Ірвін Аллен Гінзберг (, 3 червня 1926, Ньюарк, штат Нью-Джерсі — 5 квітня 1997, Нью-Йорк) — культовий американський поет, один з основоположників рухів бітників і хіпі. Його називали «Волтом Вітменом ХХ століття».
Біографія
Дитинство і юність Народився в єврейській родині. Існує версія, що його батько поет Льюїс Гінзберг (1895—1976) народився в родині вихідців зі Львова, які еміґрували до США. Льюїс викладав англійську мову в Central High School у Ньюарку, писав вірші. Мати Наомі Ліверґант Гінзберг (1894—1956) походила з білоруського Вітебська, викладала в школі розумово неповносправних дітей, була активним членом комуністичної партії США, ексцентриком і нудисткою.
Дитинство Аллена минуло у Патерсоні, штат Нью-Джерсі. Зразу після його народження у матері почали проявлятися ознаки шизофренії, її мучила фобія переслідування, кілька разів вона вчиняла спробу самогубства. Проте довіряла тільки Аллену, на якого мала вплив. Вона неодноразово водила Аллена і його брата Юджина на засідання осередку комуністичної партії. Проте комуністом Аллен Гінзберг не став.
З дитинства він багато читав. Його улюбленими поетами були Волт Вітмен, Вільям Блейк, Гійом Аполлінер, Томас Стернз Еліот, Езра Паунд. Був сором'язливим, проблемним підлітком. Рано усвідомив свою гомосексуальну ідентичність. Був відкритим геєм, періодично підтримував гетеросексуальні контакти.
У 1943 році вступив до Колумбійського університету на факультет права, за наполяганням батька і під впливом матері, щоби стати адвокатом і відстоювати інтереси робітників.
Beat Generation В університеті Гінзберг вчився в одній групі з Люсьєном Карром (1925—2005), котрий ввів його до богемного середовища Колумбійського університету, познайомивши з Вільямом Берроузом (1914—1997) на Різдво 1943 року, а на початку 1944 р. з Джеком Керуаком (1922—1969). Керуак казав Аллену: «Ти ж ніколи не працював ні на фабриці, ні на заводі, що ти можеш знати про труд?». Під його впливом Гінзберг покинув судії права і перевівся на літературний відділ. Згодом до їхньої компанії приєднався Герберт Ганкі (1915—1996), вони вели богемний стиль життя, вживали наркотики, зокрема Гінзберг від 1944 року вживав пейотль.
У березні 1945 року Аллен на вікні свого студентського помешкання написав антисемітський вислів «Fuck the Jews» і намалював свастику разом з непристойностями. Досі адміністрація університету кілька разів виносила йому попередження за участь у гомосексуальних зв'язках. Аллен, у свою чергу, обурювався, запідозривши одну зі штатних працівниць кампусу в антисемітизмі за те, що не мила його вікно, через що й появився цей напис. Співробітники деканату, зайшовши до приміщення, застали в його ліжку п'яного Керуака, недавно виключеного з університету, і, запідозривши гомосексуальний контакт, відрахували Гінзберга з університету.
Певний час Гінзберг проживав разом із Керуаком і Берроузом на спільній квартирі. У липні 1945 року Аллен пішов на 4-місячні курси в Торгово-морську академію в Брукліні (Нью-Йорк), упродовж 1946—1947 плавав (7 місяців) на торговельному судні до берегів Африки.
На початку 1947 року познайомився з Нілом Кесседі (1926—1968), що прибув до Нью-Йорка і влився в їхнє середовище, котре Керуак у 1948 році назвав «Beat Generation».
У 1947 році Аллен відновив навчання у Колумбійському університеті, а в 1948 році здобув ступінь бакалавра мистецтв. Влітку 1948 року у своєму помешканні в Гарлемі у Нью-Йорку, під час читання віршів Вільяма Блейка, Гінзбергові явилося видіння Блейка, галюцинація, йому здалося, що він усвідомив суть вічності і почув голос Бога. Цей момент він вважав ключовим у своєму житті. Видіння з'являлися Алленові упродовж наступних 15 років, він жив з відчуттям богообраності, на творчому підйомі.
У 1949 році Гінзберг разом з Гербертом Ганкі виявився замішаний в автокрадіжці. В результаті Ганкі на тривалий термін опинився за ґратами, а Гінзбергу професори університету допомогли уникнути тюрми: він потрапив на обстеження до Колумбійського психіатричного інституту в Рокленді, де провів 8 місяців. Там Аллен познайомився з Карлом Соломоном, який влився до їхнього середовища. Після виходу з психлікарні у 1950-му Гінзберг познайомився в барі у Нью-Йорку з Ґреґорі Корсо (1930—2001), котрий тільки-но звільнився з 3-річного ув'язнення і також влився в середовище «Beat Generation».
Після закінчення Колумбійського університету Аллен якийсь час працював у Нью-Йорку. Вільям Берроуз надсилав з Південної Америки йому для правки розділи свого першого роману «Наркота» («Junkie»), котрий був опублікований Карлом Соломоном у Нью-Йорку в 1953 році.
Події того часу описані Керуаком у романах «У дорозі» («On the road») і «Видіння Коді» («Visions of Cody»); там Гінзберг виступає під іменем Карло Маркса у першому та Ірвіна Ґардена в другому романі.
Сан-Франциський Поетичний Ренесанс У 1954 році Гінзберг переселяється до Каліфорнії, де набирав сили Сан-Франциський Поетичний Ренесанс. Місцем збору поетичної богеми у Сан-Франциско віднедавна стала книгарня «City Lights» Лоренса Ферлінґетті, котрий познайомився у 1954 році у Нью-Йорку зі середовищем «Beat Generation». Аллен Гінзберг виступив однією з зв'язкових ланок між поетичними середовищами Нью-Йорка і Сан-Франциско і ідеї «Beat Generation» проникають на Західне узбережжя. У 1954 році він познайомився з поетами Гері Снайдером у книгарні «City Light» і Пітером Орловскі (1933—2010), з яким відтоді жив спільно аж до смерті.
У жовтні 1955 року відбулася визначна подія з життя бітників. У «Six Gallery» на Fillmore street у Сан-Франциско відбувся поетичний вечір, де мали бути представлені молоді поети-бітники з Нью-Йорка і Сан-Франциско. Він був організований «батьком» Сан-Франциско Поетичного Ренесансу Кеннетом Рексротом (1905—1982), на ньому мали виступати Філіпп Ламантія, Майкл МакКлюр, Філіпп Вейлен, Аллен Гінзберг, Ґері Снайдер і Джек Керуак. Досі ніхто з них, крім Ламантії, не виступав публічно. Гінзберг спочатку відмовлявся від участі, проте згодом погодився. Він збирався читати недавно написану поему «Howl» («Крик»). Писати її почав влітку у Caffe Mediterraneum у Берклі. У п'ятницю 7 жовтня ввечері в «Six Gallery» зібралося близько 150 чоловік. Відкрив його Кеннет Рексрот. Гінзберг читав передостаннім. Всі затамували подих, коли він тоном єврейського кантора проголошував рядки, кожен на одному диханні. Поему було сприйнято як маніфест нового покоління і голос «Beat Generation». Тільки Керуак, п'яний, з місця викрикував в ритм «Go!Go!». Виступ Гінзберга був супроводжувався надзвичайним успіхом.
У «Six Gallery» він прочитав першу частину поеми Howl, решта були написані потім. Стиль її, подібний до верлібру, Гінзберг називав «stream of consciousness» («потік свідомості»). Лоренс Ферлінґетті видав її друком у 1956 році у видавництві «City Lights», де працював головним редактором, у збірці «Howl and Other Poems» («Крик та інші поезії»). Проте поему було визнано непристойною, наклад арештовано, а Ферлінґетті потрапив до в'язниці.
Влітку 1956 року, враховуючи значне погіршення психічного здоров'я матері, Аллен підписав згоду на операцію лоботомії. Через тиждень її прооперували, а ще через 2 дні мати померла. Це потрясло його, згодом він присвятив матері поему «Kaddish» («Кадіш»).
30 жовтня 1956 р. на поетичному вечорі в Лос-Анджелесі Гінзберг уперше здійснив чоловічий стриптиз, чим шокував публіку і викликав скандал у пресі. Завдяки його агресивній саморекламі, значною мірою, став можливий подальший феномен популярності письменників «Beat Generation».
Навесні 1957 року Аллен Гінзберг їздив разом з Пітером Орловскі до Танжера, де перебували Вільям Берроуз, який працював над романом «Голий ланч», і Джек Керуак.
В ході тривалого судового процесу над Лоренсом Ферлінґетті 9 членів літературного товариства у Сан-Франциско висловилися на користь поеми «Howl», визнавши її художню цінність. 3 жовтня 1957 року суддя Клейтон Горн виніс виправдальний вердикт. Всі обвинувачення було знято, а Ферлінґетті звільнено з-під арешту. Надалі «Howl» визнали найкращим твором Аллена Гінзберга і найпопулярнішим поетичним твором американської літератури XX століття; він був перекладений на 28 мов світу.
Події цих років описані Керуаком у романах «The Subterraneans» («Підземні») і «The Dharma Bums» («Волоцюги Дхарми»), де Аллена Гінзберга змальовано під іменами Адам Мурад і Алва Голдбук відповідно.
Подорожування У жовтні 1957 року Гінзберг разом з Пітером Орловскі виїхали до Парижа, де перебував Ґреґорі Корсо, і оселилися в Beat Hotel. На початку 1958 року вони відвідали могилу Аполлінера на кладовищі Пер Ляшез. У той же час до них приєднався Берроуз з художником Брайоном Гайсином. Тут Гінзберг закінчив поему «Кадіш», а Берроуз — роман «Голий ланч».
Мимоволі Аллена Гінзберга, через його численні зв'язки з бітниками, почали вважати лідером руху, хоча сам він не висловлював таких амбіцій. у 1959 році він разом з Бобом Кауфманом взяв участь в організації часопису Beatitude, що планувався як головний рупор бітників. Часопис виходив до 1961 року, потім наступила 8-річна перерва, після чого його відновлено у 1969—1987 рр.
Ці роки описані Керуаком у романах «Desolation Angels» («Ангели спустошення») і «Big Sur» («Біґ Сур»), в яких Гінзберга виведено під іменем Ірвіна Ґардена.
У 1959 р. Гінзберг брав участь в експериментах з ЛСД в Інституті психіатричних досліджень у Пало-Альто, Каліфорнія. 26 листопада 1960 р. він уперше спробував галюциноґенні гриби і проголосив початок психоделічої революції.
У 1961 році вийшла друком збірка «Kaddish and Other Poems» («Кадіш та інші поеми»), котра стала другою важливою книгою Гінзберга, а також збірка «Empty Mirror: Early Poems» («Пусте дзеркало»). Його творчий метод наслідував Волта Вітмена і давньоєврейські священні тексти і базувався на принципі «каталогу», перелічування, з метою зафіксувати невловимі емоції, передчуття.
У 1962—1963 роках Гінзберг разом з Пітером Орловскі виїхали до Індії, до Бенареса і Калькутти, де окрім медитацій і вивчення мантр, допомагали лікувати людей. В Індії Аллен переконався, що медитація і йога ефективніші у розширенні свідомості, порівняно з наркотиками. Він зміг позбутися наркотичної залежності, проте залишив «право» вживати їх під час поетичної творчості. Після півторарічного перебування в Індії Гінзберг у 1963 році виїхав до Сайгона, Бангкока і Японії, а Пітер лишився в Індії.
У 1963 році вийшла друком його збірка «Reality Sandwiches» («Седвічі дійсності»).
У 1965 році Гінзберг прибув на Кубу як кореспондент «Evergreen Review». Проте після того, як в Університеті Гавани він виступив на захист геїв, його попросили покинути країну. Того ж року він їздив до СРСР, де в Москві познайомився з поетами-шістдесятниками Андрієм Вознесенським і Беллою Ахмадулліною. У квітні приїхав до Варшави, а в кінці місяця прибув до Праги, де був обраний «Kral Majales» під час молодіжного міського свята «Травневого короля». Проте у Празі Гінзберга тричі заарештовували спецслужби, а потім, як «брудного дегенерата» депортували до Лондона.
Хіппі, буддизм, панки На відміну від Керуака, Аллен Гінзберг гаряче сприйняв старт нової контркультурної хвилі хіпі, що виникла у Сан-Франциско. У 1965 році він зійшовся з Кеном Кізі, Ангелами Пекла, брав участь у кислотних тестах за участю ЛСД, що їх влаштовував Кізі. Скоро Гінзберг став кумиром молоді і одним з гуру контркультури, проголосивши гасло «Flower Power».
Роман Вільяма Берроуза «Голий ланч» так само викликав шквал критики і два судові процеси. Другий з них почався ще 12 січня 1965 року в Бостоні. Серед захисників були запрошені Аллен Гінзберг і Норман Мейлер. Тривалий судовий процес закінчився 7 липня 1966 року, Гінзберг виступав більше години. В результаті за романом було визнано художню і соціальну вартість.
У січні 1967 року Гінзберг став організатором величезного фестивалю хіпі у Сан-Франциско під назвою The Gathering of the Tribes for a Human Be-In.