General Atomics GNAT — серія американських безпілотних літальних апаратів (БпЛА) повітряної розвідки. Первинний варіант апарата був розроблений і виготовлений компанією Leading Systems Incorporated (LSI) (Ірвайн, штат Каліфорнія, США), як версія БпЛА «Amber I». Перший політ «Amber I» відбувся влітку 1989 року. 1990 року за браком фінансування програма «Amber» була закрита, компанія LSI збанкрутувала й усі її активи були викуплені компанією General Atomics (штаб-квартира в Сан-Дієго, штат Каліфорнія, США), яка продовжила модернізацію БпЛА під назвою «GNAT-750». З 1993 року роботи над створенням й виробництвом безпілотників перейняло новостворене компанією «General Atomics» дочірне підприємство General Atomics Aeronautical Systems (GA-ASI) зі штаб-квартирою в місті Повей (штат Каліфорнія) й виробничими потужностями в Сан-Дієго. GA-ASI стало виробляти не тільки БпЛА, але й радіолокаційні системи та системи спостереження для них.
«GNAT-750» став першим безпілотним літальним апаратом, який міг бути оснащеним системою супутникової навігації, яка забезпечувала можливість виконання автономних операційних місій. Безпілотники «GNAT-750» і наступні модифікації GNAT («GNAT-750-45», «I-GNAT», «I-GNAT ER») використовувалися повітряними силами Туреччини та Центральним розвідувальним управлінням США. Вони стали підґрунтям для створення компанією GA-ASI сучасніших розвідувально-ударних безпілотників наступного покоління MQ-1 Predator і MQ-9 Reaper.
Історія створення 1984 року Агентство передових оборонних дослідницьких проєктів США (DARPA) () Міністерства оборони США уклало контракт на суму 40 мільйонів доларів США з компанією Leading Systems Incorporated (LSI) на створення БпЛА військового призначення. Таємна програма, позначена криптонімом TEAL RAIN, передбачала створення безпілотника під назвою «Amber» («бурштин») середнього радіуса дії, тривалого польоту, який мав використовуватися для фоторозвідки, радіоелектронної розвідки або як крилата ракета. У БпЛА такого типу були зацікавлені сухопутні війська, ВМС і Корпус морської піхоти США. DARPA зрештою передало контроль за його створенням ВМС, які бачили в ньому потенційно корисну систему для загоризонтної підтримки ударних сил флоту.
«Amber», розроблений командою під керівництвом власника компанії Абрахама Карема, колишнього головного конструктора Повітряних сил Ізраїлю, мав видовжений фюзеляж завдовжки 4,6 метра, розмах крил 8,54 метра, важив 335 кілограмів. Носова секція могла мати різну форму залежно від версії безпілотника. Політ забезпечував розташований позаду двоциліндровий двотактний поршневий двигун з рідинним охолодженням потужністю 49 кВт (65 к.с.) з дволопатевим штовхальним повітряним гвинтом позаду перевернутого V-подібного хвоста, який захищав пропелер під час зльоту та приземлення. Крило було встановлене на короткому пілоні над фюзеляжем. Корпус був виготовлений з пластику й композитних матеріалів, переважно кевлару, мав висувне триопорне шасі.
Початковий контракт передбачав створення трьох прототипів крилатих ракет «Basic Amber А-45» і трьох прототипів розвідувальних безпілотників «В-45». Крилата ракета була оснащена бойовою частиною, відрізнялася загостреною передньою частиною фюзеляжу, можливістю відкидання крил перед пікіруванням на ціль і призначалася для ураження наземних цілей як відносно дешевий маневрувальний снаряд. Другий варіант літака багаторазового використання мав характеристичну «горбату» передню частину, в якій розміщувалася розвідувальна апаратура. Перші польоти «Amber» відбулися в листопаді 1986 року, з тривалішими польотами наступного року. Програма «Amber» ще певний час залишалася засекреченою до 1988 року, коли були оприлюднені її подробиці. Вже в червні цього року безпілотник протримався в повітрі понад 38 годин, що на той час було рекордним досягненням.
Програма «Amber» була лише однією з низки різних американських програм зі створення БпЛА. Щоб не розпорошувати кошти Конгрес США 1987 року розпорядився консолідувати програми БпЛА, заморозивши фінансування до червня 1988 року, коли було створено централізований Об'єднаний програмний офіс для розробки БпЛА (Joint Program Office for Unmanned Aerial Vehicles). За рішенням цього органу LSI розпочала на базі одного з тестових «Amber B45» виробництво розвідувального БпЛА «Amber I», який здійснив перший політ у жовтні 1989 року. Його оперативний радіус дії сягав 2000 км, тривалість перебування в повітрі в межах 38 годин на висоті 1500 м, максимальна швидкість сягала 200 км/год, стеля — 7620 м. Він був оснащений камерами денного й інфрачервоного світла, автопілотом, двостороннім зв'язком із наземною базою контролю. Серійні «Amber I» мали крила з розмахом 9 м і фюзеляж завдовжки 4,5 м. До 1990 року компанія збудувала сім БпЛА цього типу. У жовтні 1989 року сухопутні війська США провели тестування трьох прототипних «Amber B45» і семи серійних «Amber I». Результати тестів підтвердили перспективність використання безпілотників «Amber I».
Проте, у зв'язку зі скороченням фінансування 1990 року програму «Amber» припинили, оскільки вона не мала сильної підтримки ще й тому, що Карем, хоч і був компетентним конструктором, мав різкий і шорсткий характер, який тільки шкодив його справі. LSI збанкрутувала і всі її активи 1990 року були викуплені компанією General Atomics, яка спочатку спеціалізувалася на ядерних технологіях, а пізніше диверсифікувалася в кількох інших напрямках. General Atomics продовжила розпочату компанією LSI модернізацію «Amber» у потужнішу версію під назвою «GNAT-750», що 1993 року переросло в контракт з урядом Туреччини на низку цих безпілотників.
Етимологія назви Назва БпЛА «GNAT» — це абревіатура від назви компанії (GeNeral ATomics). Рівночасно, англійське слово «gnat» означає — «комар», що асоціюється з малими розмірами БпЛА. Друга частина назви «750» відповідає відстані в міліметрах від переднього до заднього ребра крила біля кореня крила.
Конструкція «GNAT-750» «GNAT-750», хоч і використовував напрацювання й досвід створення «Amber I», та все ж істотно відрізнявся від нього. Насамперед, на відміну від «Amber I» це був вільнонесучий низькоплан з балковим фюзеляжем куполоподібного перерізу дещо більшого розміру. Довжина фюзеляжу збільшилася з 4,5 м до 5,33 м, розмах крила сягнув 10,76 м. Крила мали трапецієподібну форму. Фюзеляж був оснащений висувною триопорною стійкою шасі з керованим переднім колесом. Усі колеса шасі були забезпечені антиковзними системами. Незмінними залишалися перевернуте V-подібне хвостове оперення і двигун «Rotax 582» зі штовхальним повітряним гвинтом, розташованим у хвостовій частині фюзеляжу. Попри більші розміри, незмінний привід вдалося збільшити максимальну швидкість БпЛА до 259 км/год, тривалість (до 40-48 годин) і дальність польоту до 2780 км за незмінної стелі. Конструкція корпусу безпілотника, виконана з композитних матеріалів, дозволяла виконувати маневри з перенавантаженнями до +6g. Пізніше двигун «Rotax 582» було замінено на потужніший чотиритактний двигун з водяним охолодженням «Rotax 912», потужністю 64 кВт. Літак міг летіти в оперативну зону на відстань до 2000 кілометрів і залишатися там протягом 12 годин, перш ніж повернутися на базу.
«GNAT-750» став першим безпілотним літальним апаратом, який міг бути оснащеним системою супутникової навігації, за допомогою якої можна було здійснювати через супутниковий зв'язок автономні операційні місії. У рухомій головній частині, встановленій під передньою частиною фюзеляжу, був розміщений комплекс розпізнавально-розвідувальних систем, котрий складався з камери денного освітлення й тепловізійної камери. Безпілотник міг бути також оснащений іншими типами розвідувальних систем, такими як системи виявлення радіоактивного, біологічного та хімічного зараження, інфрачервоні лінійні сканери, системи розпізнавання сигналів тощо. Щоб забезпечити можливість навчання операторів «GNAT-750» без ризику втрати його з корисним навантаженням, був розроблений менший і дешевший варіант літального апарата з тією ж системою керування під назвою «GNAT-BT».
Однією з проблем «GNAT-750», як і інших безпілотних літальних апаратів, була його вразливість до негоди. Для будь-якого БПЛА, розгорнутого в польових умовах, необхідно було забезпечувати захист делікатної внутрішньої електроніки від пилу та вологи, особливо в морському кліматі. Захист особового складу, авіоніки та зони технічного обслуговування — ці важливі фактори враховувалися при плануванні розгорнутих операцій. Переносні ангари для технічного обслуговування забезпечували чистоту та сухість робочих місць техніків БПЛА.
«GNAT-750» взаємодіяв з наземними станціями управління (), кожна з яких була обладнана чотирма плоскими рідкокристалічними сенсорними дисплеями, один з яких відтворював карту місцевості. Станція підтримувала радіозв'язок із встановленою на борту літального апарата цифровою системою керування польотом і могла одночасно керувати кількома БпЛА. Крім цього самі безпілотники були оснащені інерційними навігаційними системами, які співпрацювали з приймачами супутникової навігаційної системи GPS.
1994 року за підтримки армії США були проведені випробування з використанням систем супутникового зв'язку для передачі розвідувальних даних, отриманих БпЛА, й підтримки зв'язку з наземною станцією управління. У березні 1997 року були зроблені спроби взяти БпЛА під контроль різними наземними станціями управління, а в листопаді того ж року — контролювати їх роботу через станцію управління, розташовану на борту корабля ВМС США . Наприкінці 1990-х років також почалися випробування БПЛА GNAT-750, які працювали з прототипом наземних станцій керування системами тактичного управління (). Версії «GNAT»
«GNAT-750-45» З досвіду використання «GNAT-750» ЦРУ компанія продовжувала удосконалювати апарат. На базі «GNAT-750» була створена модель «GNAT-750-45», оснащена додатковим радіолокатором бічного огляду Northrop Grumman Lynx, лазерним далекоміром, покращеними датчиками радіоелектронної розвідки, тепловізійними датчиками, радаром із синтезованою апертурою високої роздільної здатності. Оскільки «GNAT-750-45» не був оснащений супутниковими лініями обміну даними, що дозволяло б необмежено працювати за лінією радіогоризонту, для повного використання можливостей літального апарата довелося використовувати систему ретрансляції даних, яка дозволяла керувати літальним апаратом і передавати дані від бортових розвідувальних систем на наземну станцію управління. Як ретранслятор використовувався пілотований мотопланер RG-8 (), який був адаптований з цивільної версії для використання береговою охороною США та ЦРУ. Радіорелейна антена безпілотника була змонтована в краплеподібному футлярі, розміщеному на штанзі над фюзеляжем. Досвід, отриманий при створенні «GNAT-750-45», був використаний GA-ASI у створенні БпЛА наступного покоління «RQ-1 Predator».
«I-GNAT» На рубежі 1997—1998 років GA-ASI створила БпЛА «I-GNAT» (І — Improved — «поліпшений»), модернізовану й потужнішу версію вихідної моделі «GNAT-750», яка забезпечувала триваліший політ, більшу вантажність, менші витрати на технічне обслуговування й питому вартість польоту. «I-Gnat» використовував фюзеляж «RQ-1 Predator» без купола в передній частині. Новий безпілотник отримав потужніші чотирициліндрові двигуни: Rotax 912, потужністю 59,7 кВт, й з турбонаддуванням потужністю 78,3 кВт, який забезпечував збільшення робочої висоти від 7620 до 9140 метрів. Обидва двигуни працювали з дволопатевими пропелерами фіксованого кроку, хоча існував варіант використання версії зі змінюваним кроком. Нові двигуни були тихішими й економічнішими.