Вони́ б і му́хи не скри́вдили (, ) — історичний роман і нон-фікшн Славенки Дракуліч, опублікований у 2004 році.
В книзі розглядаються особливості військових злочинців, що постали перед судом у Гаазі під час Міжнародного трибуналу щодо колишньої Югославії. Дракуліч використовує судові процеси над злочинцями аби глибше дослідити та зрозуміти мотиви їхніх дій під час війни.
Синопсис Книга має вступний розділ, в якому Дракуліч пояснює мету її написання і обґрунтовує вибір головних героїв. Авторка пояснює, що цією роботою намагалася більше дізнатися про особистості засуджених і краще зрозуміти, що ж привело до початку Югославських війн.
Письменниця описує війну як несподівану трагедію, що зачіпає звичаних жителів, зокрема боснійців, а військових злочинців — як звичайних людей, що скоїли злочини під впливом обставин, в яких перебували. Такий погляд зумовлений не співчуттям до злочинців, а бажанням продемонструвати, що «сама війна перетворила звичайних людей [...] на злочинців через опортунізм, страх і, не менш важливо, переконання».
На думку Дракуліч, ставлячись до підсудних лише як до злочинців, неможливо повноцінно усвідомити їхню мету. Неможливо зрозуміти, чому сусіди, колеги і просто знайомі люди могли чинити такі злочини, чи чому багато хто з них вважають себе героями та шкодують лише про те, що були спіймані. Такий підхід відображає тези політичної теоретикині Ханни Арендт про банальність зла.
Книга закінчується розділом про дивне співіснування злочинців разом під час тимчасового перебування у в'язниці Схевенінген у Гаазі. Незважаючи на звірства, які вони чинили, засуджені залишили осторонь свою національність та етнічне походження. Вони створювали союзи, що базувалися на дружбі та братерстві. Начальник в'язниці Тімоті Макфеден стверджував, що обвинувачені мають вважатися невинними, поки їхня провина не буде доведена. Саме тому злочинці мали кращі умови життя, ніж у будь-якій іншій європейській в'язниці. Злочинці могли дивитися телешоу рідними мовами у своїх досить просторих камерах, їх можна було часто відвідувати. Авторка зазначила невідповідність умов життя з тими злочинами, які вони чинили.
Славенка Дракуліч завершила книгу, поставивши під сумнів мету війни, якщо люди, що її чинили, можуть добре ладнати, обійматися без будь-якої ворожнечі чи патріотичних почуттів за зачиненими дверима. Підсумувала вона свою думку тезою, що війна все ж була даремною.
Згадані особи
Нагороди У 2005 році за книгу «Вони б і мухи не скривдили» Славенка Дракуліч отримала Лейпцизьку книжкову премію за внесок до європейського взаєморозуміння.
Академічні відгуки Єнс Бекер у своїй рецензії для «Journal for Labor and Social Affairs in Eastern Europe» говорить про Славенку Дракуліч насамперед як про югославку, що додає необхідного контексту обговоренню її книги. У рецензії Бекера найбільше хвилює те, як авторка відповідала на такі питання: чому почалася війна, яким чином розвинувся націоналізм цього покоління і чому воєнних злочинців досі вважають національними героями в їх рідних країнах.
Він ствержував, що, досліджуючи передумови війни та її деталі, Славенка Дракуліч хотіла краще зрозуміти злочинців як людей. Таким чином у дослідженні вона позбавила Милошевича «демонічної аури» та показала його інтелектуалом, тим самим описавши злочинця більш повно, ніж якби вона говорила лише про його злочини.
Українські переклади Українською мовою за перекладом Роксоляни Свято і редактурою Оксани Плаксій книга була видана у 2018 році видавництвом «Комора».
Посилання
Славенка Дракуліч: «Ми не зустрічаємо воєнних злочинців щодня ― принаймні нам так здається». Інтерв'ю з України. Процитовано 31 березня 2024.
Примітки