Закони про одяг значно відрізняються в різних країнах світу. У більшості країн немає законів, які б вказували, який одяг потрібно носити. Однак громадські стандарти одягу встановлюються опосередковано шляхом переслідування тих, хто носить щось, що не схвалюється суспільством. Ті люди, які носять недостатньо одягу, можуть бути притягнуті до відповідальності в багатьох країнах за різні злочини, які називаються непристойним показом, публічною непристойністю, оголеним тілом або іншими описами. Як правило, ці правопорушення самі по собі не визначають, що є, а що неприйнятним одягом, щоб вважатися правопорушенням, і залишають судді визначати в кожному конкретному випадку.

Більшість законів про одяг стосуються того, які частини тіла не повинні бути відкритими для очей; є винятки. У деяких країнах діють суворі закони щодо одягу, наприклад у деяких ісламських країнах. Інші країни більш толерантні до нетрадиційного одягу та спокійніше ставляться до наготи. Багато країн мають різні закони та звичаї для чоловіків і жінок, те, що може бути дозволено або сприйнято, часто залежить від статі.

Зазвичай діють окремі закони, які регулюють непристойність, яка включає певні зображення людей у різному роздягненому вигляді, і дитячу порнографію, яка може включати схожі фотографії дітей.

У деяких країнах несексуальне зображення топлес або оголення є законним. Однак приватні чи державні установи можуть встановлювати дрес-код, за яким відвідувачі повинні носити встановлений одяг.

У всьому світі існує безліч законів, які впливають на те, що люди можуть, а що не можуть носити. Наприклад, деякі закони вимагають від відповідальних осіб носити відповідну форму. Наприклад, поліцейський на службі може бути зобов'язаний носити форму; і це може бути незаконним для широкої громадськості носити уніформу офіцера поліції. Те ж саме може стосуватися пожежників та іншого персоналу з надзвичайних ситуацій. У деяких країнах, наприклад в Австралії, форма бойскаутів також охороняється.

У більшості судів закон або звичай зобов'язують адвокатів і суддів носити судовий одяг, який може включати мантії або традиційні перуки.

У багатьох країнах законодавство вимагає від працівників носити захисний одяг, такий як захисні каски, взуття, жилети тощо. Загалом роботодавці зобов'язані забезпечити, щоб їхні працівники носили належний захисний одяг. Подібним чином правила охорони здоров'я можуть вимагати від тих, хто працює з їжею, носити покривало для волосся, рукавички та інший одяг.

Уряди також можуть впливати на стандарти одягу, які показують по телебаченню, через свої ліцензійні повноваження.

Окрім нудистських пляжів і подібних виняткових місць, є деякі публічні заходи, на яких оголеність допускається більше, ніж зазвичай, наприклад, голі велосипедні прогулянки, що проводяться в кількох країнах.

Міжнародне право, звичаї та культура Існує багато особливих обставин, коли частини тіла повинні бути закриті, часто з міркувань безпеки чи гігієни.

Австралія В Австралії закони про непристойні дії стосуються лише області статевих органів. Проте багато місцевих рад встановлюють власні правила та мають повноваження просити людей, які топлес залишають територію. Крім того, жінок, які ходять топлес, іноді висувають більш розпливчасті звинувачення, такі як порушення громадського порядку або образлива поведінка.

На громадських пляжах місцеві закони не дотримуються суворо, і жінки часто можуть засмагати топлес без проблем.

Грудне вигодовування в громадських місцях є законним правом в Австралії. Відповідно до Закону про статеву дискримінацію 1984 року, жоден бізнес чи постачальник послуг не можуть дискримінувати жінок, які годують груддю.

Бразилія Починаючи з 1940 року, у Розділі VI Кримінального кодексу, який називає злочини проти сексуальної гідності (до 2009 року злочини проти [суспільних] угод), четвертий розділ присвячено злочину під назвою «публічне обурення [пов'язане] зі скромністю» ().

Він складається з двох статей, ст. 233 «Нецензурні дії», «вчинення непристойних дій у громадському місці, відкрито чи на відкритому повітрі», карається арештом від трьох місяців до одного року або штрафом; та ст. 234 «Непристойний письмовий твір або предмет», робити, імпортувати, вивозити, купувати або мати у своїй власності з метою торгівлі, розповсюдження чи публічного показу будь-який написаний, намальований, намальований, штампований чи предмет непристойного характеру, карається арештом від шести місяців до одного року або штраф.

Його часто використовують проти людей, які оголюють своє тіло в громадських місцях, які не мають ліцензії на обслуговування демографічних груп, зацікавлених у такій практиці (першим таким місцем був Прайя-ду-Абрику в Ріо-де-Жанейро в 1994 році), навіть якщо сексуальних дій не відбулося, і це може включати, наприклад, подвійний стандарт для області грудей жінок і чоловіків, у якому покарання підлягають лише жінкам. Подібне мало місце під час протестів FEMEN у Сан-Паулу 2012 року.

Критика Поширені точки критики законодавства включали:

Вони не зазіхають на чиюсь сексуальну гідність, натомість у кращому випадку викликають обурення, а, як правило, викликають надзвичайний дискомфорт чи збентеження, яких можна легко уникнути, не дивлячись на таку сцену. Мистецтво. 234 є застарілою, неконституційною, оскільки Конституція 1988 року після військової диктатури містить у своєму п'ятому розділі: «[люди] вільні у вираженні інтелектуальної, мистецької, наукової та комунікативної діяльності, незалежно від цензури та ліцензії», підстави для який замість того, щоб піддаватися кримінальному обмеженню, надає право будь-якому розповсюдженню засобів масової інформації на повну реалізацію. Процвітаюча Інтернет-культура Бразилії, де такі явно заборонені медіа вільно поширюються в громадських місцях, а також порнографічна індустрія та секс-шопи.

Винятки У Бразилії є близько 35 місць, відкритих або переважно відкритих для публіки, де можна вільно займатися нудизмом, єдиними громадськими місцями є 8 пляжів. Вони не визнаються злочинними, якщо зона, вільна від одягу, є приватною та далеко від вулиці, або через законодавство, коли пляжі регулюються муніципальним указом, наприклад. У 2008 році тут відбулося засідання Міжнародної федерації натуризму, і інтерес до цієї практики зростає.

Канада У Канаді ст.173 Кримінального кодексу забороняє «непристойні дії». У Кодексі немає законодавчого визначення того, що є непристойною дією (окрім того, що оголення статевих органів з сексуальною метою для особи, яка не досягла 16 років), тому рішення про те, який стан роздягнення є «непристойним», а отже, незаконним, залишається на розсуд суддів. Наприклад, судді визнали, що прийняття сонячних ванн оголеним не є непристойним.R. v. Beaupré, 1971, British Columbia Supreme Court. Held: «mere nude sunbathing is not of sufficient moral turpitude to support a charge for doing an indecent act.» Крім того, стрикінг так само не вважаються непристойними.R v Springer, 1975, Saskatchewan District CourtR v Niman, 1974, Ontario Provincial Court Розділ 174 забороняє бути «оголеним» у громадському місці або на виду у публіки без «законного виправдання», але визначає «оголене» лише як «одягнення настільки, що порушує громадську пристойність або порядок». Суди встановили, що оголене плавання не є образливим за цим визначенням.R v Benolkin, 1977, Saskatchewan Court of the Queen's Bench. It was found that «this offence is not aimed at conduct such as swimming nude at an isolated beach, even where the accused misjudges the loneliness of the beach».

Відповідно до статті 173 топлес також не є непристойним вчинком. У 1991 році Гвен Джейкоб була заарештована за те, що вона йшла топлес вулицею в Гуельфі, Онтаріо. У 1996 році апеляційний суд Онтаріо виправдав її на тій підставі, що одягання топлес само по собі не є статевим актом або непристойністю. Справа була передана в наступних справах для припущення, що простий акт публічного оголення не є сексуальним чи непристойним або правопорушенням.District of Maple Ridge v. Meyer, 2000 BCSC 902 (CanLII). See esp. para and . Відтоді рішення суду неодноразово перевіряли та залишали в силі.

На канадському вебсайті з юридичними консультаціями зазначається: «У Канаді існує безліч заплутаних і непослідовних законів про оголення»… Розділ про оголене тіло в громадських місцях є однією з небагатьох сфер Кримінального кодексу, яка потребує згоди генерального прокурора для висунення звинувачень, що передбачає певну сіру зону навколо того, що є незаконним оголеним тілом. За даними урядової прокуратури, згода генерального прокурора потрібна з двох причин: щоб уникнути конкретної шкоди, яка може бути наслідком притягнення до відповідальності невинної особи; а також щоб уникнути загальної шкоди в результаті судового переслідування справи, яка не відповідає інтересам суспільства. Посібник із політики від Служби державного обвинувачення Нової Шотландії перераховує принципи, за якими вони розглядають можливість надання згоди, а саме:

згода зазвичай не надається, якщо нагота відбувається в ізольованому або відокремленому місці; згода зазвичай не надається, якщо поліція або уповноважений правоохоронний орган не попередила ймовірного правопорушника, і таке попередження було явно або неодноразово ігнорувалося; згода зазвичай надається у випадках агресивного ексгібіціонізму; зазвичай згода надається, коли нагота супроводжується непристойною поведінкою або непристойними діями за участю ймовірного правопорушника чи інших осіб (припускаючи, що питання не може бути належним чином вирішено шляхом судового переслідування згідно з іншими положеннями).

У 2022 році була розповсюджена петиція e-3999 про легалізацію публічного оголення («нудизму») в Канаді. Було визначено, що діючі закони є адекватними, оскільки «не всі акти публічного оголення є злочинними», таким чином залишаючи відкритими двері для законного публічного оголення. Генеральний прокурор Канади стурбований «захистом громадськості від шкідливої поведінки» а не публічною наготою як такою. Таке тлумачення закону означає, що тим, хто використовує наготу, щоб спричинити заворушення, все одно можна пред'явити звинувачення, тоді як ті, хто бере участь у оголенні з метою самореалізації, можуть робити це, не побоюючись кримінального переслідування.

Прикладом публічного оголення, яке не є законним, є справа Брайана Колдіна, де пан Колдін наближався до людей, будучи оголеним, у парку та відвідував голі ресторани. Суд встановив, щоR. v. Coldin, O.J. No. 1009 [Coldin] поведінка пана Колдіна не мала зв'язку з філософією натуризму, його поведінка була конфронтаційною, прозелітською та яскравою, і мало демонструвала «прагнення до правди, участь у суспільстві чи індивідуальну самореалізацію і процвітання людини». Натомість Суд визнав, що це було неповагою та покликане шокувати та висловити зневагу. Суд визнав, що метод і місце виразу обличчя підсудного Колдіна не заслуговують на захист.

Стосовно справи Колдіна Суд заявив, що «натуристи знаходять певне задоволення в поведінці бути оголеними, і не просто бути оголеними приватно, наодинці, а бути оголеними в певній формі квазіпублічного місця, наприклад, у натуристському місці. табір. Для них поведінка публічного оголення наповнена сенсом; отже, виразний».R. v. Coldin, O.J. No. 1009 [Coldin] 161 Це вказує на те, що закон визнає захист 2(b) «Хартії» для оголених розваг, але лише для самореалізації.

Німеччина Німеччина має довгу історію дозволу осіб змішаної статі публічно оголених людей у спеціально відведених місцях (наприклад, на пляжах і в парках). Це було правдою до Другої світової війни, після Другої світової війни як у Західній, так і в Східній Німеччині, колись і зараз. У деяких із цих районів одяг необов'язковий, а в інших — заборонений (тобто обов'язкова оголеність). У невідведених місцях поява в оголеному вигляді в громадських місцях «вважається незначним порушенням закону. Судове переслідування може послідувати, якщо інший громадянин ображається, але таких небагато».

Індія