Берґотт — персонаж роману Марселя Пруста «У пошуках утраченого часу» .

Берґотт уособлює в творі відомого романіста, яким захоплюється оповідач, так само як і музикантом Вентейлем та художником Ельстіром. Основним прототипом Берґотта є французький прозаїк Анатоль Франс, якого високо цінував Марсель Пруст. Іноді також згадують письменника Поля Бурже.

Поява Берґотта у «Пошуках» Уперше оповідач чує про Берґотта від свого друга Альбера Блока в першій частині першого тому («Комбре»). Дружба Берґотта з Жільбертою Сванн інтригує оповідача. У другому томі («У затінку дівчат-квіток») Маркіз де Норпуа критикує його особисте життя й талант. Оповідач дивується його цапиній борідці та носу, схожому на штопор, коли зустрічає його у Сванна. У третьому томі («Ґермантська сторона») Берґотт часто відвідує салон герцогині Ґермантської, яка йому подобається. Незважаючи на те, що він дуже хворий, він часто відвідує Марселя під час хвороби його бабусі. Берґотт страждає від безсоння і нічних кошмарів. Зачинившись вдома, він зневажає весь світ, втім його твори починають втрачати свою популярність.

В одному з найвідоміших епізодів «Полонянки» розповідається про смерть Пруста: під час нападу уремії він встає, щоб піти подивитися на картину Вермера «Краєвид Делфта». Дивлячись на «кавалок жовтої стіни», він падає замертво.

Епізод з кавалком жовтої стіни

По суті, Пруст описує «нездужання», яке він відчув у 1921 році під час відвідин Національної галереї Же де ПомJean Pavans, Les Écarts d'une vision, dans Petit Pan de mur jaune, Éditions de la Différence, 1986, p. 38 (ISBN 2-7291-0213-9) édité erroné (BNF 34990384) на руці Жан-Луї ВодуаєM. Proust, Lettre à Vaudoyer, après le 20 mai, Correspondance, t. XX, p. 289, Plon, 1938.,J. Lacretelle, Deux amis de Marcel Proust in Bulletin de la société des amis de Marcel Proust et des amis de Combray no 14 [archive], p. 113, Direction Générale des Arts et des Lettres, Paris, 1964., і яке, як вічно хворий, він передбачив, уявивши цю смерть для свого героя кілька днів тому.M. Proust, Lettre à Beaumont, 9 mai 1921, Correspondance, t. XX, p. 251, Plon, 1938. Однак на фотографії, зробленій під час цього візиту, зображено відважного Марселя Пруста, який після обіду в Ріц відвідав ще одну виставку Енгра.

Повернувшись додому пізно ввечері, повністю виснажений і переживаючи, як він сам вважав, власну агонію, Пруст продиктував Селесті Альбаре кілька змін чи доповнень до тексту про смерть Берґотта. Ця смерть дає відповідь на знамените запитання, що передує епізоду з мадленкою: «Мертвий увесь?»

Берґотт і поетична майстерність Пруста Епізод з кавалком жовтої стіни дає автору, що ідентифікує себе зі своїм персонажем, можливість передати через Берґотта свою поетичну майстерність. Критикуючи класичну красномовність, «враження сухості й непотрібності такого штучного мистецтва», він заздрить світлій скромності плями фарби на стіні й радить собі «нанести кілька шарів фарби, щоб моє речення було само по собі дорогоцінним, як цей маленький жовтий кавалок стіни».

Але Пруст виділяє не стільки живописну техніку, перенесену на письмо, скільки щось спільне для художника й письменника, щось, що перетворює матерію, шари фарби або послідовність речень на осмислений витвір мистецтва, і що є стилем, за допомогою якого розум, свідомий, але також несвідомий і мрійливий, розум глядача, розум читача, синтезує елементи. «Стиль для письменника, як і колір для художника, - це питання не тільки техніки, але й бачення».

У момент смерті Берґотт відчував, що не впорався зі своєю роботою, оскільки не зміг змусити свій текст говорити, висловити назовні внутрішню істину, яка структурує враження, викликані зовнішнім виглядом, подібно до того, як Вермер надає форму тому, що знаходиться перед очима, простою грою світла, відтінками контрасту, відповідністю кольорів, протиставленням яскравості, променем сонця праворуч, тінню хмари ліворуч, блакитним небом, на якому домінує сіра хмара, кам'янним мостом та його відображенням у воді каналу Шіє.  Письменник-невдаха - це той, хто описує, не розуміючи. Ось чому Пруст не соромиться цитувати текст статей Водуає 1921 року в L'Opinion, критиків, які прославили Вермера та деталі його «найпрекраснішої картини у світі»M. Proust, Lettre à Vaudoyer, 2 mai 1921, in R. Proust & P. Brach, Correspondance générale de Marcel Proust, vol. IV, p. 86, Plon, Paris, 1930., «маленькі блакитні постаті, щоб пісок був рожевим, і, нарешті, дорогоцінний матеріал цього дуже маленького жовтого кавалку стіни».

Додатки

Джерела

Див. також

Список персонажів твору «У пошуках утраченого часу»