Російське радянське урядове бюро (1919-1921), іноді відоме як «Радянське бюро», — була неофіційною дипломатичною організацією, створеною Російською Радянською Федеративною Соціалістичною Республікою в США під час громадянської війни в Росії. Радянське бюро в першу чергу функціонувало як торговельне та інформаційне агентство радянського уряду. У 1919 році за підозрою в участі в політичній підривній діяльності правоохоронні органи за наказом Комітету Луска законодавчого органу штату Нью-Йорк провели обшук у Радянському бюро. На початку 1921 року діяльність Бюро було припинено.
Історія Заснування Десь у січні 1919 року кур'єр, що діяв від імені уряду Радянської Росії, зв'язався з Людвігом Мартенсом, авторитетним редактором газети , газети Російської соціалістичної федерації Соціалістичної партії Америки, призначивши його своїм представником у Сполучених Штатах.<ref name=Lusk643>Archibald E. Stevenson (ed.), Revolutionary Radicalism: Its History, Purpose and Tactics with an Exposition and Discussion of the Steps being Taken and Required to Curb It ... : Part 1: Revolutionary and Subversive Movements Abroad and At Home, Vol. 1. Albany, NY: Lyon, 1920; pg. 643.</ref> Було вжито заходів для організації офісного штату, в тому числі комерційного відділу на чолі з промисловцем Абрагамом А. Геллером, дипломатичного відділу на чолі з колишнім керівником Фінського інформаційного бюро Сантері Нуортева та юридичного відділк на чолі з лідером Соціалістичної партії Моррісом Гіллквітом.
19 березня 1919 року Мартенс зв'язався з Державним департаментом США з метою вручити дипломатичні вірчі грамоти, підготовлені для нього наркомом закордонних справ Георгієм Чичеріним.Todd J. Pfannestiel, Rethinking the Red Scare: The Lusk Committee and New York's Crusade Against Radicalism, 1919-1923. New York: Routledge, 2003; pg. 37. Чичерін уповноважив Мартенса заволодіти всім нерухомим майном і майном, що раніше належало посольствам і консульствам Тимчасового уряду Росії, отримувати і виплачувати гроші від імені радянського уряду, а також вимагати і відповідати на всі судові претензії від імені Радянської Росії.
Оскільки економіка Радянської Росії була на межі колапсу, адміністрація Вудро Вільсона не бажала надавати офіційне дипломатичне визнання, однак натомість зберігала вичікувальну позицію, дозволяючи радянському уряду створити тимчасове агентство в Нью-Йорку.Pfannestiel, Rethinking the Red Scare, pg. 38. Бюро російського радянського уряду було тимчасовою організацією, заснованою Мартенсом замість визнаного дипломатичного посольства. Бюро мало офіси в "World Tower Building", розташованому за адресою 110 West 40th Street на Мангеттені. Stevenson (ed.) Revolutionary Radicalism, vol. 1, pg. 639.
Було найнято 35 співробітників, у тому числі колишнього редактора «» та прихильника Комуністичної робочої партії Григорія Вайнштейна як офіс-менеджера.Theodore Draper, The Roots of American Communism. New York: Viking Press, 1957; pg. 162. Як адміністративний голова, комерційний аташе та фінансовий радник Юліус Хаммер, батько Арманда Хаммера, отримав завдання забезпечувати підтримку Російського Радянського урядового бюро та фінансував Бюро шляхом відмивання грошей, отриманих від незаконного продажу контрабандних алмазів через його компанії Allied Drug, а його партнер по Allied Drug, Абрахам А. Геллер, очолював комерційний відділ Бюро. Як зазначив історик Теодор Дрейпер, природа і діяльність Радянського бюро були незвіданими: "Для бюро Мартенса не було прецедентів. Воно було створено як дипломатична місія, без дипломатичного визнання. Воно складалося переважно з американців, а решта, як і сам Мартенс, були відрізані від прямих контактів з Росією протягом багатьох років. Єдиним способом зв'язку були кур'єри, але вони були настільки повільними і непевними, що Мартенсу знадобилося два місяці, щоб зв'язатися з радянським урядом".
Таємна місія до Росії в березні 1919 року, проведена представником адміністрації Вільсона Вільямом К. Булліттом для оцінки економічної та політичної системи там, завершилася негативним звітом, в якому наголошувалося на різних звірствах, скоєних від імені більшовицького режиму, фактично позбавляючи будь-яких шансів на офіційне визнання ініціативи Мартенса. Незважаючи на рішення відмовитися від офіційного визнання, Державний департамент не став негайно домагатися усунення Мартенса, натомість вирішив порадити американцям бути «надзвичайно обережними» у своїх відносинах з Радянським бюро.Pfannestiel, Rethinking the Red Scare, pg. 39.
Торговельна агенція Зважаючи на те, що шанси на офіційне визнання були явно були втрачені з самого початку, Радянське бюро зосередило свої зусилля на налагодженні комерційних контактів з американським бізнесом. Мартенс намагався заволодіти активами, які раніше належали Тимчасовому уряду, і використати ці кошти як частину програми на 200 мільйонів доларів для придбання товарів і засобів виробництва для більшовицького уряду Росії, що бореться за владу.Pfannestiel, Rethinking the Red Scare, pg. 45. Мартенс заявив, що з поваленням Тимчасового уряду в результаті російської революції 1917 року посада посла Бориса Бахметева стала вакантною, а активи, які раніше належали йому, легально перейшли до нового режиму.
У той час як зусилля отримати величезні активи зійшли нанівець, контакти з американськими компаніями, які прагнули мати справу з Радянською Росією, виникли швидко і шалено. Наприкінці першого місяця права рука Мартенса, фінський соціаліст Сантері Нуортева, заявив пресі, що «ми завалені проханнями про комерційні зв’язки».New York Times, March 28, 1919. Cited in Pfannestiel, Rethinking the Red Scare, pg. 46.
Цей темп прискорився у квітні 1919 року, коли Російське бюро розіслало листи із запитами до 5 000 американських фірм та розповсюдило прес-підбірки до 200 газет, орієнтованих на торгівлю.Pfannestiel, Rethinking the Red Scare, pg. 56. Численні фірми зацікавилися та надіслали своїх представників до Нью-Йорка для прямих переговорів із Мартенсом та його колегами, серед яких були такі промислові гіганти, як Ford Motor Company, м’ясопакувальники Armor and Company та Swift and Company, виробник сільськогосподарської техніки International Harvester, компанія з виготовлення бавовняної продукції Marshall Field and Company і Sears, Roebuck and Company.Pfannestiel, Rethinking the Red Scare, pp. 56-57.
Дійсно, протягом короткого періоду активної діяльності радянського торговельного агентства, припиненої внаслідок рейду 12 червня 1919 року, з Російським бюро зв'язалася приблизно 941 американська компанія, яка прагнула продавати товари до Радянської Росії або отримувати товари з неї.Pfannestiel, Rethinking the Red Scare, pg. 58. До кінця 1919 року Радянське бюро підписало контракти на загальну суму майже 25 мільйонів доларів.Pfannestiel, Rethinking the Red Scare, pg. 62. Це було лише першою ластівкою у зростаючому потоці торгівлі, а до травня 1920 року радянські контракти з американськими компаніями перевищили позначку у 300 мільйонів доларів.
Пропагандистське агентство
На додаток до своєї ролі торгового представництва уряду Радянської Росії в Америці, Російське бюро також виконувало пропагандистську функцію, намагаючись протидіяти "кампанії навмисного перекручування фактів, яку ведуть вороги російських робітників" у пресі."To the Reader," Soviet Russia, vol. 1, no. 1 (June 7, 1919), pg. 1. З перших днів свого існування Радянське бюро видавало щотижневий інформаційний бюлетень, який згодом перейшов до журнального формату під назвою "Радянська Росія": Тижневик, присвячений поширенню правди про Росію, з 9 червня 1919 року.Masthead, Soviet Russia, vol. 1, no. 1 (June 7, 1919), pg. 1."Радянська Росія" включала передруки промов чиновників Російського бюро,див. наприклад, Сантері Нуортева, "Можливості торгівлі в Радянській Росії: Промова на з'їзді виробників трикотажних виробів у Філадельфії, 4 червня", Soviet Russia, vol. 1, no. 2 (June 14, 1919), pp. 9-10. новини та коментарі на підтримку радянської сторони у громадянській війні, що тривала в Росії,див., наприклад, Макс М. Зіпін, "Антисемітизм уряду Колчака", Soviet Russia, vol. 1, no. 3 (June 21, 1919), pp. 4-6. а також заяви вищих посадових осіб радянського уряду з питань торгівлі та світової політики.див. наприклад, Юрій Ларін, "Економічна реконструкція в Радянській Росії наприкінці лютого 1919 року", Soviet Russia, vol. 1, no. 3 (June 21, 1919), pp. 8-9.
У той час як публікація такого тарифу здавалася слушною для Радянського бюро та його політичних прихильників, присутність більшовицької пропагандистської агенції в самому центрі Нью-Йорка стала загальновідомим тривожним сигналом для консервативних опонентів радянського режиму. Російське радянське державне бюро стало головною мішенню так званого Комітету Луска, створеного законодавчими зборами штату Нью-Йорк для розслідування радикальної діяльності в штаті Нью-Йорк.
Відносини з американським комуністичним рухом Мартенс і його співробітники прийняли низку запрошень виступити на радикальних зборах у Нью-Йорку та інших місцях, діяльність, яка викликала гнів консервативних сил в Америці.Stevenson (ed.), Revolutionary Radicalism, vol. 1, pg. 644. Мартенс підтримував тісний контакт і теплі стосунки з Соціалістичною партією Америки і Комуністичною робочою партією Америки (CLP), які виникли з організованого лівого крила Комуністичної партії США наприкінці 1919 року.
Відносини з конкуруючою Комуністичною партією Америки були, однак, холодними, оскільки потужна Російська соціалістична федерація цієї організації прагнула контролювати діяльність і гаманець Мартенса та Радянського бюро в Америці. Історик чітко підсумував перспективу комуністичного крила російської колонії в Америці: «Лідери Російської Федерації... без вагань поширили свою юрисдикцію на офіційне радянське відомство... Вони вважали, що комерційні та торговельні відносини були безглуздими цілями. Мало значення лише поширення пролетарської революції. Якби революція перемогла за межами Росії, тоді комерційні і торгові відносини виникли б самі собою. Якщо світова революція зазнає невдачі, комерційні та торговельні відносини не допоможуть російській революції вижити. По суті, американські росіяни сприйняли буквально те, що говорили самі російські лідери про необхідність світової революції, щоб врятувати російську революцію, і, роблячи це, вони стали більш доктринерами, ніж їхні вчителі» Draper, The Roots of American Communism, pp. 162-163.
У той час як нарком закордонних справ Чичерін остаточно став на бік Мартенса, зберігаючи фінансову та організаційну незалежність від Комуністичної партії США, відносини між Радянським бюро та партією були зірвані.
Рейд 28 березня 1919 року та 11 квітня 1919 року The New York Times'' опублікувала статті із закликом закрити те, що вона вважала нелегальним представництвом Радянського бюро.
Комітет Луска в Нью-Йорку та низка урядових установ провели розслідування щодо Російського радянського урядового бюро до того, як його офіс був обшуканий, включаючи розслідування Міністерства юстиції США, Міністерства фінансів США, Управління військової розвідки та Ради з питань військової торгівлі.Pfannestiel, Rethinking the Red Scare, pg. 63. Інформація була надана відповідно до запиту, причому співробітник радянського бюро Еванс Кларк зазначив помічнику директора Ради з питань військової торгівлі Дж. М. Бодману на зустрічі 25 квітня 1919 року, що бюро "не має чого приховувати" і "з радістю надасть інформацію тим, хто має на неї право". Крім того, Мартенс і його адвокат Чарльз Рехт особисто зустрічалися з чиновниками Міністерства юстиції у квітні та травні, а Кларк їздив до Вашингтона, щоб проконсультуватися з особистим секретарем генерального прокурора США О. Мітчеллом Палмером.Pfannestiel, Rethinking the Red Scare, pp. 63-64.