Ядерне бомбардування Хіросіми () — ядерна атака США проти Японії наприкінці Другої світової війни, здійснена 6 серпня 1945 року скиданням ядерної бомби на японське місто Хіросіма. Це було перше у світі використання ядерної зброї під час військових дій. Через бомбардування загинули десятки тисяч мешканців Хіросіми, а вона сама була повністю зруйнована.
Рішення Рузвельта 2 серпня 1939 року група єврейських фізиків на чолі з Лео Сілардом, які втекли з Європи від переслідувань нацистів до США й переймалися тим, що Німеччина зможе першою у світі винайти ядерну зброю, написали спільного листа 32-му президенту США, Франкліну Рузвельту, у якому пропонували йому запустити програму з розробки американської ядерної зброї. Звернення підписав нобелівський лауреат Альберт ЕйнштейнNuclear wastelands: a global guide to nuclear weapons production and its health and environmental effects / by a special commission of International Physicians for the Prevention of Nuclear War and the Institute for Energy and Environmental Research; edited by Arjun Makhijani, Howard Hu, and atherine Yih. — Cambridge, Mass.: MIT Press, 1995. — P.169.; Manhattan Project: the untold story of the making of the atomic bomb / by Stephane Groueff. — Boston: Little, Brown, 1967. — P.vii.. У листі було позначено розташування тогочасних уранових рудників у світі. Зазначалось, що європейські уранові рудники діють у Чехії і перебувають під контролем німців, тому США варто було якомога швидше заволодіти урановими рудниками в Конго. За порадою фізиків Рузвельт організував Дорадчий комітет у справах урану, але не виявив великого інтересу до проблеми розробки ядерної зброї, оскільки на той час імовірність її створення була невисокою.
За два роки, в липні 1941 року, фізики Отто Фріш та Рудольф Пієрлс, які переховувались від німців у Великій Британії, зробили підрахунки критичної маси урану, упорядкували матеріали з основних принципів роботи ядерної бомби й для , що працював над розробкою ядерної зброї. Тоді вперше з'ясувалось, що ядерну бомбу можна справді виготовити і що вона має достатні розміри для транспортування її бомбардувальником. Рузвельт дізнався про зміст цієї доповіді в жовтні 1941 року і вирішив розпочати підготовку власної ядерної зброї.
У червні 1942 року президент запустив таємний «Мангеттенський проєкт» з розробки ядерної зброї. Головним відповідальним за нього було призначено бригадного генерала армії Леслі Гровза. У квітні 1943 року в штаті Нью-Мексико для потреб цього проєкту звели Лос-Аламоську лабораторію. Відповідальність за розробку ядерної бомби було покладено на Роберта Оппенгеймера. Центральним завданням науковців та інженерів, які на виконання проєкту отримали від держави США 2 мільярди доларів США, було отримання збагаченого урану. Задля цього в місті Ок-Ридж штату Теннесі збудували велетенський завод, на якому поставлене завдання було вирішене в червні 1944 року.
19 вересня 1944 року президент Рузвельт зустрівся з прем'єр-міністром Великої Британії Вінстоном Черчілем у Гайд-Парку в штаті Нью-Йорк, де уклав із ним таємні домовленості про співпрацю у сфері розробок ядерної зброї та майбутнє керування нею. Під час зустрічі Рузвельт вперше висловив бажання скинути ядерну бомбу на Японію.
Між тим президент США дав вказівку організувати 509-ту Змішану Групу, підрозділ для проведення ядерного бомбардування. Полковник армії Пол Тіббетс, який від 1 вересня 1944 року був призначений командиром цієї групи, завершив її формування у грудні того ж року. Вона складалась із 14 бомбардувальників B-29 і 1767 військовиків особового складу. Група одразу ж розпочала таємні тренувальні навчання зі скидання ядерної бомби на базі Вендбар у штаті Юта. У лютому 1945 року командування збройних сил США ухвалило рішення провести ядерну атаку Японії з острова Тініан, складової Маріанських островів, і 18 травня 1945 року перевело 509-ту Змішану Групу на базу на цьому острові.
Противники бомбардувань Серед науковців і військових Великої Британії і США було чимало противників використання ядерної енергії у військових цілях. Серед них був фізик Нільс Бор, який 7 лютого 1939 року передбачив розщеплення урану 235 повільними нейтронами, а 25 квітня того ж року доповів свою теорію про розщеплення ядра на конференції фізиків в США. Коли у грудні 1943 року він був змушений тікати до Великої Британії через антиєврейську кампанію нацистів у Європі, то вперше дізнався, що союзники не мають наміру застосовувати ядерну енергію у мирних цілях, а займаються виготовленням ядерної бомби. Бор не міг спинити гонки озброєнь, а тому виступав за створення системи міжнародного контролю над ядерною зброєю за участю великих держав, включно із СРСР. 16 травня 1944 року він висловив свої пропозиції Черчиллю, а 26 серпня 1944 року — Рузвельту, проте в обох випадках не був почутий. Навпаки, лідери Британії та США домовилися в Гайд-Парку встановити нагляд за Бором і перешкодити його планам передати секрет виготовлення ядерної зброї СРСР.
За мирне використання новітньої ядерної технології виступав нобелівський лауреат Артур Комптон, співробітник Чиказького університету, який 19 листопада 1944 року опублікував у «Віснику Нуклеонікс» плани майбутнього розвитку ядерної енергії. Він різко виступав проти її застосування у війні, зокрема в бомбардуваннях міст.
Після капітуляції Німеччини 8 травня 1945 року, активний поборник створення ядерної зброї Лео Сілард звернувся до держсекретаря США з вимогою не використовувати ядерні бомби у війні. 17 липня того ж року він склав петицію, підписану противниками ядерного озброєння, яку направив американському уряду, але не зміг зупинити «ядерний маховик», який свого часу був запущений ним самим.
11 червня 1945 року нобелівський лауреат Джеймс Франк подав радникам президента США «Доповідь Франка», підписану провідними фізиками — Гленном Сіборгом, Лео Сілардом, Дональдом Х'юзом, Джеймсом Ніксоном, Євгеном Рабиновичем і Джеймсом Стернсом. У цій «доповіді» ядерне бомбардування засуджувалось як аморальний та антигуманний акт, пропонувалося завершити війну демонстрацією потужності ядерної бомби в пустелі чи безлюдному острові, а також висловлювалась необхідність встановлення міжнародного контролю над ядерним арсеналом.
Серед військовиків США проти застосування ядерних бомб у війні з Японією виступали генерал армії Дуайт Ейзенхауер — переможець на європейському фронті воєнних дій, адмірал Честер Німіц — командувач тихоокеанським флотом США, генерал Дуглас Макартур — командувач армією у війні на Тихому океані та багато інших. Навіть серед прибічників ядерної атаки висловлювалися протести щодо неприпустимості бомбардування без попередження противника.
Проте, врешті-решт, зусилля, направленні на запобігання ядерній трагедії, не похитнули рішення президентів США, Рузвельта і Трумена, провести бомбардування. Зокрема, Трумен прагнув продемонструвати світові, насамперед СРСР, якою потужною зброєю володіють США, а також, заощадивши на воєнних витратах, пришвидшити капітуляцію Японії.
Вибір цілей
Через раптову смерть Рузвельта 12 квітня 1945 року, обов'язки президента США перебрав на себе Гаррі Трумен. Він успадкував від попередника план ядерної атаки Японії і мусив визначити «де» і «коли» здійснити удар.
27 квітня 1945 року відбулась перша нарада Комітету Збройних сил США з визначення цілей бомбардування. На ній було встановлено критерії їх відбору, які зводилися до наступного: Площа цілі мусить бути не менше 4,8 км в діаметрі, а в її околицях повинні бути житлові масиви. Ціль повинна міститися на проміжку між Токіо і Наґасакі. Ціль повинна мати високе стратегічне значення. На основі цих критеріїв було обрано 17 місцевостей, що називалися «об'єктами дослідження». Регіон Канто Токійська затока, місто Кавасакі, місто Йокогама. Регіон Токайдо місто Наґоя. Регіон Кінкі місто Осака, місто Кобе, місто Кіото. Регіон Тюґоку місто Хіросіма, місто Куре, місто Сімоносекі, місто Ямаґуті. Регіон Кюсю місто Яхата, місто Кокура, місто Кумамото, місто Фукуока, місто Нагасакі, місто Сасебо.
З цих 17 були вилучені ті міста, які вже зазнали руйнувань у результаті стратегічних бомбардувань авіації США: Токіо, Осака і Наґоя.
Згодом до критеріїв відбору була додана умова, за якою місцевість для здійснення ядерного бомбардування мусила мати належний рельєф, щоб можна було зрозуміти силу ударної хвилі. Враховуючи новий критерій, на другій нараді Комітету Збройних сил США, що відбулася 11 травня 1945 року, вирішили зупинитися на 4 містах — Кіото, Хіросімі, Йокогамі та Кокурі. Проте тут виникла суперечка між науковцями і військовими щодо доцільності бомбування японської стародавньої столиці Кіото, внаслідок чого Кіото замінили на місто НіїґатаНауковці, які були членами Комітету і від самого початку виступали проти ідеї ядерної атаки, твердили, що якщо США зруйнують Кіото, то план перетворення післявоєнної Японії на державу-союзника провалиться, оскільки японці зненавидять американців за знищення історико-культурної святині. На противагу їм, військові наполягали на бомбардуванні Кіото, оскільки атака саме цього міста, розташованого в западині і оточеного з усіх сторін горами, могла як найкраще засвідчити нищівні якості ядерної зброї..
З 28 травня 1945 року військове командування США заборонило бомбувати міста, що мусили стати цілями ядерної атаки. Робилося це з метою скласти чітке уявлення, які руйнування може причинити ядерна зброя в місті. Завдяки цьому в Японії стали ширитися чутки, що у вищезазначених Хіросімі, Йокогамі, Кокурі та Ніїґаті немає нальотів ворожої авіації, тому населення з інших міст і містечок стало стікатися туди, шукаючи притулку і безпеки.
14 червня 1945 року на черговій нараді Комітету Збройних сил США було вирішено вилучити Йокоґаму зі списку міст-цілей, а на її місце поставити НаґасакіПроти бомбардування Наґасакі виступали численні християни в уряді і війську США, оскільки це місто було «колискою християнства» в Японії і в ньому проживало багато християн.. Також домовились не попереджувати японської сторони про здійснення бомбардування. Отже, остаточний вибір впав на Хіросіму, Кокуру, Ніїґату і Наґасакі.
25 липня 1945 року президент США Трумен віддав наказ про проведення ядерного удару по Японії. Бомбардування слід було здійснити «особливою бомбою» після 3 серпня за умови гарної погоди. Деталі операції містилися в бойовому наказі № 13 командування авіації США від 2 серпня. Його здійснення було тимчасово відкладене через погану погоду під впливом тайфуну № 8.
Підготовка Тим часом 509-та Змішана Група розпочала після 20 липня 1945 року тренування зі скидання ядерної бомби. Замість неї був підготовлений тренувальний заряд, який називали «гарбузом». Він важив 4774 кг і був набитий 2858 кг вибухівки. За формою снаряд нагадував «Товстуна», ядерну бомбу, що пізніше буде скинута на Наґасакі.
Тренування проходили за однаковим сценарієм. Бомбардувальники B-29 мусили вилетіти з бази на острові Тініан, долетіти до певного японського міста, що було визначене тренувальною програмою, точно скинути «гарбуз» і повернутися назад на базу. Було здійснено 49 навчальних вильотів і вражено 30 японських міст. Тренування проходили аж до закінчення Другої світової війни — 24 липня, 26 липня, 29 липня, 8 серпня і 14 серпня.