Френсіс Бідл

Френсіс Беверлі Бідл (; 9 травня 1886 — 4 жовтня 1968) — американський юрист і суддя, Генеральний прокурор США під час Другої світової війни. Він також був головним американським суддею під час Нюрнберзького процесу після Другої світової війни та окружним суддею Апеляційного суду третього округу.

Життєпис Френсіс Беверлі Бідл народився 9 травня 1886 року у Парижі, Франція, в сім'ї Елджернона Сідні Бідла та Френсіс Робінсон Бідл. Бідли були видатною філадельфійською родиною. Батько Френсіса Алґернон був юристом, який побудував дуже успішну приватну юридичну практику, а також був викладачем у Пенсільванському університеті.

Френсіс відвідував Гротонську академію у Гротоні, Массачусетс (зараз — Лоуренсівська академія) з 1899 по 1905 рік. У 1909 році Бідл здобув ступінь бакалавра мистецтв з відзнакою у Гарвардському університеті, а у 1911 році — ступінь доктора права з відзнакою з Гарвардської школи права. Після закінчення Гарвардської школи права, протягом одного року (1911—1912) Бідл був помічником судді Верховного суду США Олівера Голмса. У 1912 році Бідл переїхав до Філадельфії, Пенсільванія, став членом адвокатської колегії Пенсільванії та розпочав роботу у філадельфійській юридичній фірмі, заснованій його батьком, Biddle, Paul & Jayne.

У цей час Бідл починає цікавитись політикою. У 1912 році він підтримував кандидатуру Теодора Рузвельта від Прогресивної партії США на посаду президента США. Він також безуспішно балотувався до Сенату штату Пенсільванія. У 1916 році він був делегатом на з'їзді Прогресивної партії. Він розчарувався, коли керівництво партії проголосувало за розпуск і схвалило кандидатуру від Республіканської партії в президенти США.

У 1917 році Бідл перейшов працювати до іншої філадельфійської юридичної фірми — Barnes, Biddle & Myers. Він спеціалізувався на корпоративному праві. Працюючи в Barnes, Biddle & Myers, він захищав пенсільванську залізничну компанію Pennsylvania Railroad у справах про нещасні випадки. У 1918 році Бідл одружився з Кетрін Ґаррісон Чапін, яка стала відомою поетесою. Влітку 1918 року Бідл мобілізувався до армії та почав навчання, щоб стати офіцером артилерії, але Перша світова війна закінчилася до того, як він міг піти на військову службу. Після звільнення з армії Бідл повернувся до юридичної практики, ставши партнером Barnes, Biddle and Myers у 1922 році. У тому ж році він перервав свою приватну юридичну практику, щоб протягом трьох років працювати помічником федерального окружного прокурора США у східному окрузі Пенсільванії. Після цього Бідл повернувся до приватної юридичної практики, завдяки розширенню якої він став активним у місцевій адвокатській колегії, а також у колегії штату. Зокрема, він був членом ради Пенсільванської адвокатської колегії, а також членом окружної екзаменаційної ради адвокатської колегії.

Хоча початково Бідл був республіканцем, у 1932 році він перемкнувся на підтримку Демократичної партії. Зокрема, він агітував проти переобрання Герберта Гувера у 1932 році, і натомість підтримав Франкліна Рузвельта, з яким він навчався у Гротонській академії, а також у Гарвардському університеті. У лютому 1934 року Бідл прийняв пропозицію стати членом комісії, створеної для розслідування стану справ у сфері промисловості з видобування вугілля та заліза. У листопаді 1934 року Бідла призначили Головою Національної ради з трудових відносин. Призначенню Бідла противився Голова Американської трудової федерації на тій підставі, що Бідл був юристом залізничної компанії Pennsylvania Railroad, Great Atlantic & Pacific Tea Company, а також інших корпорацій. Бідл очолював Національну раду з трудових відносин до 1935 року, після чого повернувся до приватної юридичної практики.

Бідл повернувся до державної служби у 1938 році, коли він погодився допомогти, як головний радник, у розслідуванні Конгресу звинувачень у корупції та недобросовісній конкуренції у федеральній корпорації Теннессі Веллі Ауторіті (TVA). Слідча група, яку він очолював, чітко спростувала ці звинувачення та відновила репутацію TVA, а пізніше Бідл охарактеризував відновлення імені TVA як свій найбільший внесок у Новий курс — політики централізації та планування, що запроваджувалась Франкліном Рузвельтом. У 1938—1939 роках він також працював директором класу С і заступником голови Федерального резервного банку.

У 1939 році Франклін Рузвельт, за рекомендацією тодішнього Генерального прокурора США Френка Мьорфі, номінував Бідла на посаду федерального судді Апеляційного суду Третього округу, всупереч рекомендації сенатора Джозефа Ґаффі, який рекомендував на посаду федерального судді іншу людину. У пресі натякали, що таким чином Рузвельт продемонстрував своє незадоволення тим, що раніше Ґаффі не підтримав іншого кандидата на посаду федерального суді, номінованого Рузвельтом. Крім того, у пресі також писали, що такий крок був частиною тактики Рузвельта «карати» сенаторів, які не повністю підтримують його президентські програми, а також винагороджувати тих, хто стовідсотково підтримує Новий курс. 27 лютого 1939 року Юридичний комітет Сенату затвердив призначення Бідла на посаду федерального судді.

Бідл недовго пропрацював федеральним суддею: 4 січня 1940 року Франклін Рузвельт номінував Бідла на пост Генерального соліситора США — юриста, який захищає уряд США у Верховному суді США. 15 січня 1940 року Юридичний комітет Сенату затвердив призначення Бідла на посаду Генерального соліситора США. Коли тодішнього Генерального прокурора США Роберта Джексона призначили суддею Верховного суду США, Бідл став виконуючим обов'язки Генерального прокурора. Крім того, У 1940 році Бідл очолив Службу імміграції та натуралізації. На додаток, Бідл допоміг скласти заяву Рузвельта на підтримку Закону Сміта, на підставі якого переслідувались лідери Комуністичної партії США. Пізніше Бідл жалкував про те, що підтримав цей закон.

25 серпня 1941 року Рузвельт номінував Бідла на посаду Генерального прокурора США. New York Times схвально писала про номінацію Бідла, називаючи його людиною з «чітким, відкритим та незалежним розумом» та зазначаючи, що ліві називають його занадто консервативним, а праві — занадто радикальним, що на думку видання, означало гарну репутацію. Водночас журнал Time називав Бідла «лібералом з джентльментським походженням», який був «гострим мечем» у запровадженні політики Нового курсу. 3 вересня 1941 року Юридичний комітет Сенату схвалив кандидатуру Бідла на посаду Генерального прокурора. На слуханнях щодо його призначення, виникло питання щодо ролі Бідла у нібито прослуховуванні у ньюпортському готелі Гаррі Бріджеса, голови профспілкової організації Конгрес промислових профспілок (). Бідл заперечував, що знав щось про нібито прослуховування Бріджеса та зазначив, що він підтримував прослуховування як метод у справах про шпигунство або викрадення людей, але тільки в обмежених рамках та зі спеціальним дозволом від Генерального прокурора.

У квітні 1945 року помер Франклін Рузвельт, і таким чином, колишній віце-президент Гаррі Трумен став президентом США. На прохання Трумена Бідл пішов у відставку з посади Генерального прокурора США в червні 1945 року. У своїх мемуарах Трумен стверджував, що звільнення Бідла було добровільним, але відповідно до Бідла, він пішов під тиском. У вересні 1945 року Трумен оголосив про призначення Бідла суддею у Нюрнберзькому процесі. У 1947 році Трумен номінував Бідла на посаду представника США у Економічній та соціальній раді ООН, але Сенат, який на той час контролювався республіканцями, відмовився ухвалювати кандидатуру Бідла, оскільки, на думку республіканців, він був занадто ліберальним. Кандидатуру Бідла вилучили зі списку кандидатів на посаду.

З 1950 до 1953 року Бідл був головою політичної організації Американці за демократичні дії (). У 1955 році Бідл став головою Комісії зі створення меморіалу Франкліна Рузвельта, і залишався на цій посаді протягом 10 років. У 1961 році Бідла призначили головою національного комітету Американської спілки захисту громадянських свобод. Він помер 4 жовтня 1968 року у своєму літньому будинку на півострові Кейп-Код.

Діяльність на посаді Голови Національної ради з трудових відносин За короткий строк перебування на посаді Голови Національної ради з трудових відносин Бідл відзначився в основному тим, що постійно боровся із Міністерством юстиції США за примусове виконання рішень Національної ради. За тодішнім законодавством тільки юристи Міністерства юстиції США були уповноважені домагатись у суді виконання рішень Національної ради з трудових відносин. Бідл часто сперечався із тодішнім Генеральним прокурором США Гомером Каммінґсом через затягування Міністерством юстиції забезпечення виконання рішень Національної ради. Каммінґс знаходив недоліки в кожній справі, підготовленій Національною радою, і подавав до суду лише незначну частину справ Національної ради. Виступаючи у Комітеті з трудових відносин Сенату, Бідл зазначив, що за два роки функціонування Національної ради, Міністерство юстиції домагалось судового виконання менше ніж 10 відсотків рішень Національної ради.

Діяльність на посаді судді Апеляційного суду Третього округу Коли Бідла призначили суддею Апеляційного суду Третього округу, під юрисдикцією суду знаходились штати Пенсільванія, Делавер та Нью-Джерсі. За короткий строк перебування Бідла на посаді судді, він розглядав здебільшого господарські та цивільні справи, а саме, спори щодо трастів, інші майнові спори, а також справи про тілесні ушкодження. Крім того, Бідл розглядав й адміністративні справи, а саме, спори із Національною радою з трудових відносин, колективні трудові спори, та податкові спори.

У спорі між Національною радою з трудових відносин та компанією Swank Products, Бідл ухвалив рішення на користь Swank Products. У цій справі Національна рада намагалась запобігти формуванню внутрішньої профспілки, покладаючись на положення Закону про національні трудові відносини, яке забороняло формування профспілок самою компанією, її менеджментом. Розглянувши обставини справи, Бідл дійшов висновку, що внутрішня профспілка, про яку йшлося у справі, була профспілкою, створеною власне працівниками компанії, а не менеджментом компанії. На цій підставі Бідл відмовився застосовувати рішення Національної ради, яке приписувало Swank Products не визнавати внутрішню профспілку.

У колективному трудовому спорі Бідл ухвалив рішення на користь профспілок. У цій справі перед апеляційним судом постало питання, чи має право федеральний суддя забороняти дії представників профспілок, зокрема, страйк та пікетування. Закон Норріса-Ла Ґуардія не дозволяв федеральним судам видавати заборони, зокрема, на страйк та пікетування. Позивач, компанія Wilson & Co, вказував на те, що страйк та пікетування, організовані профспілками, були незаконними відповідно до законодавства Пенсільванії. Бідл на це відповів, що в контексті Закону Норріса-Ла Ґуардія законність чи незаконність страйку та пікетування не мала значення, і дійшов висновку, що у цій справі федеральний суд не мав права видавати заборону.

Діяльність на посаді Генерального соліситора США За час перебування на посаді Генерального соліситора США Бідл виграв 15 з 16 справ, у яких він представляв уряд США у Верховному суді США. Однією з найважливіших таких справ була справа «США проти Darby Lumber Co». У цій справі перед Верховним судом постало питання два головних питання: (1) чи має Конгрес конституційні повноваження забороняти поставки між штатами пиломатеріалів, вироблених працівниками, чия заробітна плата нижча встановленого мінімуму або тижнева кількість робочих годин із такою оплатою праці більше встановленого максимуму; та (2) чи має Конгрес повноваження забороняти наймання робітників у виробництві товарів «торгівлі між штатами» за оплату праці та години, відмінні від встановлених федеральними стандартами праці. Верховний суд США одностайно дав ствердну відповідь на обидва питання.