Оренбурзький Караван-сарай ( ) - башкирська національна пам*ятка, історико-архітектурний комплекс в м. Оренбурзі . Був побудований в 1837 - 1846 роках на добровільні пожертвування башкир для розміщення канцелярії командувача Башкиро-мещерякського війська, готелі для башкир і мішар, які приїжджали в Оренбург «за своєю потребою і у справах служби», майстерні та школи для башкир . Історико-архітектурний комплекс складається з Башкирського народного дому та мечеті. Оригінальний проект архітектора Олександра Брюллова був розроблений як стилізація під традиційний башкирський аул : центральна домінанта ансамблю - восьмикутна мечеть.
Будівництво Караван-сараю
У першій половині XIX століття в Оренбурзі розміщувалося командування Окремого Оренбурзького корпусу до складу якого входили Башкиро-Мещерякське військо, Оренбурзьке козацьке військо, Ставропольське калмицьке військо, Уральське козацьке військо. Внаслідок цього кантонні начальники та інші чиновники часто приїжджали в Оренбург у службових справах. Також на службу до Оренбурга щорічно прибував невеликий контингент іррегулярних військ. Однак з 1822 року жителі Оренбурга були звільнені від постійної повинності, що робило проблему забезпечення житлом актуальною. Для вирішення частини цієї проблеми оренбурзький військовий губернатор В. А. Перовський вирішив збудувати спеціальне приміщення. У своєму зверненні до начальників башкирських і мещеряцьких кантонів 20 квітня 1836 він зазначав, що «приїжджають в Оренбург за своєю потребою і по службі башкири і мішарі не мають жодного притулку в місті» і закликав їх зробити пожертвування для будівництва в Оренбурзі «заїжджого двору Караван-Сарая» .
Оренбург у першій половині XIX століття був великим азіатсько-російським торговим центром, тому було важливо, щоб передбачуваний до споруди комплекс будівель не викликав у якихось негативних асоціацій, а мав звичні для їх сприйняття зовнішні контури. Це зумовило вимоги до спорудження. Проектувальники мали спроектувати «...будинок для військової канцелярії башкирського війська, мечеть з мінаретом, приміщення для башкирських чиновників і нижніх чинів, що приїжджають в Оренбург, майстерні. Всі ці будови кам'яні, і їх призначення змушує бажати, щоб зовнішня архітектура наближалася скільки можна до азіатського смаку» .
Спочатку передбачалося розмістити комплекс у фортеці. При цьому казарма для башкир і мещеряків, що приїжджають, повинна була поміщати до 20 чиновників, що поміщалися по два і більше осіб у кожній кімнаті, а для нижніх чинів повинні були бути організовані одна або дві великі кімнати, які могли вмістити до 100 осіб. При цих приміщеннях мала бути спільна кухня .
Восени 1836 року підготовка проектів була доручена двом архітекторам: М. П. Корінфському та А. П. Брюллову . Із запропонованих проектів було відхилено проект М. П. Коринфського, оскільки на думку В. А. Перовського, запропонований архітектором вигляд комплексу не відповідав його призначенню. Проект А. П. Брюллова було затверджено 19 січня 1837 року.
За активної участі башкир було здійснено збір основних засобів та будівництво комплексу. Виготовлення будівельних матеріалів, їх транспортування та решту будівельних робіт також виконували башкири. В окремі періоди у роботах брало участь понад 1 тис. башкир із кіньми. У журналі « Російська старовина » за 1896 рік сказано, що всі будівлі проводилися башкирами, що призначалися з полків і кантонів: «Необхідний для будівель ліс сплавлявся з Башкирії по річці Сакмар башкирами. Камінь і вапно також вироблялися ними за 20 верст від Оренбурга на Гребенській горі».
Завершення будівництва основного корпусу Караван-сараю належить до 1842 року . Деякі приміщення верхнього поверху були закінчені ще раніше, і в грудні 1841 року в них вже розмістилася канцелярія командувача Башкиро-Мещерякського війська. Будівництво мечеті та мінарету було завершено в 1842 (за іншими даними - в 1844 ) році. Багато часу зайняла внутрішнє оздоблення мечеті та зовнішнє облицювання мінарета кахлями.
Урочистості з нагоди відкриття Караван-сараю були приурочені до дня народження царя Миколи I і відбулися 30 серпня 1846 року . Було влаштовано грандіозне свято, організовано частування, відбулися традиційні башкирські стрибки. Було відслужено молебень у мечеті (перший мулла — Гатаулла Алтингузін; було близько 3,5 тис. вірних) Подальша історія
До 1865 Караван-сарай служив за своїм призначенням - в ньому розташовувалася канцелярія Башкирсько-мещерякського (казачого) війська і одночасно навчалися башкирські діти.
Після ліквідації управління Башкирським військом в 1865 Караван-Сарай був незаконно відібраний у башкирського народу. За розпорядженням губернатора В. Обручева в будівлі були розміщені квартира і канцелярія начальника Оренбурзької губернії, губернські місця, комісія з розмежування башкирських земель. Для служителів мечеті було залишено дві невеликі квартири. Це викликало велкие обурення башкир, під скаргою про повернення незаконно відібраного Караван-Сарая підписалося близько 10 тис. осіб.
У 1867 губернатор М. А. Крижанівський клопотав про перенесення мечеті і мінарета до іншого місця, посилаючись на неприпустимість сусідства губернських установ із мусульманськими культовими закладами. Міністерство внутрішніх справ, побоюючись народних заворушень, не дало на це дозволу.
II Всебашкирський з'їзд, що проходив Оренбурзі з 20 по 27 липня 1917 рік, спеціально обговорив питання повернення башкирам відібраного в них царським урядом: Караван-Сарая і виніс постанову: «Караван-Сарай як будинок, побудований власною башкирами ..., з'їзд оголошує національно народу».
На курултаї башкир у серпні 1917 року було порушено питання повернення Караван-сарая башкирам: «Вимагати, щоб „останнього було звільнено і представлено Центральному шуро“, доручити президії заявити про це Керенському і Оренбурзькому комісару»
З 16 листопада 1917 року по 14 лютого 1918 року в Караван-Сараї розміщувався Башкирський уряд (шуро) .
Голова колишнього Башкирського обласного бюро та член Комісаріату у справах мусульман при Наркомнаці Ш. Манатов у січні 1918 р. розмовляв з цього питання з В. І. Леніним . В. І. Ленін з великим інтересом та участю розглянув проект декрету про повернення Караван-сараю башкирам; він запитав: «Караван-Сарай досі ще не повернуто башкирам?». І відразу сказав: «Треба його швидше віддати». Прочитавши підготовлений проект, він вставив між словами Башкирський дім слово народний.
Декрет про повернення Караван-сараю башкирам було прийнято за вказівкою В. І. Леніна у лютому 1918 року Народний Комісаріат у справах національностей 6 лютого 1918 року надіслав на адресу виконавчого комітету Оренбурзької Ради робітничих і солдатських депутатів, телеграму:
«Просимо опублікувати у загальне подання що за рішенням Народного Комісаріату у справах національностей Башкирський народний дім та мечеть під назвою „Караван-Сарай“ в Оренбурзі передається на повне розпорядження башкирського трудового народу в особі обласної Ради башкир».
З серпня по листопад 1918 року в Караван-сараї знову розмістилися Башкирський уряд та його військові установи.
У 1920 році в будівлі Караван-сараю був відкритий Башкирський інститут народної освіти, перетворений пізніше на Башкирський педагогічний технікум .
У вересні 1924 року архітектурний комплекс (крім приміщення педагогічного технікуму, залишеного у віданні Башнаркомпросу) було передано Оренбурзькій губернії, що входила тоді до Киргизької АРСР (частина території якої сьогодні входить до складу Казахстану), а в 1934 році, з освітою області, - Оренбург .
Відповідно до постанови Ради Міністрів РРФСР від 30 серпня 1960 року № 1327 "Караван-Сарай" віднесений до категорії пам'яток архітектури державного значення. Протягом багатьох років башкири порушували питання про повернення Караван-сараю у власність Башкортостану . 10 червня 1989 року було створено Оренбурзьке обласне башкирське культурно-просвітницьке товариство «Караван-сарай», одним із основних завдань якого було повернення комплексу Караван-Сарай його законному власнику — башкирському народу.
З кінця 80-х років XX століття башкирська громадськість почала порушувати питання про передачу Караван-сараю народу. Ці вимоги знайшли відображення в Зверненні адресованому керівництву Оренбурзької області прийнятому 18 грудня 1989 на 1 (IV) з'їзді Башкирського народного центру «Урал», в якому йшлося про необхідність перетворення Караван-Сараю в культурний центр башкир Оренбурзької області .
Це питання обговорювалося і зборах башкирської громадськості міста Уфи і республіки, скликаних 10 травня 1990 року з ініціативи Башкирського народного центру «Урал» і Клубу башкирської культури «Актирма». У резолюції зборів наголошувалося: «Добитися, щоб обком КПРС, Рада Міністрів БАРСР, творчі спілки взяли під свій захист та контроль задоволення духовних та культурних запитів башкир, які проживають в інших областях та республіках країни. Увійти керівним органам республіки у зв'язку з відповідними органами сусідніх областей та республік для врегулювання питань надання допомоги у справі забезпечення культурно-мовних потреб башкирського населення. Досягти реалізації вимог башкирського народу щодо повернення йому Караван-сараю — башкирського народного дому» .
У Договорі від 19 квітня 1990 року про взаємне співробітництво між Оренбурзькою областю та Башкирською АРСР було зафіксовано пункт про необхідність надати сприяння та допомогу Оренбурзькому міськвиконкому у поверненні башкирської громадськості Башкирського Народного дому «Караван-сарай», відновлення в ньому. .
Проте адміністрація Оренбурзької області не активізувала роботу у цьому напрямі. Тому II (V) Всесоюзний з'їзд башкирського народу (22-23 лютого 1991 року) прийняв спеціальну Резолюцію про башкирський народний будинок Караван-Сарай у м. Оренбурзі. У резолюції наголошувалося: «Неодноразові звернення башкирської громадськості та Ради Міністрів БРСР до керівництва області та міста не знаходять порозуміння з їхніх сторін. Посилання керівників області на всякі труднощі нічим не виправдані, бо немає об'єктивних причин для ухвалення рішення про передачу Будинку башкирському народу ще до звільнення його від установи, що там оселилася. Висловлюючи волю башкирського народу, V Всесоюзний Башкирський народний з'їзд вимагає від керівників Оренбурзької області та міста негайно вирішити питання повернення Башкирського народного Будинку Караван-Сарай його господареві — башкирському народу. Тільки йому має належати право вирішувати, як використати надалі цей архітектурний комплекс. Швидше за все, башкирська громадськість ухвалить рішення про організацію тут башкирського громадського та культурного центру. V Всесоюзний народний з'їзд заявляє, що Оренбурзька влада не має права розпоряджатися в чужому будинку і міркувати, кого пустити в цей будинок, що там організувати і т. д. Словам В. І. Леніна про повернення будинку башкирському народу немає альтернативи. Від імені башкирського народу з’їзд заявляє, що народ залишає за собою право організувати масові виступи за відновлення свого права власності на Караван-Сарай, аж до застосування інших методів впливу» .
Відповідно до рішення з'їзду в 1992—1994 роках у м. Оренбурзі перед Караван-Сараєм з ініціативи Оренбурзького обласного башкирського центру «Караван-Сарай» та за участю представників башкирських громадсько-політичних організацій Республіки Башкортостан пройшли мітинги, які вимагають передати Караван-Сарай. .
У цей час до вирішення питання підключилися керівництво Республіки Башкортостан. У травні 1992 року Рада Міністрів Республіки Башкортостан звернувся до голови адміністрації Оренбурзької області В. В. Єлагіна з проханням розглянути питання про повернення Караван-сараю башкирському народу і заявив про готовність взяти на себе відшкодування витрат на реставрацію комплексу .