalis), і дозволяло суспільству фуражирів (мисливців-збирачів) перерости в осіле суспільство, яке будувало постійні кам'яні житла. Створені водно-болотні угіддя забезпечили основу для постійного проживання великих груп людей поблизу.
Першим європейцем, який побачив пастки, був головний захисник аборигенів в окрузі Порт-Філіп Джордж Августус Робінсон у липні 1841 року. Він повідомив про «великий шматок землі, викопаний і насипаний, схожий на роботу цивілізованої людини, але під час огляду я виявив, що це була робота аборигенів, цілеспрямовано побудована для лову вугрів» у болотистій місцевості поблизу гори Вільям на південному заході Вікторії. За його оцінками, територія охоплювала щонайменше 15 акрів (6,1 га). Докази були поховані або ігнорувалися протягом 135 років, поки Пітер Куттс з Археологічної служби Вікторії не провів дослідження на озері Конда (Тае Рак), на зовсім іншій місцевості, у 1970-х роках. Він виявив обширні системи риболову із сотнями метрів виритих каналів і десятками базальтових стінок дамб, обсяг яких він оцінив у «багато сотень тонн». Європейці побудували дренажні канали в 1880-х і 1950-х роках, але в 1977 році сильні дощі виявили більше оригінальних робіт, а також фундаменти будинків із базальтових блоків. Датування використання каналів різними засобами та різними людьми встановлює їм до 8000 років.
Гаррі Лурандос, дослідник із Сіднейського університету, досліджував величезну рибну пастку аборигенів у Тулондо, на північ від озера Конда, яке він назвав «ферми вугрів». У 1990-х і 2000-х роках 3D комп'ютерні карти відтворили канали, показавши, що кам'яні стіни були побудовані впоперек лавового потоку, щоб утворити складну систему штучних ставків для утримання паводкової води та вугрів на різних стадіях росту. Дослідниця Хізер Білт назвала системи «аквакультурою». Відкриття цих широкомасштабних методів землеробства та маніпулювання ландшафтом, висвітлене в книзі-бестселері Брюса Паско «Темний ему» у 2014 році показує, що корінні жителі були не лише мисливцями-збирачами, але й землеробами та фермерами. Робота Пітера Кершоу, відомого палінолога з Університету Монаша, показала, що комплекс був приблизно 8000 років до нашої ери.
Після того, як у 2019-2020 роках лісові пожежі в Австралії спалили понад навколо озера Конда і в національному парку Будж Бім, у районі, відомому як пастковий комплекс Малдун, виявлені інші ділянки аквакультури, які раніше були приховані під рослинністю. Менша система, що включає канал близько довго був захований у високій траві та іншій рослинності. Планується подальше дослідження культурної спадщини у співпраці з археологами, знайомими з місцем, і місцевими корінними рейнджерами.
Прикордонні війни Після того, як наприкінці 1830-х років у західній Вікторії почалося заселення європейців, спроби колонізувати Ґундітджару призвели до Еумеральських війн, які завершилися лише в 1860-х роках. Скелі та нерівна земля потоку лави давали Ґундітджмарі певну перевагу, оскільки місцевість була непридатною для коней. Однак багато аборигенів були вбиті, а решта переміщені. Уряд Вікторії створив резервації для аборигенів для їх розміщення; See also attached documents: National Heritage List Location and Boundary Map, and Government Gazette, 20 July 2004. деякі були переміщені до місії на озері Конда після заснування в 1867 році.
Озеро Конда Керруп-Джмара («люди озера») — це клан аборигенів Ґундітджмара, які жили навколо берегів озера, яке вони називали Тае Рак, упродовж тисячоліть до прибуття європейців, і ніс за це конкретну відповідальність.
На озеро Конда вперше натрапили європейські поселенці в 1841 році, коли Девід Едгар і Вільям Томпсон Едгар подорожували територією. Едгар назвав його озером Кондон. Англіканський скотар Сесіл Пібус Кук, який у 1849 році придбав місію на озері Конда, змінив назву озера Кондон на озеро Конда, помилково вважаючи, що це означає «чорний лебідь», який жив на озері. Саме озеро є неглибокою улоговиною, близько завдовжки та завширшки.
У березні 2008 року озеро Конда було повернуто народу Ґундітджара. План управління збереженням відновлення озера Конда було завершено таким чином, щоб забезпечити збереження цінностей культурної спадщини, і роботи були завершені у 2010 році, отримавши нагороду Федерації цивільних підрядників Earth Award.
Місія Місія на озері Конда була заснована в 1867 році як місія Англіканської церкви, приблизно за від озера Конда, яке було домівкою для народу Керрупджмара, після того, як переміщені Ґундітджмара відмовилися переїхати зі своїх традиційних земель. Ділянка на на північ від Дарлот-Крік була офіційно зарезервована в 1869 р., тоді ж, коли було створено Вікторіанську центральну раду із захисту аборигенів за Актом про захист аборигенів 1869 р. Місію контролювали різні уособлення Центрального правління. У 1886 році був прийнятий Акт про змішані раси (1886), який передбачав вилучення «змішаних» (частково європейських) аборигенів із заповідників. Закон про аборигенів 1910 року скасував це рішення, і багато людей повернулися.
Для будівництва будинків і церкви (з 1883 по 1885 рр.), названої на честь Святої Марії, використовувався місцевий синій камінь. Усього було 26 будівель на культивовано. На 1871 рік було близько 80 жителів, а наприкінці 1880-х — близько 120.
Місія була закрита наприкінці 1918 року. Останні мешканці були переведені до місії Лейк-Тайерс, окрім чотирьох людей похилого віку. Прохання мешканців передати їм землю для ведення сільського господарства було відхилено, а ділянки землі були продані [білим] солдатам-поселенцям. Колишні мешканці, які проживали в цьому районі, продовжували відвідувати церкву та віддавати своїх дітей до місіонерської школи, яка працювала до червня 1948 року.
У 1950 році було вирішено, що Місія буде закрита, а церква та інші споруди були знищені, щоб полегшити це. Відповідно до книги Ноеля Лермонта «Чотири міста та огляд»: «Церква Місії Конда, 1885 рік. Зруйнована 1950 року. Каміння використовувалося для розширення Англіканської церкви Гамільтона та для мощення корівників». Інші джерела повідомляють, що церкву було знесено в 1957 році.
Станція місії Озера Конда згадувалась у звіті Звіті про повернення додому (1997) як установа, де розміщувалися діти корінного населення, вилучені зі своїх сімей.
Земля місії 1 січня 1987 року землі місії були повернуті людям Ґундітджмара, зокрема об'єднанню аборигенів Керруп-Джмара Елдерс, після Закону про землі аборигенів (озеро Конда та Фрамлінгемський ліс) 1987 року, коли колишнього резерву передали об'єднанню старійшин Керруп-Джмара. Передача включала «повне управління, контроль і користування об'єднанням аборигенів старійшин Керруп-Джмара над наданою їй землею». Директор Національних парків та люди Керруп-Джмара започаткували проект, у якому частину місії було відтворено з реконструйованими будівлями, включаючи туристичне житло.
Об'єднання старійшин Керруп-Джмара була ліквідована в 1990-х роках. Заповідник спочатку був переданий Об'єднанню аборигенів Вінда-Мара для управління землями, перш ніж вони були передані Об'єднанню відображення традиційних власників аборигенів Ґундітдж у березні 2008 року урядом Співдружності. рік GMTOAC продовжує утримувати та розпоряджатися землею.
Озеро Конда IPA включено до «Району озера Конда гори Еклс: близько 7880 га, 6 км на південний захід від Макартура, що включає національний парк Маунт Еклз, державний фауністичний заповідник Стоунз, землю аборигенів Малдунс, землю аборигенів Алламбі та місію Конда», яка була оголошена частиною Ландшафту національної спадщини Будж-Бім у липні 2004 року разом із Тирендаррою відповідно до Закону про захист навколишнього середовища та збереження біорізноманіття 1999 року.
Заповідні території
Охоронювані території корінного населення (IPA) Охоронювані території корінного населення (IPA), — це «території суходолу та моря, якими керують групи корінного населення як охоронювані території для збереження біорізноманіття на основі добровільних угод з урядом Австралії».
Власність Петерса (між річками Фіцрой та Дарлот-Крік) була придбана Об'єднанням відображення традиційних власників аборигенів Ґундітдж (GMTOAC) у травні 2010 року (після кількох років оренди), а водно-болотні угіддя Куртоніт на півночі були придбані Об'єднанням у вересні 2009 року. У 2018 році GMTOAC об'єднав свою власність згідно з Планом управління охоронюваною територією корінного населення Будж-Бім. GTMOAC є Зареєстрованою партія аборигенів (RAP). Закон про спадщину аборигенів 2006 р. та Положення про спадщину аборигенів 2018 забезпечив структуру в рамках зареєстрованих аборигенних партій (приблизний еквівалент до Земельної ради аборигенів в інших штатах) так, як GMTOAC працює у Вікторії.