Колбяги (, , , грец. Κουλπίγγων) - народ або соціальна група XI-XII століть. Етнічна приналежність та область розселення точно не встановлені.
Етимологія На думку М. Фасмера, назва колбяги походить з (від kylfa - кийок).
Давньоруські джерела Колбяги згадуються поруч із варягами у першому законодавчому зводі Русі, Руській Правді ПСРЛ. T. III. М.-Л., 1950. С. 176.. Структура слова, близька до варягів, та їх правовий статус вказують на колбягів як людей, які мають батьківщину за межами Русі.
У додатковій статті до Руської Правди «О муже кроваве» (середина XII століття) згадуються «колобяги»-язичники: «а оже боудет варягъ или колобягъ, крещения не имея, а боудеть има бои, а видокъ не боудеть, ити има роте по своеи вере, а любо на жребии, а виноватыи въ продажи, въ что и обложать»Дополнительные статьи из списков Русской Правды ..
У новгородській берестяній грамоті № 222, що датується кінцем XII — початком XIII століття Зализняк А. А. Древненовгородский диалект. М., 2004. С. 442., деякі «колобяги» (колобѧгь) — учасники майнової суперечки перед посадником Гюргієм Іванковичем. Статус їх не зовсім зрозумілий. Слово «кобяжанін» (кобѧжанино) з новгородської берестяної грамоти № 831Древнерусские берестяные грамоты. Грамота № 831 ., датованої серединою XII століття, на думку А. А. Гіппіуса споріднене з назвою колбяги Берестяные грамоты — 2019: кто украл бобров? Орки?! , 2019..
У Псковському літописі 1501 року згадується погост КолбежиціПсковская летопись. М., 1837., стр. 173 на річці Великій. За книгами середини XVI століття відомий погост «Климецький в Колбегах», на річці Воложбі, притоці річки СясьНеволин К. А. «О пятинах и погостах новгородских», СПб., 1853. С. 164.. З цього випливає припущення, що колбяги жили на російському Півночі. За припущенням Д. А. Мачинського з «колбягами» пов'язана Приладозька курганна культура Південно-Східного Приладожжя (басейн річок Паші, Сязниги та ін), що об'єднала фінські та скандинавські елементи Лебедев Г. С. Ладожское ярлство : «колбяги» // Эпоха викингов в Северной Европе и на Руси..
Скандинавські та візантійські джерела
Кюльфінги (kylfingar) згадуються в ісландській «Сазі про Егіла Скаллагрімссона» Vald. Ásmudarsson. Egils saga Skallagrímssonar. Reykjavík. 1892. С. 24., у главі про походи Торольва Квельдульвссона в Фіннмарк (область на півночі Норвегії), де вони займалися збором данини та торгівлею. У скандинавському творі XIV століття земля кюльфінгів ототожнюється з Гардарикою (Руссю): «земля кюльфінгрів, яку ми називаємо царством Гардаріка» (terra kylvingorum, quam vocamus regnum Gardorum) Мельникова, 1986, с. 209—210 Antiquités Russes d’après les monuments historiques des Islandais. Tome II. Copenhague, 1852, р. 401. См. также статью Письменные известия о карелах (X—XVI в) .. Ім'я KulfinKr кілька разів зустрічається на рунічних каменях Швеції Zilmer K. He drowned in holmr’s sea — his cargo-ship drifted to the sea-bottom only three came out alive. Tartu, 2005. С. 223..
У візантійських грамотах- хрисовулах XI століття у перерахуванні загонів найманців на військовій службі імперії поруч із варягами (варангами) вказані кулпінги (Κουλπίγγων). Хоча докладніші відомості про куплінгів у Візантії відсутні, історики вважають, що йдеться про колбягів-кюльфінгів. Припущення, що під кулпінгами розуміються печеніги, не отримало підтримки («Ковбяги», словник М. Фасмера). Візантійський імператор Костянтин Багрянородний назвав «кулпеї» одне з 8 племенських племен (Конст. Багр., Adm. Imp. 37)..
Історіографія Не зовсім зрозуміло, кого називали в середньовічних джерелах колбягами. В. Н. Татищев бачив у них мешканців поморського міста Колобжега Татищев В. Н. Продолжение древней российской вивлиофики. T. I, СПб, 1786. С. 13.. А. Л. Дювернуа запропонував литовське походження слова з "балакучий"Дювернуа А. Л. Кого называло древнерусское законодательство колобягом // Чтения Московского общества истории и древностей Российских. Кн. 1. 1880.. Фінський славіст І. Ю. Міккола виводить колбягів з "буйний", "сміливий"Mikkola J. J. Kaleva // Rocznick Slawistyczny. Kraków, T. XII, 1934. С. 230.. Оригінальну гіпотезу про тюркську прабатьківщину колб'ягів висунув К. Нойманн Neumann C. Über zwei unerklärte Völkernamen in der byzantinischen Armee // Byzantinische Zeitschrift. Volume 3 (2) de Gruyter — Jan 1, 1894. С. 376.. Він звернув увагу на те, що у Костянтина Багрянородного фігурує одне з печенізьких племен κουλπέη. За К. Нойманном кульпеї отримали свою назву від тюркського антропоніма Külbej.
М. Ф. Владимирський-Буданов вважає, що в «Руській Правді» термінами варяги та колбяги «позначаються взагалі іноземці, яким нелегко було знайти послухи на чужій землі» Владимирский-Буданов М. Ф. Хрестоматия по истории русского права. Вып. 1. Киев, 1885. С. 27 .
Е. О. Ридзевська не дуже впевнено ототожнює колбягів з одним із водських племен, що потрапили під вплив скандинавівРыдзевская Е. А. К варяжскому вопросу // Известия АН СССР. 1934. С. 511.. Цю думку підтримав і розвинув Д. А. Мачинський. Він визначав колбягів-кюльфінгів як етносоціальну групу, що сплавилася з прийшлих скандинавів, місцевих приладозьких фінів, нащадків поліетнічної русі в Новгородських землях, і зайняту сільським господарством, промислами, збором данини, торгівлею та службою у візантійських та руських військахМачинский Д. А., Мачинская А. Д. Северная Русь, Русский север и Старая Ладога в VIII—XI вв. // Культура Русского Севера. Л., 1988. С. 52—54..
А. Л. Нікітін вважав, що згадка варягів і колбягів в 10-й та 11-й статтях Руської Правди першої половини XI століття, є пізньою вставкою редактора, так як у складеній пізніше в 1072 «Правді Ярославичів» колбяги і варяги не згадуються Никитин А. Л. Основания русской истории: Мифологемы и факты. М.: Аграф, 2001. С. 88.
Примітки
Література
Мачинський Д. А. Колбяги «Російської правди» та приладозька курганна культура // Тихвінська збірка. - Вип. 1: Археологія Тихвінського краю. - Тихвін, 1989. Циммерлінг А. В. Імена та спільноти: варяги, колб'яги та вікінги навколо Балтики // Гуманітарний полілог. Збірник статей до ювілею Олени Михайлівни Чекаліної. - М.: МАКС Прес, 2021. - С. 247-255.