«Вісті про дворян російських» () — повна назва історико-генеалогічного праці: «Вісті про дворян російських; про їхнє давнє походження; про старовинні чини та які їх були посади при государях, царях та великих князях; про вибір доказів дворянство; про родовід книгу; про володіння сіл; про службу предків та власну; та про дипломи. Складене колезьким радником Ф. І. Міллером».
Історія створення Архівні документи дозволяють відновити історію написання джерелознавчої праці майже по днях. У Збірнику указів Катерини II генерал-прокурору Сенату, князю Олександру Вяземському є власноручна записка імператриці з трьома питаннями, відповіді на які й увійшли до розділів книги:
Чи немає в Рязрядному архіві, які є узаконення щодо дворянства? Які бували дворянські служби? Які нині є і вибрати можна з Розрядного архіву докази на дворянство ?
Імператриця наказувала: «Онисиму Князєву наказати, щоб він подивився, чи є хто здатний при Розрядному архіві, щоб зробити міг окремі виписи і чи не може Г. Ф. Міллер у цьому допомогу зробити». На звороті примітки: «Отримано 25 лютого 1776»РГАДА. Ф. 10. Оп. 3. Д. 464. лист 398—398об.. Доручаючи Князєву і Міллеру відповісти питання імператриці, Олександр Вяземський одночасно просив начальника 6 департаменту Сенату, князя П. Волконського, у віданні якого перебував Розрядний архів, надавати всіляке сприяння.
Наступного дня О. Вяземський пише Г. Міллеру, передаючи питання імператриці та просить зібрати вісті « з наявних у вашому розпорядженні Архіви Колегії закордонних справ і все це порядно виписавши, негайно сюди доставити». Г. Міллер відповідав листом від 03 березня 1776, що лист, надісланий 26 лютого, він отримав 29 лютого і обіцяє зібрати необхідні довідки за два тижні. Рівно через два тижні Г. Міллер відсилає О. Вяземському частину Звістки про дворян російських, супроводжуючи її листом, в якому пише: «досягши успіху в описі древнього дворянства …. маю я честь повідомити Вашому сіятельству, що вже готове»РГАДА. Ф. 17. Оп. 1. Д. 191. лист 14.. Потім, 04 квітня, Міллер відсилає другу частину своєї праці. Нарешті, 18 квітня, відзначаючи на порожній сторінці друкованого Місяцеслова свої поштові відправлення, Міллер записав німецькою мовою: «Князю Вяземському закінчення твору про дворянство»РГАДА. Ф. 248. Оп. 117. Д. 1551. лист 51.. Таким чином, час написання книги датується дуже точно: між 29 лютого та 18 квітня 1776 року. У портфелях Міллера в РДАДА зберігається написана російською власноручна чернетка Міллера з численними послідами та виправленнями. Тут же й чистовий список із авторською правкою на полях. Зіставлення цієї редагування з текстом книги, відправленого О. Вяземському показує, що значна її частина пізнішого походження. Ці редагування не потрапили в опублікований пізніше текст книги.
Зібрані матеріали Князєвим і Міллером з історії дворянства, були дійсно піднесені Катерині II, бо 30 березня імператриця веліла канцлеру О. Безбородькуо зробити Алфавітний реєстр прізвищ, що значаться в записці Князєва з оголошенням, звідки кожен рід походитьЦГАДА. Ф. 248. Оп. 117. Д. 1551. лист 161—162.. Передаючи цей наказ О. Вяземському, О. Безбородько повідомляв, що «її імператорська величність зволила наказувати мені оголосити вашому сіятельству, що подібні вісті можна знайти і тут по герольдії». Після отримання записки О. Безбородка, О. Вяземський пише листа Князєву, в якому просить його «якнайшвидше скласти алфавітний реєстр»ОР ГПБ. ОЛДП. Оп. 114/2. лист 3.. Одночасно подібна вказівка відправляється М. Щербатову, який очолював тоді Герольдмейстерську контору. Під запискою Князєва мав на увазі документ озаглавлений: «Записка про кількість родоводів і від кого дані роди показані». Цей документ цікавий своїми відомостями про кількість родоводів, поданих до Рязряда після скасування місництва 1682 року: «Всіх родоводів подано 507. Всіх родоводів показано, що походять від тих родів інших фамілій, але від самих не подано, і ніякого про спорідненість доказів не було — 315. Разом: 822», що трохи менше списку наведеного в книзі. Серед паперів Князєва, відправлених ним Вяземському, алфавітного реєстру немає, проте не викликає сумнівів, що він був складений, оскільки листом від 21 квітня 1776 року, генерал-прокурор дякував за надсилання алфавітного списку дворянських прізвищ і того ж дня писав М. Щербатову: «….Князєв, доставляючи алфавітний список дворянських прізвищ, доносить, що родовід книгаПрим: по-видимому, имеется в виду Государев родословец 1555 года. , колишня до указу 1682 року, взято сюди герольдію, де також перебувають і інші необхідні папери, що стосуються до….дворянського розбору»ЦГАДА. Ф. 248. Оп. 117. Д. 1551. лист 325.. Є всі підстави припускати, що «Розпис, написаний алфавітним порядком, тим прізвищам, від яких родоводи розписані в Розряд подані, зі свідченням, звідки ті роду походять», опублікована М. Новтковим в 1787 році, в додатку до Бархатної книги і скорочений її варіант надрукований І. Рахманіновим у книзі Міллера «Известия дворян російських» — складена О. Князєвим.
Зібрані матеріали, які пізніше увійшли в монографію, є збіркою копій і виписок з документальних джерел з історії російського дворянства XVI — XVIII століть. Наявність у цих матеріалах витягів із втрачених нині документів, надають збірнику характеру самостійного джерела. Джерелознавчий аналіз матеріалів, що увійшли до книги, проведених у сучасний час, дає можливість визначити види документів, якими користувалися історики та архівісти XVIII століття. Більшість документів, надісланих Вяземському, становили копії різних документів Розрядного архіву. За ними можна судити про коло джерел, якими користувалися Князєв та Міллер. Копіям надіслано передмову, у якій зазначається відсутність документів з історії дворянства внаслідок пожежі 1626 року. Копії мають зміст, вони систематизовані за тематичними розділами, забезпечені примітками та коментарями. Серед використаних документів є десятки по місту Каширі 1570—1571 рр., Розрядні книги, боярський список 1611 року, записні книги Московського столу Розрядного наказу, боярська книга 1627 року, переглянуті списки, стовпці Білгородського столу, Розрядного наказу та багато. Крім документів є і авторські матеріали: список палацових чинів, складений за Боярською книгою 1573 рокуЦГАДА. Ф. 248. Оп. 117. Д. 1551. лист 232—235; 315—318. і докладний «план до складання виписок із законів про дворянство», що складається з 3 розділів та 68 пунктів. До останнього є приписка Князєва: «Все це буде потрібно, то можна взяти з Комісії покладеної, в якій, безсумнівно, є достатня інформація».
Слід зазначити, що у Розрядному архіві велися інтенсивні роботи з копіюванню документів з історії дворянства та державних установ Московської Русі, службовцями самого архіву. Саме в 1776—1777 роках ними були зняті копії, що зберігалися в Сенаті та Держархіві, разом з матеріалами Князєва і Міллера і якими користуються сучасні історики. У цей час, використовуючи зібрані матеріали, в Розрядному архіві було складено й ряд документів довідкового характеру, серед яких «Коротка відомість…в колишніх приказах», що є однією з перших у російській історіографії спроб звести воєдино архівні відомості про російські прикази. Таким чином, заняття генеалогією та історією російського дворянства стали складовою великої роботи, яка велася істориками та архівістами того часу за завданням імператриці та уряду і згодом увійшли до книги. Причому участь Князєва і Міллера у створенні цих питань не обмежилася лише відповідями питання імператриці в 1776 року. У пошуках та обробці матеріалів Міллеру допомагали його учні «архівні юнаки», у майбутньому відомі історики М. Бантиш-Каменський та О. Малиновський, у працях яких відбилися отримані знання. Можливо, що вони брали участь у виданні книги свого вчителя. Цінність Вісті про дворян російських збільшує ту обставину, що багато документів, які цитує або на які посилається Міллер, загинули під час московської пожежі 1812 року і це надає праці унікального характеру.
Сама книга побачила світ через сім років після смерті автора і надрукована в приватній петербурзькій друкарні ротмістра лейб-гвардії Кінного полку І. Рахманінова, який зайнявся видавничою діяльністю у 1784 році і серед виданих ним книг твір Міллера був, мабуть, єдиним не перевиданимИ. М. Полонская. И. Герасимович. Рахманинов — издатель Вольтера//Тр. ГБЛ. М. 1965 г. Т. 8. стр. 129.. Спочатку книга вийшла без вказівки автора та видавця на титульному аркуші. Пізніше, в 1790 році, з'явився другий варіант книги з іменами Г. Міллера та І. Рахманінова та посвятою видання Катерині II. У Зведеному каталозі російської книги громадянської печатки XVIII століття, стверджувалося, що ці зміни були внесені після піднесення книги імператриці, але в 1793 Г. Державін в листі до дружини просив купити екземпляр книги Міллера, так як вона «для її величності потрібна»Г. Р. Державин. Соч. СПб. 1856 г. Т. 5. стр. 861.. Самому Державін книга була подарована І. Рахманіновим. Останній був близько знайомий з багатьма видними діячами російської культури XVIII століття, зокрема і з М. Новіковим. Саме від Новікова, на думку І. Полонської, Рахманінов отримав рукопис книги МіллераИ. М. Полонская. Указ.соч. стр. 133.. Але роль Новікова цим не обмежилася. На титульному аркуші книги значиться, що видавцем було доповнено твору Міллера з приєднанням деяких статей. Мався на увазі низка документів, раніше опублікованих Новіковим у «Давній Російській вівліофіці» та у додатку до Оксамитової книги. Причому, порівняно з цими публікаціями, деякі документи були надруковані у виданні Рахманінова у скороченій, а деякі навпаки, у повнішій редакції. Таким чином, є всі підстави стверджувати, що фактичним видавцем Вісті про дворян російських був видавець Н. НовіковПрим: у РДАДА зберігаються виписки про видачу документів із зібрання Г. Ф. Міллера. М. І. Новікову і князю М. М. Щербатову в 1782-1790 р.. Цим пояснюється і вихід першого видання книги без вказівки автора і видавця, у зв'язку з невизначеністю авторства з написання та видання книги і в той час в опалі О. Князєва.
Вістям про дворян російських судилося залишити глибокий слід в історіографії. Це був не просто перша праця про російське дворянство, а й перша праця з історії одного стану. Сама поява подібної проблематики в російській історіографії XVIII століття була явищем новим і прогресивним, а високий науковий рівень поставив книгу до ряду визначних пам'яток історичної думки. Нею користувалися всі, хто звертався згодом до цієї проблематики, а наприкінці XIX століття П. Мілюков дивувався, як взагалі подібний твір міг з'явитися у XVIII століттіП. Н. Милюков. Главные течения русской исторической мысли. СПб. 1913 г. стр. 105..
Зміст На титульному аркуші посвята Катерині II від видавця Івана Рахманінова.
Зміст книги із зазначенням 494 сторінок за тематиками.
Перший розділ книги (стор. 1-29) у відповідь питання: Які є узаконення на дворянство? Хоча Міллер все свідоме життя прожив у Росії, йому, європейцю, було дивно те, що у допетровські часи законів про дворянство не було: «замість узаконень служили давні звичаї, які так само сильно, як закони, діяли», так і те, що петровська реформа «з великим по всій Росії єдиномислієм учинилася без особливого на те указу». На чолі з посиланням на історичні документиСудебник Ивана Грозного с примечаниями В. Н. Татищева//Указы царя В. И. Шуйского//Уложение царя Алексея Михайловича//Документы коллегии иностранных дел и другие. описується: виникнення дворянства, поміщиків, володіння ними власності, відомості про вільність селян і подальше їх закабалення, про мита, що стягуються, роль і місце князівських родів, роль Петра I у становленні дворянства.