Росі́йсько-грузи́нська війна́ 2008 ро́ку () 11 лет российско-грузинской войне | EuronewsВійна відома під багатьма іншими назвами, включаючи П'ятиденну війну, Серпневу війну та російське вторгнення в Грузію. — збройний конфлікт між Грузією та Росією і сепаратистськими силами Південної Осетії і Абхазії, що відбувся в серпні 2008 року.
Республіка Грузія проголосила свою незалежність на початку 1991 року, коли Радянський Союз почав розпадатися. На цьому тлі бойові дії між Грузією та сепаратистами залишили частини колишньої Південно-Осетинської автономної області під фактичним контролем підтримуваних Росією, але міжнародно невизнаних сепаратистів. Після війни на території були розміщені спільні миротворчі сили грузинських, російських та осетинських військ. Подібний глухий кут склався в регіоні Абхазії, де абхазькі сепаратисти вели війну в 1992—1993 роках. Після обрання Володимира Путіна в Росії в 2000 році і прозахідної зміни влади в Грузії в 2003 році відносини між Росією і Грузією почали гіршати, досягнувши повної дипломатичної кризи до квітня 2008 року. 1 серпня 2008 року підтримувана Росією Південноосетинські сили почали обстріли грузинських сіл, епізодично відповідаючи грузинським миротворцям у цьому районі. Посилення артилерійських обстрілів південних осетин порушило угоду про припинення вогню 1992 року. Щоб покласти край цим нападам, 7 серпня підрозділи грузинської армії були направлені в зону конфлікту в Південній Осетії. Грузинські війська за кілька годин взяли під контроль більшу частину Цхінвалі, оплоту сепаратистів.
Деякі російські війська незаконно перетнули російсько-грузинський державний кордон через Рокський тунель і просунулися в зону південно-осетинського конфлікту до 7 серпня, до масштабної грузинської військової відповідіОднак російський уряд офіційно спростував розгортання немиротворчих сил до 8 серпня.. Росія звинуватила Грузію в «агресії проти Південної Осетії», і розпочала повномасштабне наземне, повітряне і морське вторгнення в Грузію, включаючи її безперечну територію, 8 серпня, назвавши це операцією «примусу до миру». Російські та південноосетинські сили воювали з грузинськими військами в Південній Осетії та навколо неї протягом кількох днів, поки грузинські сили не відступили. Російські та абхазькі війська відкрили другий фронт, атакуючи Кодорську ущелину, яку утримує Грузія. Російські військово-морські сили блокували частину узбережжя Грузії в Чорному морі. Російські ВПС атакували цілі як у зоні конфлікту, так і за її межами. Це була перша війна в історії, в якій кібервійна збіглася з військовими діями. Під час і після конфлікту також велася інформаційна війна. Ніколя Саркозі, президент Франції, особисто домовився про угоду про припинення вогню 12 серпня.
Російські війська тимчасово окупували грузинські міста Зугдіді, Сенакі, Поті та Горі, утримуючи ці райони за межами режиму припинення вогню. Південні осетини знищили більшість етнічних грузинських сіл у Південній Осетії і були відповідальними за етнічну чистку грузин. Росія визнала незалежність Абхазії та Південної Осетії від Грузії 26 серпня, а уряд Грузії розірвав дипломатичні відносини з Росією. Росія переважно завершила виведення військ із безперечних частин Грузії 8 жовтня. Російські міжнародні відносини майже не постраждали. Війна переселила 192 тис. осіб. У той час як багато хто повернувся до своїх домівок після війни, 20 272 людини, переважно етнічні грузини, залишалися переміщеними станом на 2014 рік. 2021 року Європейський суд з прав людини постановив, що Росія зберігає «прямий контроль» над сепаратистськими регіонами та несе відповідальність за загибель людей. там відбуваються порушення правStrasbourg court rules Russia has ‘direct control’ over Abkhazia, South Ossetia, Euractiv, 21 January 2021Russia guilty of violations during 2008 war with Georgia, says Europe's top court, Euronews, 26 January 2021.
Передумови
Історія
У Х столітті нашої ери Грузія вперше виникла як етнічне поняття на територіях, де грузинська мова використовувалася для здійснення християнських обрядів. Після монгольського вторгнення в регіон Грузинське королівство було розділене на кілька держав. У XIX столітті Російська імперія поступово захопила грузинські землі. Після лютневої революції 26 травня 1918 року Грузинська Демократична Республіка проголосила незалежність.
У результаті монгольського вторгнення майже повністю була знищена Аланія. Алани були змушені мігрувати в гори і залишити більшу частину своїх земель на Північному Кавказу. Під впливом монголів алани в 1292 році вторглися в Грузинське царство і захопили місто Горі та територію нинішньої Південної Осетії, тоді ж там з'явилося алано-осетинське населення. Але в 1326 році після 3-річних зіткненнь Георгій V Блискучий звільнив Горі та вигнав аланів із Південного Кавказу.
У 1918 року почався конфлікт між безземельними осетинськими селянами, які проживали в Шида-Картлі, постраждали від більшовизму і вимагали власності на землі, які вони обробляли, та меншовицьким урядом, що підтримував етнічну грузинську шляхту, яка була законними землевласниками. Хоча спочатку осетини були незадоволені тільки економічною позицією влади Тбілісі, напруженість невдовзі переросла в етнічний конфлікт. 1918 року осетинські повстанці відбили грузинські війська і продовжили окупацію міста Цхінвалі та наступ на тубільців Грузії. Під час повстань у 1919 і 1920 роках осетинів приховано підтримувала Радянська Росія, але навіть так вони зазнали поразки.
Незалежна Демократична Республіка Грузія була захоплена Червоною Армією в 1921 році, після чого було встановлено радянський уряд. У квітні 1922 року уряд Радянської Грузії створив автономну адміністративну одиницю для закавказьких осетинів, яка отримала назву Південно-Осетинська автономна область. Такі історики, як Стівен Ф. Джонс, Еміль Сулейманов та Арсен Сапаров вважають, що більшовики надали осетинам цю автономію в обмін на їхню допомогу проти Демократичної Республіки Грузії, оскільки ця територія ніколи не була окремим утворенням до російського вторгнення.
Націоналізм у Радянській Грузії набрав обертів у 1989 році з ослабленням Радянського Союзу. Кремль схвалив південноосетинський націоналізм як протидію руху за незалежність Грузії. 11 грудня 1990 року Верховна Рада Грузії у відповідь на спробу відділення Південної Осетії скасувала автономію області. У січні 1991 року між Грузією та південноосетинськими сепаратистами спалахнув військовий конфлікт. Грузія оголосила про відновлення незалежности 9 квітня 1991 року, ставши таким чином першою позабалтійською державою Радянського Союзу, яка зробила це. Південноосетинським сепаратистам допомагали колишні радянські військові частини, які зараз контролює Росія. До червня 1992 року можливість повномасштабної війни між Росією та Грузією зросла, оскільки російська влада обіцяла бомбардування столиці Грузії Тбілісі на підтримку південноосетинських сепаратистів. Грузія підтримала угоду про припинення вогню 24 червня 1992 року, щоб запобігти ескалації конфлікту з Росією. Грузинські, південноосетинські, російські та північноосетинські миротворці були розміщені в зоні південноосетинського конфлікту за мандатом Спільної контрольної комісії (СКК). Деякі, переважно етнічно грузинські частини колишньої Південно-Осетинської автономної області залишилися під контролем Грузії. Базована в Цхінвалі сепаратистська влада самопроголошеної Республіки Південна Осетія до війни 2008 року контролювала третину території колишньої Південно-Осетинської автономної області.
Така ситуація склалася і в Абхазії, автономній республіці в Грузинській Радянській Соціалістичній Республіці, де абхази відокремилися від Грузії під час війни на початку 1990-х років. До 2003 року населення Абхазії скоротилося з 525 000 до 216 000 після етнічної чистки грузинів, найбільшої етнічної групи в краю. Верхня Кодорська ущелина на північному сході Абхазії залишалася поза контролем абхазького сепаратистського уряду.
Російські інтереси та участь Закавказзя лежить між Північним Кавказом та Близькимо Сходом, межує з Туреччиною та Іраном. Стратегічне значення регіону зробило його проблемою важливим напрямком для російської колоніальної експансії. Вагомі економічні причини, зокрема доступ до основних запасів нафти, ще більше впливають на інтерес до Закавказзя. Правління Закавказзя, за словами шведського вченого Сванте Корнелла, дозволить Росії керувати залученням Заходу в Центральну Азію, територію геополітичного значення. Росія розглядала узбережжя Чорного моря та прилеглість до Туреччини як безцінний стратегічний атрибут Грузії. Росія мала більше корисливих інтересів в Абхазії, ніж у Південній Осетії, оскільки розгортання російських військ на узбережжі Чорного моря вважалося життєво важливим для російського впливу в Чорному морі. До початку 2000-х років Південна Осетія спочатку була задумана як інструмент для збереження контролю над Грузією.
Володимир Путін став президентом Російської Федерації у 2000 році, що справило глибокий вплив на російсько-грузинські відносини. Конфлікт між Росією та Грузією почав загострюватися в грудні 2000 року, коли Грузія стала першим і єдиним членом Співдружності Незалежних Держав (СНД), до якого вводився російський візовий режим. Едуард Кокойти, ймовірний член натовпу, став фактичним президентом Південної Осетії в грудні 2001 року; він був схвалений Росією, оскільки він зірвав би мирне возз'єднання Південної Осетії з Грузією. Російський уряд почав масову видачу російських паспортів жителям Абхазії та Південної Осетії у 2002 році без дозволу Грузії; ця політика «паспортизації» заклала основу для майбутніх претензій Росії на ці території. 2003 року президент Путін почав розглядати можливість військового вирішення конфлікту з Грузією.
Після того, як Грузія депортувала чотирьох підозрюваних російських шпигунів у 2006 році, Росія розпочала повномасштабну дипломатичну та економічну війну проти Грузії, за якою відбулося переслідування етнічних грузин, які проживають в Росії.
До 2008 року більшість жителів Південної Осетії отримали російські паспорти. За даними Reuters, до війни Росія забезпечувала дві третини річного бюджету Південної Осетії. Де-факто уряд Південної Осетії наймав переважно громадян Росії, які обіймали подібні державні посади в Росії, а російські офіцери домінували в організаціях безпеки Південної Осетії.
Невирішені конфлікти
Конфлікти в Грузії залишалися в глухому куті до 2004 року, коли Міхеїл Саакашвілі прийшов до влади після революції троянд у Грузії, яка скинула президента Едуарда Шеварднадзе. Повернення Південної Осетії та Абхазії під контроль Грузії було першою проблемою Саакашвілі.
Грузинський уряд започаткував ініціативу щодо припинення контрабанди з Південної Осетії у 2004 році після успіху у відновленні контролю в Аджарії. Напруга ще більше посилилася владою Південної Осетії. З 8 по 19 серпня між грузинськими військами та південними осетинами точилися інтенсивні бої.
У січні 2005 року на Парламентській асамблеї Ради Європи в Страсбурзі президент Грузії Саакашвілі запропонував мирне врегулювання для Південної Осетії в рамках єдиної грузинської держави. Цю пропозицію відхилив лідер Південної Осетії Едуард Кокойти. У 2006 році Грузія направила сили безпеки в район Кодорської долини в Абхазії, коли лідер місцевої міліції повстав проти грузинської влади. У 2007 році Грузія створила в Південній Осетії те, що Росія назвала «маріонетковим урядом» на чолі з Дмитром Санакоєвим (колишній прем'єр-міністр Південної Осетії), назвавши його тимчасовою адміністрацією.
На початку березня 2008 року Абхазія та Південна Осетія подали офіційні запити про їх визнання до російського парламенту незабаром після визнання Заходом Косово, якому Росія чинила опір. Дмитро Рогозін, посол Росії в НАТО, натякнув, що прагнення Грузії стати членом НАТО змусить Росію підтримати незалежність Абхазії та Південної Осетії. 21 березня Держдума РФ прийняла постанову, в якій закликала президента Росії та уряд розглянути питання про визнання.