Ян Янович Заберезинський гербу Леліва ( бл. 1480 — 1538) — державний діяч, дипломат Великого князівства Литовського, маршалок господарський (1503—1516), Новогрудський воєвода (1509—1530), Маршалок земський литовський (1522—1538), Троцький воєвода (1531—1538); намісник (староста) кричівський, вовковиський, дорогичинський, марковський, довговський, мерецький, ошмянський, пунський, олицький.

Життєпис Народився Ян близько 1480 року в сім'ї на той час маршалка двірського Яна Юрійовича Заберезинського та Анни з Насутів, доньки старости берестейського . Мав братів Юрія та Станіслава й сестру Ядвігу.

Очевидно, завдяки батьку, Ян Заберезинський із ранніх років опинився при дворі великого князя. Вже 1501 року був серед підписантів Мельницької унії. Впродовж 1503—1516 років був маршалком господарським (двірським) спочатку Олександра Ягеллончика, потім Сигізмунда IUrzędnicy Dawnej Rzeczypospolitej XII—XVIII wieku, Spisy, t. XI, Urzędnicy centralni i dostojnicy Wielkiego Księstwa Litewskiego XIV—XVIII wieku: Spisy, Polska Akademia Nauk. Biblioteka Kórnicka. Instytut Historii. Kórnik: Biblioteka Kórnicka, 1994, s.86..

Звідтоді займав низку високих і відповідальних посад. Був намісником кричівським (1506—1507)Urzędnicy Dawnej Rzeczypospolitej XII—XVIII wieku, Spisy, t. VIII Podlasie, Urzędnicy Podlascy XIV—XVIII wieku: Spisy, Polska Akademia Nauk. Biblioteka Kórnicka. Instytut Historii. Kórnik: Biblioteka Kórnicka, 1994, s. 198. і вовковиським 1506—1509Urzędnicy Wielkiego Księstwa Litewskiego: Spisy, T. IX: Województwo Mścisławskie XVI—XVIII wiek; pod. red. Andrzeja Rachuby, Instytut Historii im Tadeusza Manteuffla Polskiej Akademii Nauk, Warszawa, 2019, s. 210, 257.. 26 лютого 1509 року був призначений на посаду Новогрудського воєводи, був ним принаймні до жовтня 1530 рокуJózef Wolff, Senatorowie i dygnitarze Wielkiego Księstwa Litewskiego: 1385—1795. — Kraków, 1885, s. 36.. Також, 1510 року згадується як Новогрудський городничий і конюшийUrzędnicy Dawnej Rzeczypospolitej XII—XVIII wieku, Spisy, t. XI, Urzędnicy centralni i dostojnicy Wielkiego Księstwa Litewskiego XIV—XVIII wieku: Spisy, Polska Akademia Nauk. Biblioteka Kórnicka. Instytut Historii. Kórnik: Biblioteka Kórnicka, 1994, s. 251.. 1511 року судився зі старостою луківським щодо порушення меж його маєтку Межиріччя та завдання збитківAlina Wilkiewicz-Wawrzyńczykowa, Spory graniczne Polsko-Litewskie w XV—XVII w. [w:] Wiadomości studium historii prawa Litewskiego, red Stefan Ehrenkreutz, T. 1. Wilno, 1938, s. 134—135..

Протягом 1514—1516 років Заберезинський був старостою дорогичинськимUrzędnicy Dawnej Rzeczypospolitej XII—XVIII wieku, Spisy, t. VIII Podlasie, Urzędnicy Podlascy XIV—XVIII wieku: Spisy, Polska Akademia Nauk. Biblioteka Kórnicka. Instytut Historii. Kórnik: Biblioteka Kórnicka, 1994, s. 91., від 1515 року старостою та Lietuvos Metrika, Knyga Nr. 1 (1380—1584), Vilnius, Mokslo ir enciklopedijų leidybos institutas, 1998, s. 29., починаючи з 1519 року — старостою марковськимLaima Bucevičiūtė, Lithuanian grand-ducal demesne pledges (from the 1500s to mid-1520s): geographical aspects, [w:] Roczniki dziejów społecznych i gospodarczych, Tom LXXXIII (SPECJALNY), 2022, s. 88., з 1519 по 1530 роки — старостою довговським, від 1520 по 1530 — старости мерецьким. Як Новогрудський воєвода засвідчив Акт заснування Підляського воєводства 1520 рокуAleksander Jabłonowski, Podlasie (Województwo), [w:] Zródla dziejowe, TOM XVII. Część lll: Polska XVI wieku pod względem geograficzno-statystycznym, t. VI, Część lll, Warszawa, Skład główny u Gebethnera Wolffa, 1910, s. 257—259..

З 9 травня 1522 року до кінця життя був маршалком земським литовськимUrzędnicy Dawnej Rzeczypospolitej XII—XVIII wieku, Spisy, t. XI, Urzędnicy centralni i dostojnicy Wielkiego Księstwa Litewskiego XIV—XVIII wieku: Spisy, Polska Akademia Nauk. Biblioteka Kórnicka. Instytut Historii. Kórnik: Biblioteka Kórnicka, 1994, s.73.. Також, отримав ошмянське староство (1522 і 1526—1530).

Протягом 1528—1529 років входив до комісії, що займалася розмежуванням між Мазовією та Великим князівством Литовським від Ґоньондза до ПарчеваAlina Wilkiewicz-Wawrzyńczykowa, Spory graniczne Polsko-Litewskie w XV—XVII w. [w:] Wiadomości studium historii prawa Litewskiego, red Stefan Ehrenkreutz, T. 1. Wilno, 1938, s. 129.. 1529 року спорядив за власний кошт до посполитого рушення загін із 197 кіннотниківНасевіч В. Забярэзінскія // Вялікае княства Літоўскае: Энцыклапедыя. У 3 т. / Рэдкал.: Г. П. Пашкоў (гал. рэд.) і інш.; маст. З. Э. Герасімовіч. — Мн.: Беларуская Энцыклапедыя, 2005. — Т. 1: Абаленскі — Кадэнцыя. — ISBN 985-11-0314-4. — С. 638..

1531 року Ян Заберезинський був призначений Троцьким воєводою, був ним до кінця життяГрыцкевіч А. Троцкае ваяводства // Вялікае княства Літоўскае: Энцыклапедыя. У 3 т. / Рэдкал.: Г. П. Пашкоў (гал. рэд.) і інш.; маст. З. Э. Герасімовіч. — Мн.: Беларуская Энцыклапедыя, 2005. — Т. 2: Кадэцкі корпус — Яцкевіч. — ISBN 985-11-0378-0. — С. 668.. 1536 року отримав також староства мерецьке (повторно), пунське й олицьке.

Помер перед 14 червня 1538 року.

Маєтності та фундації Після смерті Яна Юрійовича Заберезинського (1508), 4 січня 1509 король Сигізмунд засвідчив акт поділу маєтностей між його синами Яном і Юрієм. Перший отримав, зокрема, маєтки Олиту, Сімно, , , а також маєтності в Жмуді. Пізніше брати провели обмін: Юрій передав Яну маєток , а натомість отримав ВолмуAntoni K. Urmański, Kelios pastabos apie Jono Jurgaičio Zaberezinskio karjerą, [in:] Lietuvos istorijos metraštis 2014/2, Vilnius: Lietuvos istorijos institutas, 2015, p. 39.. Також, Ян одідичив маєток Яблочин у Берестейському повіті, який 1522 року продав разом із селом Констановичі та заснованим батьком монастирем святого ОнуфріяAntoni Mironowicz, Monaster św. Onufrego w Jabłecznej [w:] Białoruskie Zeszyty Historyczne, Białystok 1998, #9, s. 27, 29.. Був власником МежиріччяAlina Wilkiewicz-Wawrzyńczykowa, Spory graniczne Polsko-Litewskie w XV—XVII w. [w:] Wiadomości studium historii prawa Litewskiego, red Stefan Ehrenkreutz, T. 1. Wilno, 1938, s. 134.. У посаг за Барбарою Кезгайло отримав частку Полочан і у Ошмянському повіті. 1536 року Заберезинському були надані довічно в користування Олита, Сімно, разом із Меречем і з умовою повернення до власності господаря після смертіLaurynas Šedvydis, In these times of great need: Pledging the Grand Duke's demesne in the Grand Duchy of Lithuania from 1502 to 1522, [w:] Roczniki dziejów społecznych i gospodarczych, Tom LXXXIII (SPECJALNY), 2022, s. 58..

1524 року фундував костел святого Людвіка в місті Олита.

Сім'я Ян Заберезинський був тричі одружений. Вперше таємно від батька, орієнтовно перед 1508 роком, він одружився з представницею заможної литовської родини Ітамілою, вдовою Фелікса Крупського. Однак після кількох років бездітних стосунків, коли на горизонті з'явилася багатша і значуща кандидатура (Барбара Кєзгайлівна), Заберезинський вирішив не розголошувати свій попередній шлюб (хоча його батько вже помер) і розірвав йогоMarzena Liedke, Rodzina magnacka w Wielkim Księstwie Litewskim w XVI—XVIII wieku: Studium demograficzno-społeczne, Białystok: Instytut Badań nad Dziedzictwem Kulturowym Europy, 2018, s. 61..

Друга дружина — Барбара ( 1532), донька гетьмана великого литовського Станіслава Кезгайла. З нею мали сина Яна (бл. 1510 — бл. 1545) — маршалка двірського (1529—1544).

Третя дружина — Зофія, донька канцлера великого литовського Міколая Радзивілла. З нею мали доньку Анну ( бл. 1556) — дружину спочатку князівського придворного Федора (Фридерика) Івановича Сапіги, потім князя Стефана ЗбаразькогоJan Zabrzeziński h. Leliwa [w:] Wielka Genealogia Minakowskiego http://wielcy.pl/wgm/?m=NG&t=PN&n=10.102.67.

Примітки

Джерела Antoni K. Urmański, Jan Janowicz Zabrzeziński, potomek Rymowida, [w:] Rocznik Instytutu Europy Środkowo-Wschodniej, #13 (2015), Zeszyt 3: Polska — Litwa: stare i nowe problemy / Lietuva — Lenkija: senos ir naujos problemos, Lublin-Kaunas: Instytut Europy Środkowo-Wschodniej, 2015, s. 51-67. Antoni K. Urmański, On Efforts to Improve the Condition of the Treasury of the Grand Duchy of Lithuania in the Times of Sigismund the Old and the Period of Management by Jonas Jonaitis Zaberezinskis in Užnemunė, [in:] Lithuanian Historical Studies, vol. 20, 2015 (2016), Vilnius: Lietuvos istorijos institutas, pp. 53-77. Władysław Semkowicz, O litewskich rodach bojarskich zbratanych ze szlachtą polską w Horodle roku 1413, [w:] Rocznik Polskiego Towarzystwa Heraldycznego we Lwowie, 1926—1927, T.8, Kraków, 1928, s. 134—135. Насевіч В. Забярэзінскія // Вялікае княства Літоўскае: Энцыклапедыя. У 3 т. / Рэдкал.: Г. П. Пашкоў (гал. рэд.) і інш.; маст. З. Э. Герасімовіч. — Мн.: Беларуская Энцыклапедыя, 2005. — Т. 1: Абаленскі — Кадэнцыя. — ISBN 985-11-0314-4. — С. 638. Пятраўскас Р. Літоўская знаць у канцы XIV—XV ст.: Склад — структура — улада / пераклад А. Мікус. — 2-е выд. — Смаленск: Інбелкульт, 2014. — 386 с. — ISBN 978-5-00076-015-4.

Посилання Насевіч В. Л. Генеалагічныя табліцы старадаўніх княжацкіх і магнацкіх беларускіх родаў 12-18 стагоддзяў. — : БелЭН, 1993.