Сер Роджер Александер Дікінс CBE (; 24 травня 1949, Торкі) — англійський кінооператор. За визначенням критика провідного часопису Sight & Sound Джошуа Роткопфа — «один із найвеличніших художників світла та тіні в історії кіно». Двічі лауреат премії «Оскар», п'ятиразовий лауреат премії БАФТА.
У кіноіндустрії з 1975 року. Працював як оператор-документаліст у «гарячих точках» Африки, знімав концерти, відеокліпи та документальні фільми для головних музикантів XX століття. Із середини 1980-х років працює виключно у сфері ігрового кіно. Постійний сподвижник кінорежисерів Майкла Редфорда, братів Коенів, Сема Мендеса, Дені Вільнева. Фільмує як камерні драми, так і складні високобюджетні бойовики.
Серед операторських робіт Роджера Дікінса — мультижанрові кінофільми «1984», «Сід і Ненсі», «Бартон Фінк», «Втеча з Шоушенка», «Фарґо», «Великий Лебовські», «Ігри розуму», «Старим тут не місце», «007: Координати „Скайфолл“», «Полонянки», «Сікаріо», «Той, хто біжить по лезу 2049», «1917» тощо. Виступає візуальним консультантом мультиплікаційних фільмів — зокрема «ВОЛЛ-І», «Ранго», трилогії «Як приборкати дракона».
Життєпис
Юність і документальний доробок: 1949—1980 Народився 24 травня 1949 року в місті Торкі, графство Девон, Англія. Батько — власник будівельної компанії, мати — актриса та художниця.
Батько розраховував, що син перейме у спадок управління його компанією, але цього не сталосьQ&A: Roger Deakins on cinema's past and future. Юного Роджера більше цікавило мистецтво живопису та фотографії, тому 1971 року він закінчив художню школу в місті Бат, де вивчав графічний дизайн та фотографію. Під час навчання запрошеним лектором у школі був фотограф Роджер Мейн, який став основним джерелом натхнення для Дікінса у цій галузіRoger Deakins: 'the opposite of a Hollywood person' … with 12 Oscar nominations to his name.
Кіномистецтвом захопився наприкінці 1960-х років, коли приєднався до кіноклубу у рідному Торкі. На 16-мм проєкторі демонструвалася вся теперішня кінокласика — від «Альфавілю» до «В минулому році в Марієнбаді»Roger Deakins: 5 Films That Made Me the Cinematographer I Am. До того, у 6-річному віці, занурювався в анімаційний світ мультфільмів про кота Фелікса, які демонстрував батько на 9-мм проєкторіSir Roger Deakins CBE BSC ASC.
Після закінчення художньої школи, захоплений документальною кінематографією, подав документи до Національної школи кіно та телебачення (НШКТ) у місті Біконсфілд, але не був зарахований через «невеликий досвід у подорожах світом», що було важливо для майбутнього документаліста. Протягом року фільмував сільське життя Північного Девону, після чого з другої спроби вступив до НШКТ.
Закінчивши кіношколу, розпочав кар'єру як документаліст. 1977 року відзняв перший ігровий фільм — «Жорстока пристрасть» Кріса Богера. Тоді ж, за порадою колеги та друга Кріса Менгеса, відправився у 9-місячну навколосвітню яхтову подорож для створення документального фільму «Навколо світу з Джоном Ріджвеєм», який демонструє подорож на яхті English Rose VI під час навколосвітніх перегонів Whitbread.
У той період відзняв в Африці низку антропологічних документальних фільмів, зокрема «Еритрея — в тилу ворога», де показав війну в Еритреї за незалежність від Ефіопії. В іншому фільмі знімав громадянську війну в Родезії. Із кінця 1970-х до середини 1980-х років працював із багатьма провідними музикантами того часу, фільмуючи для них концерти, музичні ролики, документальні фільми. Серед таких — Бі Бі Кінг, Мадді Вотерс, Чак Беррі, Ван Моррісон, Марвін Гей, Гербі Генкок тощо.
Остаточно поклав край із документалістикою після знімання у психіатричній лікарні, де пацієнтка із шизофренією, яку він фільмував у той момент, пережила зрив. Оператора почало трясти, він залишив камеру та допоміг пацієнтці, але після того випадку у документальну галузь не повернувсяMaster of Light.
Перехід до ігрового кіно: 1981—1988 У 1981 році працював над однойменною екранізацією антиутопії Доріс Лессінг «Спогади тієї, що вижила» з Джулі Крісті в головній ролі. Тоді ж відзняв для телеканалу ITV детективний мінісеріал «Волкотт», який побачив однокурсник Дікінса, режисер Майкл Редфорд, та запросив до спільної роботи над його ігровим дебютом — драмою «В інший час, в іншому місці». Фільм демонстрували на Каннському кінофестивалі й він отримав визнання критиків.
Співробітництво з Майклом Редфордом продовжилося у роботі над антиутопією «1984». Роджер Дікінс розробляв візуальний стиль фільму майже без кольорів, у вкрай похмурому та «холодному» напрямі, користувався тоді ще маловідомим візуальним ефектом під назвою «утримання срібла» або «відбілювання плівки» (), який позбавляє кольоровий фільм яскраво вираженої палітри. Після резонансу навколо стрічки ефект почали широко використовувати кінематографісти, зокрема Девід Фінчер («Сім») та Стівен Спілберг («Врятувати рядового Раяна»). Окрім прийомів із кольором, критики відзначали роботу Дікінса з освітленням фільму:
Бліде візуальне рішення іншого похмурого фільму того ж року, «Повернення до Ватерлоо», Вес Грін з журналу Slant Magazine порівняв із «1984»Film Comment Selects 2016: Return to Waterloo. Відзнявши стрічку «Захист держави» (1986), Роджер Дікінс, завдяки зловісному освітленню та незвичній композиції кадра, як відзначав Марк Дугвід (кіносайт Screenonline), перейняв стиль похмурих політичних трилерів Алана Пакули — зокрема «Змова «Параллакс»» та «Вся президентська рать»Defence of the Realm (1985).
Друга робота Дікінса у тому році викликала значно більшу увагу критиків. Панк-рок драма «Сід і Ненсі» про басиста групи Sex Pistols Сіда Вішеза та його дівчину відкидала сталі кліше байопіків та робила ухил у бік сюрреалізму. У суспільній свідомості найбільше закарбувалась сцена фільму, у якій головні персонажі цілуються під дощем у провулку поміж сміттєвими баками. Режисер Алекс Кокс попросив Дікінса придумати «брудну, але поетичну сцену, із відтінками сюрреалізму», яка показала б зближення персонажів. Саме цю сцену знімали камерою з частотою 120 кадрів на секунду, яку було вкрай важко знайти у вільному доступіRoger Deakins remembers making it up as he went along on Alex Cox's ‘Sid and Nancy’. Інша сцена, яку окремо відзначав оператор — «яскраве відтворення» відеокліпу каверу Вішеза на класичну пісню Френка Сінатри «My Way». «Ми зробили його більш лукаво. Ті сходи з люмінесцентними трубками — все це було дуже весело» — згадував Дікінс. Під час знімального процесу він здружився з виконавцем головної ролі Ґері Олдменом і був здивований, що той не отримав за неї великих нагород.
У відвертій комедії Террі Джонса «Інтимні послуги» (1987) Роджер Дікінс знов використав ручну камеру. Кримінальна драма Майкла Редфорда «Біле зло» не запам'яталась пресі майже нічим, окрім «рясної» роботи оператора та «вражаючих» африканських краєвидівWhite Mischief (1987).
У 1988 році Дікінс відзняв три фільми: кримінальну драму «Острів Паскалі», драму «Кухонний Тото» та неонуарний дебют Майка Фіггіса «Грозовий понеділок», наповнивши вугільне місто останнього фільму «насиченим синім та неоновим червоним кольорами нічних клубів», відзначав Дессон Хау з газети The Washington Post‘Stormy Monday’ (R).
Переїзд до Америки: 1990—1993 1990-ті почалися для оператора роботою над першою в кар'єрі американською стрічкою — «Місячні гори» Боба Рейфелсона. У цій епічній історичній драмі Роджер Дікінс поєднав, за словами журналу Time Out, «розпечені сонцем африканські краєвиди та темні тони Королівського географічного товариства». Дікінс згадував процес фільмування з великим теплом, оскільки не так багато до цього працював із матеріалом такого масштабу. На відміну від «Місячних гір», операторський стиль драми «Довгий шлях додому пішки» не відрізняється розкішшю, непомітно доповнюючи історію. Із небажанням Дікінс згадував знімання провального комедійного бойовика «Ейр Америка», яке показало йому, що фільми, які не мають у собі ніякої кінцевої мети, створювати він не хоче.
У 1991 році оператор відзняв перший із 12 спільних фільмів із братами Коенами — криптологічний мультижанровий «Бартон Фінк». У своїх перших роботах Коени працювали з оператором Баррі Зонненфельдом, але на початку 1990-х той перейшов до режисури. Брати були під враженням від роботи Дікінса над «Грозовим понеділком», тому запросили його замінити Зонненфельда. Основна частина фільму відбувається у «гнітюче потворному» готелі з приглушеним світлом, тому Дікінс вибудував освітлення так, щоб приміщення виглядало максимально відразливо, викликало відчуття дискомфорту у глядача щосекунди. Як тільки протагоніст залишає готель, навколишній світ набуває яскравих кольорівBarton Fink (1991).
Найскладнішим моментом для оператора під час фільмування була сцена слідування камери від ліжка персонажа у зливний отвір ванної, що символізувало статевий акт. Після завершення роботи над фільмом, коли Коени просили Дікінса здійснити складну сцену, той просив, щоб вона пройшла без прольотів у зливні отвориThe Coen Brothers, Ronald Bergan. За «Бартона Фінка» оператора вперше нагородили низкою премій спілок кінокритиків різних штатів. «Гадаю, що їх підхід до створення кіно, мій досвід у роботі з ними, вплинули на мої робочі методи, на моє бачення світу» — казав Роджер Дікінс про братів КоенівRoger Deakins says working with the Coens on ‘Barton Fink’ changed his whole outlook.
Фільмуючи детективний нео-вестерн «Громове серце» (1992), оператор сфокусувався на бідності індіанської резервації, не забуваючи про краєвидиThunderheart — Timeout. Аналогічне натуралістичне фільмування природи було й у драмі того ж року «Риба пристрасті», де камера стала динамічною частиною оповіді, відобразила природний вигляд пейзажів Луїзіани та провінційних заток. Центральну сцену сну Дікінс відзняв із такою інтимністю, що критик Ендрю Сарріс назвав її «найніжнішим еротичним рухом однієї плоті до іншої серед фільмів 1992 року»John Sayles, Filmmaker: A Critical Study of the Independent Writer-Director.
Найбільш згадуваним аспектом роботи Дікінса над дитячою фентезі-драмою «Таємний сад» (1993) є фільмування самого квітучого саду з усією його зеленню, «що викликає органічне відчуття справжнього дива. Готичні елементи історії підкреслені тьмяно-сірою та мертвенно-коричневою палітрою, якою оператор малює понуру йоркширську зиму» — так відгукнулась на прийоми Дікінса критик Фара Чедед (кіносайт Film School Rejects).
Перша номінація на «Оскар»: 1994—1996 За один 1994-й рік Роджер Дікінс відзняв дві культові стрічки — «Втеча з Шоушенка» та «Підручний Гадсакера». Окрім оператора, обидва фільми пов'язували історичний сетинг та виконавець головних ролей Тім Роббінс. «Підручного Гадсакера» братів Коенів Дікінс знімав ширококутними об'єктивами, які покращували рух камери, робили її та відзняті кадри динамічнішими. Стрічка зробили з менш контрастною палітрою, аніж «Бартон Фінк», та більш соковито кольоровою, у заможнішому стиліFargo: Cold-Blooded Scheming. Створення фільму охоплювало велику знімальну команду, масштаб роботи був такий, що оператор остаточно переконався у прихильності до скромніших постановок. На відміну від «Втечі з Шоушенка», «Підручний Гадсакера», який не зібрав великої кількості шанувальників після прем'єри, набув свого культового статусу значно пізніше, оскільки, як писав критик Нейтан Рейбін до 30-річчя фільму, «Коени випередили свій час»The Coen Brothers' Transcendently Nasty 1994 Cult Classic The Hudsucker Proxy is a Movie to Get Lost In.
Затвердження оператора на «Втечу з Шоушенка» відбулося за порадою Тіма Роббінса, який щойно завершив роботу у «Підручному Гадсакера». Творчі непорозуміння виникли у Дікінса з режисером Френком Дарабонтом, який хотів показати історію за межами основного місця дії — тюрми. Оператор був проти, оскільки вважав, що фільмування виключно в тюрмі додає клаустрофобії, а якщо піти ширше — це вже буде набагато більше висловлювання'The Shawshank Redemption': 2 Pros and Countless Cons.