Велика Андрусі́вка — село в Україні, центр Великоандрусівської сільської громади Олександрійського району Кіровоградської області. Населення становить 1600 осіб.

Біля села розташований ботанічний заказник загальнодержавного значення «Цюпина балка», а також ландшафтні заказник місцевого значення: Острів Лисячий та Кінські острови.

Географія У селі балка Яр Пугачиха впадає у річку Дніпро (Кременчуцьке водосховище).

Археологія На території села в 1950—1960-х були знайдені знаряддя праці людей кам'яного віку: 10 кам'яних сокир, крем'яні наконечники стріл. У 1929 були виявлені кістки мамонта в проваллі Бабичевого лісу, щелепу іншого мамонта знайшли місцеві археологи-аматори на розмитій кручі берега Кременчуцького водосховища біля колишньої Кирилової Греблі.

Також біля села та затопленого сусіднього села Калантаїва радянські археологи виявили поселення доби неоліту (IV тис. до н. е.), трипільської культури (III тис. до н. е.), доби бронзи (II тис. до н. е.), скіфське поселення та їхні кургани (VI—III ст. до н. е.), сарматський могильник (I—II ст. н. е.), ранньослов'янське поселення VI—VIII ст.

В урочищі Липняги було виявлено давнє поселення людей, яке відвідував д.і.н. Дмитро Телегін і датував його епохою мезоліту.

В урочищі Чаплин у 1959 археологами Євгеном Максимовим і Т.Петровскою було розкопане поселення культури багатоваликової кераміки, яке існувало в епоху бронз. Поселення займало острівне підвищення у заплаві поблизу гирла річки Тясмин і мало розміри 250×150 м. У поселенні була виявлена кераміка пізньокатакомбної культури.

В урочищі Інбек у 1961 було знайдене інше, більш пізнє поселення білогрудівської культури кінця бронзової доби, яке досліджувалося археологинями Т.Покровською і О.Петровською. Спорудження Кременчуцького водосховища (1961) призвело до затоплення пам'ятки і розмивання культурних шарів, але завдяки сезонному коливанню рівня води у 1968 дослідження продовжилося під керівництвом к.і.н. Нінель Бокій.

Поселення було острівним і мало розміри 200×150 м, тут виявлено 10 прямокутних жител: 8 з них були розташовані в ряд паралельно до краю болота на відстані 2-3 м одне від одного, довгою віссю паралельно берегу, а ще два інші знаходилися осторонь. Всі 10 помешкань були спалені. Котловани мали різні розміри від 5×6 м до 10×12 м і глибину від 0.3 до 1 м. Долівка місцями підмазана глиною, а в ній виявлені невеликі заглиблення та ями, частина з яких могла бути стовповими. Стінки котлованів від помешкань, що краще збереглися, були обшиті обвугленими дерев'яними дошками і колодами діаметром 20 см. Вздовж східного краю поселення були виявлені 5 зольників, розташовані ланцюжком, вони представляли собою розвіяні культурні залишки у вигляді округлих плям діаметром до 10 м. Розкопки виявили тут прошарки сірого піску, попелу та поодинокі фрагменти кераміки і каміння.

У розмивах було знайдено безвушковий бронзовий кельт з трапецієподібною фаскою, походження якого вчені виводять з Нижнього Подунав'я від культури Кослоджень. Також тут було знайдено фрагменти ливарної форми для відливки вістря списів і фрагмент ливарної форми для виготовлення двосічних ножів-кинджалів з паралельними лезами. Інша цінна знахідка — невеликий бронзовий серп типу Koszider, який характеризується вузьким вигнутим лезом з ребрами міцності по зовнішньому краю та виступом-«гудзиком» на п'ятці, який слугував для кріплення руків'я. Цей серп належить Ґава-голіградській культурі і прийшов з району Східних Карпат.

Біля села розташоване Тясминське городище чорноліської культури.

Історія Поселення засноване у сер. XVII ст. як козацький зимівник запорожця Андруся. У 1677 поселення було спалене турецько-татарським військом, а мешканців забрали в полон.

У 1725 терени села були знову заселені за сприяння польської шляхти. Наприкінці 1732 село згадується як хутір, що належав до складу Крилівської сотні Миргородського полку.

У квітні 1737 тут діяли гайдамаки, які обікрали багатих мешканців села і забрали 120 голів худоби. У 1751 гайдамаки знову з'явилися і поруйнували садиби місцевих багатіїв.

У 1752—1764 роках тут була 16 рота Пандурського полку військово-адміністративної території Нова Сербія. Інші назви села — Корчиківський шанець, Чонград (сербський аналог — Чонград). Згодом — 7-ма рота Жовтого гусарського полку. В ті часи тут була державна митниця.

Станом на 1886 рік у селі Стецівської волості Олександрійського повіту Херсонської губернії мешкало 3060 осіб, налічувалось 512 дворових господарств, існувала православна церква.

.

Під час організованого радянською владою Голодомору 1932—1933 років померло щонайменше 917 жителів села.

Населення Згідно з переписом УРСР 1989 року чисельність наявного населення села становила 1947 осіб, з яких 824 чоловіки та 1123 жінки.

За переписом населення України 2001 року в селі мешкало 1640 осіб.

Мова Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року: МоваЧисельністьВідсотокукраїнська155494,35 %російська855,16 %вірменська40,24 %білоруська20,13 %румунська10,06 %інші10,06 %Усього1647100 %

Відомі люди Уродженцями села є: Михайло Дикий (1917—1967) — Герой Радянського Союзу; Антін Дикий (1900—1937) — письменник і драматург.

Див. також Перелік населених пунктів, що постраждали від Голодомору 1932—1933 (Кіровоградська область)

Примітки

Джерела

Посилання Погода в селі Велика Андрусівка Ольга Аболмасова. Переселення сербів в Російське Царство в другій половині 18 століття