Інтелектуальна власність, скорочено «ІВ» () — це категорія власності, що включає нематеріальні творіння людського інтелекту. Найбільш відомими видами інтелектуальної власності є авторське право, патенти, торговельні марки та комерційна таємниця. Інтелектуальною власністю є результат інтелектуальної, творчої діяльності однієї людини (автора, виконавця, винахідника тощо) або кількох осіб.
Сучасна концепція інтелектуальної власності почала формуватися в Англії у XVII–XVIII століттях. Термін «інтелектуальна власність» з'явився у XIX столітті, проте загальноприйнятим у більшості правових систем світу він став лише наприкінці XX століття.
Прихильники законів про інтелектуальну власність зазначають, що їхня головна мета — заохочення створення широкого спектра інтелектуальних благ. Надаючи людям і компаніям майнові права на створену ними інформацію та об'єкти (зазвичай на обмежений період часу), держава дозволяє авторам отримувати економічну вигоду. Це створює фінансові стимули для інновацій і сприяє технологічному, науковому та культурному прогресу суспільства.
Оскільки інтелектуальна власність має нематеріальну природу, її захист значно складніший за захист фізичного майна (наприклад, землі чи речей). Інтелектуальний продукт є «неподільним»: необмежена кількість людей може теоретично «споживати» його, і він при цьому не вичерпується. Головне завдання сучасного права інтелектуальної власності — знайти ідеальний баланс: права мають бути достатньо сильними, щоб стимулювати створення нових творів та винаходів, але не настільки жорсткими, щоб заважати їхньому широкому використанню на благо суспільства.
Історія
від 19 березня 1474 року, ухвалений Венеційською республікою, зазвичай вважається найдавнішою кодифікованою патентною системою у світі. Він проголошував, що патенти можуть надаватися на «будь-який новий і геніальний пристрій, не створений раніше», за умови його корисності. Загалом ці положення досі залишаються базовими принципами сучасного патентного права. Англійський (1624) та Статут королеви Анни (1710) розглядаються як витоки сучасного патентного та авторського права відповідно, які твердо закріпили концепцію інтелектуальної власності.
Поняття «літературна власність» переважало у британських правових дебатах 1760–1770-х років щодо того, якою мірою автори та видавці мають права, що випливають із загального права власності. Перше відоме використання самого терміна «інтелектуальна власність» датується 1769 роком у публікації британського журналу The Monthly Review (Citing Monthly Review, vol. 41. p. 290 (1769): "What a niggard this Doctor is of his own, and how profuse he is of other people's intellectual property.").
У XIX столітті цей термін почав з'являтися у правових документах інших європейських країн. Наприклад, французький закон 1791 року проголошував: «всі нові відкриття є власністю автора; щоб забезпечити винахіднику власність і тимчасове користування його відкриттям, йому видається патент на п'ять, десять або п'ятнадцять років». Німецький еквівалент був використаний під час заснування Північнонімецького союзу (1867), чия конституція надала конфедерації законодавчу владу над захистом «інтелектуальної власності» (Schutz des geistigen Eigentums).'Article 4 No. 6 of the Constitution of 1867 (German)' Hastings Law Journal, Vol. 52, p. 1255, 2001
Коли адміністративні секретаріати, створені Паризькою конвенцією (1883) та Бернською конвенцією (1886), об'єдналися в 1893 році, вони розмістилися в Берні та прийняли цей термін у своїй новій назві — . Згодом організація переїхала до Женеви і в 1967 році була перетворена на Всесвітню організацію інтелектуальної власності (ВОІВ) як агентство ООН.
До 2000-х років головною метою права інтелектуальної власності було надання мінімально необхідного захисту для заохочення інновацій. Історично правовий захист надавався лише тоді, коли це було необхідно для стимулювання винахідництва, і він був обмежений у часі та обсязі. Це пояснювалося тим, що знання традиційно розглядалися як суспільне благо, що сприяло їхньому широкому поширенню та вдосконаленню. Витоки такої стимуляції можна знайти ще в давнину: наприклад, близько 500 року до н. е. уряд грецького міста Сибаріс пропонував річний патент «всім, хто відкриє будь-яке нове вдосконалення в розкошах».Charles Anthon, A Classical Dictionary: Containing an Account of the Principal Proper Names Mentioned in Ancient Authors, and Intended to Elucidate All the Important Points Connected with the Geography, History, Biography, Mythology, and Fine Arts of the Greek and Romans. Together with an Account of Coins, Weights, and Measures, with Tabular Values of the Same 1273 (Harper & Brothers 1841). See also "The first patent law was enacted in Sybaris, a city in the South of Italy, before the Roman domination; The law was mentioned by Atheneus, an ancient writer..." in Takenaka, Toshiko (2013). Intellectual Property in Common Law and Civil Law. Edward Elgar Publishing, p. 419. (chapter by Mario Franzosi).
За словами дослідника Жана-Фредеріка Морена, сьогодні «глобальний режим інтелектуальної власності перебуває в стані зміни парадигми». До початку 2000-х років домінували високі стандарти захисту, характерні для США та Європи, із баченням, що їх слід уніфіковано застосовувати в усіх країнах без огляду на їхній рівень економічного розвитку чи соціально-культурні цінності. Однак новий дискурс виступає за більшу гнучкість політики та доступ до знань, особливо для країн, що розвиваються. У 2007 році ВОІВ ухвалила «Порядок денний у сфері розвитку», що містить 45 рекомендацій, спрямованих на зменшення дисбалансу, зокрема в питаннях доступу пацієнтів до ліків, користувачів Інтернету — до інформації, а фермерів — до насіння.
На цьому тлі Угода про торговельні аспекти прав інтелектуальної власності (TRIPS) вимагає від членів СОТ встановити мінімальні стандарти правового захисту. Її мета створити універсальний закон про захист ІВ викликала суперечки через різницю в рівнях розвитку країн. Попри критику, Угода ТРІПС, яка набула чинності в 1995 році, вперше масштабно інтегрувала права інтелектуальної власності у глобальну торговельну систему і залишається найповнішим міжнародним договором у цій сфері.
Види інтелектуальної власності Право інтелектуальної власності поділяється на кілька основних галузей. В Україні перелік об'єктів права інтелектуальної власності закріплений у статті 420 Цивільного кодексу України. Глобально їх можна поділити на дві великі групи: авторське право (і суміжні права) та промислову власність.
Авторське право і суміжні права Авторське право надає творцю оригінального твору виключні права на його використання, як правило, на обмежений час (зазвичай протягом життя автора та 70 років після його смерті). Воно поширюється на широкий спектр творів: літературні (книги, статті, комп'ютерні програми), музичні, аудіовізуальні (фільми), твори образотворчого мистецтва, фотографії тощо. Важливо зазначити, що авторське право не охороняє самі ідеї чи інформацію, а лише форму їхнього вираження.
До суміжних прав належать права виконавців (акторів, співаків), виробників фонограм і організацій мовлення.
Патенти (Винаходи та корисні моделі) Патент — це форма права, надана державою винахіднику, яка дає власнику виключне право забороняти іншим виготовляти, використовувати, продавати чи імпортувати винахід протягом певного часу (зазвичай 20 років) в обмін на публічне розкриття суті винаходу. Щоб отримати патент, винахід повинен відповідати трьом критеріям: бути новим, мати винахідницький рівень (не бути очевидним для фахівця) та бути промислово придатним.
Промислові зразки (Дизайн) Право на промисловий зразок (іноді його називають «патент на дизайн») захищає візуальний дизайн об'єктів, які не мають суто утилітарного (технічного) призначення. Це форма, малюнок, розфарбування або їх поєднання, які визначають зовнішній вигляд промислового виробу (наприклад, форма пляшки Coca-Cola або дизайн смартфона). Це те, що робить продукт візуально привабливим і підвищує його комерційну цінність.
Торговельні марки Торговельна марка (товарний знак) — це впізнаваний знак, дизайн або вираз, який відрізняє товари чи послуги одного підприємця від аналогічних товарів чи послуг інших. Це можуть бути слова (назва компанії), логотипи, поєднання кольорів і навіть звуки.
Комерційна таємниця Комерційна таємниця — це формула, практика, процес, дизайн, інструмент або компіляція інформації, яка не є загальновідомою чи легкодоступною, і завдяки якій бізнес може отримати економічну перевагу над конкурентами. Класичним прикладом комерційної таємниці є рецепт напою Coca-Cola. На відміну від патентів, комерційна таємниця не реєструється державою, а її захист базується на укладанні угод про нерозголошення (NDA) та внутрішніх заходах безпеки компанії.
Інші об'єкти До інших важливих об'єктів належать:
Географічні зазначення (наприклад, «Шампанське» чи «Коньяк», які вказують на те, що товар походить з певної території і має відповідну якість). Сорти рослин та породи тварин. Компонування (топографії) напівпровідникових виробів.
Історія та міжнародне регулювання Венеціанський патентний статут від 19 березня 1474 року зазвичай вважається найдавнішою кодифікованою патентною системою у світі. Британський Статут монополій (1624) та Статут королеви Анни (1710) розглядаються як витоки сучасного патентного та авторського права відповідно.
Сьогодні міжнародне управління інтелектуальною власністю — це складна система договорів та інституцій. Ключовими етапами її формування стали Паризька конвенція про охорону промислової власності (1883) та Бернська конвенція про охорону літературних і художніх творів (1886).
Головними міжнародними інституціями у цій сфері є:
Всесвітня організація інтелектуальної власності (ВОІВ / WIPO) — спеціалізована установа ООН, створена у 1967 році. Вона адмініструє ключові міжнародні договори у цій сфері. Світова організація торгівлі (СОТ / WTO) — у рамках якої діє Угода ТРІПС (Угода про торговельні аспекти прав інтелектуальної власності). Вона набула чинності в 1995 році і встановила мінімальні стандарти захисту ІВ, яких зобов'язані дотримуватися всі країни-члени СОТ (включно з Україною).
Порушення прав Порушення прав інтелектуальної власності може тягнути за собою цивільну, адміністративну або кримінальну відповідальність.
Незаконне використання об'єктів авторського права часто називають «піратством» (наприклад, нелегальне розповсюдження фільмів, музики чи програмного забезпечення). Підробку товарів із незаконним використанням чужої торговельної марки називають виробництвом контрафакту.
За даними ОЕСР, торгівля контрафактними та піратськими товарами щороку завдає світовій економіці збитків на сотні мільярдів доларів.
Критика
Незважаючи на глобальне визнання, концепція інтелектуальної власності піддається жорсткій критиці з боку багатьох активістів, науковців та економістів.
Засновник Фонду вільного програмного забезпечення Річард Столлман стверджує, що сам термін «інтелектуальна власність» є маніпулятивним. Він об'єднує абсолютно різні закони (авторське право, патенти, торгові марки), які мають різне походження та правила. Столлман і представники руху за вільну культуру наголошують, що інформація не має фізичного дефіциту (скопіювавши файл, ви не забираєте оригінал у власника), тому порівнювати її з фізичною власністю — некоректно.
Інші напрямки критики включають:
Доступ до ліків: Фармацевтичні патенти дозволяють корпораціям встановлювати монопольно високі ціни на життєво необхідні ліки, що робить їх недоступними для бідних верств населення. Гальмування інновацій: Так звані «патентні хащі» (patent thickets) та патентування програмного забезпечення часто призводять до того, що компанії витрачають більше грошей на судові процеси («патентні тролі»), ніж на самі дослідження. Деякі економісти стверджують, що надмірно сильний захист ІВ створює монополії та уповільнює технологічний прогрес.