Державна галерея мистецтв Штутгарта — один з найважливіших музеїв мистецтва у землі Баден — Вюртемберг та одна з найвагоміших художніх колекцій Німеччини. Галерея була заснована Вільгельмом I (королем Вюртембергу) як Музей образотворчого мистецтва. Відкрита у 1834 році неокласична будівля Старої Галереї, зведена архітектором , виставляє як картини Високого Середньовіччя, так і скульптури, починаючи з 19 століття. Крім того, галерея має велику колекцію графіки. У 1984 році було відкрито додаткову будівлю Нової Державної Галереї, зведену архітектором Джеймсом Стерлінгом, яка є шедевром стилю постмодерн в Німеччині.
Архітектура та історія
Заснування Державна галерея Штутгарта бере свій початок від Королівського музею образотворчого мистецтва, відкритого у 1834 році, що об'єднував та усі, закріплені за нею, міські колекції.
Стара державна галерея У неокласичній будівлі Старої галереї, що належить до найстаріших музейних будівель Німеччини, початково разом з художньою колекцією розміщувалась королівська художня школа. Художні колекції, які в першу чергу були навчальним матеріалом для учнів художньої школи, вміщали картини, велику кількість пластикових копій гіпсових зліпків та Мідьорит.
Трикрила будівля була зведена впродовж 1838—1942 років. Первісна будівля була розширена архітектором у 1881—1888 роках шляхом додавання двох будівель позаду. Протягом 19 століття професори художньої школи були також директорами колекцій зі своїх дисциплін.
З 1901 до 1907 року, під час керування директора Конрада Ланге, зали галереї були реорганізовані, а сама колекція була вперше систематизована. З 1931 року відділ живопису (під час керування директора Д-р. Брауне) носив загальну назву «Державна галерея» і був розділений разом із дочірніми будівлями, колекцією графіки та скульптури, включаючи колекцію гіпсу, між будівлями на Неккарштрассе, 32 (Музей образотворчого мистецтва: колекція живопису та скульптури; давня скульптура та гіпс) та Кенігштрассе, 32 (колишній : новіші картини швабських художників, колекція графіки, колекція скульптури: новітня скульптура)".
У 1944 році Кронпринцпалац та будівля на Неккарштрассе,32 були повністю зруйновані під час важких бомбардувань Штутгарта. Після відбудови, що почалась з 1946 року, приміщення були знову відкриті у 1958 році. Масштабні ремонтні роботи проводились у 2006 та 2010 році.
Колекція фотографій Мідьориту знаходиться у фотоколекції інституту Історії мистецтва Тюбінгенського університету.
Нова державна галерея
У 1974 році земля Баден-Вюртемберг організувала загальний конкурс ідей для облаштування території музею. 1977 року було організовано міжнародний конкурс з обмеженим колом учасників на розширення Старої державної галереї. На додаток до семи лауреатів 1974 року, серед яких був Гюнтер Беніш, до участі було запрошено чотирьох іноземців. Проект лондонського бюро Джеймс Стерлінг, Michael Wilford & Associates був одноголосно визнаний переможцем конкурсу. Нова державна галерея була урочисто відкрита 9 березня 1984 року. Сьогодні вона вважається одним з найважливіших творів постмодерністської архітектури в Німеччині. У 1985 році перед головним входом було встановлено скульптуру Генрі Мура «Фігура, що лежить».
Нетрадиційна архітектура будівлі спочатку викликала суперечки як серед експертів, так і серед широкої громадськості. Іронічно відчужені історизовані форми будівлі та облицювання з чергуванням травертину і пісковику контрастують з яскраво-зеленими вікнами, різнокольоровими сталевими балками і рожево-блакитними поручнями. Реакція міжнародної фахової преси була переважно позитивною. Однак провідні архітектори, такі як Фрай Отто, та архітектурні критики, такі як австрієць , звинуватили Стерлінга в монументальності та численних історичних посиланнях у його будівлі — порушенні табу, оскільки німецька архітектура повоєнного періоду, на відміну від архітектури націонал-соціалістів, уникала всього монументального та історизуючого. Стерлінг відповів на критику: «Ми сподіваємося, що будівля стала монументальною, тому що монументальність лежить в основі традиції громадських будівель. Але так само ми сподіваємося, що вона стала неформальною і „популістською“, народною». Кількість відвідувачів піднялася до другого місця в німецькій статистиці відвідувань у перший рік після відкриття.
Розширення Старої державної галереї У 2000—2002 роках до Старої Державної галереї було збудовано прибудову, яка стала третім корпусом Державної галереї, де сьогодні розміщена колекція графіки, а також дві нові виставкові зали та кабінет графічних мистецтв. Будівля була спроектована швейцарським подружжям архітекторів . Будівля складається з п'яти поверхів завдовжки 70 метрів і розташована на сході за Старою державною галереєю, з якою її з'єднують два скляні мости. Вперше з часів Другої світової війни колекція гравюр Державної галереї, яка налічує понад 400 000 об'єктів, отримала відповідне приміщення для забезпечення належного зберігання, реставрації та презентації творів.
Директори
, 1881 bis 1901 , 1901 bis 1907 Max Diez, 1907 bis 1915 , 1915 bis 1919? , 1919 bis 1920? , 1920 bis 1931 , 1921 bis 1927 , 1927 bis 1946 Heinrich Theodor Musper, 1946 bis 1963 Erwin Petermann, 1963 bis 1969 , 1969 bis 1994 , 1994 bis 2006 , 2006 bis 2012 , seit 2013
Колекція
Історія колекції картин та скульптур Колекція Державної галереї налічує близько 5000 картин і скульптур. Її історія сягає 18 століття. У цей час герцоги Вюртемберзькі заклали основи колекції.
Серед іншого, у Державній галереї зберігаються:
Давньонімецький живопис 1300—1550 років Фундамент цієї колекції було закладено у 1859 році, коли з колекції Карла Густава Абельса було придбано 73 старовинних швабських , серед яких були й роботи .
Завдяки ініціативі директора (1901—1907) колекція була значно розширена у 20 столітті. Музей зміг придбати не лише такі важливі твори, як крилатий вівтар Мюльгаузена (також відомий як «Празький вівтар») та вівтар Енінгена, але й численні картини з королівських та церковних колекцій. Конрад Ланге зосередився на профілюванні та акцентуванні старої швабської колекції. У 1924 році до колекції було додано , шедевр . Після закінчення Другої світової війни також були придбані важливі роботи регіональних художників. Серед них Ганс Шойфелін, Ганс Гольбейн Старший, Лукас Кранах Старший та Крістоф Амбергер.
Пізніше старонімецька колекція поповнилася такими взірцевими творами, як панно , робота «Христос як скорботний чоловік» Ганса Бальдунга та Ганса Гольбейна.
Італійський живопис 1300—1800 років
На ранній стадії створення колекції було придбано такі важливі роботи як великоформатний «Христос з хананеянами» Маттіа Преті та фрагменти «Коронації Діви Марії» Фра Бартоломмео. Придбання венеціанської приватної колекції Барбіні-Бреганзе у 1852 році, з її високою часткою картин Бароко та Рококо, стало вирішальним кроком у цьому напрямку. Зі 195 картинами ця колекція формує найбільший комплекс італійського живопису в Державній галереї, більше половини загальної кількості зібраних картин походять з 17 і 18 століть.
Незадовго до початку 20-го століття керівництво Державною галереєю вперше було передано історику мистецтва, що дозволило розставити нові акценти у комплектуванні після тривалого періоду придбання творів класицизму. У 1948 році до Державної галереї було передано 31 італійський твір. Серед них були картини Джованні Баттиста Піттоні, Бернардо Строцці, , , Ніколи Грассі та Луки Джордано. Особливістю колекції Державної галереї є роботи художників, які рідко представлені в музеях. Серед них — Крозато, П'єтро Фаччіні та Гаспаре Траверсі. Нещодавні придбання також були зроблені відповідно до існуючої структури колекції.
У 1971 році Державна галерея отримала 36 ранніх італійських панно у спадок від Герхарда Фрайхерра фон Прейшена. Цей аспект колекції також розширювався за рахунок окремих цільових придбань, таких як роботи Маріотто ді Нардо чи Лоренцо Монако, а також панно з кола Джотто.
Нідерландський живопис 1500—1700 років Голландська колекція Державної галереї налічує близько 70 картин майже трьох століть. Такий середній розмір можна пояснити тим, що систематичне поповнення колекції стало можливим лише на пізньому етапі. Деякі важливі роботи походять з історичних колекцій: картина Ганса Мемлінга «Вірсавія у ванні» потрапила до Державної галереї завдяки придбанню колекції графа . Картина Яна ван Амстеля «В'їзд Христа в Єрусалим» раніше перебувала у володінні бургграфа Рейнхарда фон Редера. Обидві роботи були придбані у 18 столітті. Кілька важливих придбань було зроблено і в наступному столітті: «Павло у в'язниці» Рембрандта ван Рейна та «Сімейний портрет» Вібранда Сімонса.
Пожертвування в галузі голландського пейзажного живопису розставило перші акценти для галереї. У 1940-х роках він передав до Державної галереї картини Яна ван Кесселя, Алларта ван Евердінгена, Йооса де Момпера та , серед інших. З 1950-х років колекція поповнилася роботами Аельберта Бутса, Пітера Пауля Рубенса, Рембрандта ван Рейна, Франса Гальса, Яна Девідса де Хема, Яна Стіна, Емануеля де Вітте та інших художників.
Мистецтво 1800—1900 років
Колекція 19 століття включає твори регіонального та міжнародного мистецтва, переважно з Франції та Англії. Ця колекція походить з князівських володінь у 18 столітті і була розширена завдяки королівським пожертвам у 19 столітті та цілеспрямованим придбанням, які продовжуються донині. Романтичне мистецтво представлене роботами Каспара Давида Фрідріха, Карла Густава Каруса та . Романтизм формує контрапункт до південно-західного німецького класицизму, протагоністами якого є скульптор та художники і Філіп Фрідріх фон Гетш. У французькому мистецтві середину століття представляють романтик Ежен Делакруа та натураліст Гюстав Курбе, а також ранній імпресіонізм з Клодом Моне, Альфредом Сіслеєм та П'єром-Огюстом Ренуаром (). Важливими представниками живопису рубежу століть є роботи Каміля Піссарро, Поля Сіньяка, Едґара Деґа, Поля Сезанна та Поля Гогена, що зберігаються в колекції Державної галереї.
Мистецтво 1900-1980 років
Колекція класичного модернізму в Державній галереї Штутгарта складається не лише з окремих видатних творів, але й утворює своєрідний зразковий зріз різних мистецьких груп і стилістичних течій перших десятиліть 20-го століття. Роботи Ернста Барлаха, Макса Бекмана, Отто Дікса, Конрада Феліксмюллера, Еріха Геккеля, Ернста Людвіга Кірхнера, Пауля Клеє, Оскара Шлеммера, Карла Шмідта-Роттлуфа та інших, придбані у 1920-х роках, стали жертвами націонал-соціалістичної кампанії "Дегенеративне мистецтво", і лише деякі з них вдалося придбати знову. У 1959 році було придбано 30 робіт з колекції норвезького судновласника . Таким чином, Державна галерея отримала 30 творів французького імпресіоністичного живопису та роботи Пабло Пікассо.
Ця колекція поповнювалася впродовж 1960-1970-х років, не тільки картинами, а також скульптурами. Придбання колекції штутгартського промисловця у 1968 році поповнило її численними картинами Макса Бекмана, Жоржа Брака, Пауля Клеє та Августа Маке, та інших. У 1970-х роках основна увага була зосереджена на придбанні творів Баугаузу і Конструктивізму, а також Дадаїзму, Сюрреалізму та робіт Йозефа Бойса. У 1998 році колекція Штегмана, яка включає скульптури та картини Пабло Пікассо, була передана в постійне користування Державній галереї. Колекція також поповнилася роботами Анрі Матісса, Піта Мондріана, Франца Марка та .
Архів У Державній галереї зберігаються чотири великі архівні колекції. Дві з них містять роботи штутгартських художників Оскара Шлеммера та . Галерея також володіє маєтком мистецтвознавця , а в архіві Зома зберігається велика колекція медіа-мистецтва, наприклад, Флуксус, Хепенінг і Фігурні вірші. Всі архіви відкриті для громадськості і можуть бути використані для досліджень.
Колекція графіки