Лу́тківка (в минулому — Олексії́вка) — село в Україні, у Маловисківській територіальній громаді Новоукраїнського району Кіровоградської області. Населення становить 278 осіб.
Історія Розташоване у верхів'ї річки Мала Вись, біля її витоків, у басейні Південного Бугу. Територія Мануйлівського старостинського округу лежить в південній частині Придніпровської височини, поверхня рівнинна, порізана ярами, балками та річковими долинами. У надрах виявлені значні запаси уранових руд одного з найбільших у світі Новокостянтинівського родовища, поклади бурого вугілля, здавна використовуються нерудні копалини — глина, пісок, камінь. В сусідньому с. Олексіївка розміщується шахта Новокостянтинівського уранового рудника. Територія сільської ради багата на родючі чорноземи, у селі є кілька ставків.
Залюднена місцева територія була здавна : на території села трапляються випадкові знахідки - нуклеуси, уламки кам'яних сокир з ознаками якісного шліфування та свердління доби бронзи, наконечники стріл скіфського типу, зброя князівської та козацької доби, уламки кераміки. На межах з сусіднім с. Олексіївка є курган залізного віку.
Утворення села пов'язане з освоєнням Маловисківщини українським козацтвом та формуванням тут Новосербської лінії укріплення за часів імператриці Єлизавети у XVIII столітті. Дана територія до середини XVIII ст. входила до складу Запорозької січі, Задніпрських сотень лівобережної Гетьманщини. Під 1752 роком в джерелах згадуються у верхів'ях р. Мала Вись, в байраках «Довгенькому», «Густому», «Ясеновому», пасіки київських Михайлівського та Видубицького монастирів, «новомиргородського козака Лебединця». В с. XVIII ст. певний час дана територія належала до володінь керівника Новосербії, генерала Івана Хорвата.
В 1767 р. секунд-майор Чорного гусарського полку Олексій Лутковський отримав біля витоків Малої Висі під заселення слободи земельну дачу на 48 дворів розміром 1248 дес., на якій він засновує слободу Олексіївку (тепер - с. Лутківка). На початок 1783 р. тут налічувалось вже 30 дворів.
Перша детальна статистична інформація в доступних писемних джерелах про населені пункти Мануйлівської сільської ради сягає 1787 року. В «Описі до Атласу Катеринославського намісництва (изъяснение Новомиргородского уезда)» згадується земельна дача № 74 «Села Алексеевского майора Лотковского», у якому:121 осіб чол. статі та 112- жіночої, всього 233 особи, розмір дачі — 3351 дес. «удобной земли». Відтоді й до с. 20 ст. Олексіївка була основною назвою цього населеного пункту, і тільки згодом трансформувалась в сучасну — «Лутківка». Назва села походить в обох випадках від імені та прізвища першого власника тутешніх земель. Також у цей час поселення в джерелах ще інколи називається "Ясенове",( від назви одного з тутешніх "байраків").
Олексій Іванович Лутковський (1743—1814), перший власник земельної дачі в період Єлисаветградської провінції (1764—1782), засновник с. Олексіївка (Лутківка). Гусарський секунд-майор (молодший штаб-офіцерський чин у російських військах), належав до старовинного російського дворянського роду, засновниками якого в с. XVI ст. були Іван і Томило Істоміни-Лутковські. Він народився в 1743 році в родині капітана (з 1733 р.) Івана Гавриловича Лутковського, як дворянин перебував на військовій службі, під 1767 роком поручик Олексій Лутковський згадується у списку Чорного гусарського полку. Був одружений із княжною Марією Сергіївною Баратовою (1755—?) рідною сестрою Катерини Сергіївни Баратової (Кудашевої), яка була дружиною князя Кудашева — власника Маловисківських земель в к. XVIII ст. Подружжя дало початок чисельній гілці цього роду Лутковських, життя і діяльність якого пов'язані з історією с. Лутківка. Як встановив дослідник Б. Шевченко, в 1780—1782 рр. в с. Алєксєєвка було вперше побудовано православний дерев'яний храм, з 1782 р. в метричній книзі якого реєструвалися місцеві цивільні акти, народження дітей Лутковських та інші події. Дворяни - землевласники влаштували в селі економії, збудували тут досить великі й розкішні маєтки. Поблизу дворянських господарств тулилися хатини місцевих селян — кріпаків. В 1814 р. засновник села помер, і був похоронений біля місцевої церкви св. Івана Богослова.
В першій половині 19 ст. поселення було слободою Олексієвською, активно розвивалося і перебувало у складі Єлисаветградського, Бобринецького повіту Херсонської губернії. В 1822 р. в Алєксєєвці було збудовано вже з цегли православний храм св.. Івана Богослова, споруда якого, ймовірно, використовувалась релігійною громадою й у наш час. Біля церкви розміщувалось кладовище, де було багато поховань Лутковських 19-20 ст.
Чисельні нащадки Олексія Лутковського проживали в селі, господарювали у власних маєтках, володіли місцевими кріпаками, служили у війську, або чиновниками в державних установах. На мапах першої половини 19 ст. поселення позначається Олексіївка (Лутковского), тут був панський двір, 2 вітряні млини, скотний двір, винокуренний завод, на важливому тоді шляху з Новомиргорода до Великої Виски — «корчма Лутковского». В середині XIX ст., Алєксєєвка нараховувала 64 двори і отримала статус містечка. Місцевими землями володіли Олександр та Петро Вікторович Лутковські. Олександр Вікторович був не тільки крупним землевласником, мав в Олексіївці конезавод, але й займав досить високу посаду «уездного предводителя дворянства» в Бобринецькому повіті Херсонської губернії.
У пореформений період місцеві селяни стали особисто вільними, але отримали у власність за реформою 1861 року, у середньому, лише бл. 4 десятини землі на господарство. В другій половині 19 століття містечко Алєксєєвка активно розвивалося, за «Результатами подвірного перепису Єлисаветградського повіту Херсонської губернії 1883—1885 років» тут нараховувалось 140 господарств, 137 жилих приміщень, 176 — господарських. Жителям села належало 3142 десятини землі, 38 % площі були зайняті посівами. 3 140 господарств 3 належали дворянам разом з 2531 дес. землі (81 %). У 80-х роках 19 ст. тутешня сільська община придбала за допомогою Селянського банку у місцевого поміщика ще 400 дес. землі, яка прилягала до селянських наділів. В 1886 р. Алєксєєвка у складі трьох частин (Петровки, Лутковки, Ясиноватки) — містечко: 93 двори, 493 жителі, з православною церквою, двома лавками. За «Списком населенныих мест Елисаветградского уезда Херсонской губернии на 1894 г.» Алєксєєвка (Лутковка) налічувала дворів — 129, жителів — 710 (343 чол. і 367 жін.); православна церква, школа, учнів- 45 (30 хлопч. і 15 дівч.); 3 лавки; корчма. Також тут «при селе Алексеевка» зареєстровані «усадьба» Лутковського — 1 двір, жителів 34 (13 чол. і 21 жінка); «хутор Мохортов» — двір — 1, жителів 130 (100 чол. і 30 жінок); «економія Соколовського»: двір — 1, жителів — 61 (29 чол. і 32 жін.). Наприкінці XIX ст., поруч з Лутковськими, в селі згадуються нові землевласники — Соколовські, Рогальові, Сцібор- Мархотські. Станом на 1902 р. Івано — Богословська церква с. Алєксєєвка володіла 120 десятинами землі, при церкві нараховувалося 1554 прихожан, священником був Григорій Постриганєв, тут діяла школа грамоти, створена ще в 1862 р. В 1905 р. (1872?) споруда церкви, ймовірно, була повністю перебудована на попередньому місці. Також наприкінці XIX — на початку XX ст. тут діяла в окремому приміщенні неподалік церкви св. Івана Богослова земська школа.
В к. 19 ст. великі земельні володіння поблизу Алєксєєвки придбав поляк, граф Казимир Карлович Стібор-Мархотський (1856—1914). Він народився 1856 р. на Одещині, у маєтку Любомила, закінчив 4- ту одеську гімназію, одружився з Амелією Кіткою-Соколовською, у них народилося 3 дітей. Землі графа простягалися від с. Оситна до с. Лозуватка, були поділені на 4 економії, їх площа сягала 5,5 тис. десятин. У маєтку були 2 конезаводи, 2 парові млини, вітряні млини, господарські двори з сільськогосподарською технікою, водяними свердловинами. Одна з економій і, ймовірно, житловий будинок Казимира Стібор — Мархотського розташовувались в с. Алєксєєвка. Є відомості про господарську підприємливість графа, але й про його запальний і конфліктний характер, зверхнє ставлення до місцевого трудового люду. В 1907 р. з особистих мотивів він побив в ресторані міського голову Єлисаветграда, в 1908 — стріляв на дорозі у поштову карету. В 1910 р. Казимир збанкрутів, втратив маєтності. В 1914 р. пішов добровольцем до російської армії і загинув під час бойових дій під час І Світової війни проти німецьких військ в польському місті Рипін 1.
Під час російської революції 1905 — 7 років в Олексіївці (Лутківці) відбулися селянські заворушення через аграрне питання. Під час подій революції та громадянської війни 1917—1921 років місцеві землевласники втратили свої володіння, у лютому 1918 р. в Лутківці вперше було проголошено встановлення радянської влади, але в наступні роки сільчани ще бачили тут війська Четвертного союзу, Н.Махна, УНР, генерала Денікіна, повстанців Холодного яру. В грудні 1918 року у своєму маєтку був убитий дворянин О. О. Лутковський та дружина, його син і донька приєдналися до Добровольчої Армії Денікіна. Місцеві селяни зруйнували економію Мархотських. Доля цих та інших землевласників губиться в буремних подіях громадянської війни.
Із закінченням громадянської війни в 1920-21 р. радянська влада роздала колишні панські землі місцевим селянам. В 1921-22 роках в селі діяла рада селянських депутатів, комітет бідноти, в системі адміністративного устрою УРСР після 1921 р. село вже не поділялося на частини (економії, хутори), а стало єдиним населеним пунктом з назвою Олексієво — Лутківка, і центром окремої сільради. В 1921-22 роках місцеві селяни пережили голод. У роки НЕПу жителі села господарювали родинами на власних земельних ділянках. У 20-х роках в приміщенні Алєксєєвської колишньої земської школи діяла початкова трудова школа. В 1920 р. в Лутківці народився Касян Іван Іванович (1920-1990), згодом — видатний лікар, учасник команди, яка в 1950—70-х рр.., здійснювала медичний супровід перших пілотованих космічних польотів в СРСР.
В 1928 році в усіх тутешніх селах почалась колективізація — були утворені СОЗи, а з переходом до політики «суцільної колективізації» насильницькими методами в Лутківці в 1930—1932 рр. утворено колгосп імені 17-ї Партконференції. Колективізація супроводжувалася «розкуркуленням», під час якого цілі родини втратили землю та майно, й опинилися в далекому Сибіру, чи були вислані на околиці сіл. В 1932—1933-х роках жителі села, як і мільйони українських селян, стали жертвами сталінського Голодомору. За спогадами очевидців, від голоду померло багато сельчан, мали місце факти канібалізму та вбивства матерями своїх дітей. Також є відомості про активний опір насильницькій колективізації. В другій половині 30-х років нове колгоспне життя поступово налагоджувалось, колективна праця стала більш продуктивною, достаток селян покращився. У цей час частина жителів села стали жертвами сталінських репресій, були розстріляні чи потрапили до системи ГУЛАГу. В 1930-ті роки Олексієво-Лутківська школа була реорганізована в семирічну.