Технології Першої світової війни — історія розвитку та застосування технологій, вдосконалення методів, процесів і матеріалів їх застосування в різних галузях, що сталися за роки Першої світової війни. У цей період усі сторони світового конфлікту, намагаючись перемогти противника на полі бою, інтенсивно запроваджували та використовували найсучасніші на той час технологічних інновацій, що вже існували чи тільки з'явилися. Деякі з них навіть застали супротивників зненацька, як-то хімічна зброя, вогнемети, танки, далекобійні артилерійські системи, а також дирижаблі, бомбардувальники та підводні човни. Примітно, усі ці новинки, за винятком танків, уперше були застосовані кайзерівською Німеччиною.

Зміст Велика війна 1914—1918 років стала першою європейською війною за останнє століття, яка досягла такого масштабу, тривалості та характеру, що технологічні інновації в ході самого світового конфлікту мали вирішальний вплив. Більше того, це була перша в історії війна, в якій обидві сторони мобілізували групи науково підготовлених фахівців з метою систематичного дослідження і розробки технологічних інновацій в інтересах військових цілейScience and Technology. На відміну від попередніх європейських воєн, головні супротивники у Великій війні були повністю залучені до Другої промислової революції, яка спричинила набагато більш систематичну інтеграцію наукових досліджень у процес промислових інновацій у багатьох галузях, пов'язаних з фізичними науками (хімічна промисловість, електроенергетика і зв'язок, металургія і машинобудування, включаючи двигуни внутрішнього згоряння для транспорту), причому більшість змін відбулася з 1880-х років. Хоча багато з цих інновацій вже мали свої аналоги у військовій техніці, у 1914 році найвпливовіші генерали і політичні лідери, чий безпосередній досвід війни припав на більш ранню епоху, навряд чи усвідомлювали їхні наслідки повною мірою.

Після перших кривавих провалів своїх підготовлених військових планів, що передбачали швидку перемогу в результаті наступу, перспектива тривалої війни нарешті змусила лідерів усіх сторін визнати проблеми і можливості, які відкривали нові технології, і мобілізувати відповідний досвід для їх вирішення.

Перші місяці та роки Першої світової війни можна охарактеризувати як зіткнення технологій XX століття з військовою наукою XIX століття, що призвело до неефективних боїв з величезною кількістю жертв з обох сторін. На суходолі швидке занурення в окопну війну стало несподіванкою, і лише в останній рік війни провідні армії зробили ефективні кроки в революційному реформуванні питань управління та тактики дій, щоб адаптуватися до сучасного поля бою і почати ефективно використовувати незліченну кількість нових технологій у своїх військових цілях. Тактичні реорганізації (такі як перенесення центру управління з роти чисельністю понад 100 осіб на відділення чисельністю понад 10 осіб) йшли пліч-о-пліч з появою броньованих автомобілів, перших пістолетів-кулеметів і автоматичних гвинтівок, які міг носити і використовувати один солдат.

Звичайно, кожна країна вступила у війну з арсеналами, пороховими заводами, полігонами та військовими випробувальними центрами для зброї, укомплектованими підготовленими фахівцями, включаючи деяких вчених та інженерів. Хоча в цих сферах завжди панувала таємниця, насправді до 1914 року провідні фахівці всіх країн розуміли одні й ті ж фундаментальні принципи виробництва вибухових речовин, ракетного палива і снарядів, які були встановлені ще в 1880-х роках із застаріванням чорного пороху, який століттями приводив у дію зброю, і його заміною на більш стабільні і потужні сполуки, засновані на відкриттях органічної хімії XIX сторіччя. Аналогічно, давно відомі принципи балістики мали бути оновлені з розробкою набагато потужнішої і точнішої стрілецької та артилерійської зброї, заснованої на нових хімічних речовинах. Всі національні армії мали сучасні кулемети і сучасну артилерію. Ключовим винаходом стала французька 75-мм польова гармата та її гідравлічна система гасіння віддачі, що дозволила значно підвищити точність стрільби. Незважаючи на те, що французи намагалися тримати це в таємниці, всі інші країни розробили подібні і конкуруючі системи, в деяких випадках зі значними відмінностями, хоча в багатьох арміях все ще зберігалося багато старих, застарілих зразків, які ще не були повністю замінені новими моделями.

Німці, зокрема, усвідомлювали потребу в зброї, здатній атакувати укріплення, і розробили і побудували велику кількість сучасних легких і важких гаубиць, а також ще важчу, але відносно мобільну облогову артилерію, яка могла стріляти осколково-фугасними снарядами під великим кутом. Таким чином, німці вступили у війну набагато краще підготовленими до майбутньої окопної війни, ніж їхні опоненти, сучасна артилерія яких складалася переважно з польових гармат, що стріляли осколково-фугасними снарядами під відносно незначним кутом, які були руйнівними для військ на відкритій місцевості, але були менш ефективними проти військ, що знаходилися в окопах. Загалом, не стільки наукові чи технологічні фактори, скільки політичні та інституційні умови в різних країнах пояснювали кількісні та якісні відмінності у військовій техніці до 1914 року.

Сухопутна війна

Артилерія, вибухові речовини та хімічна зброя: війна хіміків і фізиків

Найефективнішою зброєю війни, з точки зору нанесення втрат противникові, була артилеріяStorz, Dieter: Artillery, in: 1914-1918-online, Berlin 2014-12-16. Всі основні типи артилерії існували в 1914 році, але під час війни відбулися як якісні, так і кількісні зміни. Британцям і французам зрештою довелося набагато менше покладатися на польову артилерію, як-от 75-мм гармати, що стріляли дрібними осколковими снарядами (які випускали міріади куль у повітрі, щоб скосити незахищену піхоту). Натомість, слідом за німцями вони зробили ставку на більші калібри і гармати (особливо гаубиці), які могли стріляти набагато більшими осколково-фугасними снарядами під крутим кутом. Таким чином, кількість і масштаби таких гармат і снарядів зростали в геометричній прогресії, особливо після розширення потужностей з виробництва боєприпасів з 1916 р. Німці створили, мабуть, два найвідоміші типи артилерії, що використовувалися у війні: по-перше, 420-мм «Велика Берта», яку ефективно застосовували, щоб зламати опір бельгійських фортець навколо Льєжа в серпні 1914 р., хоча вона виявилася неефективною проти краще спроектованих французьких фортець навколо Вердена в 1916 р. Другою була наддалекобійна «Паризька гармата» 1918 року, яка, однак, не була ні особливо точною, ні ефективною як військова зброя; її найвідомішим влучанням було влучення в церкву, заповнену вірянамиDutrône, Christophe: Paris Guns. In: 1914-1918-online, Berlin 2014-10-08.

В останній рік війни, з поверненням до більш маневреного характеру воєнних дій, польова артилерія знову вступила у свої права, хоча класичні шрапнельні снаряди більше ніколи не домінували на полі бою (вони становили, можливо, лише близько 10 % від загальної кількості снарядів, використаних у 1918 році).

Піхотна зброя та засоби індивідуального захисту

Індивідуальна піхотна зброя солдатів великих держав являла собою переважно гвинтівки з ковзним затвором, зі швидкострільністю десять і більше пострілів на хвилину. Німецькі солдати мали на озброєнні гвинтівку Mauser 98 під 8-мм набій «Маузер», британці — гвинтівку Lee-Enfield з коротким магазином, а американські військові — Springfield M1903 і M1917 EnfieldBull, Stephen (2002) World War 1 Trench Warfare; (1): 1914-16. Oxford: Osprey Publishing; pp. 9-10. Французька армія користувалася у війні переважно магазинною гвинтівкою Lebel M1886, російська імператорська армія — гвинтівкою Мосіна, італійська — Carcano Mod. 91, а австро-угорська — Mannlicher M1895. Гвинтівки з оптичними прицілами використовували снайпери, і першими їх почали застосовувати німціEllis, John (1989) Eye Deep in Hell: trench warfare in World War 1. London: Pantheon Books, Random House; p. 69.

Справжнім проривом у війні стало масове застосування кулеметів, які мали на озброєнні усі держави-учасники конфлікту. Обидві сторони використовували станковий кулемет «Максим», повністю автоматичну зброю з подачею набоїв стрічкою, здатну до тривалого безперервного використання за умови постачання достатньої кількості боєприпасів та охолоджувальної води, та його французький аналог, кулемет Hotchkiss M1914<ref>Bull, Stephen (2002) World War 1 Trench Warfare; (1): 1914-16. Oxford: Osprey Publishing; pp. 11-12</ref>. Їх використання в обороні, в поєднанні з розгалуженою системою мінно-вибухових фортифікаційних перешкод, укрить, насичених колючим дротом, перетворило очікуване поле бою з маневреного на статичне. Кулемет був корисним у позиційному бою, але не міг легко пересуватися полем бою при наступі або маневрі, значно знижуючи вогневу міць підрозділу, що атакував.

До війни французька армія вивчала питання розробки легкого кулемета, який можливо було переносити в динаміці бою та підтримувати вогнем наступаючі ланцюжки піхоти, але не створила жодного зразка. Тільки з початком активної фази бойових дій Франція швидко перетворила існуючий прототип на легкий ручний кулемет Chauchat M1915 з високою швидкістю стрільби. Окрім французів, перші американські підрозділи, що прибули до Франції, використовували їх у 1917 та 1918 роках. Поспішно виготовлена в умовах відчайдушного воєнного тиску, ця зброя зарекомендувала себе як ненадійна.

Розуміючи потенціал такої зброї, британська армія прийняла на озброєння кулемет Льюїса американської розробки під набій .303 British. Кулемет Льюїса був першим справжнім легким кулеметом, який теоретично міг обслуговуватися однією людиною, хоча на практиці громіздкі диски для набоїв вимагали цілого підрозділу, щоб підтримувати кулемет в робочому станіP. Griffiths 1994 Battle Tactics of the Western Front p130. Кулемет Льюїса також використовувався для ведення вогню в пішому порядку на ходу, зокрема в липні 1918 року в бою за Ле-Амель. З цією ж метою німецька армія прийняла на озброєння кулемет MG-08/15, який мав непрактичну вагу у 22 кг, враховуючи воду для охолодження і одну стрічку на 100 набоїв. У 1918 році на озброєння американської армії була прийнята автоматична гвинтівка Browning M1918 (BAR), зброя була «автоматичною гвинтівкою» і, як і Chauchat, була розроблена з урахуванням концепції можливості ведення «пішого вогню». Зброя розраховувалася зокрема на необхідність її застосування в умовах складного рельєфу чи обмеженої видимості, наприклад, при просуванні атакуючих по лісуSheffield, G.D. (2007). War on the Western Front. Osprey. p. 250. ISBN 978-1-84603-210-3Persons, William Ernest (1920). Military science and tactics. Vol. 2. p. 280..

Зважаючи на особливості окопної війни, однією з найбільш ефективних видів зброї виявилися ручні гранати. На початку війни їх було мало і вони були поганої якості. Ручні гранати використовувалися і вдосконалювалися протягом всієї війни. Контактні запали стали менш поширеними, на зміну їм прийшли запали з годинниковим механізмом.

Британці вступили у війну з ручною осколковою гранатою з довгим руків'ям ручна граната № 1Bull, Stephen (2002) World War 1 Trench Warfare; (1): 1914-16. Oxford: Osprey Publishing; p. 27, яка була замінена на «кульову гранату» № 15, щоб частково подолати деякі її недоліки. В Австралії для використання військами АНЗАК була розроблена імпровізована ручна граната під назвою Double Cylinder «jam tin»'', яка складалася з бляшанки, наповненої динамітом або порохом, обкладеної навколо металобрухтом або камінням. Для підриву у верхній частині бляшанки встановлювався Бікфордов шнур, що з'єднував детонатор, який підпалювався або користувачем, або іншою особою. «Бомба Міллса» (граната, ручна № 5) була представлена в 1915 році і служила у своїй базовій формі в британській армії до 1970-х років. Французи використовували оборонну гранату F-1.