Балдуїн д'Ібелін (; близько 1133—1187), також відомий як Балдуїн з Рамли — барон Єрусалимського королівства в XII столітті. Представник впливової в Єрусалимському і Кіпрському королівствах родини Ібелінів. Другий син Барісана д'Ібеліна, його брати — старший Гуго д'Ібелін і молодший Баліан д'Ібелін.
Біографія Після смерті старшого брата, Гуго, замок Ібелін перейшов до Балдуїна, який залишив сеньйорію Рамла і передав Ібелін у володіння молодшому брату Баліану. Балдуїн і Баліан підтримали Раймунда III, графа Триполі, проти Міля де Плансі у боротьбі за регентство при королі Балдуїні IV в 1174 році, а в 1177 році брати брали участь у битві при Монжизарі. В 1177 Балдуїн завдав публічну образу кузену короля графу Філіппу Ельзаському, який хотів, щоб сестри короля вийшли заміж за його васалів. Філіп у жовтні залишив Єрусалим і вирушив на північ, боротися з мусульманами на боці Антіохійського князівства. Балдуїн д'Ібелін був наближеним до королеви-вдови Марії Комніни (королева Єрусалима), і, ймовірно, його вчинок був продиктований бажанням самому отримати за дружину одну з сестер короля.
Балдуїн потрапив у полон у битві на річці Йордан в 1179 році. За нього заплатив викуп візантійський імператор Мануїл Комнін. Після звільнення Балдуїн відвідав Константинополь в 1180 році. За легендою, імператор посадив його в крісло і з ніг до голови обсипав монетами, які призначалися для викупу. Під час його перебування у Константинополі імператор помер. У 1183 році він підтримав Раймунда проти Гі Лузіньяна, чоловіка Сибіли і, на той момент, регента при хворому на проказу Балдуїні IV. Балдуїн був одним з баронів, які радили королю коронувати сина Сибіли, Балдуїна V в 1183 році, поки Балдуїн IV був ще живий.
Це була спроба запобігти успадкуваню Гі де Лузіньяном королівського титулу. Балдуїн V став королем, ще будучи дитиною, у 1185 році, а в 1186 році, коли Балдуїн V помер, Сибіла коронувалася разом з Гі. Претендент на трон, якого підтримував Раймунд, Онфруа IV де Торон, відмовився від своїх претензій і не став розв'язувати громадянську війну, а приєднався до Сибіли і Гі. Усі барони королівства присягнули на вірність Гі, крім Раймунда та Балдуїна. Балдуїн залишив свого сина під опікою молодшого брата Баліана, а сам вирушив з Раймундом до Антіохії.
Відповідно до хроніки Ернуля (пізнє продовження хроніки Вільгельма Тирського, написане зброєносцем Баліана), Балдуїн не любив Гі, тому що сам хотів одружитися з Сибілою в 1180 році. Балдуїн і Сибіла вели листування протягом його перебування в полоні, проте рід Ібелін не був настільки знатним, як Лузіньяни, і Балдуїн зазнав невдачі. Балдуїн вважав Гі «божевільним і дурнем» і відмовився визнати його королем (ще й тому, що Гі приїхав з Європи, а Балдуїн належав до місцевої знаті). Він відмовився повернутися в Єрусалим, щоб допомогти Гі протистояти Саладіну, і можливо, помер у добровільному вигнанні в 1187 році.
Сім'я У 1157 році Балдуїн одружився з Рішильдою з Бетсана, їх діти:
Томас д'Ібелін, сеньйор Рамли (помер у 1188), Есківа д'Ібелін (1160—1196), дружина короля Кіпру Аморі Лузіньян 1175 р. (або раніше), мати короля Гуго I Лузіньяна. Стефанія д'Ібелін, дружина Аморі, віконта Наблуса.
Він розлучився з Рішильдою в 1174 і одружився з Ізабеллою Готман у 1175 році. Вона померла 1177 року, а після 1180 року він одружився з Марією, донькою Реньє, коннетабля графства Триполі.
Інший Балдуїн Ібелін (сенешаль Кіпру) був сином Жана д'Ібелін, знаного як старий сеньйора Бейрута, який доводиться племінником цьому Балдуїну.
Примітки
Джерела
William of Tyre, A History of Deeds Done Beyond the Sea. E. A. Babcock and A. C. Krey, trans. Columbia University Press, 1943. Peter W. Edbury, The Conquest of Jerusalem and the Third Crusade: Sources in Translation. Ashgate, 1996. Peter W. Edbury, John of Ibelin and the Kingdom of Jerusalem. Boydell Press, 1997. Bernard Hamilton, The Leper King and his Heirs. Cambridge University Press, 2000. H. E. Mayer, "Carving Up Crusaders: The Early Ibelins and Ramlas", in Outremer: Studies in the history of the Crusading Kingdom of Jerusalem presented to Joshua Prawer. Yad Izhak Ben-Zvi Institute, 1982. Steven Runciman, A History of the Crusades, vol. II: The Kingdom of Jerusalem. Cambridge University Press, 1952.