Протягом більшої частини своєї історії Східна Римська (Візантійська) імперія не використовувала геральдику в західноєвропейському розумінні постійних мотивів, що передаються через спадкове право. Різні великі аристократичні родини використовували певні символи, щоб ідентифікувати себе; використання хреста та ікон Христа, Богородиці та різних святих також засвідчено на печатках посадових осіб, але вони часто були особистими, а не сімейними емблемами. Так само різні емблеми (, semeia; у однині: σημεῖον, sēmeion) використовувалися в офіційних випадках і у військових цілях, наприклад, прапори чи щити з різними мотивами, такими як хрест або лабарум.. Незважаючи на велику кількість догеральдичних символів у візантійському суспільстві з 10-го століття, лише через контакт із хрестоносцями в 12-му столітті (коли геральдика систематизується в Західній Європі. «Сучасна думка відносить початок систематизованого та усвідомленого використання геральдики аристократами до середини ХІІ століття»), і особливо після Четвертого хрестового походу (1202—1204) і заснування франкських князівств на візантійській землі з 1204 року, чи проникли геральдичні засоби у Візантію. Візантійська геральдика почала з'являтися в середніх і нижчих щаблях аристократичних сімей у 14 столітті, що збіглося із занепадом імперської влади та фрагментацією політичної влади під час пізніх імператорів Палеологів. Однак вона ніколи не досягла такого масштабу прийняття чи систематизації своїх західних аналогів.

Імператорські знаки відмінності

Одноголовий орел

Одноголовий римський імператорський орел продовжував використовуватися у Візантії, хоча значно рідше. Таким чином «орлоносці» (), нащадків аквіліферів римських легіонів, все ще засвідчено у військовому посібнику VI століття, відомому як «Стратегікон Моріція», хоча невідомо, чи мали прапори, які вони носили, хоч якось схожі на легіонерські аквыли. Скіпетри з орлом часто зустрічалися на консульських диптихах і з'являлися на монетах аж до правління Філіппіка Бардана (пр. 711—713). Однак він продовжував використовуватися в барельєфах у церквах і похоронних пам'ятниках аж до ХІ століття. В останні століття імперії його пришивали до імператорського одягу, а в ілюмінованих рукописах прикрашали подушки (suppedia), на яких стояли імператори.

Двоголовий орел Емблемою, яка переважно асоціюється з Візантійською імперією, є двоголовий орел. Це не візантійський винахід, а традиційний анатолійський мотив, що датується хетськими часами, і самі візантійці використовували його лише в останні століття Імперії. Дата його прийняття візантійцями викликала гострі суперечки серед вчених.

У 1861 році грецький вчений Георгіос Хрісовергіс писав, що його прийняли Комніни в 1048 році. Хоча це не ґрунтувалося на жодних доказах, ця точка зору набула широкого визнання та поширення. Більш ретельне вивчення першоджерел Спиридоном Ламбросом і Августом Гейзенбергом показало, що хоча як декоративний мотив двоголовий орел починає з'являтися у візантійському мистецтві протягом Х_ХІ століття, він не є надійно засвідченим у зв'язку з імператором аж до хризобулла Андроніка II Палеолога 1301 р., де він зображений на . Ламброс припустив, що його запозичили з хеттських наскальних зображень, тоді як А. Соловйов стверджував на користь пізнього прийняття близько 1288 року, як талісман проти перших османських успіхів в Анатолії, як символічний жест, що підтверджує візантійське панування над обома європейськими і азійськими територіями.

Було висунуто версію, що двоголовий орел походить із середньоазійських традицій і поширився до східного Середземномор'я разом із турками-сельджуками. Наприкінці ХІІ та протягом ХІІІ століття двоголовий орел використовувався в північній Сирії та Верхній Месопотамії: султани Артукідів з Аміди використовували його як свою емблему, він зустрічається на монетах династії Зенгідів, як декоративний мотив у своїх будівлях його також використовував Саладін та султан Сельджуків Кей-Кубад I. Це використання різко скоротилося після битви під Кесе-дагом у 1243 році, оскільки багато традицій сельджуків доісламського походження були залишені, включаючи зображення тварин. Мотив продовжує спорадично з'являтися як архітектурна прикраса в XIV столітті та на деяких османських монетах у XV столітті. Крім того, двоголовий орел, можливо, використовувався в Латинській імперії, заснованій після Четвертого хрестового походу: за Робертом з Кларі, перший латинський імператор, Балдуїн Фландрський, одягнув на коронацію плащ, вишитий орлами; його доньки використовували той самий символ на руках; а візантійський історик Никита Хоніат повідомляє, що латинські імператори карбували бронзові монети із зображенням двоголового орла.

Імператори Палеологи використовували двоголового орла як символ старших членів імператорської родини. Його в основному використовували на одязі та іншому спорядженні, як кодифіковано в середині XIV століття псевдо-Кодіносом у його «Книзі офісів». За Кодіносом, імператор носив особливі чоботи () з орлами з перлів на обох гомілках і на підйомі; Деспоти носили схожі чоботи білого та пурпурового кольору, і на їхніх сідлах були зображені орли, вишиті перлами, а полотнище сідла та їхні намети були білі, прикрашені червоними орлами. Так само носив сині чоботи з вишитими золотим дротом орлами на червоному тлі, а його сідлове полотно було синім із чотирма червоними вишитими орлами. Єдиний випадок, коли двоголовий орел з'являється на прапорі, — це корабель, який доставив імператора Іоанна VIII Палеолога на Флорентійський собор, як згадується Сфранцесом і підтверджується його зображенням у Філаретських дверях базиліки Святого Петра. За декількома збереженими прикладами, такими як гаданий «Прапор Андроніка II Палеолога» у Ватопедському монастирі або фронтиспис Біблії, що належить Димитрію Палеологу, візантійський двоголовий орел був золотим на червоному тлі. Так само в західних гербах XV століття золотий двоголовий орел на червоному щиті подається як герб «Константинопольської» «Східної імперії» або як емблема членів імператорської родини. Західноєвропейські правителі в грецьких землях, такі як Ісав де Буондельмонті та Карло I Токко, також насадили на свій герб двоголового орла на знак свого статусу, коли вони отримували титул деспота від візантійських імператорів.

У візантійському світі орел також використовувався напівавтономними деспотами Мореї, які були молодшими імперськими князями, і Гаттілузіо з Лесбосу, які були родичами та васалами Палеологів. Двоголовий орел використовувався також в відколі імперії — Трапезундській імперії. Це засвідчено зображеннями на імперському одязі та на прапорах. Дійсно, західні портолани XIV—XV століть використовують двоголового орла (срібний/золотий на червоному/ цинобровому) як символ Трапезунду, а не Константинополя. Одноголові орли також засвідчені на трапезунтинських монетах, а джерело 1421 року зображує трапезунтійський прапор жовтим із червоним одноголовим орлом. Мабуть, як і в метрополії візантійської держави, продовжувалося використання обох мотивів, одно- і двоголового орла разом. Рельєфи з двоголовим орлом також засвідчені на стінах Трапезунду, причому один екземпляр зберігся в церкві в Каламарії, Салоніки, який дуже схожий на зразки сельджуків ХІІІ століття. Сучасні вчені зазвичай вважають, що двоголовий орел був прийнятий великими імператорами Комнінами Трапезундськими після визнання ними сюзеренітету та шлюбу з династією Палеологів у 1280-х роках. Подібним чином невелике візантійське князівство Феодоро в Криму, правителі якого укладали шлюбні союзи як з Палеологами, так і з Великими Комнінами, у XV столітті також використовувало двоголового орла.

Інші балканські держави також наслідували візантійську модель: головним чином Сербія, а також Болгарія та Албанія під керівництвом Георгія Кастріоті (більш відомого як Скандербег). Після 1472 року орел був прийнятий Московією, а потім Росією. У Західній Європі Священна Римська імперія під керівництвом Фрідріха II Гогенштауфена в середині ХІІІ століттятакож прийняла двоголового орла і використовувала його поруч із одноголовою версією.

Тетраграматичний хрест

У період Палеологів символом правлячої династії та найближчим до візантійського «державного прапора», за Соловйовим, був так званий «тетраграматичний хрест», золотий або срібний хрест із чотирма літерами бета «В» (часто інтерпретується як кресала одного кольору, по одному в кожному кутку).

Як знак відзнаки хрест уже часто використовувався у Візантії з пізньої античності. Починаючи з VI століття, відомі хрести з розділеними на четверті літерами, особливо з монет, що утворюють акроніми різних звернень, наприклад, розділені на четверти букви «X» для Staurè Christou chárin christianoús chárize («Хрест Христовий благоволить християнам») або букви ϹΒΡΔ для Staurè sou boíthei Romanón despótin («Хресте, помагай правителю Роману»). Зображення прапорів із хрестами, четвертованими золотими дисками, збереглися з Х століття, а зображення прапора, майже ідентичного малюнку Палеологів, відомо з початку ХІІІ століття.

Тетраграматичний хрест з'являється дуже часто в XIV—XV століттях: він з'являється на візантійських монетах під час спільного правління Андроніка II Палеолога та його сина Михаїла IX Палеолога, на кількох західних портоланах для позначення Константинополя та інших візантійських міст, над одним із вікна палацу Багрянородного, і описаний псевдо-Кодіносом як «звичайний імператорський прапор» (basilikon phlamoulon). На монетах букви «Б» часто супроводжувалися колами або зірками до кінця імперії, тоді як західні джерела іноді зображують візантійський прапор як простий золотий хрест на червоному, без літер «В». Символ також був прийнятий візантійськими васалами, як-от Гаттілусі, які правили Лесбосом після 1355 року, або латинськими володарями Родосу Віньйоло деі Віньолі та Фульком де Вілларе. Він був розміщений на стінах Галати, мабуть, як знак сюзеренітету візантійського імператора — переважно теоретичного — над генуезькою колонією. Поряд із двоголовим орлом чотириграмний хрест також був прийнятий як частина свого родинного герба молодшою лінією династії Палеологів, яка правляла в Монферраті. Із невеликими змінами він також був прийнятий у Сербії.

Тлумачення символіки емблеми залежить від ідентифікації чотирьох знаків як літер або кресал, суперечка, у якій навіть сучасні джерела несумісні, і яка призвела до багатьох наукових дебатів з часів вчених XVII століття Дю Канжа та Маркус Вульсон де ла Коломб'єр. Таким чином, французьке джерело кінця XV століття прямо називає їх літерами, але севільський мандрівник середини XIV століття та псевдо-Кодінос обидва називають їх кресалами (грецькою πυρέκβολα, pyrekvola). Проте, як зазначає Філіп Ґрірсон, використання літер греками як символів було давно усталеною практикою, і їх ототожнення Кодіносом як вкресала, ймовірно, відображає вплив Заходу, де літери на гербі не були популярними. Два традиційних прочитання чотирьох літер Б, Basileùs basiléon basileúon basileúousin і Basileùs basiléon basileuónton basileúei (обидва означають «Цар царів царює царями») були продемонстровані грецьким археологом і нумізматом Іоаннісом Свороносом, щоб бути пізнішими інтерпретаціями Маркусом Вульсоном де ла Коломб'єром. Сам Своронос запропонував три варіанти прочитання, включивши до девізу символ хреста: («Хрест Царя царів допомагає імператору»), Staurè basileùs basiléon basileuoúse boéthei («Хрест Царя Царів допомагає правлячому місту [Константинополь]»), і Staurè basileùs basiléon basileúon basíleue («Хрест Царя царів, правління в правлінні»), тоді як грецький геральдист Г. Тіпальдос відкинув прочитання Свороноса і припустив, що вони представляють собою повторення девізу Σταυρέ, βοήθει Staurè, boéthei («Хрест, прийди нам на допомогу»).

Особисті та родинні знаки