Макс Ліберман (, 20 липня 1847, Берлін — 8 лютого 1935, Берлін) — німецький художник і графік єврейського походження, вважається одним з головних представників імпресіонізму за межами Франції.

Після навчання у Ваймарі, деякий час мешкав у Парижі та Нідерландах. Спочатку Ліберман писав натуралістичні твори на соціальну тематику. Захопившись французьким імпресіонізмом, починаючи з 1880 року Ліберман перейшов до світлих тонів і енергійної техніки нанесення мазків. Його творчість ознаменувала перехід мистецтва XIX століття до класичного модерну часів вільгельмінізму та Ваймарської республіки. Цій трансформації художник активно сприяв, очоливши Берлінський сецесіон. З 1920 року і до своєї відставки в 1933 році, що відбулася за втручання націонал-соціалізму в політику у сфері мистецтва, Ліберман керував Прусською академією мистецтв. Останні роки життя Макс Ліберман провів на самоті в рідному Берліні.

Біографія

Юність Макс Ліберман народився Берліні 20 липня 1847 року у сім'ї заможного єврейського промисловця Луїс Лібермана та його дружини Філіппи (уродженої Галлер). Його дід Йозеф Ліберман був відомим підприємцем-текстильником, який заклав основи фінансового благополуччя родини. Через три дні після народження Макса набуло чинності Положення про євреїв, що розширило права єврейської частини населення. У 1851 році Лібермани переїхали на вулицю Беренштрассе (), поруч була і початкова школа, що її, як і всі наступні, Макс зненавидів.

Після початкової школи Ліберман перейшов до реальної школи в Доротеєнштадті. Макс приділяв багато часу малюванню, його батьки ставилися до захоплення хлопчика стримано. Коли Максу виповнилося дванадцять років, його батько придбав представницький особняк на Паризькій площі. Сім'я дотримувалася ліберальної течії в юдаїзмі і все більше відходила від ортодоксального способу життя діда. Незважаючи на те, що в палаці Ліберманів було кілька салонів і спалень, троє синів Ліберманів спали в одній спільній кімнаті, де в стіні було передбачено скляне вікно, щоб батьки могли спостерігати за тим, як хлопчики роблять уроки.

1859 року Луїс Ліберман замовив портрет своєї дружини, і Макс супроводжував матір до художниці Антоні Фолькмар. Від нудьги він попросив олівця і почав малювати. Вже літня Антоні Фолькмар дуже пишалася тим, що саме вона відкрила світові відомого художника. Батьки Макса не мали особливого сентименту до живопису, але принаймні завдяки додатковим урокам малювання Макс не відмовлявся ходити до школи. Після занять у школі Макс вирушав на приватні уроки живопису до Едуарда Гольбейна та Карла Штеффека.

У знаменитій єврейській сім'ї Макс не відрізнявся особливою ерудованістю. На заняттях у школі він часто відволікався та відповідав невпопад. За це його дражнили однокласники, і Макс часто симулював хвороби, щоб не ходити до школи. Батьки ставили йому в приклад розумнішого брата Георга, що ще більше посилювало в Максі почуття інакості. Обдарованість Макса в малюванні нічого не означала для батьків: батько заборонив 13-річному Максу згадувати прізвище Ліберман на першій громадській виставці його робіт.

Навчання та рання творчість

Після закінчення школи Макс Ліберман подав документи до Берлінського університету імені Гумбольдтів. Він вибрав хімічний факультет, де успішно навчався його кузен Карл Ліберман. Проте вивчення хімії мало бути прикриттям для занять мистецтвом і дозвілля. Тому Макса Лібермана ніколи не сприймали всерйоз. Замість відвідування лекцій він катався у парку Тіргартен верхи та займався малюванням. Крім того, Макс став все частіше допомагати Карлу Штеффеку в роботі над його монументальними батальними картинами. У Штеффека Ліберман познайомився з Вільгельмом Боде, який згодом усіляко просував творчість Макса Лібермана, обіймаючи посаду директора Музею імператора Фрідріха. 22 січня 1868 року Ліберман був відрахований з берлінського університету за «відсутність старанності в навчанні». Після серйозного конфлікту з батьком із цього приводу батьки все ж таки дозволили Максу відвідувати заняття в Художній академії великого герцога у Ваймарі. Там Макс Ліберман навчався у бельгійського майстра історичного живопису Фердинанда Паувельса, який познайомив Лібермана із творчістю Рембрандта під час однієї з навчальних поїздок класу до касельського Фрідериціануму. Рембрандт справив незабутнє враження на молодого Лібермана.

Загальний патріотичний підйом, що панував у країні в 1870 році під час франко-прусської війни, не оминув і Макса Лібермана. Через невиліковний перелом руки його не взяли на регулярну військову службу, але він записався добровольцем в орден йоганнітів і служив санітаром під Мецем. Пережите на полях битв глибоко потрясло молодого художника, охолодивши його запал і захоплення війною.

Починаючи з літа 1871 року Макс Ліберман перебував у Дюссельдорфі, де вплив французького мистецтва відчувалося сильніше, ніж у Берліні. Там він познайомився з Мігаєм Мункачі, який привернув увагу Лібермана реалістичністю зображення сцен повсякденного життя, як, наприклад, у «Щипальницях вовни». На кошти свого брата Георга Макс він здійснює першу поїздку до Нідерландів, відвідавши Амстердам та Схевенінген, які захопили його своїм світлом, людьми та природою.

Перша велика робота Лібермана «Жінки, що обскубують гусей» з'явилася в перші місяці після повернення з Нідерландів. На ній у темній колірній гамі зображено неприємну та буденну роботу. Крім натуралізму Мункачі тут також видно елементи історичного живопису. Поглянувши на ще не готове полотно, вчитель Лібермана Паувельс заявив, що йому нема чому вчити свого учня. Незвичайний сюжет картини викликав огиду та шок у публіки на гамбурзькій художній виставці. Незважаючи на похвалу критиків на адресу його майстерної техніки, Макс Ліберман заробив імідж художника, який малює потворність. Попри аналогічну реакцію публіки на берлінській виставці того ж року, картину було продано залізничному магнату Бетелю Генрі Штроусбергу.

Його друга велика робота «Виробниці консервів» була заявлена на велику щорічну виставку в Антверпені, де на неї знайшлося одразу два покупці. Ліберман знайшов свій перший художній стиль: він писав людей за роботою реалістично і без зайвої сентиментальності, принизливої жалісливості та удаваної романтики, але й не впадав при цьому до надмірної соціальної критики. У своїх сюжетах він знаходив природну гідність, яка не потребувала прикрашання.

У 1873 році, спостерігаючи селян, які збирали врожай буряків у передмісті Ваймара, Ліберман вирішив зафіксувати їх на картині. Проте художник Карл Гуссов цинічно порадив йому найкраще взагалі не писати таку картину. Тож Ліберман вирішив вирушити до Відня до знаменитого історичного і салонного живописця Ганса Макарта. Врешті Макс Ліберман вирішує ВІдень і не повертатися до Німеччини, художнє життя в якій здавалося йому надто відсталим.

Париж, Барбізон та Амстердам

У грудні 1873 року Макс Ліберман вирушив до Парижа і влаштував свою майстерню на Монмартрі. У художній столиці світу він збирався познайомитися з провідними представниками реалізму та імпресіонізму. Проте французькі художники відмовилися спілкуватися з «німцем» Ліберманом. У 1874 році він заявив своїх «Жінок, що обскубують гусей» на Паризький салон. Хоча картина була прийнята на конкурс, Ліберман отримав негативні відгуки в пресі насамперед з націоналістичних причин. Літо 1874 року Ліберман провів у Барбізоні в лісі Фонтенбло. Художника серйозно цікавила творчість Мункачі, але ще більший інтерес він відчував до творчості Констана Труайона, Шарль-Франсуа Добіньї, Каміля Коро та насамперед Жан-Франсуа Мілле.

Барбізонська школа зіграла велику роль у становленні імпресіонізму: вона сформувала імпресіоністський пейзажний живопис і збагатила художні напрямки свого часу можливостями пленеру. Під впливом Барбізону Ліберман відмовився від старомодного, важкого живопису Мункачі. Його більше цікавили техніки барбізонців, ніж їхні сюжети. У Барбізоні Ліберман, згадавши про свої ескізи до «Селян на буряковому полі», почав писати свій «Збір урожаю в Барбізоні», який він закінчить лише через багато років. Ліберман намагався піти слідами Мілле і тому, на думку критиків такого часу, зробив крок назад: селяни виглядали ненатурально і здавались доданими до краєвиду в останній момент.

В 1875 році Ліберман провів три місяці в голландському Зандвоорті. У Гарлемі він працював над копіями картин Франса Галса. Вивчаючи портретний живопис Галса, Ліберман намагався знайти свій стиль. Франс Галс з його технікою енергійного та розгонистого нанесення фарби вплинув на пізню творчість Лібермана поряд із французькими імпресіоністами. У цей час сформувалася творча особливість художника Лібермана – зволікати з реалізацією ідеї великої картини. Лише після повернення восени 1875 року до Парижу та переїзду в більше ательє, Ліберман повернувся до своїх вражень і написав першу роботу, присвячену рибальським дітям, що купаються. Пізніше він знову повернувся до цього сюжету.

Влітку 1876 року Ліберман знову поїхав на кілька місяців до Нідерландів. Він продовжив вивчати творчість Галса, завдяки чому пізніше виробив власний стиль портретів. В Амстердамі Ліберман познайомився з художником- офортистом Вільямом Унгером, який у свою чергу звів його з Йозефом Ізраельсом і познайомив із гаазькою школою живопису. На своїй картині «Голландська школа шиття» Ліберман використовує світлові ефекти вже в імпресіоністській манері. Завдяки професору Августу Аллебі Ліберман прийшов у Португальську синагогу Амстердама, що привнесло в його творчість осмислення свого єврейського коріння. У цей час з'явилися перші ескізи в притулку для сиріт.

У Парижі Ліберман страждав глибокими депресіями, які пояснювалися тиском батьків та власними творчими муками. У той час з'явилося лише декілька картин. Ліберман багато разів брав участь у Паризьких салонах, які, проте, не принесли йому довгоочікуваного успіху. Художнє середовище Парижа нічого не могло дати Ліберману, навпаки відкидало його з причин шовіністичного штибу. Його творчість не змогла стати «французькою», але зазнала великого впливу голландців. Ліберман вирішив остаточно залишити Париж.

Мюнхен

У 1878 році Ліберман вперше побував в Італії. У Венеції він мріяв побачити роботи Вітторе Карпаччо та Джентілі Белліні та виробити для себе нові творчі орієнтири. Там він познайомився з групою художників з Мюнхена, зокрема і з Францем фон Ленбахом, і пробув у їхній компанії у Венеції три місяці, а потім поїхав за ними до столиці Баварії, яка завдяки мюнхенській школі живопису прославилася як центр натуралістичного мистецтва в Німеччині.

У грудні 1878 року Ліберман розпочав свою картину «Дванадцятирічний Ісус у храмі». Перші ескізи для цієї роботи він виконав ще в синагогах Амстердама та Венеції. Ніколи раніше підготовча фаза до картини не давалася йому такою працею. Поряд з ескізами в інтер'єрі синагоги Ліберман проробляв кожну фігуру спочатку в ескізах оголеного тіла, а потім зводив їх разом одягненими. Сцена була майже занурена у містичне світло, яке здається ширилося від маленького Ісуса у центрі картини.

Картина викликала хвилю обурення у всій імперії. У той час як принц Луїтпольд Баварський став на бік Лібермана, газета «Аугсбургер Альгемайне» писала, що художник «зобразив найпотворнішого і найдивнішого єврейського хлопчика, якого тільки можна вигадати». Громадськість тепер затаврувала Макса Лібермана як «осквернителя Господа». Депутат баварського ландтагу від консерваторів Даллер закликав позбавити єврея Лібермана права зображати Ісуса у такому вигляді. У Берліні придворний проповідник Адольф Штеккер на антисемітських дискусіях вів обговорення картини образливою манерою.

У той час як протести церкви та критиків ставали дедалі жорсткішими, провідні колеги-художники, зокрема Фрідріх Август фон Каульбах та Вільгельм Лейбль, стали на захист картини Лібермана. У творчій біографії Лібермана картина стала найбільшим досягненням його раннього періоду творчості.