Скитський генеалогічний міф — епічний цикл скитської релігії, що детально описує походження скитів. Цей міф займав важливе місце в світогляді скитського суспільства і був популярний як серед скитів Північно-Причорноморського регіону, так і серед давніх елінів, які колонізували північні береги Понту Евксінського.
Легенди Відомо п’ять варіантів скитського генеалогічного міфу, що були записані греко-римськими авторами.
Геродот Галікарнаський записав два варіанти міфу, і згідно з його першою версією, за тисячу років до того, як скити були захоплені персами в 513 році до н.е. у скитського бога неба Папая) і доньки Бористена скитської богині землі Апі) народився син Таргитай. В свою чергу, той мав трьох синів, кожен з яких правив окремою частиною королівства, на ім’я: Ліпоксай Арпоксай Колаксай
Коли брати виросли, одного разу вони побачили як три золоті предмети — бойова сокира, плуг із ярмом і фіала — впали з неба, і кожен з братів по черзі намагався взяти їх, але коли Ліпоксай і Арпоксай спробували це зробити, предмети охопило полум’ям; в той час коли Колаксай спробував взяти їх, полум'я згасло. Таким чином Колаксайс став хранителем цього священного золота, а інші два брати підтвердили, що він має стати верховним володарем і правителем королівських скитів, в той час як вони будуть правити двома іншими гілками скитів (орачів і скотоводів). Колаксай, у свою чергу, мав трьох синів, кожен з яких правив частиною Скитського королівства.
Згідно з другою версією міфу, записаною Геродотом, Геракл прибув до безлюдної Скитії з худобою Геріона. Через надзвичайно холодну погоду Геракл накрився левовою шкурою і заснув. Коли Геракл прокинувся, він виявив, що його худоба зникла, і він шукав їх, поки не прибув у великий ліс в країні Гілея, де в печері він знайшов діву-змію, яка відкрила йому, що вона володарка цієї країни, і що вона зберегла худобу Геракла, яких вона погодилася повернути, після того як він розділить з нею ліжко. Від цього союзу народилося троє синів: Агатирс Гелон Скит
Перед тим, як Геракл покинув Скитію, діва-змія запитала його, що робити, коли хлопці досягнуть повноліття, і він дав їй свій пояс і один із двох своїх луків і сказав, що кожному з них слід доручити натягнути тятиву та одягнути пояс. Хто досягне успіху, буде тим, хто правитиме землею своєї матері, а ті, хто провалить випробування, будуть вигнані. Коли настав час іспиту, лише молодший із синів, Скит зміг його звершити, і став правити країною матері, був предком скиті і їхнім першим правителем, а всі наступні скитські царі вважали, що походять від нього. Агатирс і Гелон, які були вигнані, стали предками агатирсів та гелонів.
Третій варіант міфу, записаний Гаєм Валерієм Флакком, описує скитів як нащадків Колаксая, який сам був сином бога «Юпітера» від німфи-напівзмії на ім'я Гора. Версія міфу, записана Гаєм Валерієм Флакком, припускає, що перша версія скитського генеалогічного міфу Геродота могла закінчуватися вбивством Ліпоксая та Арпоксая Колаксаєм.
Четвертий варіант міфу, записаний Діодором Сицилійським, називає Скита першим скіфом і першим правителем, й описує його як сина «Зевса» та діви, яка народилася на землі з гадюкою.
П'ята версія міфу, записана в Tabula Albana, зафіксувала, що після того, як Геракл переміг річкового бога Аракса, в нього народились двоє синів від жінки Єхидни, яких назвали Агатирс і Скит, які стали предками скіфів.
З двох версій генеалогічного міфу, записаних Геродотом, перша більш найближча до скитського оригіналу, тоді як друга більш елінізована версія, що адаптована відповідно до давньо грецьких міфологічних канонів.
Деякі регіональні варіації генеалогічного міфу Скитії розповідають, що місце дії міфу відбувалось біля гирла річки Тирас (Дністер), та в місті Тирас, яке спочатку називалося «наповненим зміями».
Міф про золоті предмети, що впали з неба, також був присутній в інших скитських міфах, а також у племен саків.
Особи Риси матері збігаються в багатьох версіях генеалогічного міфу та включають те, що вона була донькою або річкового бога, або Землі та мешкала в печері, а також вона була напівжінкою-напівзмією. В інших міфах скитська праматір також була богинею, що пов'язана з землею або зміями. В скитських міфах Змієнога Богиня була первісною прародителькою людства, яка заснувала династію правителів.
Зміїний аспект богині пов’язаний зі символікою землі, родючості, з підземним світом, оновленням, процвітанням, відродженням. Змієнога богиня також була жіночим божеством, берегинею домашнього добробуту. В той же час вони були волелюбні, незалежні й самі обирали собі партнера.
Ототожнення батька Змієногої богині з річковим богом Бористеном відповідає неміфологічному походженню скитів, записаному Геродотом із Галікарнасу.
Античний поет Гесіод в «Теогонії» згадує легенду, де він порівнює Змієногу Богиню з особою Єхидни. У розповіді Гесіода Єхидна була німфою-змією, яка жила в печері далеко від будь-яких заселених земель, а бог Таргитава, прирівняний до Геракла, убив двох її дітей, а саме Гідру з Лерни та Лева з Немеї. Таким чином, у цій історії Геракл виступав як знищувач попередніх первісних богів, які існували на тих землях.
Особа «Геракла» у другій версії легенди Геродота та версії генеалогічного міфу Tabula Albana — це не грецький герой Heraklēs, а скитський бог Таргитай, який з’являється в інших записаних варіантах генеалогічного міфу під іменем Таргитаос або Скит як син «Зевса» (скитського Небесного Батька Папая), і був уособлений елінами з Північних берегів Чорного моря з легендарним Гераклом через його важливу роль у основоположних міфах еладських колоністів у всьому Середземноморському та Чорноморському басейнах.
Прибуття «Геракла» в безлюдну Скитію відповідає міфічному мотиву завоювання "порожньої землі" відважним загарбником, а викрадення його худоби дівою-змієм — відповідає фактам спротиву місцевого населення, що залишились в скитській міфології. Регіональна версія про його перемогу над річковим богом Араксом у версії Tabula Albana є еллінізованими версіями оригінального скитського міфу, що зображує міфологічну тему існування давнього Батька Бористена, представника первісних сил, що створюють космічний порядок.
Еллінізований міф про діяння Таргитави в Скитії записаний в «Аргонавтиці Орфея», де згадується титан-викрадач худоби, який їздив верхи на биках, якому ототожнювали Таргитаву, і який створив Кімерійський Боспор, прорізавши прохід із Меотійського болота.
Народи Скитії вірили, що Таргитава залишив відбиток ноги довжиною в два лікті на території Тирагет, в районі середньої річки Тирас, який місцеві мешканці цієї області з гордістю демонстрували. Оскільки лише боги могли залишати сліди на твердій скелі, цей слід вважався знаком божественного захисту і прав на ці землі.
Поселенці Південній Скіфії (в полісах на берегах Північного Причорномор'я) ототожнювати Таргитаву з Ахіллом Понтархесом («Ахілл, володар Понтійського моря»), який також був батьком трьох синів від Змієногої богині.
Особа Папая або Бога-Творця розповідає про первісний стан землі Скитії, яка була необробленою, коли Таргитава вперше прибув туди. Скити походять від Небесного Отця Папая, або безпосередньо, або через його сина Таргитая, і Змієногій Богині, пов’язаної з Артімпасою. Цей міф представляє потрійний поділ Всесвіту на небо, землю і підземний світ, а також поділ скитського суспільства на стани воїнів, жерців і землеробів. У міфі простежується мотив первісного стану землі, яка була неродюча до того, як перший володар нарешті поклав край цьому стану хаосу, розпочавши обробіток землі й завівши практику сільського господарства.
Особи трьох синів Таргитая первісно мали значення Липоксай - «володар сяйва», у значенні «володар сонця» або «володар небес». Арпоксай - «володар вмілих» («трудящих»), а також «володар повітряного простору». Колаксай - «володар із сокирою» («молотом»), «володар із скіпетром», «володар-громовержець» і «володар-коваль», причому останній означає «правлячий цар» «нижнього світу».
Ще одним проявом Арпоксая було «володарі пасовищ для худоби». А Колаксай вважається предком паралатів, також відомих як королівські скити. Ім’я Paralāta було спорідненим з авестійським титулом Paraδāta, що означає «перший створений». Цей поділ схожий з ведичним, що поділяв суспільства індійських народів на брахманів, військову аристократію кшатріїв, до якої належали воїни та королі, і звичайних членів громади. Таким чином, три сини Таргитави були предками різних соціальних класів скитського суспільства, які також представляли три рівні Космосу: верхнє небесне царство, середню сферу повітряного простору та нижній земний світ, причому центральний син представляв повітряний простір, що з’єднує два інших, що також відповідає ролям Небесного Батька Папая, Матері Землі та Води Апі та їх дитини, Таргитая, тобто повітряного простіру.
Скитський король Ідантирс заявив, що Папай є своїм предком. Згідно з записами Гая Валерія Флаккома, Колаксай та його воїни прикрашали свої щити «вогнем, розділеним на три частини» - спалахом блискавок і зображеннями червоних крил. Нащадки Липоксая були священниками, і носили білу пов’язку на голові, яка тричі обгортала голову і кінці якої звисали назад.
Третю частину скитської класової системи становили катіорії і траспії, тобто орачі-землероби,а також ті що пов'язані з великою рогатою худобою і конярі-пастухи.
Три золоті предмети, які впали з неба, також символізували три різні класи скитів: бойова сокира або молот представляє воїна-аристократію; вона також функціонувала як королівський скіпетр, жезл. чаша або фіала, використовувана під час релігійних ритуалів і приготування хаоми, представляє клас священників. плуг, використовувався орачами для обробітку полів, а ярмо, пов'язане зі скотарством.
Золоті предмети були вогнями трьох класів скитів, причому триєдність скитських гестіаїв представляла первісну вогняну богиню Тапиті.
Хоча кожен із трьох золотих предметів відповідав одному з трьох шарів скитської класової структури, той факт, що всі вони потрапили у володіння Колаксая та його нащадків, означав, що його старші брати були підпорядковані правителю, як і два інші скитські суспільні стани.
Плуг, ярмо і чаша, хоч і представляли хліборобські та жрецькі атрибути, в цілому були символами монаршої влади, які використовувалися в обрядах коронації скитського правителя, в яких є пералелі з церемонії посвячення індійського раджасуя. Падіння трьох предметів з неба також були міфом про передачу влади від старшого покоління богів до нового покоління на землі, подібно до того, як влада була передана від Урана в античній релігії та Варуни у ведичній релігії. Крім того, дар небес являв собою прояв божественного походження (благословення) монаршої влади скитських правителів і близькість до богині Тапиті, що була пов’язана з Хварною, таким чином володіння її гестіаями забезпечувало Колаксаю та його нащадкам статус, яки перетворює короля на священну фігуру та своєрідне божество, яке іноді вважалося братом Сонця. Серед скитських народів це уявлення про асоціацію Сонця з монаршою владою було засвідчено масагетською практикою принесення коней в жертву богу Сонця. Важливість Khvarena серед багатьох скитів підтверджується тим фактом, що це найпоширеніший елемент серед записаних скито-сарматських імен у регіоні Понтійського степу.