Низинний фінбош та реностервельд (ідентифікатор WWF: AT1202) — афротропічний екорегіон середземноморських лісів та чагарників, розташований на південному заході Південно-Африканської Республіки. Він є частиною Капського регіону, одного з найбільш біорізноманітних регіонів планети.

Географія Екорегіон гірського фінбошу та реностервельду переважно розташований в межах Західнокапської провінції Південно-Африканської Республіки, а також на південному заході Східнокапської провінції. Він охоплює низинні райони Капського регіону, розташовані на висоті до 300 м над рівнем моря, зокрема міжгірські долини Капських гір, тоді як в самих Капських горах поширений гірський фінбош та реностервельд. Обидва екорегіони фінбошу та реностервельду легко відрізнити від сусідніх екорегіонів за кліматом, ґрунтами та рослинним покривом. Ці екосистеми, рослинний покрив яких представлений дрібнолистими вічнозеленими чагарниками, пов'язані з частими пожежами та здебільшого неродючими ґрунтами, опади в них випадають переважно взимку, а їх середньорічна кількість коливається від 250 до 2000 мм. Прилеглий екорегіон Сукулент-Кару, рослинний покрив якого представлений карликовими сукулентними чагарниками, характеризується більш посушливим кліматом, тоді як екорегіон хащів Олбані, рослинний покрив якого представлений склерофільними та напівсукулентними чагарниками, розташований у захищених від пожеж долинах на сході Капського регіону, де більшість опадів випадає влітку. Також екорегіон низинного фінбошу та реностервельду межує з екорегіоном гірських лісів Книсни та Аматоле, який розташований на півдні Капського регіону і пов'язаний з великою кількістю опадів (понад 800 мм), що йдуть протягом всього року, та з особливостями рельєфу, що забезпечують захист від пожеж.

З геологічної точки зору основу екорегіону складають ордовицько-девонські осадові породи Капської супергрупи, у якій кварцитові пісковики та Віттеберзької груп чергуються з дрібнозернистими сланцями . Ці породи накопичувалися у осадовому басейні разом з метаосадовими породами, що належали до груп Мальмсбері, Канго, Каайманс та Гамтоос віком один мільярд років. Рифтогенез, пов'язаний з розпадом Гондвани, оголив ці породи та призвів до формування складчастого поясу Капських гір, однак з того часу регіон залишався відносно стабільним. Протягом подальшого періоду ерозія стерла колись надзвичайно високі форми рельєфу, перетворивши їх на сучасні стійкі кварцитово-пісковикові гори, водночас призвівши до нового етапу осадонакопичення в розломних басейнах, особливо у крейдовому періоді. М'які сланці Капської супергрупи та залишки крейдових відкладів сформували низькі долини та горбисті рівнини, що примикають до стрімких гір. Основу прибережних рівнин регіону складають третинні вапняки, плейстоценові піски та голоценові дюни.

Екорегіон низинного фінбошу та реностервельду складається з дев'яти фізико-географічних регіонів: Західне узбережжя представлене горбистою рівниною, що лежить на висоті від 0 до 300 м над рівнем моря, і простягається від рівнини до річки , яка утворює північну межу екорегіону. Біля узбережжя Атлантичного океану переважають кислі піщані ґрунти, еолові піски та вапняки, а у внутрішніх районах — мальмсберійські сланці. Також в субрегіоні зустрічаються відслонення інтрузивних капських гранітів. Опади випадають включно взимку, а їх кількість коливається від 200 мм на півночі до 500 мм на півдні. Теплий Боккевельд — невелика міжгірська улоговина з центром у місті , що лежить на висоті від 500 до 600 м над рівнем моря. Основу субрегіону складають капські сланці, а середньорічна кількість опадів коливається від 300 до 500 мм, які випадають переважно взимку. Елгінська улоговина — ще одна невелика міжгірська улоговина з центром у місті , що лежить на висоті від 250 до 350 м над рівнем моря. Основу субрегіону складають капські сланці, а середньорічна кількість опадів коливається від 500 до 750 мм, які випадають переважно взимку. Агульяська рівнина охоплює південно-західну частину прибережних низовин екорегіону, і простягається від півострова на схід до річки . Цей субрегіон включає мис Агульяс або Голковий, найпівденнішу точку Африки, а також інші горбисті піщані та гравійні прибережні рівнини. Його основу складають вапняки та вапнякові дюни. Середньорічна кількість опадів на Агульяській рівнині коливається від приблизно 600 мм на заході, де вони випадають переважно взимку, до менш ніж 400 мм над сході, де вони більш рівномірно розподілені протягом року. Долина річки Бріде з центром у місті представляє собою міжгірський рифтовий басейн, що лежить на висоті від 250 до 350 м над рівнем моря. Значна частина долини вкрита алювіальними відкладами, передусім гравієм та пісками, а уздовж схилів долини зустрічаються відслонення капських сланців. Середньорічна кількість опадів тут коливається від 250 до 350 мм, більшість з яких випадають взимку. Південне узбережжя представлене горбистою рівниною, що лежить на висоті від 150 до 400 м над рівнем моря, і простягається від на заході до Мосселбая на сході. Основу рівнин субрегіону складають капські сланці, а пагорбів — та . Подекуди зустрічаються відслонення крейдових осадових порід та невисокі пагорби, складені з капських пісковиків. Середньорічна кількість опадів на південних прибережних рівнинах коливається від 300 до 500 мм. На заході вони випадають переважно взимку, однак на сході вони йдуть протягом всього року. — міжгірська улоговина, з усіх боків оточена Капськими горами. Екорегіон низинного фінбошу та реностервельду охоплює сланцеві пагорби та рівнини, розташовані на південних та східних окраїнах Малого Кару, які лежать на висоті від 400 до 1000 м над рівнем моря. Середньорічна кількість опадів тут коливається від 250 до 400 мм, які випадають протягом всього року. — міжгірська долина, розташована на південному сході Капського регіону, на висоті від 600 до 700 м над рівнем моря. Основу субрегіону складають сланці та пісковики, а середньорічна кількість опадів коливається від 400 до 650 мм, які випадають протягом всього року. Південно-східне узбережжя є відносно складним у топографічному плані. Воно простягається від регіону на схід до міста Гебеха, що лежить на крайньому сході екорегіону. Субрегіон охоплює долини та рівнини, основу яких складають сланці та конгломерати, пісковикові гірські схили, піщані рівнини та прибережні піщані дюни. Висота південно-східних прибережних рівнин коливається від 0 до 500 м над рівнем моря, хоча більша частина субрегіону лежить на висоті від 100 до 200 м над рівнем моря. Середньорічна кількість опадів тут коливається від 400 до 650 мм, які випадають протягом всього року.

В межах Капського регіону розташовані п'ять основих річкових басейнів. Усі річки, які протікають через територію екорегіону, беруть початок у Капських горах і є важливим середовищем існування для ендемічних прісноводних риб, а також важливими міграційними шляхами. Вони спряють обміну флори і фауни між прибережними та внутрішніми районами Південної Африки. На північному заході регіону, протікає річка , яка бере початок в горах , тече на захід та впадає в Атлантичний океан, формуючи північний кордон екорегіону. Більша частина екорегіону лежить в басейні річки , яка впадає в затоку Святої Єлени поблизу міста . Найбільшою річкою регіону, що впадає в Індійський океан, є Бріде. Вона протікає повз місто та впадає в океан біля . Річка утворюється при злитті та і разом з притокою тече на південь, розділяючи Малий Кару навпіл, та впадає в Індійський океан. На крайньому сході екорегіону протікає річка , яка утворюється при злитті , та та впадає в Індійський океан.

Клімат На більшій частині екорегіону переважає напівпустельний клімат (BSh за класифікацією кліматів Кеппена), а на заході регіону — середземноморський клімат (Csb за класифікацією Кеппена). Середньорічна кількість опадів в регіоні коливається від 300 до 750 мм. В області середземноморського клімату, західніше Голкового мису, опади випадають переважно взимку. Зимові дощі пов'язані з холодними атмосферними фронтами, що формуються в циркумполярній системі західних вітрів. На схід від області середземноморського клімату розподіл опадів менш сезонний. Постфронтальні явища, пов'язані з надходженням вологих повітряних мас з відносно теплого Індійського океану, призводять до того, що дощі йдуть протягом всього року, з піками навесні та восени. Середні температури екорегіону помірні: заморозки трапляються рідко, а максимальні літні температури рідко перевищують 30 °C, за винятком внутрішніх долин. Прибережні райони зазвичай вітряні, особливо влітку, коли дмуть південно-східні пасати. На західному узбережжі екорегіону, яке перебуває під впливом холодної Бенгельської течії, часто трапляються тумани.

Флора Рослинний покрив екорегіону представлений фінбошем та . Склерофільні, вічнозелені, вразливі до пожеж чагарники фінбошу розділяють на чотири типи: рестієвий, вересовий, протеєвий та геофітний. У рестієвому фінбоші переважають вічнозелені очеретоподібні рослини з родини рестієвих (Restionaceae), наявність яких є унікальною діагностичною ознакою фінбошу. У вересовому фінбоші переважають дрібнолисті чагарники з родини вересових (Ericaceae) заввишки 0,5-2 м, завдяки яким фінбош стає зовні подібним до вересових пустищ. У протеєвому фінбоші переважають представники гондванської родини протеєвих (Proteaceae), які відомі своїм ефектним цвітінням і висотою. Протеєві кущі можуть досягати 2-4 м у висоту і є найвищими рослинами фінбошу. Нарешті, у геофітному фінбоші переважають цибулинні рослини та інші геофіти. Ці рослини найбільше помітні після пожеж, а також вирізняються привабливими квітами, внаслідок чого цінуються як декоративні рослини. Фінбош процвітає на прибережних рівнинах екорегіону, де зустрічається на вилугованих еолових пісках, на ванякових пісках та на прибережних дюнах, бідних на поживні речовини.

Реностервельд, назва якого з африкаансу означає "носороговий вельд", що вказує на нього, як на історичне середовище проживання чорних носорогів (Diceros bicornis), є другим за поширенням типом рослинності регіону. На відміну від фінбошу, у реностервельді відсутні представники родини рестієвих (Restionaceae), а протеєві (Proteaceae) зустрічаються вкрай рідко. Цей тип рослинності складається з невисокого (1-2 м заввишки) чагарникового ярусу, в якому домінують (Elytropappus rhinocerotis) з родини айстрових (Asteraceae) та різноманітні чагарники з родини вересових (Ericaceae), та з трав'янистого ярусу, який складається з трав та сезонно активних геофітів. Реностервельд поширений на прибережних рівнинах та у внутрішніх долинах, де росте на дрібнозернистих ґрунтах, материнською породою для яких виступають сланці, у місцевостях, де середньорічна кількість опадів коливається від 250 до 650 мм. Зі збільшенням вологості реностервельд переходить у фінбош, а зі зменшенням — у чагарники сукулентного кару.

В межах екорегіону виділяють вісім основних рослинних угруповань: Піонерна дюнна рослинність є азональним угрупованням, пов'язаним з рухомими пісками, що зустрічаються в прибережних районах по всьому екорегіону. Вона представлена відкритими, розкиданими, здебільшого напівсукулентними чагарниками та травами, більшість з яких належить до широко поширених видів. Мозаїка фінбошу та хащів представлена сумішшю вересових та рестієвих чагарників, характерних для фінбошу, та великолистих субтропічних чагарників, зокрема (Cassine spp.) та (Maytenus spp.) з родини бруслинових (Celastraceae), (Sideroxylon spp.) з родини сапотових (Sapotaceae) та сумахів з родини фісташкових (Anacardiaceae). Це угруповання зустрічається на вапнякових прибережних пісках по всьому екорегіону. Піщаний фінбош має типову для фінбошу структуру з протеєвими чагарниками, що складають верхній ярус, та з вересовими і рестієвими рослинами, що складають нижній ярус. Він поширений на еолових піщаних рівнинах Західного узбережжя та Агульяської рівнини.