Красте (або Крастю, Красто або Красте) Петков Місірков (македонською літературною нормою: Krste Petkov Misirkov ; румунською: Cresto Misircov) — болгарський філолог та публіцист. Його болгарська самосвідомість, як і власне національне самовизначення та погляди, сприймаються та трактуються як неоднозначні. Існування такого конфлікту в сприйнятті його творчості та громадського внеску належить не лише давно нав'язаній офіційній доктрині македонізму в Північній Македонії, а й самому Місіркову, який був надзвичайно непослідовним у відстоюванні різних поглядів на майбутній суспільно-політичний розвиток рідної області Македонії.
Як учасник студентського Таємного македоно-одринського гуртка в Санкт-Петербурзі використовував псевдонім СекельНиколов, Борис Й. ВМОРО: Псевдоними и шифри 1893—1934. София, Издателство «Звезди», 1999. ISBN 954-9514-17. с. 86..
Біографія Життєвий шлях Красте Місіркова мав багато труднощів, перипетій і подорожей. З огляду на його образи, досить суперечливі в різні періоди, а часом і відверто парадоксальні чи «екстравагантні», про нього висловлюють абсолютно різні, часто й взаємовиключні думки, які дають кардинально протилежні оцінки його особистості.
Ранні роки Він народився в селі Постол Еніджевардарської області, яка тоді входила до складу Османської імперії. Закінчив грецьку початкову школу в рідному селі. Потім під впливом сербської пропаганди, продовжив навчання в Королівство Сербія.
Сербський період З осені 1889 року Місірков був студентом Белградської гімназії як стипендіат товариства "Святого Сави " під ім'ям Красти ПетковичаМихайлов, Иван. Истинският образ на неуравновесения Кр. Мисирков . У лютому 1890 року Місірков разом із 39 бунтівними студентами з Македонії покинув Белград і продовжив навчання в Софії як студент-стипендіат, де пробув близько року. З грудня 1890 року Місірков знову був стипендіатом Сербської держави в Белграді. Тут він вступив до Теологічної школи, організованою сербською пропагандою з метою підготовки священиків і вчителів для Македонії. Через бунт в школі та її подальший розпуск Місірков виїхав до Шабаця, де вступив до місцевої середньої школи. У 1892 році він перевівся з Шабацю назад до Белграду в трирічну учительську школу. У 1893 році під впливом македонського вчення Стояна Новаковича він і його товариші заснували студентське товариство «Вардар» з метою підтримки македонського духу серед студентів з Македонії, які були добре прийняті в Сербії. У 1895 році Місірков закінчив учительську школу. Був призначений учителем у Приштини.
Перший російський період . Замість Приштини Місірков поїхав до Одеси, щоб продовжити навчання. Оскільки його белградський диплом не визнавали, він два роки навчався в Полтавській духовній семінарії, яку закінчив у 1897 році. У тому ж році він вступив студентом історико — філологічного факультету Петербурзького університету. У 1900 році він одним із перших молодих людей, які вступили до таємного македоно-одринського гуртка, заснованого в столиці імперії. Пізніше Місірков став головою цього гуртка. У листі від 28 листопада 1900 року до голови Верховного македоно-одринського комітету в Софії він виклав причини своєї участі в гуртку так:
Відомо, що немає жодного болгарина, який би не цікавився становищем і долею тієї частини нашої вітчизни, яка донині стогне під турецьким ярмом.
Місірков з відзнакою закінчив Петербурзький університет, після чого був прийнятий в аспірантуру до професора П. Л. Лаврова з дисертацією «До питання про національність і причини популярності Марко Кінгс». У цей період він спілкувався з багатьма російськими славістами, такими як В.Ламанський, А.Бодуен де Куртене, П. Н. Мілюков, Г. Д. Флоринський. Через фінансову нестачу Місірков не може продовжувати навчання після університету і приймає пропозицію екзархату щодо призначення викладачем Битольської чоловічої школи.
Македонський період У Битолі, крім викладання в середній школі, Місірков також займався домашнім вихованням і навчанням дітей російського консула в місті А. А. Ростковського . Після вбивства консула (мимовільним свідком якого він став) він знову поїхав до Росії.
Другий російський період
У Росії він завершив свою книгу «Про македонські справи». Згодом він поїхав до Софії, щоб опублікувати книгу, що було зроблено за фінансової підтримки кіл у Росії, і велику кількість її було придбано сербським дипломатичним агентом у Софії за наполяганням Стояна НоваковичаПисмо от ЦК на ВМОРО до Македоно-одринския кръжок в Санкт Петербург, в: Билярски, Цочо. Вътрешната македоно-одринска революционна организация (1893—1919 г.) — Документи на централните ръководни органи, Том I, Част I, УИ "Св. Климент, Охридски, София, 2007, стр.410 — 411. Він виїхав з Болгарії до Белграда, де зустрів Стояна Новаковича. З Белграду повернувся до Росії, вчителем у Бердянську, Одесі та Кишиневі. У 1905 році видав номер журналу «Вардар». Він також викладає в Кишиневі. З квітня 1907 року почав співпрацювати з журналом «Македоно-одринський огляд», що виходив у Софії, представляючи друкований орган Міністерства військової оборони. В ньому він опублікував свою працю «Записки з південнослов'янської філології та історії». У 1909 році Місірков видав в Одесі окремою брошурою свою працю «Південнослов'янські епічні сказання про одруження короля Волкашина в зв'язку з питанням про причини популярності королів Марко у південних слов'ян», а також статтю «Основи сербсько-болгарського зближення» в журналі «Болгарская сбирка», в якому він визнає, що ідея мати окрему «македонську націю» була вигадана сербами після того, як їм не вдалося зробити місцеве слов'янське населення Македонії «суто сербським» або «нейтральним» між сербами та болгарамиСвидетелства на македонски дейци за сръбския македонизъм. Під час проведення Слов'янського собору в Софії в 1910 році К. Місірков був присутній як почесний гість. У 1910—1911 роках переклав з болгарської на російську книгу професора Анастаса Іширкова «Болгарія».
Під час воєн Коментуючи розправу над болгарами в Македонії після нападу Осла, у своїй статті для газети «Одесский голос» від 2 серпня 1912 року Місірков говорив про македонських болгар, болгарський елемент та болгарських революціонерів і еліту в регіоні. Під час Балканської війни Місірков перебував у болгарських військах як кореспондент російських газет. У період між двома балканськими війнами він написав болгарському повноважному міністру в Росії Стефану Бобчеву, щоб змусити Росію забезпечити дотримання сербською стороною її договору з Болгарією або забезпечити російську підтримку Болгарії в її майбутній війні з Сербією та отримати Спірну зону, створення якої Місірков критикує, оскільки вона включала Скоп'є та його регіон, де, за словами Місіркова, проживає суто болгарське населення, і висловлює надію, що Росія не залишить македонських болгарКоста Църнушанов: «Македонизмът и съпротивата на Македония срещу него», Университетско издателство «СВ. Климент Охридски», София, 1992, стр. 84 — 85. З початком міжсоюзницької війни він швидко повернувся до Росії. У 1914 році, після початку Першої світової війни, він подорожував з Одеси до Києва та Петербурга, де вів переговори з провідними російськими політиками з проблеми Македонії. У 1914 році брав участь у створенні в Одесі Болгарського культурно-просвітницького і благодійного товариства «Братство». Після Жовтневої революції (1917) Бессарабія проголосила незалежність. К. Місірков був обраний болгарським населенням депутатом у створеному Бессарабському парламенті в Кишиневі, водночас був секретарем болгаро-гагаузько-німецької шкільної освітньої комісії в Бессарабії. Згодом, у 1918 році, Бессарабія була приєднана до Румунії, яка воювала з Болгарією. Тож Місіркова екстрадували до Болгарії.
Болгарський період Після закінчення Першої світової війни Місірков повернувся до Софії, де згодом помер. Протягом цього останнього періоду свого життя він послідовно працював в Етнографічному музеї в Софії та вчителем і директором середніх шкіл у Карлово та Копривштиці. Пише близько 30 болгарських націоналістичних статей. У газеті «Ілінден» 3 березня 1923 року він написав статтю "Оптимізм і песиміз «, в якій стверджував, що Македонія звільнилася б від сербсько-грецького рабства, як Польща відновилася як держава після Першої світової війни. Війна, бо в ній раніше У балканських війнах турки мусили вчитися болгарської мови навіть у містах, так само як у Польщі росіяни мусили спілкуватися зі своїми підданими польською мовою, і тому македонські болгари не заміняли б своєї мови сербською чи грецькою. В іншому своєму матеріалі — „Противоядие“, опублікованому в газеті „Пірін“ 10 січня 1924 року, він заявив, що серби відібрали у місцевого слов'янського населення Вардарської Македонії право самовизначатися як болгари, і стверджував, що вони були „сербами“, „поболгареними“ під час турецької неволі. У продовженні своєї статті він стверджує, що болгарська історіографія не заслуговує жодних звинувачень у „фальсифікаціях“, але її можна звинуватити в пасивності щодо повалення тез великосербського шовінізму. У статті для тієї ж газети від 3 лютого того ж року він заявив, що македонці не мають підстав вшановувати сербського покровителя святого Саву, оскільки ні він, ні його родичі не були болгарами, і що до того, як згаданий вище заснував сербську Церкву, це була віддалена та малокультурна єпархія Охридської архієпархії всієї Болгарії, і серби почали незалежне духовне життя століттями після того, як Македонія мала свою болгарську національну культуруЦърнушанов, Коста. Македонизмът и съпротивата на Македония срещу него. София, Университетско издателство „Св. Климент Охридски“, 1992. с. 91 — 93.. У той час Місірков став болгарським підданим.
Помер у 1926 роціАлманах на българските национални движения след 1878, Академично издателство „Марин Дринов“, София 2005, с. 323.. Похований на Центральному Софійському кладовищіПарцел 89 // София помни. Посетен на 15 април 2018..
Національна приналежність
Болгарський погляд Відповідно до болгарської точки зору, попри на різні коливання, більшу частину свого життя та діяльності Красте Місірков ідентифікував себе як болгарина. Так він визначає себе протягом більшої частини свого перебування як Болгарії, так і за її межамиСимов, Йордан. Националната принадлежност на Кръсте Мисирков през погледа на публичните учреждения в Бесарабия през 1916 г., Македонски преглед, г. ХХХІ, 2008, кн.1, с. 103—108. У Бессарабії, де Місірков жив у 1913—1917 роках, його сприймали як болгарина, а в 1917—1918 роках він навіть був депутатом місцевого парламенту від болгарК. П. Мисирков — дневник 5 юли — 30 август 1913, София-Скопие, 2008, Държавна агенция „Архиви“ на Република България-Държавен архив на Република Македония, стр. 168.
У 1913 році в листі до академіка Александра Теодорова-Балана Місірков писав: „Як болгарин, я з радістю поїхав би до Болгарії, якщо буде потреба в моїй роботі з наукового пошуку долі болгарських земель, особливо Македонії“.
У 1924 році він писав: „Ми (в Македонії) були більшими болгарами, ніж ті, що були в Болгарії“, і виступав за створення Великої Болгарії, яка охоплювала б території, що належали Королівству сербів, хорватів і словенців (нині Північна Македонія) і Греції. Стаття була опублікована окремим розділом у болгарській газеті „Мир“ у 1919 році, де він перелічував території Македонії, окуповані Сербією, як частину болгарської території.
Також у 1919 році він писав у софійській газеті „20 липня“ наступне:
„Чи будемо ми називатися болгарами чи македонцями, не має значення, бо ми завжди будемо відділятися від сербів і матимемо болгарську самосвідомість“.
Вважається, що його тексти були суттєво змінені під час комуністичного режиму в Югославії, щоб зберегти образ македонської нації, як відмінної від болгарської.
Болгарські історики відзначають, що Місірков обрав болгарське громадянство і жив у Софії, де працював на благо Великої Болгарії до своєї смерті в 1926 році. Похований на центральному кладовищі Софії.