Мариля Плонська (; , Гданськ — , там же) — польська дисидентка, активістка Вільних профспілок Узбережжя. Учасниця гданського страйку у серпні 1980 року, який започаткував Солідарність. Секретар Міжзаводського страйкового комітету.
Молода активістка Народилася у сім'ї міліціонера та співробітниці Гданської політехніки. За народження отримала ім'я Марія Гелена Плоньська, згодом іменувалася Мариля. Закінчила електромеханічний технікум, навчалася на хімічному факультеті Гданського політеху. У 21 рік активно включилася у діяльність підпільних організацій — Руху захисту прав людини та громадянина, Руху польської молоді, Вільних профспілок Узбережжя.
Мариля Плонська була членом редколегії та постійним автором нелегального профспілкового бюлетеня «Robotnik Wybrzeża». 18 грудня 1979 року виступила на несанкціонованому мітингу в річницю трагічних подій 1970 року. На початку 1980 року публічно вимагала розслідування загибелі робітника активіста Тадеуша Щепаньського (імовірно вбитого за участь у вільних профспілках). Перебувала під щільним наглядом та тиском Служби безпеки ПНР.
Секретар страйкового комітету 7 серпня 1980 року Мариля Плонська разом із Лехом Валенсою, Анджеєм та Йоанною Гвяздами, Богданом Борусевичем, Аліною Пенковською, Яном Карандзеєм поширила на Гданській корабельні листівки із закликом протестувати на підтримку звільненої Анни Валентинович. З самого початку масового страйку 14 серпня 1980 року Мариля Плонська брала активну участь у подіях. Була секретарем Міжзаводського страйкового комітету, брала участь у складанні 21 вимоги страйкарів. Організувала бюро перекладів для іноземних журналістів.
Конфлікт із Валенсою 16 серпня 1980 року Лех Валенса, очоливши Міжзаводський страйковий комітет, почав згортати рух. Мариля Плонська рішуче виступала за продовження протестів. Разом із подружжям Гвязда, Аліною Пенковською, Богданом Лисом вона побувала на низці гданських заводів, агітувала робітників продовжувати страйки. Це призвело до конфлікту між Плонською та Валенсою. Після підписання Гданської угоди та закінчення страйку Валенса дистанціював радикальну активістку від ухвалення рішень.
До 1982 року Мариля Плонська перебувала в оперативній розробці держбезпеки. Заробляла приватними уроками, перекладами, малюванням. У 1984—1987 роках працювала бібліотекарем на факультеті математики, фізики та хімії Гданського університету, у 1988—1989 роках — у воєводському центрі інформатики Гданська та в компанії Intakom Sp. З 1989 року на пенсії з інвалідності. Жила в гданському багатоквартирному будинку по сусідству з подружжям Гвязда. Разом зі своєю матір'ю виховувала сина Конрада.
Смерть та пам'ять
Мариля Плонська померла від тяжкої хвороби 30 листопада 2011 року. Похована у рідному місті на муніципальному Оливському цвинтарі.
З прощальним листом виступили друзі Марили Плонської з вільних профспілок. У пам'яті соратників вона залишилася «скромною героїнею», яка не претендувала на власну значущу роль, але присвятила себе визвольному руху та нетерпима до будь-якої диктатури.
У 2018 році президент Польщі Анджей Дуда посмертно нагородив Марилю Плонську Хрестом Свободи і Солідарності. Її зображення включено у фреску «Жінки свободи» на залізничній станції у Гданську.
Примітки
Посилання