Мадагаскарські помірно вологі ліси або Мадагаскарські субгумідні ліси (ідентифікатор WWF: AT0118) — афротропічний екорегіон тропічних та субтропічних вологих широколистяних лісів, розташований в центральних районах Мадагаскару.
Географія Екорегіон мадагаскарських помірно вологих лісів охоплює Мадагаскарське нагір'я або Високе плато, розташоване у внутрішніх районах острова Мадагаскар, переважно на висоті понад 900 м над рівнем моря. Воно складається з трьох частин: Центрального, Північного та Південного нагір'їв.
Центральне нагір'я є найбільшим нагір'ям Мадагаскару і простягається приблизно між 16° та 23° південної широти. Центральне нагір'я включає масиви Анкаратра та , де розташований пік Бубі висотою 2658 м, найвища вершина Високого платоEverson, Kathryn M.; Jansa, Sharon A.; Goodman, Steven M.; Olson, Link E.. "Montane regions shape patterns of diversification in small mammals and reptiles from Madagascar’s moist evergreen forest". Journal of Biogeography, Oct 2020, Vol. 47 Issue 10, p2059-2072, 14p..
На північному сході розташований гірський масив Марожежі, на північному заході — масив , а на півночі — масив , де розташована найвища вершина Мадагаскару — гора Марумукутру висотою 2876 м. Північне нагір'я відділене від Центрального нагір'я Мандріцарським прогином, що простягається із заходу на схід, опускаючись на висоту нижче 800 м над рівнем моря.
Південне нагір'я Мадагаскару включає Анусієнські гори та прилеглі височини, розташовані в південній частині острова. Воно відділене від Центрального нагір'я Менахаракським прогином, який проходить приблизно по 23° південної широти. Найвищою вершиною Південного нагір'я є гора Андохахела висотою 1959 м.
Окрім трьох нагір'їв, екорегіон також включає деякі віддалені гірські масиви, зокрема масив Монтань-д'Амбр, розташований на крайній півночі острова, масив , розташований на заході центрального Мадагаскару, та масиви Ісалу і , розташовані на південному заході острова.
В регіоні на північному заході острова Мадагаскар помірно вологі ліси екорегіону простягаються до самого узбережжя Індійського океану та до сусідніх островів Нусі-Бе та Нусі-Комба. Регіон Самбірано є важливим центром ендемізму, однак більшість його лісів знищені або фрагментовані, а значну територію регіону вкривають вторинні луки та сільськогосподарські угіддя.
Регіон Самбірано названий на честь річки , яка протікає через його територію. На Мадагаскарському нагір'ї розташовані витоки більшості річок острова, а також деякі важливі водно-болотні угіддя, такі як озеро . З геологічної точки зору основу екорегіону складають докембрійські породи фундаменту, які деформувалися та підіймалися протягом мільйонів років. В деяких районах зустрічаються застиглі потоки лави, пов'язані з вулканічними гірськими масивами, та алювіальні відклади, пов'язані з водно-болотними угіддями.
Райони на півдні, заході та півночі Мадагаскару лежать у дощовій тіні Високого плато. На півночі і заході острова, на висоті нижче 600-800 м над рівнем моря помірно вологі ліси екорегіону переходять у мадагаскарські сухі листяні ліси, на півдні — у мадагаскарські сукулентні рідколісся та у мадагаскарські колючі хащі, а на вологому сході острова — у мадагаскарські вологі ліси. У деяких найвищих гірських масивах Мадагаскару, на висоті понад 1800-2000 м над рівнем моря ліси регіону переходять у мадагаскарські вересові хащі.
Клімат На сході екорегіону домінує вологий субтропічний клімат (Cwa за класифікацією кліматів Кеппена) або гірський субтропічний клімат (Cwb за класифікацією Кеппена), а на заході — саванний клімат (Aw за класифікацією Кеппена). Середня температура на Високому плато коливається від 15 до 25 °C. З липня по вересень триває прохолодний, сухий сезон, а протягом решти року — більш теплий, вологий сезон. Середньорічна кількість опадів в екорегіоні становить приблизно 1500 мм, хоча в районі Самбірано на північному заході вона може досягати 2000 мм, а на південному заході — лише 600 мм.
Флора В межах екорегіону зустрічаються різноманітні рослинні угруповання, розподіл яких залежить від висоти над рівнем моря, клімату та ґрунтів. Основними рослинними угрупованнями регіону є вологі гірські ліси, склерофільні сухі ліси, тапієві ліси, скельні чагарникові зарості та лукиWhite, Frank F. (1983). The vegetation of Africa: A descriptive memoir to accompany the Unesco/AETFAT/UNSO vegetation map of Africa. UNESCO, 1983. ISBN 92-3-101955-4.
Природний рослинний покрив екорегіону значно деградував внаслідок втручання людини після того, як Мадагаскар був заселений приблизно 2000 років тому. Значні площі лісів були перетворені на поля та пасовища, а замість місцевих дерев найпоширенішими видами у деяких районах Високого плато наразі є деякі інтродуковані види акацій та евкаліптів. Хоча помірно вологі ліси регіону менш вразливі до пожеж, ніж склерофільні ліси та вересові пустища, часті пожежі, спричинені людьми, перетворили деякі з колишніх лісів екорегіону на савани та луки. Наразі більшу частину Мадагаскарського нагір'я займають луки. Ступінь того, до якої міри поширення в регіоні луків є результатом людського втручання, є предметом дискусій.
Вологі гірські ліси поширені на висоті від 600-800 до 1300 м над рівнем моря, а подекуди в захищених місцевостях на висоті до 1800 м над рівнем моря. Крони дерев в них, як правило, формують закритий лісовий намет, розташований на висоті 20-25 м над землею. Основу вологих гірських лісів регіону складають вічнозелені широколистяні дерева, зокрема різні види (Tambourissa spp.), (Pterophylla spp.), (Symphonia spp.), (Dombeya spp.), (Dilobeia spp.), (Dalbergia spp.), (Canarium spp.), (Eugenia spp.), (Protorhus spp.), (Grewia spp.), (Brachylaena spp.), полісціасів (Polyscias spp.), верноній (Vernonia spp.), хурми (Diospyros spp.) та (Astropanax spp.), а також деякі хвойні дерева, зокрема мадагаскарські ногоплідники (Podocarpus madagascariensis). Серед ендемічних дерев, що зустрічаються у вологих гірських лісах та в деяких інших високогірних угрупованнях, слід відзначити різні види (Ephippiandra spp.). Вологі гірські ліси характеризуються густим підліском з кущів та трав'янистих рослин. Дерева тут густо вкриті епіфітами — мохами, лишайниками, папоротями, орхідеями, зокрема різними видами бульбофіллумів (Bulbophyllum spp.), а також різними епіфітними видами (Medinilla spp.), каланхое (Kalanchoe spp.), омелових кактусів (Rhipsalis spp.) та переромій (Peperomia spp.)Collins, N. Mark; Harcourt, Caroline S., Sayer, Jeffrey, Whitmore, T. C. (1992). The Conservation Atlas of tropical forests: Africa. Macmillan, London, 1992. ISBN 0-333-57757-4.
Вічнозелені ліси також поширені в регіоні Самбірано, розташованому на північному заході Мадагаскару, на захід від масивів Царатанана та Манонгаріво. У цьому регіоні випадає більше опадів, ніж в інших районах західного узбережжя, що дозволяє підтримувати вологі ліси, розвинений лісовий намет в яких розташований на висоті 25-30 м над землею. В лісах Самбірано переважають вічнозелені види, а також зустрічаються деякі листопадні породи дерев, характерні для лісів півночі та заходу Мадагаскару. Самбіранські ліси є домом для кількох ендемічних видів рослин і тварин, однак за століття їх площа скоротилася до кількох невеликих ділянок Wilme, Lucien (1996). "Composition and Characteristics of Bird Communities in Madagascar". Biogéographie de Madagascar, 1996: 349-362..
На висоті від 1300 до 2000 м над рівнем моря зустрічаються невисокі склерофільні гірські ліси та рідколісся, основу яких складають дрібнолисті дерева. Лісовий намет в цих лісах, як правило, розташований на висоті до 10-13 м над землею, внаслідок чого склерофільні ліси часто нагадують хащі. Серед дерев, що складають основу склерофільних лісів екорегіону, слід відзначити (Dicoryphe viticoides), (Tina isoneura), (Razafimandimbisonia minor) та (Baronia taratana). Голонасінні види, зокрема різні види ногоплідників (Podocarpus spp.), та бамбуки можуть утворювати тут чисті насадження. Дерева та ґрунт в склерофільних лісах вкриті мохами та лишайниками.
Тапієві ліси ростуть на сухих західних схилах Центрального нагір'я, у його дощовій тіні, на висоті від 600 до 1600 м над рівнем моря. Основу цих лісів складають характерні (Uapaca bojeri), а також деякі інші дерева, зокрема (Leptolaena pauciflora), (Xerochlamys bojeriana) та (Sarcolaena oblongifolia), які характеризуються вузлуватими гілками та дрібним листям. Вони утворюють відносно густий лісовий намет, розташований на висоті 10-12 м над землею, який забезпечує легку тінь на лісовій підстилці. Серед інших дерев, що зустрічаються в тапієвих лісах, слід відзначити (Asteropeia densiflora), (Agarista salicifolia), (Dodonaea madagascariensis), (Faurea forficuliflora), (Brachylaena microphylla), (Dicoma incana), таратанську баронію (Baronia taratana), (Abrahamia buxifolia) та неокуссонію Боєра (Neocussonia bojeri), а також різні види крилолистів (Pterophylla spp.), (Razafimandimbisonia spp.) та (Coptosperma spp.). В підліску тапієвих лісів переважно чагарники, зокрема різні види верноній (Vernonia spp.), (Psiadia spp.), жовтозілля (Senecio spp.), (Conyza spp.) та цмину (Helichrysum spp.) з родини айстрових (Asteraceae), різні види еріки (Erica spp.) та чорниці (Vaccinium spp.) з родини вересових (Ericaceae), а також різні представники родин маренових (Rubiaceae) та бобових (Fabaceae). Тапієві ліси вразливі до пожежі і там, де вони спалахують, утворюються рідколісся або савани з трав'яним підліском. Найбільші збережені масиви тапієвих лісів зустрічаються в гірських масивах Ісалу та Ітрему, серед пісковиків та кварцитів.
Серед скельних відслонень та пісковикових і гранітних інзельбергів зустрічаються чагарникові зарості. Ці рідкісні рослинні угруповання ростуть на тонкому ґрунті в тріщинах серед скель, і рідко перевищують два метри у висоту. Серед рослин, що складають ці скельні зарості, слід відзначити (Coleochloa setifera), (Myrothamnus moschata) та різні види молочаю (Euphorbia spp.), а також багато ендемічних видів, зокрема сукулентних представників алое (Aloe spp.), каланхое (Kalanchoe spp.) та товстонога (Pachypodium spp.). Деякі рослини, що ростуть серед скель, періодично висихають, а коли починається період дощів — оживають. До таких видів належать плауни (Selaginella echinata) та папороті з родів , та Burgess, Neil, Jennifer D’Amico Hales, Emma Underwood (2004). Terrestrial Ecoregions of Africa and Madagascar: A Conservation Assessment. Island Press, Washington DC..
Значні території Мадагаскарського нагір'я вкривають вторинні луки, на яких переважно зустрічаються чужорідні або пантропічні види трав і дерев. На деяких ділянках цих луків ростуть лише 3-4 види трав'янистих рослин, які формують практично стерильний ландшафт з надзвичайно низьким видовим різноманіттям та ендемізмом. На висоті від 1200 до 1500 м над рівнем моря поширені низькотравні луки, відомі як танеті, на яких переважають (Aristida rufescens) та (Aristida similis). На висоті від 1600 до 1900 м над рівнем моря, на північ і північний схід від Антананаріву поширені луки тампокеца, основу яких складають (Loudetia simplex subsp. stipoides). Ці луки перемежовуються ділянками реліктових лісів, у яких збереглися деякі місцеві вогнестійкі види дерев, зокрема шляхетні бісмаркії (Bismarckia nobilis) та дерева мандрівників (Ravenala madagascariensis). Низькотравні вторинні луки також замінили більшість тапієвих лісів, що колись росли на західних схилах Високого плато, на висоті від 800 до 1600 м над рівнем моря.
Фауна До появи на Мадагаскарі людей субгумідні ліси екорегіону були домом для особливої мегафауни острова, зокрема для велетенських лемурів, деякі з яких були більшими за сучасних горил, епіорнісів, велетенських страусоподібних птахів, деякі з яких досягали понад три метри у висоту, карликових бегемотів та і . Ці види вимерли внаслідок зникнення природного середовища та полювання. Більшість ендемічних тварин екорегіону наразі зустрічаються у залишках лісів, переважно на території заповідників.