Модель психічного стану людини

У психології модель психологічного стану людини стосується здатності розуміти інших людей, приписуючи їм психічні стани. Модель психологічного стану людини включає знання про те, що переконання, бажання, наміри, емоції та думки інших можуть відрізнятися від власних. Володіння функціональною моделлю психологічного стану людини має вирішальне значення для успіху в щоденних соціальних взаємодіях людей. Люди використовують теорію розуму, коли аналізують, судять і роблять висновки про поведінку інших. Відкриття та розвиток моделі психологічного стану людини в основному виникли завдяки дослідженням, проведеним на тваринах і немовлятах. Фактори, зокрема вживання наркотиків і алкоголю, розвиток мови, когнітивні затримки, вік і культура, можуть впливати на здатність людини демонструвати модель психологічного стану людини. Володіння моделлю психологічного стану людини подібне, але не тотожне здатності до емпатії або співчуття.

Було припущено, що дефіцит моделі психологічного стану людини може виникати в людей з аутизмом, нервовою анорексією, шизофренією, дисфорією, синдромом дефіциту уваги та активності, кокаїновою залежністю та ушкодженням мозку, викликаним алкогольною нейротоксичністю. Нейровізуалізація показує, що медіальна префронтальна кора (mPFC), задня верхня скронева борозна (pSTS), передклинь і мигдалеподібне тіло пов'язані з теорією розумових завдань. Пацієнти з ураженням лобової частки або скронево-тім'яного вузла вважають певну модель психологічного стану людини завдань складною. Модель психологічного стану людини розвивається в дитинстві, коли розвивається префронтальна кора. Було стверджено, що діти в культурі колективізму раніше розвивають доступ до знань і розуміють різні переконання пізніше, ніж західні діти в культурі індивідуалізму.

Визначення «Модель психологічного стану людини» описується як теорія, тому що поведінка іншої людини, наприклад її заяви та вирази, є єдиним, що безпосередньо спостерігається; ніхто не має прямого доступу до розуму іншого, і про існування та природу розуму слід зробити висновок. Зазвичай передбачається, що інші мають розум, аналогічний вашому власному; це припущення базується на трьох взаємних соціальних взаємодіях, як це спостерігається у спільній увазі, функціональному використанні мовиBruner, J. S. (1981). «Intention in the structure of action and interaction». In L. P. Lipsitt & C. K. Rovee-Collier (Eds.), Advances in infancy research. Vol. 1 (pp. 41–56). Norwood, New Jersey: Ablex Publishing Corporation. та розумінні емоцій і дій інших.Gordon, R. M. (1996). «'Radical' simulationism». In P. Carruthers & P. K. Smith, Eds. Theories of theories of mind. Cambridge: Cambridge University Press. Модель психологічного стану людини дозволяє приписувати думки, бажання та наміри іншим, передбачати або пояснювати їхні дії та формулювати їхні наміри. Це дає змогу зрозуміти, що психічні стани можуть бути причиною — і можуть використовуватися для пояснення та передбачення — поведінки інших. Здатність приписувати психічні стани іншим і розуміти їх як причини поведінки означає, частково, що людина повинна мати можливість сприймати розум як «генератора уявлень». Якщо людина не має зрілої моделі психологічного стану людини, це може бути ознакою когнітивного порушення або порушення розвитку.

Модель психологічного стану людини є вродженою потенційною здатністю людини, яка потребує багаторічного соціального та іншого досвіду для свого повного розвитку. Різні люди можуть розвивати більш-менш ефективні моделі психологічного стану людини. Неопіажетівські теорії когнітивного розвитку стверджують, що модель психологічного стану людини є побічним продуктом ширшої гіперкогнітивної здатності людського розуму реєструвати, контролювати та уявляти власне функціонування.Demetriou, A., Mouyi, A., & Spanoudis, G. (2010). «The development of mental processing», Nesselroade, J. R. (2010). «Methods in the study of life-span human development: Issues and answers». In W. F. Overton (Ed.), Biology, cognition and methods across the life-span. Volume 1 of the Handbook of life-span development (pp. 36–55), Editor-in-chief: R. M. Lerner. Hoboken, New Jersey: Wiley.

Емпатія — визнання та розуміння стану розуму інших, у тому числі їхніх вірувань, бажань і особливо емоцій — є спорідненим поняттям. Емпатію часто характеризують як здатність «поставити себе на місце іншого». Недавні нейроетологічні дослідження поведінки тварин показують, що гризуни можуть виявляти емпатичні здібності.de Waal, Franz B.M. (2007), «Commiserating Mice» Scientific American, 24 June 2007 У той час як емпатія відома як сприйняття емоційної точки зору, модель психологічного стану людини визначається як сприйняття когнітивної точки зору.

Дослідження моделі психологічного стану людини у людей і тварин, дорослих і дітей, які нормально або нетипово розвиваються, швидко зросли за роки, що минули після статті Премака та Гая Вудраффа 1978 року «Чи є у шимпанзе модель психологічного стану людини?». Поле соціальної нейронауки також почало вирішувати цю дискусію, знімаючи мозок людей під час виконання ними завдань, які вимагають розуміння наміру, переконання чи іншого психічного стану інших людей.

Альтернативний погляд на модель психологічного стану людини дається в оперантній психології та надає емпіричні докази для функціонального розгляду як сприйняття перспективи, так й емпатії. Найбільш розроблений оперантний підхід заснований на дослідженні похідних реляційних реакцій і входить до реляційної теорії фреймів. Згідно з цією точкою зору, емпатія та сприйняття перспективи включають складний набір похідних стосункових здібностей, заснованих на навчанні розрізняти та вербально реагувати на все більш складні відносини між собою, іншими, місцем і часом, а також через усталені відносини.Hayes, S. C., Barnes-Holmes, D., & Roche, B. (2001). Relational frame theory: A post-Skinnerian account of human language and cognition. New York: Kluwer Academic/Plenum.Rehfeldt, R. A., and Barnes-Holmes, Y., (2009). Derived Relational Responding: Applications for learners with autism and other developmental disabilities. Oakland, California: New Harbinger.McHugh, L. & Stewart, I. (2012). The self and perspective-taking: Contributions and applications from modern behavioral science. Oakland, California: New Harbinger.

Філософсько-психологічні корені Обговорення моделі психологічного стану людини сягає корінням у філософські дебати часів Другої медитації Рене Декарта, яка заклала основу для розгляду науки про розум.

Два протилежних підходи у філософській літературі до моделі психологічного стану людини — це теорія-теорія та теорія моделювання. Теорія-теоретик висуває справжню теорію — «народну психологію», — яку люди використовують, щоб міркувати про думки інших. Така теорія розвивається автоматично та вроджено, хоча вона зароджується через соціальні взаємодії.Carruthers, P. (1996). «Simulation and self-knowledge: a defence of the theory-theory». In P. Carruthers & P.K. Smith, Eds. Theories of theories of mind. Cambridge: Cambridge University Press. Вона також тісно пов'язана з теорією сприйняття особистості та атрибуції із соціальної психології.

Зазвичай й інтуїтивно зрозуміло припустити, що інші мають намір. Люди антропоморфізують нелюдських тварин, неживі предмети і навіть природні явища. Деніел Деннет назвав цю тенденцію «навмисною позицією» щодо речей: ми припускаємо, що вони мають наміри, щоб допомогти передбачити їхню майбутню поведінку.Dennett, D. (1987). The Intentional Stance. Cambridge: MIT Press. Розуміння уваги передбачає розуміння того, що бачення може бути спрямоване вибірково як увага, що спостерігач оцінює побачений об'єкт як «являє інтерес», і що бачення може викликати переконання. Можливою ілюстрацією моделі психологічного стану людини у немовлят є спільна увага. Спільна увага стосується того, коли дві людини дивляться і звертають увагу на те саме. Батьки часто використовують акт вказівки, щоб спонукати немовлят до спільної уваги; розуміння цього спонукання вимагає, щоб немовлята брали до уваги психічний стан іншої людини і розуміли, що людина помічає об'єкт або вважає його цікавим. Барон-Коен припускає, що схильність спонтанно посилатися на об'єкт у світі як на предмет інтересу за допомогою вказівки («протодекларативне вказування») і так само цінувати спрямовану увагу іншого може бути основним мотивом усього людського спілкування.

Філософське коріння моделі психологічного стану людини на основі реляційної рамкової теорії (RFT) походить від контекстуальної психології, яка стосується вивчення організмів (людських і нелюдських), які взаємодіють в історичному та поточному ситуаційному контексті та з ним. Це підхід, заснований на контекстуалізмі, філософії, в якій будь-яка подія інтерпретується як поточний акт, невіддільний від поточного та історичного контексту, і в якому приймається радикально функціональний підхід до істини та значення. Як варіант контекстуалізму, RFT фокусується на конструюванні практичного наукового знання. Ця наукова форма контекстуальної психології є фактично синонімом філософії оперантної психології.

Розвиток Вивчення того, які тварини здатні приписувати знання та психічні стани іншим, а також розвиток цієї здатності в онтогенезі та філогенезі людини, визначає кілька поведінкових попередників теорії розуму. Розуміння уваги, розуміння намірів інших і імітаційний досвід спілкування з іншими є ознаками теорії розуму, які можна спостерігати на ранніх стадіях розвитку того, що пізніше стане повноцінною теорією..

Саймон Барон-Коен припустив, що розуміння немовлятами уваги інших є критичним попередником розвитку моделі психологічного стану людини. Розуміння уваги передбачає розуміння того, що бачення може бути спрямоване вибірково як увага, що спостерігач оцінює побачений об'єкт як «представляє інтерес» і що бачення може викликати переконання. Можливою ілюстрацією теорії розуму у немовлят є спільна увага. Спільна увага стосується того, коли дві людини дивляться і звертають увагу на те саме. Батьки часто використовують акт вказівки, щоб спонукати немовлят до спільної уваги; розуміння цього спонукання вимагає, щоб немовлята брали до уваги психічний стан іншої людини і розуміли, що людина помічає об'єкт або вважає його цікавим. Барон-Коен припускає, що схильність спонтанно посилатися на об'єкт у світі як на предмет інтересу за допомогою вказівки («протодекларативне вказування») і так само цінувати спрямовану увагу іншого може бути основним мотивом усього людського спілкування.

Розуміння намірів інших є ще одним важливим попередником розуміння інших розумів, оскільки навмисність є фундаментальною рисою психічних станів і подій. «Навмисна позиція» була визначена Деніелом Деннеттом як розуміння того, що дії інших є цілеспрямованими та випливають із певних переконань чи бажань. І дворічні, і трирічні діти могли розрізняти, коли експериментатор навмисно або випадково позначав коробку наклейками. Ще на початку розробки Ендрю Н. Мельцофф виявив, що 18-місячні немовлята можуть виконувати маніпуляції з цілями, які спробували дорослі експериментатори та не вдалися, що свідчить про те, що немовлята можуть уявляти поведінку дорослих, пов'язану з маніпулюванням об'єктами, як цілі та наміри. У той час як атрибуція намірів і знань досліджується у молодих людей і нелюдських тварин, щоб виявити передвісники моделі психологічного стану людини, Gagliardi et al. зазначили, що навіть дорослі люди не завжди діють у спосіб, який відповідає атрибуційній перспективі. У своєму експерименті дорослі люди робили вибір щодо контейнерів із наживкою, якщо керуватися союзниками, які не могли побачити, який контейнер було наживкою.