Фізкультурно-спортивне товариство «Динамо» України — спортивне товариство, створене в Україні у складі радянського спортивного товариства «Динамо». Створено 31 жовтня 1924 року в ХарковіPhysical Culture and Sports Society «Dynamo» of Ukraine celebrates its 93rd Anniversary (ФСТ «Динамо» України відзначає 93-річчя). UNIAN. 31 October 2017The Ukrainian Dynamo members turned 95 years (Українським динамівцям виповнилося 95 років). Ukrinform. 31 October 2019. Після перенесення столиці до Києва, республіканське товариство переїхало до Києва і наразі має свою штаб-квартиру на вулиці Інститутській, 29/3. З того часу спортивний клуб залишається одним із найкращих клубів України після розпаду Радянського Союзу.
Історія
Заснування у Харкові 1923 року на засіданні організаційної групи, що відбулося в Москві, було створене Московське Пролетарське Спортивне товариство «Динамо». Українські правоохоронці в цей час також створювали фізкультурно-спортивні колективи у Вінниці, Харкові, Києві, Одесі, Полтаві, Миколаєві, Донецьку, Дніпропетровську, Черкасах, Умані, Білій Церкві та інших містах.
На часі стало питання про об'єднання діючих спортивних формувань правоохоронців України. На засіданні Центральної Міжвідомчої Комісії у справах товариств і спілок при НКВС, яке складалось із делегатів від органів правопорядку, державної безпеки, охорони кордону та внутрішніх військ і відбулося 31 жовтня 1924 року в Харкові, тодійшній столиці радянської України, було затверджено Положення про Всеукраїнську Раду Пролетарсько-Спортивних товариств «Динамо». Саме з цієї дати розпочалася історія українського «Динамо».
Спочатку харківське «Динамо» фінансувалося харківським заводом «Серп і Молот», який нещодавно був націоналізований. Взявши шефство над заводом, динамівські активісти створили в його цехах гуртки фізкультури, організували в них регулярне проведення фізкультпаузи, постійно-діючий семінар з підвищення кваліфікації громадських інструкторів та суддів зі спорту, надавали безоплатно заводчанам свої бази для тренувань і змагань.
Штаб-квартирою ФСТ «Динамо» став клуб імені Ілліча на вулиці Раднаркомівській, поблизу провідного спортклубу — ДПУ УРСР та Харківського обласного відділу ДПУ. Тут тренувалися й змагалися волейболісти, гандболісти, городошники, стрільці. Взимку на цій території заливали ковзанку. Згодом збудували спортзал для занять спортивною гімнастикою, дзюдо, волейболом. Ці найперші споруди обслуговували передусім оперативних працівників.
Вже через кілька місяців після обрання правління харківського «Динамо» його стрілецька секція налічувала 500 членів, гімнастична — 140 ітд. За перші чотири роки було підготовлено 70 водіїв автомашин i мотоциклів. До свого п'ятиліття харківська організація мала вже власну ескадрилію з 12 літаків, аеродром, кінну школу, солідний автомотопарк.
Втім первісні спортивні споруди, зведені інколи поспіхом, вже не могли задовольнити зростаючі потреби фахівців, спортсменів, динамівського загалу. Отже з'явились ідеї створити сучасну спортивну індустрію.
На сьому річницю товариства вони урочисто відкрили найбільший тоді в республіці стадіон «Динамо», який попервах називали всеукраїнським. Він являв собою великий спортивний комплекс, розташований на 20 гектарах у лісопарковій зоні. Сам стадіон мав 15-титисячні трибуни, а побіч — запасне футбольне поле, 4 тенісних корта, волейбольні, гандбольні, баскетбольні майданчики, гімнастичне містечко, стрілецький тир, майданчики для скраклів і крокету і навіть фізкультурний павільйон зі спортивними залами та спеціальною спортивною бібліотекоюжурнал «Физкультурник Украины», червень 1931. 3 нагоди відкриття стадіону 4 червня відбулася загальна демонстрація харківських динамівців та фізкультурників, профспілкових організацій, а наступного дня на стадіоні «Динамо» при 15 тис. відбулось відкриття стадіону і під звуки духового оркестру на зеленому газоні і бігових доріжках продемонстрували масові фізичні вправи понад 5 тис. динамівців. Загалом на честь відкриття стадіону протягом п'яти днів тривали численні змагання з футболу, легкоатлетичного кросу, гандболу, баскетболу, тенісу, скраклів, велокросу, важкої атлетики тощо.
Створення осередків у Києві та інших регіонах Ще до утворення київської ради «Динамо» працівники правоохоронних органів, об'єднані на той час у різні спортивні гуртки, секції, звели на території парку «Шате-де-Фльор» (нині тут стадіон «Динамо») повноцінний спортивний комплекс: футбольне поле, гімнастичне містечко, баскетбольний, гандбольний, волейбольний, майданчики, повітку для борців; обладнали по вулиці Левашовській (тепер Шовковична) спортивну залу, в якій по черзі тренувалися гімнасти, волейболісти, борці.
В травні 1934 року київські динамівці приймали перших спортсменів і глядачів на першій великій спортивній будові в Києві — стадіоні «Динамо», який було розташовано в центрі міста. На той час, крім центрального ядра (футбольне поле, бігові доріжки, сектори для метання, стрибків у висоту, довжину і з жердиною), були трибуни на 18 тис. місць, невеликий спортпавільйон з роздягальнями й душевими, спортзал, у якому тренувалися борці та важкоатлети, тенісні корти (після другої світової війни на їх місці звели відкритий плавальний басейн з вишками для стрибків у воду, а також для тренувань і змагань ватерполістів). У довоєнні роки всі найбільші спортивні й масові заходи республіки відбувалися саме на цьому стадіоні.
Через рік стала до ладу ще одна велика київська споруда: водно-веслувальна база на Трухановому острові, в Матвіївській затоці, де ввели в експлуатацію викопаний у рекордні строки і гарно облаштований природний 50-тиметровий басейн та вишки для стрибків у воду. З часом там було створено 4 елінга місткістю на 250—300 академічних човнів, байдарок, каное, майстерня по ремонту суден, готель на 200 місць та ін.
Київський клуб «Динамо» спочатку спонсорував завод «Більшовик», де збудували стрілецький тир, створили в цехах фізкультурні осередки, постачали їх інвентарем, влаштовували із заводчанами товариські зустрічі з різних видів спорту. Також всебічну допомогу надавали динамівці селам Київщини, зокрема Броварського району: працювали на колгоспних ланах, збирали врожай, доставляли його в зерносховища. В окремих районах кінні секції допомагали тягловою силою. Під час «Естафети врожаю» 1933 року динамівські бригади відремонтували 4 сільськогосподарські машини, брали участь в будівництві дитячих ясел тощо. На той час під шефським динамівським крилом у республіці перебували 1730 колгоспів, радгоспів, МТС, у яких створили 625 первинних колективів фізкультури, до яких прилучилися понад 10 тис. селян.
Навесні 1924 року, за 8 місяців до офіційного створення «Динамо», у Вінниці було створено спортивний осередок, до якого увійшло 53 працівники Подільського губвідділу та особливого відділу 17-24-26 ОДПУ. Тут культивували такі види спорту, як стрільба, боротьба, футбол, бокс, спортивна гімнастика, легка атлетика. Футболісти брали участь у змаганнях на першість України, а в решті видів спорту виступали на першість міста. Через 2 роки, 11 грудня 1926 року відбулися засновницькі збори працівників правоохоронних органів, які юридично оформили створення на Вінниччині регіонального товариства «Динамо». Вони так само почали будівництво спортивних споруд. Ними було зведено стадіон для власного футбольного клубу «Динамо», водну станцію, стрілецький тир, обладнано конюшню і придбано 8 верхових коней, обладнано 2 тенісних корти, 2 волейбольних майданчики, яму для стрибків у довжину тощо. Вінницькі динамівці також активно допомагали місцевим школам і особливо сільським активістам впроваджувати в повсякденний побут фізичну культуру і спорт. Так, селу Ксаверівка було передано бібліотеку, спортивний інвентар, 5 пар лиж, 12 пар ковзанів з черевиками тощогазета «Молодой большевик» (січень 1934 року). Крімтого вінничани підготували і провели сільську зіркову естафету, в якій взяли участь понад 150 лижників та кіннотників. Під час лижно-кінного пробігу за маршрутом Вінниця-Київ (225 км) динамівці зупинялися в 20 селах, де обмінювалися досвідом з організації масово-оздоровчої та оборонно-оперативної роботи. А водночас з ними у естафеті брали участь динамівці Бердичева — за маршрутом Маківка-Корделівка; проскурівські динамівці — Меджибіж — Літин — Ксаверівка; динамівці з Тульчина (Брацлав — Немирів — Вороновиця). І всі ці маршрути сходилися у Вінниці, обласному центрі. Тоді ж пройшов кінний пробіг динамівок-дружин командирів Харківської прикордонної школи за маршрутом Харків-Київ-Мінськ-Москва.
В інших регіонах республіки також створювали регіональні осередки товариства. Так луганські динамівці попервах тренувалися в спортивних клубах «Сокіл», «Металіст», залізничників тощо. Потім на громадських засадах повсюдно обладнали найпростіші майданчики для ігор, стрілецький тир, гімнастичні містечка, а згодом збудували і стадіон «Динамо», де стала грати місцева футбольна команда. В підвальному приміщенні клубу будівельників було обладнано спортивний зал, де займалися боротьбою, важкою атлетикою, настільним тенісом, а вечорами тут тренувалися стрільці.
Житомирське повітове відділення Всевобуча ще в 1923—1925 роках створило стрілецько-спортивні клуби в таких містах, як Коростень, Овруч, Новоград-Волинський, які стали згодом частиною динамівської спортової інфраструктури у регіоні; запорізькі динамівці спорудили на розі вулиць Лепіка та Жуковського спортивний комплекс: тенісні корти, майданчик для гри в гандбол (а взимку — в хокей), 25-тиметровий стрілецький тир, гімнастичне містечко, де регулярно тренувалися по над 3 тис. динамівців; у Дніпропетровську, на високому правому березі Дніпра, місцеві динамівці звели в двадцяті роки стадіон «Динамо»: футбольне поле з біговими доріжками, майданчики для спортивних ігор, сектори для легкоалетів і велосипедистів, а взимку — центр ковзанярського й лижного спорту та ін.
1930-ті роки Загалом у 1920-30-ті роки динамівцями було проведено безліч широкомасштабних агітаційно-пропагандистських заходів з метою залучення населення України до регулярних занять фізичною культурою і спортом, також була започаткована Динаміада.
З наближенням війни динамівці почали приділяти велику увагу розвитку оборонних видів спорту. На початку 1930 року журнал «Динамо» надрукував лист заслуженого чекіста Саєнка: «Вношу 15 карбованців на побудову літака „Динамівець України“. Закликаю стару чекістську гвардію наслідувати мій приклад». А в грудні того ж року у виданні «Динамівець України» було зазначено, що «… чекісти-динамівці подарували країні два бойових літака, збудованих на добровільні внески членів товариства».
Загалом авіапарашутна секція «Динамо», реорганізована потім в аероклуб, підготувала без відриву від основної роботи багато кваліфікованих льотчиків, які згодом брали участь і у другій світовій війні. У довоєнні роки цією секцією керував Микола ОстряковОстрякова А. В. Краткая биография Н. А. Острякова. — 1948. — 5 с.. Він швидко перетворив її на центр масового парашутного спорту в Україні і став організатором першого зльоту парашутистів Української РСР, що проходив у Києві в липні — серпні 1935 року, і головою суддівської колегії змагань з парашутиного спорту, на яких виступили спортсмени з Києва, Одеси, Харкова, Запоріжжя та Сталіно. Також Остряков виконав кілька найскладніших показових стрибків, у тому числі з висоти 80 метрів та з мертвої петлі. До жовтня 1935 року на його рахунку було 169 стрибків та близько тисячі підготовлених спортсменів-парашутистівНиколай Остряков. Документы. Воспоминания. Материалы / сост. А. С. Балакирев, А. А. Логинов. — М.: Патриот, 2012. — 219 с. — ISBN 978-5-7030-1057-0.. 8 жовтня 1935 року за видатні заслуги у справі розвитку масового парашутного спорту, за особисту відвагу і майстерність Постановою ЦВК СРСР Остряков був нагороджений орденом Червоної ЗіркиБиблиотекарь.ру. Награждённые орденами Красной Звезды в 1935 году ..