Бенджамін Бервелл Джонстон молодший (; 15 березня 1926, Мейкон, Джорджія, США — 21 липня 2019, Дейн, Вісконсин, США) — американський композитор сучасної академічної музики.
Бен Джонстон народився 1926 року в Мейконі, Джорджія, США. Здобув освіту в Коледжі Вільяма і Мері та Консерваторії Цинциннаті. Серед його вчителів були Гаррі Парч, Даріус Мійо та Джон Кейдж. З 1951 по 1983 роки Джонстон викладав композицію та теорію музики в Університеті Іллінойсу в Урбана-Шампейн. Він є автором понад ста музичних творів, серед яких симфонічний Квінтет для груп, вокальна композиція Sonnets of Desolation, рок-опера «Кармілла», Соната для мікротонового фортепіано, Сюїта для мікротонового фортепіано та десять струнних квартетів. Також Джонстон написав понад сорок статей, присвячених теорії музики, своїм творам, творчості інших композиторів та стану сучасного композиторського мистецтва.
Бен Джонстон вважається одним з провідних американських композиторів мікротональної музики, основаної на чистому строї, що на відміну від рівномірно-темперованого, використовує інтервали, у яких відношення частот звуків можна записати за допомогою невеликих натуральних чисел. Попри значний внесок в теорію мікроінтерваліки, Бен Джонстон все життя залишався маловідомим композитором, чиї твори зрідка виконувалися на концертах або виходили на музичних альбомах. Його називали найкращим з невідомих композиторів США, а Сьомий струнний квартет Джонстона визнавали одним з найскладніших для виконання музичних творів в історії музики.
Життєпис Дитинство та юність Бенджамін Бервелл Джонстон народився 15 березня 1926 року в Мейконі, штат Джорджія, США, в родині Бенджаміна Бервелла Джонстона-старшого та Джанет Росс Джонстон. Його батько був редактором місцевої газети , а мати — вчителькою недільної школи. У п'ятирічному віці Бен пішов у школу, а ще за рік почав брати уроки гри на фортепіано. 1935 року хлопець почав відвідувати баптистську церкву разом із чотирирічною сестрою Джанет та був хрещений. В часи Великої депресії мати Джонстона почала працювати стенографістом, а за маленькими Беном та Джанет та їхньою хворою бабусею доглядала прислуга. В цей час Джонстон познайомився з грамофонними записами Дюка Еллінгтона та , відвідував виступи бразильської піаністки та опери «Кармен» та «Гензель і Гретель».
1937 року родина Джонстонів переїхала до Ричмонду, штат Вірджинія, де батько Бена обійняв посаду редактора видання . Джонстон-молодший перейшов до місцевої школи та продовжив навчання гри на фортепіано. Після випадкового відвідування лекції у в передмісті Мейкона, куди Джонстон приїхав на похорон бабусі, він дізнався про зв'язок між творчістю Клода Дебюссі й фізичними дослідженнями Германа фон Гельмгольца, та зацікавився акустикою й теорією музики.
Наприкінці 1930-х років тринадцятирічний Бен Джонстон почав писати власні музичні твори. Також він був редактором шкільної газети The Jeffersonian та писав вірші. 1943 року Джонстон здобув перші музичні нагороди: його пісня Homeward та Фуга в ре-мажорі для фортепіано були визнані переможцями конкурсу, започаткованого журналом Scholastic Magazine. Музична освіта Служба в армії (1944—1946) 1943 року Джонстон вступив до Коледжу Вільяма і Мері, де вивчав французьку мову. 30 січня 1944 року у студентському клубі коледжу відбувся концерт, на якому прозвучали твори Джонстона, пісні та композиції для фортепіано, кларнета й скрипки, після чого в газеті Richmond Times Dispatch з'явилося перше інтерв'ю із сімнадцятирічним музикантом.
В розпал Другої світової війни, 1944 року Бен Джонстон пішов служити в армію, приєднавшись до Військово-морських сил США. Спочатку його відправили до тренувального центру в Чикаго, але згодом — до Музичної школи ВМС США у Вашингтоні, де він вивчав теорію музики, оркестрове аранжування, продовжував опановувати фортепіано і тромбон. Бен Джонстон ніс службу на важкому крейсері «Огаста» в складі Атлантичного флоту. Внаслідок психологічного стресу у юнака почалися проблемі зі здоров'ям, і врешті-решт його звільнили з військової служби. Одруження та освіта (1946—1950) Повернувшись до Ричмонда, Бен Джонстон став заробляти на життя грою на фортепіано в місцевому . Він продовжував писати музику, і 1946 року його твір All the King's Horses посів друге місце у національному змаганні композиторів, організованому федерацією музичних клубів. Невдовзі Джонстон опинився в Мейсон-Сіті, штат Айова, де працював із танцювальним колективом, і одружився зі співачкою Дороті Гейнс. Шлюб виявився недовговічним: після суперечок щодо власного майбутнього — Дороті наполягала на переїзді до Каліфорнії, щоб вести богемний спосіб життя, а Бен відмовлявся через відсутність коштів, — за пів року пара розійшлася. Засмучений Джонстон важко переносив розлучення, захворів на запалення легень, і лише після приїзду батька погодився повернутися до коледжу.
1947 року Джонстон познайомився з молодим театральним режисером Вілфордом Лічем. Першим результатом їхньої співпраці став мюзикл Carry Me Back, який привернув увагу організації Broadcast Music, Inc., що заробляла ліцензуванням музичних записів. Керівник відділу BMI Карл Гаверлін запросив Джонстона до Нью-Йорку, щоб переконати того писати популярні пісні, проте композитор відмовився, зосередившись на створенні класичної музики. 1949 року Джонстон закінчив Коледж Вільяма і Мері, здобувши ступінь бакалавра вільних мистецтв.
Наступним місцем навчання Бена Джонстона стала Консерваторія Цинциннаті. Лекції з атонального контрапункту надихнули композитора на створення 1949 року його першого твору із використанням серіальної техніки, Етюду-токати для фортепіано. На випускному концерті було зіграно твори Джонстона для фортепіано, духового квінтету, а також музичну адаптацію вірша Едварда Каммінгса Somewhere I have never travelled. Того ж року Джонстон одружився з Бетті Рут Голл, що вивчала живопис в ; церемонія відбулася у квітні 1950 року в мировому суді в Лексингтоні, штат Кентуккі.
Учнівство у Парча та Мійо (1950—1952) 1950 року Бен Джонстон натрапив на книгу Гаррі Парча й вона вразила його настільки, що він написав авторові листа із проханням стати його учнем. Парч погодився на пропозицію та запросив Джонстона з дружиною до свого ранчо в , штат Каліфорнія. Учнівство Джонстона розпочалося в серпні 1950 року. Вони з Бетті доглядали за ранчо, натомість Джонстон обговорював з Парчем різні музичні теми, допомагав настроювати інструменти. Подружжя брало участь в записі декількох творів Парча, як-от Eleven Intrusions, The Letter та Dark Brother. Також Джонстон разом з Парчем написали музичний супровід для п'єси Вілфорда Ліча «Дерев'яний птах». Водночас Джонстон вивчав бароко-музику в громадському університеті Берклі.
В березні 1951 року Парч був змушений залишити Гуалалу через проблеми зі здоров'ям, а Джонстон переїхав до Окленду. Він навчався в місцевому , а його викладачем став французький композитор Даріус Мійо. Попри жорстке ставлення Мійо до багатьох студентів, Джонстон високо цінував його здібності як вчителя. В цей період Джонстон написав адаптацію твору англійського поета Джона Донна A Nocturnal upon St. Lucy's Day та Концерт для духових. 1952 року Джонстон закінчив Міллс-коледж, здобувши ступінь магістра образотворчого мистецтва, а його випускною роботою був Концерт для перкусії.
Викладацтво та творчість
Неокласичний період (1950-ті)
Восени 1951 року Бен Джонстон почав викладати в Університеті Іллінойсу в Урбана-Шампейн. Він працював на кафедрах музики та танцю та продовжував наукову діяльність. Влітку 1952 року Джонстон завітав до Нью-Йорку, де разом із композитором взяв участь у записі експериментальної електроакустичної композиції Джона Кейджа Williams Mix, після чого замислювався над подачею заявки на грант Програми Фулбрайта для співпраці з французьким композитором П'єром Шеффером.
В середині 1950-х років Джонстон написав музичний супровід для п'єси «Зодіак Мемфіс-стріт», кантату Night, музику для балету St. Joan. Також він вперше відійшов від створення неокласичних творів, написавши пісню Three Chinese Lyrics на вірші поета-модерніста Езри Паунда для сопрано та двох скрипок. 1956 року Джонстон створив музику для камерної опери «Гертруда, або Чи буде вона рада отримати це?», яку того ж року поставив його давній партнер Вілфорд Ліч, а 1958 року — Септет для духового квінтету, віолончелі та контрабаса, який вважається вершиною його творчості періоду захоплення неокласицизмом.
Влітку 1959 року, під час перебування в в Саратога-Спрінгс, штат Нью-Йорк, Бен Джонстон написав музику до балету «Гамбіт», постановником якого був Мерс Каннінгем. На відміну від попередніх класичних композицій Джонстона, «Гамбіт» був модерністським твором із впливом джазу, який поєднував серійну та тональну музику. Того ж року він написав серійний струнний квартет Nine Variations, також знаний як Струнний квартет № 1.
Отримавши грант Ґуґґенгайма, композитор взяв в університеті річну відпустку та провів 1959—1960 роки в Нью-Йорку, де співпрацював з Мілтоном Беббіттом та Джоном Кейджем. Джонстон з дружиною також захопилися езотеричними працями філософа Георгія Гурджиєва та Петра Успенського, та відвідували заняття Фонду Гурджиєва. Рік, проведений в Нью-Йорку, виявився не дуже вдалим для Джонстона, бо він залишився незадоволеним співпрацею із Беббітом над створенням мікротональної електронної музики. Разом з тим, він створив декілька фрагментів композицій для перенастроєного фортепіано, а також розпочав роботу над своєю першою статтею з теорії музики.
Серіалізм та мікроінтерваліка (1960-ті) Повернувшись з сабатікалу, 1960 року Бен Джонстон отримав постійний контракт викладача в Музичній школі при Університеті Іллінойсу. Того ж року він написав свій перший твір з використанням чистого строю, композицію Five Fragments на вірші Генрі Девіда Торо для альта, гобоя, віолончелі та фагота, та дві джазові композиції для університетського ансамблю — Ivesberg Revisited та Newcastle Troppo. 1961 року Джонстон написав серійну Сонату для скрипки та віолончелі, а ще за рік повернувся до чистого строю з адаптацією шекспірівської «Бурі» для меццо-сопрано, скрипки, флейти та гобою, що отримала назву A Sea Dirge. 1963 року написано твір Knocking Piece, який мав увійти до п'єси Вілфорда Ліча та виконуватися двома музикантами, що використовували б фортепіано як перкусію, відтворюючи пропорційні ритми. Також Джонстон написав Дует для флейти та контрабаса для та його дружини Ненсі.
1964 року Джонстон закінчив роботу над Сонатою для мікротонового фортепіано, яку розпочав ще п'ять років тому в Нью-Йорку. Соната виконувалася на інструменті, настроєному у натуральний стрій (5-limit just intonation). Її прем'єра відбулася в Урбані за рік; виконала сонату Клер Річардс. Також 1964 року Джонстон написав свій Струнний квартет № 2, який призначався . Як і соната, квартет відрізнявся за звучанням від тогочасної музики через намір Джонстона «розширити музичний порядок далі у напрямку джунглів випадковості та складності» та широке використання технік серіалізму.
Влітку 1966 року Бен Джонстон подорожував Європою з музикантами Університету Іллінойсу, які серед іншого виконували Knocking Piece. Після цього він взяв річну відпустку, протягом якої написав пісню Ci-Git Satie для вокального ансамблю The Swingle Singers, Квінтет для груп для та Струнний квартет № 3. 1968 року на замовлення Смітсонівського інституту він записав електроакустичну композицію Museum Piece, а 1969 року — серію з чотирьох експериментальних інструментальних творів Casta *, Recipe for a *, Conference — A Telephone Happening та Knocking Piece II. За рік на лейблі звукозапису вийшла грамофонна платівка, що містила Джона Кейджа й , та джонстонівський Струнний квартет № 2 у виконанні , і музика Джонстона вперше стала доступною широкому загалу слухачів.