«Різдво у Вігалі» () — радянський фільм 1980 року, знятий на кіностудії «Талліннфільм» режисером Марком-Тоомасом Соосааром.

Сюжет В основі фільму — дійсні події періоду Революції 1905 року.

Бернхард Лайпманн, вчитель з Вігала — волосного центру Естляндської губернії Російської імперії, обирається делегатом естонського селянського з'їзду в Тарту. Повернувшись зі з'їзду, він пропагує серед селян ідеї соціалізму, що в результаті революції вони отримають землю.

На Різдво 1905 року в п'яному чаді та веселощі натовпу найбільш радикально налаштованих селян захоплюють поміщицьку садибу, грабують і спалюють її.

Дружина вчителя Лійса, знаючи ненависть до її чоловіка поміщиків і влади, розуміючи, що його оголосять призвідником, намагається вмовити чоловіка виїхати за кордон. Але Лайпманн, розуміючи свою відповідальність за те, що трапилося в Вігалі, залишається.

Каральні війська, що прибули на чолі з генералом Безобразовим, заарештовують призвідників бунту, а за їх хибними свідченнями й Лайпманна.

Вчителі засуджують до покарання різками. Вважаючи за краще ганьбу смерть, він вимагає замінити порку розстрілом.

В ролях

Евальд Аавік — Бернхард Лайпманн Керсті Крейсманн — Лійса Лайпманн Юрі Аррак — Антс Лайкмаа Айн Каалеп — барон Будберг Ліннар Приймягі — барон Юкскюлль Віктор Балашов — генерал Безобразов Аго Роої — генерал Ренненкампф Лора Умарова — Віола Маргус Оопкауп — Антон Колумбус. Омар Волмер — Мадіс Ленсманн Арво Кукум'ягі — Міхкель Ваябе, кучер Антс Йиги — батько Бернхарда Лайпманна Яан Каплінський — пастор Буш Пеетер Сімм — Костянтин Пятс. Пеетер Урбла — Яан Теемант Тину Карк — Міхнель Андрес Табун — Андрес Прийт Педаяс — Антс Лаас, фермер Геннадій Муравін — офіцер Шмідт

Знімальна група Режисер і сценарист — Марк Соосаар Оператор — Марк Соосаар Композитор — Вельо Торміс Художник — Омар Волмер

Зйомки Місце зйомки фільму — історичний музейний комплекс мизи Тестама.

Про фільм Це єдиний художній фільм режисера-документаліста Марка Соосаара, і знятий у документальній манері, на початку фільму є інтерв'ю зі старожилами Вігала, які ще пам'ятають ті події та героя фільму, упродовж фільму події коментуються закадровим голосом сучасника з урахуванням історичної оцінки подій: … цікавий пролог картини, тут бере початок внутрішній, прихований сюжет речі — спроба подолати героїчну легенду і вийти до тверезого історичного знання без романтичного флеру. Ось кадри, зняті без вигадок, але поставлені впевненою рукою професіонала документаліста (M. Соосаар, за споконвічною своєю професією документаліст, оператор і режисер, не збирається розлучатися з документальною камерою).

У кінопрокаті СРСР 1980 року фільм посів 24 місце, його переглянули 800 000 глядачів — як пише кінознавець Сергій Кудрявцев, фільм вийшов у 164 копіях (що за тими важкими часами — зокрема, через відсутність плівки — було цілком непоганим тиражем для фільму національної республіки), була обійдена увагою як глядачів, і критиків.Своё кино / Сегрей Кудрявцев. — М.: Дубль-Д, 1998. — 492 с. — стр. 154—155

Як вказує у своїй монографії естонський кінознавець Ийе Орав, фільм сучасною критикою був прийнятий по-різному: деякі рецензенти дорікали фільму в історичних неточностях, у зображенні Бернхарда Ламанна як нерішучого і мінливого, водночас інші прийняли фільм добре, вважаючи, що герой показаний розумним, врівноваженим та принциповим; при цьому на художній бік фільму критики звертали значно менше уваги.Õie Orav — Tallinnfilm. 2, Mängufilmid 1977—1991. — Tallinn, 2004. — lk. 145—147

Література

Різдво у Вігалі // Радянські художні фільми: 1980—1981. — М.: Нива Росії, 1995. — Стор. 134

Примітки

Посилання

Jõulud Vigalas // Eesti filmi andmebaas