Ватиканський кодекс (; Bibl. Vat., Vat. gr. 1209), умовне позначення B, або 03, згідно з системою Грегорі-Аланд, δ 1 згідно з системою von SodenaCaspar René Gregory: Die griechischen Handschriften des Neuen Testament. Leipzig: J. C. Hinrichs'sche Buchhandlung, 1908, s. 32.) — рукопис Старого і Нового Заповітів, один з найстаріших та найголовніших рукописів Нового Заповіту, написаний давньогрецькою мовою (діалект Койне), датується початком IV століттяKurt und Barbara Aland: Der Text des Neuen Testaments. Deutsche Bibelgesellschaft, Stuttgart 1991, ISBN 3-438-06011-6, S. 118. Назва кодексу походить від місця зберігання, символ B дав ще Wettstein, символ 03 — Грегорі. Також у списку рукописів Септуагінти, відповідно до класифікації Альфреда Радафса отримав символ В. Більш ніж 500 років зберігається у Ватиканській бібліотеці (Gr. 1209)Aland i Aland 1989, s. 118Liste Handschriften: Kodeks B/03 (GA). W: INTF [on-line]. Münster Institute. .
Кодекс став відомий завдяки листуванню Еразма Ротердамського з префектами Ватиканської бібліотеки, але його текст довго не був доступний. Витяг з тексту рукопису було зроблено недосконало з численними помилками, і це було причиною багатьох непорозумінь. Тільки під кінець XIX століття, текст рукописи став повністю доступний для наукових досліджень.
Це один з найстарших і найкращих рукописів грецької Біблії, до моменту відкриття Синайського кодексу не було рівних у світіF. H. A. Scrivener: Six Lectures on the Text of the New Testament and the Ancient Manuscripts. Cambridge: 1875, p. 26.. Критики тексту високо цінують текст рукопису і є одним з найбільш видаваних рукописів. Кодекс зберігся і донині в дуже хорошому стані, тому що часто не використовувався.
Особливості рукопису
Ватиканський кодекс написаний на тонкому пергаменті, 27 см на 27 см. Грецький текст рукопису відбиває Александрійський тип тексту. I категорія Аланда.
Кодекс був написаний в АлександріїF.C. Burkitt, Texts and Studies, p. VIII—IX.. Кодекс перебував в Константинополі, в XV столітті на Базельскому соборі був переданий Папі Римському.
З цього часу кодекс перебуває у Ватиканській бібліотеці (Vat. gr. 1209).
Спочатку рукопис складався близько 820 високоякісних пергаментових аркушів (71 втратилось)F. G. Kenyon: Our Bible and the Ancient Manuscripts. Wyd. 4th. London: 1939.. На 607 сторінках (спочатку 658) містився майже весь Старий Завіт (Септуагінта), і на 142 додаткових сторінках (спочатку 162) — майже весь Новий Завіт. Порядок книг Старого Завіту від Буття до Другої книги хроніки є така сама, що і в інших рукописах, а потім розміщений в наступному порядку: 1 Книга Езри, 2 Книга Езри, Псалми, Притчі, Екклезіяст, Пісня над піснями, Книга Йова, Книга мудрості, Книга Ісуса Сина Сираха, Книга Естер, Книга Юдити, Книга Товита, 12 малих пророків (Осія — Малахія), Книга пророка Ісаї, Книга пророка Єремії, Книга пророка Варуха, Плач Єремії, Книга Пророка Єремії, Книга пророка Єзекіїля і Книга пророка Даниїла. Порядок пророків підтверджується тільки один рукопис — Codex MarchalianusHenry Barclay Swete: An Introduction to the Old Testament in Greek. Cambridge: 1902, s. 105.. Окремі розділи Нового Завіту слідують в такому порядку: Євангеліє, Діяння Апостолів, Соборні послання і листи Павла. Цілком можливо, що на початку оригінальний кодекс також включав деякі апокрифічні книги Нового Заповіту в кінці, як Синайський кодекс, так і Олександрійський та інші рукописи, хоч можливо, що навіть не мав АпокаліпсисAlexander Souter: The Text and the Canon of the New Testament. London: 1913, s. 20.Robert Waltz: Manuscript B (03). in: Encyclopedia of Textual Criticism [on-line]. 2001. [dostęp 2012-01-25]. Аланд вважав, що в ньому вміщує як і Апокаліпсис, так і писання Апостольських отців. Натомість, Джеймс Кейт Елліотт припускав, що ніколи не містив АпокаліпсисDavid C. Parker: An Introduction to the NT Manuscripts and Their Texts. Cambridge: Cambridge University Press, 2008, s. 72.ISBN 978-0-521-71989-6..
У Старому Завіті відсутня Буття 1,1 — 46,28 (31 карт); Псалми 105,27 — 137,6 (20 картки); Книги Маккавеїв 1-4 Молитва МанасіїBruce M. Metzger, Manuscripts of the Greek Bible: An Introduction to Greek Palaeography, New York — Oxford: Oxford University Press, 1981, s. 74 . У Новому Завіті не вистачає Пастирські послання (1 Тимофія, 2 Тимофія, Тита, до Филимона) До Євреїв закінчується на 9,13; Апокаліпсис. В сумі є то 10 листків. В XV столітті були додані рукописні доповнення на місці відсутньої частини до Євреїв і в Апокаліпсисі (пізніше він був позначений як рукопис 91).
Довгші тексти і вірші Євангеліє від Матвія 12,47 ; 16,2б-3 ; 17,21 ; 18,11 ; 23,14; Євангеліє від Марка 7,16 ; 9,44.46 ; 11,26 ; 15,28 ; довше закінчення Євангелії від Марка (16,8-20); Євангеліє від Луки 17,36 ; 22,43-44; Євангеліє від Івана 5,4 ; Христос і грішниця (Івана 7,53 — 8,11); Діяння Апостолів 8,37 ; 15,34; 24,7 ; 28,29; До римлян славослів'я після 16,23 (16,24 був покинутий). 1-е Петра 5,3.
Відсутній текст
Від Матвія 5:44 — ευλογειτε τους καταρωμενους υμας, καλως ποιειτε τοις μισουσιν υμας (благословляйте тих, хто проклинає вас, хто ненавидить вас)K. Aland, M. Black, B. Metzger, A. Wikgren: The Greek New Testament (3. ed.). Stuttgart: United Bible Societies, 1983, s. 16. ; Від Матвія 10,37б — και ο φιλων υιον η θυγατερα υπερ εμε ουκ εστιν μου αξιος (і той, хто любить сина або дочку більше, ніж Мене, той Мене), ця фраза також обходить c Кодекс БезиNA26 1991, s. 26.. В молитві Отче наш відсутнє славослів'я Господа (Мф 6,13) Луки 9,55б-56а — και ειπεν, Ουκ οιδατε ποιου πνευματος εστε υμεις; ο γαρ υιος του ανθρωπου ουκ ηλθεν ψυχας ανθρωπων απολεσαι αλλα σωσαι («і він сказав: Не знаєте, якого ви духа, бо Син Людський не для того прийшов, щоб губити душі людські, а спасати»); фрази тої не має в наступних кодексах: Синайськім, Єфремовим, Regius, Koridethi, Zacynthius, 33, 700, 892, 1241, syr, copboNA26 1991, s. 190.. Ті опущення характерні для Александрійського тексту.
Додаток в Євангелії від Матвія 27,49. Тим не менш, в Євангелії від Матвія 27,49 знаходиться характерний для рукописів Александрійської сім'ї додаток: ἄλλος δὲ λαβὼν λόγχην ἒνυξεν αὐτοῦ τὴν πλευράν, καὶ ἐξῆλθεν ὕδορ καὶ αἷμα (інший взяв спис, пробив Йому бік, і зараз вийшла вода і кров), текст той походить з Євангелія Івана 19,34. Крім Кодексу Ватиканського, є він в Євангелії від Матвія в Синайському кодексі, Єфрема, Regius, Наняньському, Тішендорф IV, рукописах 1010 і 1293. Також присутній в деяких рукописах Вульґати, перекладах сирійських та ефіопськихNA26 1991, s. 84.. Відомий був Іван ЗолотоустийK. Aland, M. Black B. Metzger, A. Wikgren: The Greek New Testament (3. wyd.). Stuttgart: United Bible Societies, 1983, s. 113.. Вважається, що додаток був введений в Євангелії від Матвія під впливом боротьби з докетизмомMetzger 2001, s. 59.
Історія кодексу
Невідомі початки кодексу
Місце виникнення кодексу є предметом спекуляції. Горт пропонував Рим, з огляду на певну схожість до Вульгати. Скит висловлювався за Кесарію, інші запропонували південну Італію або Александрію (Кенйон, БуркітF. C. Burkitt, «Texts and Studies», s. VIII—IX.). Тішендорф, Скрівенер, Батифол також Скит вірили, що біля Синайського кодексу є одним з п'ятдесяти примірників біблій, підготованих Євсевієм за дорученням Костянтина Великого в 332 році. На думку Скита кодекс був відторгнутий імператором, оскільки не заключав канонів Євсевія, заключав багато коректорських нотаток, а крім того бракувало в ньому книг МаккавейськихT. C. Skeat, The Codex Sinaiticus, the Codex Vaticanus and Constantine. «JTS» 1999. 50, s. 583—625..
Найбільш імовірним місцем виникнення є Александрія. Вказує на неї стислий зв'язок з коптськими перекладами однаково текст Старого як і Нового Заповіту, а також черговість книг, сумісна з тим, що виник небагато пізніше каноном Афанасія (у 367 році). За єгипетським походженням крім того промовляє — подібно як в Александрійському кодексі — коптський вигляд літер в заголовках, особливо літера «мі», яка отримує коптський вигляд не тільки в заголовках, але також в принциповому тексті на кінці лінії, де простір був більш заощаджуванийFrederic G. Kenyon, Handbook to the Textual Criticism of the New Testament, London², 1912, s. 84..
У VI столітті зберігався у бібліотеці в Кесарії разом з Синайським кодексом (ця сама система поділу тексту Діяння апостолів). Звідси переданим був до Константинополя, до Італії попав імовірно під час Флорентійського собору (1438—1445)T.C. Skeat, The Codex Vaticanus in the 15th Century, JTS 35 (1984), s. 454—465); T. C. Skeat, The Codex Vaticanus in the 15th Century, w: T. C. Skeat i J. K. Elliott, The collected biblical writings of T. C. Skeat, Brill 2004, s. 131.. Кодекс не міг виникнути перед 313 роком, оскільки виконаний з пергаменту високої якості, а складеним був через професійних писарів. Його кошти виконання були занадто високі, щоб міг собі на то дозволити переслідувана церква. Оскільки не заключає Канонів Євсевія, в його випадку можливу є більш рання дата ніж 325 (інші основні кодекси містять їх) і тим самим міг виникнути раніше ніж Синайський кодекс. Володіє також менше декорацією, а тото також промовляє за більш ранньою датоюFrederic G. Kenyon: Handbook to the Textual Criticism of the New Testament. London: 1912², s. 86. . Однак з огляду на черговість книг, сумісну з каноном Афанасія, висунено часом думки, що кодекс виник після 367 року, тобто близько 380 року. Той погляд форсував Дін Бургон (1813—1888)[а], сьогодні можна його зустріти головне в популярних виданнях. Однак факт, що Афанасій вирахував книги НЗ в цій самій черговості, що Ватиканський кодекс не позначає, що та черговість бере свій початок саме від Афанасія. Він вирахував його просто в такій черговості, в якій звикло воно вираховувати в Александрії. Ані Ватиканський кодекс, ані Афанасія не впроваджував до цього порядку книг ніякихих інновацій.
Кодекс був включений в першому каталозі бібліотеки Ватикану (заснований в 1448), складеного в 1475 році, який вказаний в розділі 1209 і в каталозі 1481. В каталог 1481 був описаний як «Біблія in tribus columnis ex memb»Frederic G. Kenyon: Handbook to the Textual Criticism of the New Testament. London: 1912², s. 88. .
До початку XVIII століття, мало хто про нього чув, але ніхто не знав, його реальної вартісті. Еразм був проінформований про нього письмово в 1521 році через Паулюсем Бомбасіуса, префекта Ватиканської бібліотеки. Бомбасіус звинуватив його у відході від тексту Вульгати, що зберігається у бібліотеці дуже старої копії Святого Писання. У листі до Еразма Бомбасіус процитував всього лише тексти 1 Івана 4,1-3 і 1 Івана 5,7-11 з того «дуже старого рукопису». У 1533 Еразм знову вдався в кореспонденцію з наступним префектом Ватиканської бібліотеки — Сепульведом. У листі Сепульведа вирахував 365 текстових варіантів кодексу, в яких згідний кодекс є з Вульгатою проти тексту ЕразмаSamuel Prideaux Tregelles: An Introduction to the Critical study and Knowledge of the Holy Scriptures. Wyd. 10. Londyn: Longman, Brown, Green, Longmans, & Roberts, 1856, s. 108.. Ми не знаємо, які варіанти вирахував Сепульведа, відомий є нам тільки один з них, а то тому, що у своїх Annotationes при коментуванні Діяння 27:16 Еразм писав, що Кодекс застосовується до папській бібліотеці καυδα (каудо), як ім'я острова, поряд з яким плив корабель Павла, що не κλαυδα (Клауда), як еразмівський Novum Instrumentum OmneErasmus Desiderius, Erasmus’ Annotations on the New Testament: Acts — Romans — I and II Corinthians, red. A. Reeve and M. A. Sceech (Brill: Leiden 1990), s. 931.. У листі від 1534 Сепульведа зновузнову переконував про згоду Вульґатою з тим стародавнім рукописомErasmi Opera, III, col. 1762..