Копальня Пертікара (Perticara) – колишній гірничодобувний майданчик у італійському регіоні Емілія-Романья, за півсотні кілометрів на південь від Равенни. Також відома як Пертікара-Мараццана (Мараццана), оскільки у підсумку копальня Пертікара злилась з первісно окремою копальнею Мараццана, яка склала південний сектор об’єднаного майданчику.
Є відомості, що район Пертікара продукував мінерали ще в часи римлян, втім, ймовірно, мова йшла про їх збір у руслі річки.
Перші звістки нових часів про видобуток сірки у Пертікара відносяться до XVII століття, а починаючи з наступного століття тут вже регулярно вели гірничі роботи, хоча їх учасники час від часу зазнавали невдачі та змінювались. 1816 року копальня Пертікара (а також Формін'яно) була викуплена графом Джованні Чістерні (Giovanni Cisterni), який невдовзі також спорудив завод з виплавки сірки у Ріміні (не пізніше 1850 року Пертікара отримала власний плавильний завод). В подальшому діяльність у Пертікара вела Società Picard, а 1899 року копальню викупила Società Anonima Sulfuree Trezza-Romagna, що з 1904 року була відома як Società Anonima Sulfuree Trezza-Albani-Romagna.
1917 року власником стала компанія Montecatini, яка стартувала за три десятки років до того як гірничодобувна, а у 1910-х почала перетворюватись на гіганта італійської хімічної промисловості. Саме в часи управління Montecatini копальня Перікара досягнула піку свого розвитку.
Розробку вели підземним способом, при цьому у підсумку глибина виробіток досягнула 740 метрів, а їх загальна довжина становила біля 100 кілометрів. Відомо про існування тут таких шахт (стовбурів) як «Пертікара», «Парізіо», «Вітторіа», «Меззена» (Mezzena), «Паоло», «Монтеккіо» (Montecchio), «Алессандро».
1932 року пожежа завдала серйозних пошкоджень стовбура «Парізіо», який довелось відновлювати. У жовтні 1934 року стався ще більший інцидент, коли пожежа в копальні тривала 47 діб, а роботу вдалось відновити лише у березні 1935 року.
1938 року копальня досягнула рекордного за всю історію показника, коли було виплавлено майже 50 тисяч тонн сірки.
1943 року Пертікара видала 196 тисяч тонн руди, а 1944 року встигла видобути 95 тисяч тон руди, допоки наприкінці вересня наземні споруди не були зруйновані. Відновити роботи вдалось лише у грудні 1945 року. 1949 року з копальні вилучили вже 205 тисяч тонн руди.
З плином часу запаси родовища виснажувались і 1964 року копальню закрили.
Наразі на місці рудника створено гірничий музей (втім, доступ у підземні виробітки закритий через велику загрозу зі сторони шкідливих газів).
Є відомості, що в Пертікара знайшли найбільший в світі кристал самородної сірки, який зберігається в музеї у Мілані.
Примітки