Комета Когоутека (C/1973 E1, 1973 XII, 1973f) — це комета, яка пройшла поблизу Сонця наприкінці 1973 року. Ранні прогнози щодо максимальної яскравості комети свідчили про те, що вона мала потенціал стати однією з найяскравіших комет 20-го століття, привернувши увагу широкої громадськості та преси та отримавши комету назву «Комета століття». Незважаючи на те, що комета Когоутека стала досить яскравою, вона зрештою виявилася набагато тьмянішою за оптимістичні прогнози: її видима зоряна величина досягла максимуму лише –3 (на відміну від прогнозів приблизно –10 зоряної величини), і її було видно лише протягом короткого періоду.
Комета була відкрита і названа на честь Любоша Когоутека в Гамбурзькій обсерваторії 18 березня 1973 року; Когоутек шукав комету Біли і випадково виявив нову комету, переглядаючи фотопластинки для іншого об'єкта. Комета була виявлена далі від Сонця, ніж будь-яка попередня комета. Традиційні методи прогнозували високу яскравість комети Когоутека наприкінці 1973 та початку 1974 років, що викликало великий інтерес як у наукових колах, так і в широкій громадськості. Комета Когутека досягла перигелію 28 грудня 1973 року. Хоча тоді комета була найяскравішою, її могли спостерігати лише наукові прилади та астронавти на станції Скайлеб. Для більшості наземних спостерігачів комета досягла нульової зоряної величини лише тоді, коли вона відходила від Сонця в січні 1974 року. Пізніше того ж місяця вона швидко перестала бути видимою неозброєним оком і востаннє спостерігалося в листопаді 1974 рік. Завдяки інтенсивній рекламі, комета Когоутека стала синонімом вражаючого розчарування.
Через раннє виявлення та унікальні характеристики численні наукові ресурси були присвячені спостереженню за коетою Когоутека під час його обходу внутрішньої частини Сонячної системи в 1973–74 роках, що зробило її найбільш вивченою кометою на той час; отримані в результаті відкриття значно покращили розуміння комет. Ідентифікація більших і складніших молекул, що виходять з Когоутека, поряд із спорідненими, але простішими хімічними сполуками, підтвердила гіпотезу про те, що комети складаються з більших молекул, які дисоціюють на простіші. Значна присутність газів і плазми, викинутої з комети Когоутека, підтвердила давню гіпотезу « брудної сніжки» щодо складу ядер комети. Виявлення води, метилціаніду, ціаніду водню та кремнію в кометі Когоутека було першим випадком, коли такі хімічні речовини спостерігалися на кометі. Ці спостереження поставили під сумнів давні припущення щодо кривої блиску подібних комет, що входять у внутрішню частину Сонячної системи.
Дуже ексцентрична орбіта комети Когоутека перед її перигелієм 1973 роком дає підстави припускати, що вона могла утворитися на початку формування Сонячної системи або походити з іншої планетарної системи. Ймовірно, що її орбітальний період спочатку складав кілька мільйонів років, або її поява в 1973 році могла її першою появою у внутрішній частині Сонячної системи. Її ядро має середній радіус 2.1 км.
Відкриття
Комета була відкрита 18 березня 1973 року чеським астрономом Любошем Ког оутеком після перегляду двічі експонованих фотопластинок, зроблених у Гамбурзькій обсерваторії в Бергедорфі 7 і 9 березня. Об'єкт був явно видими і злегка зміщеним на північний захід на останній пластині, що підтверджувало, що він рухався на тлі зірок, а не був тимчасовою чи помилковою рисою. Після відкриття комета мала видиму величину між 15,5 і 16 і лежала в сузір'ї Гідри ; Когоутек описав комету як спочатку «дифузну з центральною конденсацією». Комета була розташована поблизу орбіти Юпітера приблизно в момент відкриття, 4.7 а.о. від Сонця і 4 а.о. від Землі. У результаті комета рухалася дуже повільно на північний захід зі швидкістю приблизно 0,2° на добу. Виходячи з подальших розрахунків орбіти, відкриття комети відбулося приблизно за сім місяців до перигелію. Відкриття комети на таких великих відстанях і тривалий час перед перигелієм було безпрецедентним; У той час комети рідко виявляли на таких великих відстанях від Сонця, оскільки більшість з них були надто тьмяними, щоб їх було виявлено. Когоутек передав свої висновки до Центрального бюро астрономічних телеграм. 19 березня, що призвело до оголошення про його відкриття в циркулярі 2511 Міжнародного астрономічного союзу. Це була шоста комета, відкрита в 1973 році і тому отримала позначення 1973f. Через збільшення уваги громадськості до комети її також назвали кометою Когоутека на честь її першовідкривача Любоша Когоутека.
Відкриття комети було випадковим: починаючи з 1971 року Когоутек шукав комету Біли, яку не спостерігали з 1852 року. В результаті початкових пошуків з використанням камери Шмідта Гамбурзької обсерваторії, у жовтні та листопаді 1971 було знайдено 52 малі планети в області неба площею приблизно 180 квадратних градусів. Попередні орбіти були визначені для 35 із цих новознайдених об'єктів, з яких 15 були призначені для спостереження в період з січня по квітень 1973 року. Фотопластинка з 7 березня була призначена для вивчення одного з об'єктів, астероїда головного поясу 1971 UG, але на ній також була зафіксована комета Когоутека. Пізніше комета Когоутека була знайдена і на фотопластинці із 28 січня. Тоді вона мала таку ж яскравість, як і під час свого відкриття, і геліоцентричну відстань 5,2 а.о. Ця комета була другою, відкритою Когоутеком у 1973 році; перша була виявлена 28 лютого під час тих самих пошуків комети Біли .
Орбіта
Елементи орбіти комети Когутек були розраховані британським астрономом Брайаном Г. Марсденом незабаром після її відкриття комети. Він використовував фотопластинки, зроблені 7, 9 та 21 березня. Ці розрахунки показали, що комета Когоутека має майже параболічну орбіту, яка лежить близько до екліптики та має ексцентриситет між 0,9999 і 1 і нахил 14,3°. Така орбіта означала, що комета підійде дуже близько до Сонця, а перигелій настане 28 грудня 1973 р. на відстані всього 0,14 а.о. Близький перигелій і яскравість комети після відкриття були аналогічні іншим кометам, які стали дуже яскравими. Розрахована орбіта також свідчила про те, що близький проліт комети Когоутека біля Сонця міг бути його першою появою у внутрішній частині Сонячної системи. Розрахована Марсденом орбіта мала початкову велику піввісь 50 000 а.о. Крім того, комета Когоутека могла мати орбітальний період 4 мільйони років до того, як зазнала гравітаційних збурень від планет Сонячної системи та стала довгоперіодичною кометою. Цю ідею підтримав Стівен П. Маран, керівник відділу НАСА з дослідження комети Когоутека. Маран вважав, що спочатку комета мала перигелій далі, ніж орбіта Юпітера, доки на неї не вплинуло гравітаційне збурення зіркою, що пройшла повз, що зменшило її перигелій до орбіти Меркурія, а її орбітальний період до 4–5 мільйонів років; додаткова гравітаційна взаємодія між кометою та планетами мала скоротити орбітальний період комети ще приблизно до 75 000 років. Максимальне наближення комети Когоутека до Землі відбулося 15 січня 1974 року і було не ближче ніж на 0,8 а.о., що запобігло розділенню його ядра за допомогою земних приладів.
І Центр малих планет, і База даних малих тіл JPL вказують, що Когоутек мав гіперболічну траєкторію, коли він був поблизу перигелію, але орбіта стала прив'язаною до Сонця до 1978 року. Очікується, що комета не повернеться приблизно через 75 000 років. Деякі метеороїди, викинуті кометою Когоутека під час його початкового наближення, особливо ті, що мають діаметр не менше 0.2 мм були виведені на стійкі орбіти навколо Сонця.
Для спостерігачів на Землі між 1973 і 1974 роками, комета пройшла по небу на південний схід, подібно до шляху комети Галлея між 1985 і 1986 роками. Видимість комети була найбільш сприятливою для спостерігачів у Південній півкулі та тропіках. Вона перебувала на вечірньому небі з моменту відкриття до кінця вересня 1973 р., після чого комета стала об'єктом ранкового неба. На момент відкриття комета Когоутек перебувала в сузір'ях Секстанта, Лева, Чаші, Ворона, Діви, Терезів, Скорпіона та Стрільця. Кмета Когоутека знаходилась поблизу межі Стрільця та Змієносця під час перигелію, коли його візуально відокремлювали від Сонця лише 0,5°. У 1974 році комета пройшла через сузір'я Козерога, Водолія, Риб і Тельця. , комета Когоутека знаходиться на відстані приблизно 74 а.о від Сонця в сузір'ї Близнюків. Зараз вона віддаляється від Сонця на швидкості 4.8 м/c.
Будова і склад
Дуже ексцентрична орбіта комети Когоутека та можлива відсутність попередніх взаємодій із планетами чи Сонцем дозволяють припустити, що вона може бути первісним тілом або Сонячної системи, або що вона може походити з іншої планетарної системи. Також ймовірно, що комета виникла з хмари Оорта. Аналіз фотометрії та швидкості втрати води 1976 року показав, що її ядро мало радіус близько 2.1 км і альбедо близько 0,67. Фотометричний аналіз комети Когоутека, де Меркурій використовувася як еталон, встановив верхню межу для діаметра ядра комети Когоутека у 30 км. Комета має загальну абсолютну зоряну величину (на 1 а.о.) 5,8 і абсолютну зоряну величину ядра 9,5. Під час появи комети Когоутека в 1973–74 роках ширина її хвоста становила приблизно 30 тис. км біля коми та до 300 тис. км далі. Виявлення додатніх іонів монооксиду вуглецю показало, що хвіст був щонайменше 20 млн км у довжину. Більш жовто-помаранчевий вигляд пилового хвоста комети Когоутека під час її перигеліюяк спостерігали астронавти на станції Скацлебймовірно, було результатом розсіювання світла частинками базальтового пилу розміром близько 0,5 мкм. Хвіст не мав такого кольору ближче до коми поблизу перигелію, що вказувало на великий розподіл розмірів частинок, що було у результаті дало білий колір. Спостереження з Об'єднаної обсерваторії кометних досліджень у Сокорро, штат Нью-Мексико, дозволили простежити блакитний іонний хвіст комети Когоутека.більш помітний, ніж пиловий хвіст кометидо відстані 0.333 а.о. від ядра. Густина частинок у хвості за кілька мільйонів миль від ядра була приблизно 10 іонів на кубічний сантиметр, тоді як максимальна щільність електронів у хвості була близько 20 000 електронів на кубічний сантиметр. На відстані приблизно 0,5 а.о. від Сонця, потік плазми в хвості комети Когоутека створив слабке магнітне поле з силою, порівнянною з міжпланетним магнітним полем.