Beatragus hunteri ), є видом антилоп, що перебуває під загрозою зникнення, і наразі зустрічається лише в Кенії вздовж кордону із Сомалі. Вперше вид був описаний у 1888 році.Description of Hunter's antelope. Це єдиний живий представник роду Beatragus, хоча інші види відомі за скам'янілостями. Глобальна популяція оцінюється в 300–500 тварин, в неволі немає жодної особини.King, J., Craig, I., Andanje, S. and Musyoki, C. (2011) They Came, They Saw, They Counted, SWARA, 34: (2).James Probert, Ben Evans, Sam Andanje, Richard Kock and Rajan Amin. Згідно з документом, підготовленим Міжнародним союзом охорони природи, «втрата Beatragus hunteri стане першим вимиранням роду ссавців на континентальній Африці в сучасній історії людства».
Опис Beatragus hunteri — це антилопа середнього розміру, від темно-коричневого до рудувато-коричневого кольору, з переважно білими всередині вухами та білим хвостом. Антилопа має дуже гострі, ліроподібні роги, які не мають прикореневої ніжки та виступають на три чверті своєї довжини. З віком шерсть антилоп темніє до темно-сірого кольору, а кількість виступів уздовж рогів збільшується. У тварин є великі темні залози під очма, які використовуються для позначення території і дають їм назву «чотириока антилопа». Вони мають білі «окуляри» навколо очей і перевернутий білий шеврон, що проходить між очима. Роги, копита, вим'я, ніздрі, губи і кінчики вух — чорні. Самці та самки мають схоже забарвлення, хоча самці трохи більші з товщими рогами та темнішою шерстю.Sclater, P. L. (1889) Description of Hunter's antelope.Dracopoli, I. N. (1914) Some notes on the game animals of Jubaland.Dorst, J. and P. Dandelot.Kingdon, J. (1982) East African Mammals.Kingdon, J. (1997) The Kingdon Field Guide to African Mammals.Butynski, T. M. (2000) Independent Evaluation of Hirola antelope (Beatrugus hunteri) conservation status and conservation action in Kenya.
Кілька джерел зафіксували точні вимірювання особин Beatragus hunteri. Нижче наведені максимальні та мінімальні значення, взяті з усіх джерел: висота в холці: 99–125 см, маса тіла: 73–118 кг, довжина тіла з головою: 120–200 см, довжина рогу: 44–72 см, розмах рогів (найбільша зовнішня ширина): 15–32 см, довжина хвоста: 30–45 см, довжина вуха: 19 см.Best, G. A. F., Edmond-Blanc, F. and Courtenay Witting, R. (eds.) (1962) Rowland Ward’s Records of Big Game. Немає даних про те, скільки живуть ці антилопи в дикій природі, але відомо, що в неволі вони живуть 15 років.
Таксономія Науковці вважають, що атилопа належить до підродини Alcelaphinae у родині Bovidae, але досі точаться дебати щодо роду, до якого її слід віднести. Рід Alcelaphinae, окрім цього виду, також містить антилоп конгоні, антилопу гну та топі, корригум, бубала біломордого, блесбок, тянг і цессебе.
Коли антилопу Beatragus hunteri вперше описали, вона отримала англійську назву Hunter's hartebeest. Незважаючи на це, вид був поміщений в рід Damaliscus з разом із антилопою топі і отримав наукову назву Damaliscus hunteri.Haltenorth, T. and Diller, H. (1977) A Field Guide to the Mammals of Africa Including Madagascar.Walther, F. R. (1990) Hartebeests, Grzimek's Encyclopedia of Mammals. пізніше вид помістили до власного роду як Beatragus hunteri.Simpson, G. G. (1945) The principles of classification and a classification of mammals.Gentry, A. W. (1990) Evolution and dispersal of African Bovidae.Pitra, C., Kock, R., Hofmann, R. and Lieckfeldt, D. (1998) Molecular phylogeny of the critically endangered Hunter’s antelope (Beatragus hunteri, Sclater 1889).Estes, R. D. (1999) Hirola: Generic status supported by behavioral and physiological evidence.
Нещодавні генетичні аналізи каріотипічної та мітохондріальної ДНК підтверджують теорію про те, що вид відрізняється настільки сильно від топі, що його слід віднести до окремого роду.Kumamoto, A. T., Charter, S. J., Houk, M. L. and Frahm, M. (1996) Chromosomes of the Damaliscus (Artiodactyla, Bovidae): Simple and complex centric fusion rearrangements. Beatragus hunteri також різняться своєю унікальною поведінкою. Ні Alcelaphus, ні Damaliscus не займаються флеменом, тобто коли самець пробує на смак сечу самки, щоб визначити її готовність до парування. Це єдині роди голоподібних, які втратили таку поведінку. Beatragus hunteri все ще займається флеменом, хоча це менш очевидно, ніж в інших видів.Estes, R. D. (1991) The Behaviour Guide to African Mammals.Andanje, S. A. and Goeltenboth, P. (1995) Aspects of the Ecology of the Hunter's Antelope or Hirola (Beatrugus hunteri, Sclater, 1889) in Tsavo East National Park, Kenya.
Рід Beatragus виник приблизно 3,1 мільйона років тому і колись був широко розповсюджений на континенті, що підтверджують численні скам'янілості, знайдені в Ефіопії, Джибуті, Танзанії та Південній Африці.Gentry, A. W. and Gentry, A. (1978) Fossil Bovidae (Mammalia) of Olduvai Gorge, Tanzania: Part 1.Thomas, H., Coppens, Y., Thibault.
Екологія Антилопа Beatragus hunteri пристосована до посушливого клімату. Середовища їх проживання коливаються від відкритих лук із рідкими чагарниками до лісистих саван із низькими чагарниками та розкиданими деревами, найчастіше на піщаних ґрунтах.Bunderson, W. T. (1981) Ecological separation of wild and domestic mammals in an East African Ecosystem. Антилопа може довгий час обходитися без води.Dahiye, Y. M. (1999) Population Size and Seasonal Distribution of the Hunter’s Antelope or Hirola (Beatragus hunteri, Sclater, 1889) in Southern Garissa, Kenya. Beatragus hunteri віддає перевагу короткій зеленій траві.Andanje, S. A. (2002) Factors limiting the abundance and distribution of hirola (Beatragus hunteri) in Kenya .
Beatragus hunteri ведуть загалом осілий спосіб життя, проте у сухий сезон часто переміщуються у пошуках трави.Bunderson, W. T. (1985) The Population, Distribution and Habitat Preferences of the Hunter's Antelope Damaliscus hunteri in north-east Kenya. Вони віддають перевагу травам із високим співвідношенням листя до стебла, а види вважаються важливими в їх раціоні. Антилопи добре пристосовані до споживання місцевої сухої трави та інших грубих кормів.Hofmann, R. R. (1996) Hirola: Translocation to Tsavo NP and new scientific information.
Beatragus hunteri часто зустрічаються в асоціаціях з іншими травоїдними видами, зокрема з ориксом, газеллю Ґранта, зеброю Берчелла та топі. Натомість вони уникають антилоп гну, буйволів та слонів.Andanje, S. A. (1997) Hirola monitoring progress report: update analysis of animal movement, location and herding. Також вид не конкурує з домашньою великою рогатою худобою, оскільки віддає перевагу короткій траві.
Соціальна структура і відтворення Самиці антилоп народжують насамоті і можуть залишатися окремо від стада до двох місяців, що робить їх уразливими до хижаків. Згодом самиця знову приєднується до стада, що складається з самок та їх дитинчат. Маточні стада налічують від 5 до 40 тварин, хоча середній розмір стада зазвичай становить 7-9 особин. Їх зазвичай супроводжує дорослий самець.Andanje, S. A. and Ottichilo, W. K. (1999) Population status and feeding habits of the translocated sub-population of Hunter's antelope or hirola (Beatragus hunteri, Sclater, 1889) in Tsavo East National Park, Kenya.
Молоді антилопи покидають ясельне стадо у віці приблизно дев'яти місяців і утворюють тимчасові групи. Вони можуть збиратися в змішані або одностатеві невеликі стада; молоді самці можуть формувати холостяцькі стада від 2 до 38 особин; неповнолітні самиці можуть приєднуватися до дорослого самця; якщо немає інших антилоп свого виду, молоді антилопи можуть приєднатися до стада газелей Гранта, чи просто проводити більшу частину часу наодинці.
Дорослі самці намагаються закріпитися на території з гарним пасовиськом. Площа цих територій сягає 7 квадратних кілометрів і позначені послідом, виділеннями з підошвеноямкових залоз і місцями ямками, де самці шкрябають ґрунт копитами та ріжуть рослинність ногами. Існує припущення, що при низькій щільності популяції дорослі самці відмовляються від захисту власної території і замість цього йдуть за стадом.Gosling, L. M. (1986) The evolution of mating strategies in male antelopes. Самиці не захищають територію, але мають домашні ареали, які перекривають території кількох дорослих самців. Розмір домашнього ареалу стада коливається від із середнім розміром .
Стада самиць з телятами є відносно стабільними, але стада холостяків дуже нестабільні. У 1970-х роках спостерігали, як вони утворюють скупчення до 300 особин, щоб скористатися обмеженими, але просторово згрупованими ресурсами під час сухого сезону (Bunderson, 1985). Інформація про територіальність самців і те, як це пов'язано з успіхом спаровування, відсутня (Butynski, 2000).
Молодняк народжується з вересня по листопад. Дані про вік статевої зрілості та період вагітності недоступні для диких популяцій, однак у неволі вагітність становила приблизно 7,5 місяців (227–242 дні), при цьому одна самка спаровувалася у віці 1,4 року та народжувала в 1,9 року. Ще одна пара Beatragus hunteri спаровувалася, коли їм було 1,7 року.Smielowski, J. (1987) A note on the reproductive biology of the Hunter's antelope or hirola (Damaliscus hunteri – Sclater, 1889) in the zoo environment. У неволі однією з головних причин смертності є рани, спричинені агресією всередині стада, в тому числі агресією між самицями.Probert, J. (2011) The Tsavo hirola: current status and future management .
Загрози Причини історичного зменшення чисельності Beatragus hunteri невідомі, але, ймовірно, це поєднання факторів, що включають хвороби (зокрема, чуму великої рогатої худоби), полювання, сильні посухи, конкуренцію за їжу та воду з домашньої худоби та втрату середовища існування, спричинену вторгненням деревних рослин, як результат винищення слонів у межах свого ареалу.Magin, C. (1996) Hirola Recovery Plan.
Антилопа віддає перевагу територіям, які використовуються для випасу домашньої худоби, що піддає їх підвищеному ризику таким захворюваням, як туберкульоз.Macdonald, D.W. (2006) The Encyclopedia of Mammals. Вони вразливі до браконьєрства.
Чисельність популяції Природний ареал становить не більше 1500 км 2 на кенійсько-сомалійському кордоні, але є також переселена популяція в національному парку Східний Цаво. Природна популяція в 1970-х роках, ймовірно, нараховувала 10 000–15 000 особин, але між 1983 і 1985 роками спостерігалося зниження на 85–90%. Підрахунок в 1995 і 1996 роках показав, що популяція налічує приблизно 1300 особин. Дослідження 2010 року оцінило популяцію виду в 402–466 тварин.
Переселена популяція була створена в кенійському національному парку Східний Цаво із переміщеннями в 1963 та 1996 роках. Під час переміщення в 1963 році було випущено 30 тварин, і перше дослідження в грудні 1995 року показало, що на той час у Цаво було принаймні 76 особин. Через вісім місяців перевезено ще 29 антилоп, які також були випущені в Цаво, щонайменше шість з яких на той час були вагітні. До грудня 2000 року популяція виду в Цаво повернулася до 77 особин, а до 2011 року популяція оцінювалася в 76 особин.
Стан і збереження Beatragus hunteri перебуває під загрозою зникнення, і їх кількість у дикій природі продовжує скорочуватися. У дикій природі налічується від 300 до 500 особин, і жодна особина сьогодні не утримується в неволі. Це робить їх дуже вразливими перед браконьєрством.