Перевезення золота — операція, під час якої золоті запаси Норвезького банку (Norges Bank) у кількості майже 50 тонн, що зберігалися в Осло, доправили до Великої Британії та Північної Америки після німецького вторгнення до Норвегії в 1940 році. Транспортування проходило через Ліллегаммер, Ондальснес, Молде та Тромсе, тоді як на деяких ділянках маршруту тривали бої.

Золото перевозили вантажівками, потягами та кораблями до Ліллегаммера, потім до Ондалснеса і, зрештою, до Великої Британії, Канади та США. Частина золота була відправлена безпосередньо з Ондалснеса, а решта — через Тромсе. Більшість золотого запасу норвезької держави вже знаходилася в Сполучених Штатах; те, що було вислано з Норвегії в результаті вторгнення 9 квітня становило 48,8 тонни. У 1940 році балансова вартість золотих запасів становила 240 мільйонів норвезьких крон.Все золото прибуло, за винятком 297 золотих тайвекських крон, які, за словами Оксендала,Turid Wammer (2011). «Gulltransporten 1940» (PDF). 75 år NNUM 1936-2011. Nordisk Numismatisk Union: 21. Arkivert fra originalen (PDF) 5. juni 2013. Besøkt 5. mai 2016. були втрачені, коли на англійському судні розбився ящик (банк Norges пише, що монети, ймовірно, були загублені під час перевантаження в Глазго).

До Тромсе також їхала валіза з 1 мільйоном норвезьких крон у банкнотах, які були урядовим фондом на відрядження. Разом із золотом їхали десяток цивільних біженців.

Перевезенням керував переважно Фредрік Хаслунд. Серед відомих помічників та інспекторів були Оле Колбйорнсен, Нордал Гріг, Ейнар Герхардсен, Ойвінд Лоренцен, Вільгельм Кейлгау та Крістіан і Ніні Хаслунд Гледич. Перевезення було здійснено за участю десятка місцевих водіїв та рибалок. Банківський касир Сверре Белле з відділення Norges Bank у Ліллегаммері слідував за транспортуванням золота на північ і помер від виснаження в Квалвог на Нордмере.Ording, Arne mfl: Våre falne. Bind 1. Oslo: Grøndahl, 1949 2 квітня уряд видав тимчасовий указ про звільнення членів правління Norges Bank, які перебували на окупованій території, від виконання своїх обов'язків, а також було призначено нове правління на чолі з Арнольдом Рестадом (Arnold Ræstad). Одним із нових членів було призначено Оле Колбйорнсена.

Передісторія Більшість золотого запасу Норвегії було розміщено у Великій Британії та США вже в період 1936–1938 років (за словами Оксендалем, це сталося в 1938—1939 роках). Нові партії закупленого золота відправлялися на зберігання безпосередньо до США, остання партія була на шляху з Кейптауна у квітні 1940 року. З 1938 по 1940 рік до США було відправлено золота на 173 мільйони норвезьких крон. Частина, що залишилася (резерв для покриття банкнот), становила 48,8 тонни.

Вже восени 1938 року Міністерство фінансів та голова правління Norges Bank Ніколай Рігг розпочали роботу над планом евакуації решти золотих запасів на випадок війни. Восени того ж року золото, що знаходилося в золотому погребі банку, було упаковане та опечатане. Весь запас був упакований у 1 503 ящики (818 ящиків по 40 кг, 685 ящиків по 25 кг) і 39 невеликих бочок по 80 кг. Усі ящики містили золоті злитки, а кожна з 39 бочок містила 5 мішків по 1 000 золотих монет у кожному.Robert Pearson: Redd gullet!, Dinamo forlag, 2010. Перед війною золотий запас оцінювався у 120 мільйонів норвезьких крон; у липні 1940 року вартість була переоцінена до 240 мільйонів норвезьких крон, а влітку 1940 року адміністрація Норвезького банку у вигнанні оголосила вартість у 331 мільйон норвезьких крон за поточним курсом на той час. Кілька сховищ, у тому числі одне в Ліллегаммерському відділенні Норвезького банку, були таємно підготовлені на випадок, якщо золотий запас доведеться евакуювати з Осло. Було заплановано кілька альтернативних маршрутів евакуації.

13 лютого 1940 року Норвезький банк надіслав до Міністерства фінансів законопроєкт про внесення поправки до закону, яка б дозволила розміщувати резерв на покриття банкнот також і за кордоном. Було рекомендовано розглянути цей законопроєкт якнайшвидше через загрозливу міжнародну ситуацію. Комітет з питань монетарної політики швидко погодився з цією пропозицією, але один з його членів зажадав розглянути це питання у зв'язку з довгоочікуваною переоцінкою вартості золото-валютного запасу. Переговори про це все ще не були завершені 9 квітня.

9 квітня 1940 року

У другій половині дня 8 квітня керуючий банком Рігг зв'язався з генеральним командиром Крістіаном Лааке і попросив евакуювати золото з Осло. Лааке порадився з начальником Генерального штабу, і було вирішено, що евакуація має розпочатися наступного дня, а ціллю має стати Ліллегаммер.

Коли в ніч на 9 квітня надійшло повідомлення про бойові дії у зовнішньому Ослофьорді, Рігг був розбуджений за наказом міністра фінансів Оскара Торпа. Він негайно взявся за мобілізацію якомога більшої кількості банківських службовців.

Рано вранці 9 квітня золото таємно завантажили у 25 вантажівок (за словами Оксендала, 26 машин) і повезли на північ у напрямку Ліллегаммера. Банківські службовці на вантажівках були озброєні пістолетами чи револьверами, але транспорт не мав жодного супроводу. Вантажівки рушили, як тільки були повністю завантажені. Вантажівки наздоганяли багато цивільних осіб, які хотіли втекти з міста. Кілька вантажівок перебували неподалік, коли К'єллер зазнав бомбардування. Остання вантажівка поїхала приблизно о 13:00, у той самий час, коли німецькі солдати підійшли до воріт Карла-Юхана.

Евакуація, ймовірно, стала можливою тільки завдяки потопленню раніше того ж ранку «Блюхера». На борту «Блюхера» були плани того, як німці мали забезпечити безпеку золотого запасу. Так само як і екіпажі, які мали це здійснити.

Того ж вечора золото таємно зачинили у підготовленому підвальному сховищі в Ліллегаммері. Було вкрай важливо, щоб німці не здогадалися, куди поділося золото, тому біля будівлі не виставили військову охорону. Кілька довірених членів стрілецького клубу Ліллегаммера та кілька банківських службовців з револьверами в кишенях утворили непомітну, але необхідну охорону.

Після прибуття золота до Ліллегаммера керівник банку Рігг повернувся до Осло.

Залізничний транспорт Ліллегаммер-Ондальснес

Просування німців до Ліллегаммера призвело до необхідності подальшої евакуації золота. 15 квітня (17 квітня за версією Оксендаля, але доручення від Торпа до Хаслунда, наведене в книжці Оксендаля, датоване «Отта 16 квітня») міністр фінансів Торп на конференції в Отті доручив перевезення золота до Ондальснеса інженеру і секретарю парламентської групи Лейбористської партії Фредріку Хаслунду.

18 квітня було реквізовано потяг із 12 вагонами. Загін охорони з 30 солдатів з Йорстадмоена під командуванням майора Бйорна Сунде отримав наказ супроводжувати транспорт. Серед них був поет і комуніст Нурдаль Гріг. Під час подальшого транспортування Нурдал Гріг відігравав дедалі важливішу роль під час транспортування. Інцидент стався, коли сховище вже збиралися відкрити: Андреас Лунд, офіс-менеджер філії Norges Bank у Ліллегаммері, з великими труднощами відкрив двері сховища і пів години боровся з ними, перш ніж йому це вдалося. Тим часом міністр фінансів Торп телефоном віддав наказ у разі необхідності застосувати динаміт.

Завантаження відбувалося вночі, вміст вантажу тримався в секреті від усіх, крім невеликої групи людей. Ні охоронці, ні робітники, які здійснювали навантаження, не були обізнані про те, що містили ящики. Поїзд вирушив із Ліллегаммера о 04:29 19 квітня, курсуючи тільки вночі та маскуючись протягом дня. За словами Оксендала, у складі поїзда було сім вантажних і два пасажирські вагони.

З 14 квітня залізничну лінію між Домбосом і Ондалснесом утримували німецькі десантники Поки німці утримували свої позиції, золотий поїзд не міг проїхати. Однак 19 квітня, коли транспорт стояв в Отті, надійшла звістка, що німці були розбиті або відкинуті силами піхотного полку Мьоре. Міністри Фріхаген, Трюгве Лі, Люнгберг і Торп прибули до Ондалснеса 18 квітня і пізніше повернулися в район Лесі. Подружжя Гледич та інші члени «Бюро освіти» прибули до Ондалснеса ввечері 17 квітня (або вночі 18 квітня) і зустрілися зі старим другом Мартіном Лінге.

Уранці 19-го квітня поїзд прибув до Отти та залишив станцію Отта близько 22:00 19 квітня, прибувши до Ондалснеса о 04:30 20 квітня. Через сильні німецькі бомбардування міста потяг із золотом увечері того ж дня перемістили на кілька кілометрів угору долиною на станції Ромсдальсхорн. В Ондалснесе до них приєдналися Ейнар Герхардсен і Оле Колбйорнсен, а також інші співробітники.

Перший транспорт до Англії Міністри Андерс Расмус Фріхаген, Трюгве Лі, Біргер Люнгберг і Оскар Торп вже прибули в Ондалснес 18 квітня. Спочатку передбачалося, що король і решта членів уряду прибудуть слідом за ними, але через військові дії, що тривали у цьому районі, цього не сталося. Однак міністри встановили контакт з британським військовим командуванням, і 21 квітня Торп розпочав переговори про переправлення золотого запасу до Великої Британії на борту британських військових кораблів. Міністра також супроводжували Крістіан Гледич і його дружина, сестра Фредріка Хаслунда Ніні Хаслунд Гледич. Крістіан Гледіч був залучений до подальшої організаційної роботи та став контактною особою Хаслунда з британцями.

23 квітня крейсер HMS «Галатея» прибув до Ондалснеса зі свіжими британськими силами. В ніч з 23 на 24 квітня на нього завантажили золото з одного із залізничних вагонів, близько восьми тонн у 200 великих ящиках. Уряд хотів розподілити золото на кілька партій, щоб зменшити ризик, і тому «Галатея» взяла з собою лише частину запасів. Коли 24 квітня «Галатея» повернулася до Англії, на її борту, окрім золота, були директор судноплавства Ойвінд Лорентцен, керуючий банком/майор Арне Сунде та двоє норвезьких військових. Лоренцен був уповноважений урядом 22 квітня передати норвезьке золото на зберігання до Великої Британії, але ще важливішою була його роль як новопризначеного глави спішно створеної компанії «Нортрашипу». Лоренцен і Сунде відповідали за цей етап.

Автоколона Ондалснес–Мольде

Німецький наступ у Ґудбрандсдалені призвів до необхідності евакуювати Ондальснес перш ніж можна було організувати додаткові морські перевезення в Англію. 24 квітня було вирішено спробувати вивезти решту золота до Молде, куди вже прибули король, кронпринц і уряд. Подружжя Гледич було відправлено вперед, щоб спробувати організувати безпечний притулок і встановити контакт з місцевим британським військовим командуванням. Гледичі привезли з собою готівку банку «Норгес» — дві скрині, що містили близько 12 мільйонів норвезьких крон банкнотами, які були розміщені в банківському сховищі в місті. Подорож відбувалася на рибальському човні з п'ятьма солдатами охорони.

25 квітня міністр фінансів Торп наказав розпочати вивезення золота до Молде. Золото було завантажено на 25 вантажівок. Того ж дня Ондалснес зазнав найінтенсивніших бомбардувань за всю історію. Будинки в центрі були зруйновані, британські склади боєприпасів і пального на причалах загорілися, і більшість британських засобів протиповітряної оборони було виведено з ладу. Щодо транспорту золота, то біля колони кілька разів вибухали бомби. Одного разу, перед самим проїздом через Ондальснес, колона зазнала цілеспрямованого бомбардування та обстрілу з німецької авіації. Вантажівки зупинилися, а екіпажі сховалися — багато хто під автомобілями, прикриваючись золотом як щитом від осколків і куль. Проте, під час перевезення ніхто не загинув і не був поранений, а вантажівки зазнали лише незначних пошкоджень.

Колона впритул спостерігала бомбовий удар по торпедному катеру «Трюгг», який у цей час стояв на причалі. Бомби впали в море поруч із кораблем. Однак пізніше того ж дня в «Трюгг» влучила 250-кілограмова бомба, яка пройшла через корму і днище корабля, не вибухнувши, і тому катер довелося витягти на берег в Ісфьордені.