Autosan H9 — серія місцевих, міжміських і міських автобусів, що випускалися в 1973—2002 роках на заводі SFA, а потім на заводі Autosan. До 2006 року було випущено кілька екземплярів. Автобус набув великої популярності на вітчизняному ринку, особливо серед компаній державної автомобільної комунікації і, меншою мірою, автошкіл і приватних перевізників. Це сталося завдяки простій і міцній конструкції, стійкості до поганої якості доріг, простоті ремонту, обслуговування, а також низькій ціні.
Буття Перші роботи зі створення нового автобуса, наступника моделі San H100, були розпочаті в 1967 році. H100 була застарілою моделлю, яка розглядалася як тимчасове рішення для SFA . Новий автомобіль задумувався як автобус середньої місткості з двигуном, розташованим за задньою віссю. Також планувалося, що загальна довжина корпусу буде трохи більшою, ніж у випадку San H100.
Перші прототипи
Sanos А9 Після налагодження співпраці з югославською компанією «Karoserija — 11 Oktomvri» зі Скоп'є (нині Північна Македонія) було побудовано 15 прототипів 9-метрового автобуса у варіантах: міський, приміський, міжміський і туристичний (1967) з позначкою Sanos А9. Салон автобуса мав 38 сидячих місць. Привод приводився в дію 6-циліндровим рядним дизельним двигуном SW-400 робочим об'ємом 6540 см³ і потужністю 92 кВт (125 КМ). Він був виготовлений за ліцензією British Leyland на WSW Andoria в Андрихові. Він розташовувався поздовжньо за задньою віссю, що дозволило залишити простір під підлогою для багажних відсіків. Для прототипів був характерний кузов типу «універсал» на основі рамної конструкції, з'єднаної з каркасом. Загальна довжина тіла становила 9160 мм, колісна база 4000 мм, споряджена маса 7444 кг. Автобус міг розігнатися до 96 км/год, використовуючи в середньому 27 літрів палива на 100 км. У серійне виробництво автобус мав надійти у 1969 році.
Sanok 09 Наприкінці 1967 року SFA розпочала самостійну роботу на власному автобусі. У них брали участь конструктори Сяноцького автобусного заводу, Краківського технічного університету, Автомобільного промислового інституту та Військового технологічного університету. У четвертому кварталі 1967 року був представлений прототип нового автобуса під маркуванням Sanok 09 . За застосованими технічними рішеннями Sanok 09 був схожий на Sanos A9. В основі конструкції автобуса лежала сталева рама з кроквяним кузовом, покритим сталевими листами. У правій бічній стінці автобуса на передньому і задньому звисах розташовані одностулкові двері, що відкриваються вручну, що ведуть у салон автобуса. Ліва бічна стінка має двері для водія. Під підлогою знаходилися багажні полиці, доступ до яких був можливий ззовні через бічні стулки, розташовані з обох боків кузова. Внутрішню вентиляцію забезпечували два люки в даху та відкривалася верхня частина вікон. Автобус оснащений ліцензійним двигуном Leyland SW400 робочим об'ємом 6540 см³ і максимальна потужність 92 кВт (125 HP) досягнуто на 2400 реверс. /хв., що поєднується з п'ятиступінчатою механічною коробкою передач із маркуванням S5-45, що випускається за ліцензією німецькою компанією ZF у Тчеві. Привід дозволяв транспортному засобу розганятися, вага власного автомобіля становила 7300 кг, до швидкості 80 км/год. Середня витрата палива на 100 км становила 22 літрів дизельного палива. При конструюванні автобуса використовувалися деякі вузли з прототипу вантажівки Star A-200. У передній підвісці використовується жорстка балка, підвішена на дволистових ресорах. За гасіння коливань відповідали гідравлічні амортизатори. Задня підвіска представляла собою жорсткий ведучий міст на двох листових ресорах. Автобус оснащений гідравлічною гальмівною системою з підтримкою надлишкового тиску та моторним гальмом. Допоміжне гальмо діяло на колеса задньої осі.
У 1968 році була створена серія з чотирьох прототипів моделі Sanok 09 у міжміському варіанті, оснащеному 39 місцями, і туристичному варіанті, пристосованому для перевезення 33 пасажирів. У тому ж році прототип автомобіля № 1 був представлений на Міжнародному автомобільному ярмарку в Познані. Порівняно з San H100, Sanok 09 запропонував мандрівникам набагато вищий рівень комфорту, його підвищення стало можливим завдяки опціональному кондиціонеру, сидінням у літаку та кращій звукоізоляції салону. Після випробувань автобусів Sanos A9 та Sanok 09 було вирішено обрати польську модель та її подальший розвиток.
Autosan H9
Autosan H9-01/02/03/04/15
У 1970 році був представлений ще один модернізований прототип моделі, що отримав маркування Autosan H9. У порівнянні з попередніми прототипами загальна довжина кузова автомобіля збільшена до 9310 мм, це дозволило збільшити пасажирський простір до 48 осіб (36+2 на сидячих місцях, 10 на трибунах). Прототипи оснащувалися двигуном 6C107, виробленим в Андрихові, з максимальною потужністю 101,5 кВт (138 HP) або приводний агрегат типу S359 потужністю 110, виготовлений у Стараховіце кВт (150 КМ). Гальмівна система була модернізована і включає пневматичну систему керування основними та допоміжними гальмами. Також змінилася форма кузова, лінія даху отримала характерний вигин в передній частині. Встановлено додаткові вікна у віконній смузі. Туристичні версії відрізнялися більш багатим внутрішнім оснащенням, ніж міжміські. У стандартну комплектацію туристичних версій входили авіакрісла, що забезпечувало більш високий рівень комфорту подорожі.
Передсерійна інформаційна серія, побудована в 1970 році, складалася з 6 примірників . У наступні роки випускалися додаткові машини трьох інформаційних серій, призначених для дорожніх випробувань: 1971 — 6 штук, 1972 — 22 штуки, 1973 — 51 штука. Прототипи автобусів були введені в експлуатацію на регулярних лініях державних автомобільних комунікацій.
Серійне виробництво почалося в 1973 році в двох варіантах оснащення: туристичному (Н9-02) і міжміському (Н9-03). Автомобілі оснащувалися 6-циліндровим рядним дизельним двигуном Andoria 6C107 робочим об'ємом 6540 см³ і максимальною потужністю 101,5 кВт (138 HP) або 6-циліндровий рядний двигун Star S359 робочим об'ємом 6840 см³ і потужністю 110 кВт (150 КМ). Обидва приводи працювали в парі з 5-ступінчастою механічною коробкою передач S5-45. Підвіска переднього жорсткого моста і заднього ведучого моста заснована на напівеліптичних листових ресорах і гідравлічних телескопічних амортизаторах. Серія H9 виділялася серед конкурентів якістю антикорозійного захисту. У тому ж році ця конструкція була удостоєна звання магістра техніки Жешувського регіону, а через рік творці Autosan H9 були нагороджені 1-ю нагородою воєводської ради.
Моделі версії H9-15 з розкішним оснащенням були включені в турнір Чемпіонату світу з хокею 1976 року, який проходив 8-25 квітня 1976 року в місті Катовіце.
У 1977 році в модель H9 були внесені зміни в дизайн. Було вдосконалено задній міст, гальмівну систему та передній міст. Через рік було представлено два прототипи Autosan H9/II (міський) і Autosan H9/III (міжміський). Для них був характерний незграбний кузов і прямокутні фари, запозичені у Wartburg 353 . Довжина корпусів обох прототипів становила 10 метрів, а рушієм використовувався агрегат 6C107/1. Ці прототипи поклали початок будівельним роботам над новим сімейством автобусів з маркуванням H10.
22 травня 1975 року було випущено 2500 екземплярів. До 1979 року було створено 17 178 екземплярів моделі H9 у міжміській версії. Виробництво версій H9-03 і H9-15 та їх похідних було припинено в 1980 році.
9 січня 1981 року було випущено 25-тисячний екземпляр Autosan H9.
Версії сімейства H9 з 1974—1980:
Autosan H9-01 — міжміська версія, двигун S359 Autosan H9-02 — туристична версія, двигун S359 Autosan H9-03 — міжміська версія, двигун 6C107 Autosan H9-04 — туристична версія, двигун 6C107 Autosan H9-07 — туристична версія, двигун 6C107 Autosan H9-09 — тропічна експортна версія, двигун 6C107 Autosan H9-12 — туристична версія, двигун S359 Autosan H9-15 — туристична версія з мікрофоном, колонками і радіо, двигун 6C107 Autosan H9-17 — прототип, довжина 10 метрів, двигун 6C107
Autosan H9-33/35 У 1969 році був побудований прототип моделі серії H9 в міській версії. Зміни в цій версії в основному стосувалися салону, який був перероблений і пристосований для перевезення 70 пасажирів, сидячих місць — 23. Кузов оснащений двома парами дверей, розташованих на передньому і задньому звисах, електропневматичним управлінням з місця водія. Ліва бічна стінка має дверцята, що відкриваються вручну, що ведуть до місця водія. Над лобовим склом є місце для інформаційного табло. Також була змінена електроустановка та використано гідропідсилювач керма.
Серійне виробництво міських різновидів автобусів серії Н9 почалося в четвертому кварталі 1975 року. Залежно від використовуваної силової установки ці автобуси мали маркування Н9-33 у випадку з двигуном С359 або Н9-35 з двигуном 6С107. Серійні автомобілі розраховані на перевезення 70 пасажирів, з них сидячих місць — 24, салон був оснащений рядом елементів від більшого автобуса Jelcz PR100 і легкового автомобіля Polski Fiat 125p. У порівнянні з міжміським і туристичним варіантами багажні відділення знято, а він опущений на 35 мм (945 мм) і висота вхідних східців. Порівняно з іншими версіями кузов характеризувався плоскою лінією даху в передній частині кузова та використанням складних чотиристулкових дверей, які керувалися з місця водія на передньому та задньому звисах. Над лобовим склом є місце для вказівного табло. Використовувалася електроустановка 24 В, що дозволило уніфікувати обладнання з Jelcz PR100. Модель Autosan H9-35 була у продажу з 4 грудня 1975 року, а першу партію з дюжини одиниць отримало місто Валбжих. У тому ж місяці автобуси цієї серії були поставлені до Вроцлава, Зеленої Гури, Білостока, Ольштина та Гданська.
До 1977 року міські версії H9 мали водійські двері, встановлені з лівого боку кузова. У цьому ж році були вдосконалені системи опалення салону та відкривання дверей. З 1978 ця модель використовувала кермовий механізм ZF 8060, оснащений гідропідсилювачем і новим кермом від міських автобусів Jelcz. У 1980 році модель H9-33 була вилучена з пропозиції через низький інтерес покупців через вихід з ладу приводу. У 1981 році Autosan H9-35 був модернізований з метою уніфікації конструкції автомобіля з моделями H9-20 і H9-21, представленими роком раніше. В результаті змін для приводу використовувався двигун 6CT107/A3 робочим об'ємом 6540 см³ і максимальною потужністю 110 кВт (150 КМ). Привід працював з п'ятиступінчатою механічною коробкою передач S5-45. З кузова автобуса зняли додаткові віконця і розмістили їх у віконній смузі. У 1992 році почалося складання осей виробництва FON Radomsko замість використовуваних раніше компонентів із Стараховіце. У 1995 році були внесені незначні зміни в передню стінку автомобіля та збільшені відкривні частини вікон. Autosan H9-35 був вилучений з пропозиції виробника в 2000 році. За 25 років виробництва було випущено 8709 екземплярів версії H9-33/35.
Автобус випускався в 1975—1997 роках і малою серією в 2000 році.
У 1976 році за розробку і запуск у виробництво моделі «Autosan H9-35» група з 12 співробітників заводу отримала орден міністра машинобудування I ступеня.
Autosan H9-20/21
У 1976 році був створений проект під назвою Autosan H9/I . Транспортні засоби, побудовані в той час, мали збільшену довжину від 4000 до 4700 мм колісна база і модернізований кузов, довжина якого збільшена до 10 мм 000 мм. Також було внесено низку вдосконалень дизайну. Було виготовлено п'ять прототипів у наступних версіях:
Autosan H9-19 — Двигун S359, передатне число задньої осі 6,33 Autosan H9-20 — двигун 6CT107/A3, передатне число задньої осі 5,43 Autosan H9-23 — двигун 6C107, передатне число задньої осі 6,33