Карл Еріх Шуман (5 січня 1898, Потсдам — 25 квітня 1985, Гомберг) — німецький фізик, акустик, музикознавець і науковий організатор часів націонал-соціалізму.

Біографія Син керівника юридичної фірми. Не закінчивши школи, з відмінними оцінками у табелі пішов добровольцем на Першу світову війну. Після закінчення війни він закінчив середню школу в 1919 році, після чого вивчав математику, фізику, музикознавство та психологію в Берліні. У 1922 році він здобув ступінь доктора систематичного музикознавства в Берліні під керівництвом Карла Штумпфа з дисертацією «Про взаємозв'язки між об'єктивною та суб'єктивною інтенсивністю звуку». У 1929 здобув габілітацію з музикознавства на тему фізики тембрів. У цьому він продемонстрував, що музичні інструменти мають фіксовані діапазони формантів і що їх структури змінюються залежно від динаміки та висоти. Alle Angaben nach: Günter Nagel: Sprengstoff- und Fusionsforschung an der Berliner Universität. Erich Schumann und das II. Physikalische Institut. In: Rainer Karlsch, Heiko Petermann: Für und Wider «Hitlers Bombe». Studien zur Atomforschung in Deutschland. Münster 2007, S. 229—260. Того ж року він отримав персональну ординатуру як професор фізики та систематичного музикознавства в Берлінському університеті.

Шуман вступив в НСДАП ще до її приходу до влади (за що пізніше отримав почесне звання «Старий партійний товариш»). У 1932 році він уже очолював військово-політичне бюро НСДАП.Lothar Mertens: «Nur politisch Würdige». Die DFG-Forschungsförderung im Dritten Reich 1933—1937. 2004, S. 30.

З 1934 по 1944 роки Шуман очолював дослідницький відділ Управління озброєння армії (HWA). У цій ролі він заснував кафедру атомної фізики в HWA 15 червня 1939 року і доручив це завдання Курту Дібнеру. Він також відповідав за всю армійську музику у Верховному головнокомандуванні вермахту (OKW).Helmut Maier: Forschung als Waffe. Rüstungsforschung in der Kaiser-Wilhelm-Gesellschaft und das Kaiser-Wilhelm-Institut für Metallforschung 1900—1945/48. Göttingen 2007, S. 822. У Берлінському університеті для нього були створені Інститути фізики II та Теоретичної фізики II, які були зарезервовані для досліджень оборонної техніки та займалися фізикою вибухових речовин.Lothar Mertens: «Nur politisch Würdige». Die DFG-Forschungsförderung im Dritten Reich 1933—1937. 2004, S. 30. У цій ролі Шуман закликав до ще більшого впливу військової влади та інтересів на університети та дослідницькі установи.Anne C. Nagel: Hitlers Bildungsreformer: Das Reichsministerium für Wissenschaft, Erziehung und Volksbildung 1934—1945. Frankfurt am Main 2012. З 1934 року він також очолював науково-дослідний відділ W II Міністерства освіти Рейху.Helmut Maier: Chemiker im «Dritten Reich»: Die Deutsche Chemische Gesellschaft und der Verein Deutscher Chemiker im NS-Herrschaftsapparat. Weinheim 2015, S. 144. Шуман був представником з фізики вибухових речовин у Державній дослідницькій раді (RFR), яка була заснована за його пропозицією, а також членом робочої групи з біологічної війни. Також у раді він був персональним представником фельдмаршала Вільгельма Кейтеля.Diese und die vorausgegangenen Angaben: Helmut Maier: Forschung als Waffe. Rüstungsforschung in der Kaiser-Wilhelm-Gesellschaft und das Kaiser-Wilhelm-Institut für Metallforschung 1900—1945/48. Göttingen 2007, S. 1.034, 1.040, 1.042.

За словами Едуарда Вільдхагена, заступника голови Німецького дослідницького фонду (DFG) у 1930-х роках, саме Еріх Шуман і його колега, військовий хімік і «старий боєць» Рудольф Менцель відповідні за «велику містифікацію на тему диво-зброї», яка сприяла безглуздому продовженню війни. Шуман також вважається «ключовою фігурою у зв'язку університетів і наукових установ з військовими відомствами з середини 1920-х років до кінця Другої світової війни».Frank Reichherzer: Demilitarisierung, Bellifizierung und Hybridisierung im Zeichen des «Totalen Krieges». Auf den Spuren von Krieg in der deutschen Fachzeitschriftenpublizistik in der Zwischenkriegszeit. In: Markus Pöhlmann (Hrsg.): Deutsche Militärfachzeitschriften im 20. Jahrhundert. Potsdam 2012, S. 37–48, hier S. 47.

У плані методики бойових дій погляди Шумана були досить радикальними, він навіть вважав доцільним порушення певних конвенцій, підписаних Німеччиною до війни. Зокрема, він намагався переконати Гітлера підготовити атаки біологічною зброєю на території країн-противників, але Гітлер не підтримав його ініціативу, зауваживши, що дослідження біологічної зброї у Німеччині треба вести лише з метою захисту від неїBiologists Under Hitler Ute Deichmann, Thomas Dunlap Harvard University Press 1999, pages 279—282.

Після поразки націонал-соціалізму в 1945 році Шуман не зміг повернутися до університетської праці, і був підданий публічній критиці, оскільки багато людей вважали його співвинуватцем агресивної політики. Німецьке фізичне товариство та його голова Макс фон Лауе, які вважали його шарлатаном, спочатку перешкоджали його прийняттю на державну службу в університеті.Gerhard Rammer: «Sauberkeit im Kreise der Kollegen». 2007, S. 389—409. Він переїхав до Гамбурга, де очолював Інститут звукової психології та медичної акустики імені Гельмгольца з 1949 по 1963 рік.

Музична діяльність Шуман відомий також як композитор військової музики. За словами Крістофа Ройтера, правила інструментування можна простежити до законів формант Шумана.Christoph Reuter: Die auditive Diskrimination von Orchesterinstrumenten. Peter Lang, Frankfurt 1996, S. 293—299.

Написав кілька маршів: Panzerschiff Deutschland (1937) — для крігсмаріне, Alle Düsen auf (1945) для люфтваффе, і Der Eiserne (1936) для вермахту. Вони часто виконувалися в епоху нацизму, а також у Західній Німеччині в післявоєнний період (останній, однак, був перейменований на Kameradengruß). Останній марш також прозвучав як вступна музика в останньому (березень 1945) випуску Die Deutsche Wochenschau, в епізоді, де йшлося про працю сапера Егона Агта у Берліні.

У 1957 році Шуман написав звернення до Музичного департаменту Федерального міністерства оборони, в якій він закликав до розширення доступних тонів для виконання військовими оркестрами.Manfred Franz Heidler: Musik in der Bundeswehr. Musikalische Bewährung zwischen Aufgabe und künstlerischem Anspruch. Die Blaue Eule, Essen 2005, S. 233ff.

Праці

Akustik. Hirt, Breslau 1925. Physik der Klangfarben. Habilitationsschrift. Universität Berlin, 1929. Physik der Klangfarben. Band II, Breitkopf & Härtel, Leipzig 1940 (unveröffentlicht, nur Korrekturabzug vorhanden). mit G. Hinrichs: Leistungssteigerung von Hohlsprengkörpern durch besondere Zündführung (Linsen). Bericht des Reichsforschungsrates, 1943/44.

Література

Michael Grüttner: Biographisches Lexikon zur nationalsozialistischen Wissenschaftspolitik. Heidelberg 2004, S. 157. Manfred Franz Heidler: Musik in der Bundeswehr. Musikalische Bewährung zwischen Aufgabe und künstlerischem Anspruch. Die Blaue Eule, Essen 2005, ISBN 3-89924-123-1. Rainer Karlsch: Hitlers Bombe. DVA, München 2005, ISBN 3-421-05809-1. Ders./Heiko Petermann (Hrsg.): Für und Wider Hitlers Bombe. Waxmann, Münster/ New York 2007, ISBN 978-3-8309-1893-6. P. H. Mertens: Die Schumannschen Klangfarbengesetze. Bochinsky, Frankfurt am Main 1975, ISBN 3-920112-54-7. Günter Nagel: «Das geheime deutsche Uranprojekt-Beute der Alliierten» Jung, Zella-Mehlis 2016, ISBN 978-3-943552-10-2 Ders.: Atomversuche in Deutschland. Jung, Zella-Mehlis 2002, ISBN 3-930588-59-5. Ders.: Wissenschaft für den Krieg. Franz Steiner Verlag, Stuttgart 2012, ISBN 978-3-515-10173-8. Gerhard Rammer: «Sauberkeit im Kreise der Kollegen». Die Vergangenheitspolitik der Deutschen Physikalischen Gesellschaft. In: Dieter Hoffmann, Mark Walker (Hrsg.): Physiker zwischen Autonomie und Anpassung. Weinheim 2007, S. 359—420.

Посилання

Christoph Reuter: (PDF; 328 kB)

Eine Waffenschmiede? Kernwaffen- und Reaktorforschung am Kaiser-Wilhelm-Institut für Physik (PDF-Datei) Nachlass Bundesarchiv N 822

Примітки